17 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/17992/24
Головуючий суддя І інстанції - Горбалінський В.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року в адміністративній справі №160/17992/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №006786 від 03.01.2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року в задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначила, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. Вказано, що в Акті та Постанові відповідача не зазначено про наявність або відсутність на зупиненому тз встановленого тахографа, тому, на зупиненому тз міг бути і відсутній встановлений тахограф та така обставина під час перевірки та розгляду справи відповідачем не була з'ясована взагалі та розгляд справи відповідачем мав характер одностороннього та неповного. Зауважено, що при винесенні постанови, відповідачем не було враховано приписи п.1.4. Положення, а саме що воно не поширюється під час дії, у тому числі і воєнного стану, як надзвичайної ситуації та за таких обставин у відповідача були відсутні достатні правові підстави для винесення постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, а отже остання підлягає скасуванню.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Як було встановлено судом першої інстанції, 11.12.2023 року Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області складено акт №АР003861 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, яким встановлено порушення статей 34 та 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час надання послуг з перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
03.01.2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №006786, якою застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 17 000,00 грн., передбачений абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погодившись з правомірністю прийняття наведеної постанови, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні спірного рішення діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження. Порядок ведення та надання інформації з реєстру товарно-транспортних накладних визначається Кабінетом Міністрів України. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків».
Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Відповідно до ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
За п.1.3 Розділу І "Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті", затвердженої 24.06.2010 Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (надалі - "Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті"), ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
У п.3.3 Розділу ІІІ "Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті" зазначено, що Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР ( 994_016 ), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу автомобільного перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до п.3.5 Розділу ІІІ "Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті", перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" (п.2.5 Розділу II "Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті").
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконання ними ліцензійних умов, а також процедура здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень визначається Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі Порядок № 1567).
Згідно п. 2 Порядку № 1567, рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 21 Порядку № 1567 визначено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Як видно з матеріалів справи, підставою для прийняття спірної постанови було встановлення уповноваженими особами відповідача факту відсутності протоколу повірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Відповідно до пояснень позивача, остання не здійснювала перевезення товару на користь інших осіб.
Між тим, з матеріалів справи видно, що під час перевірки водієм транспортного засобу було надано для перевірки товарно-транспортну накладну №009012967-1/2 від 09.12.2023 року, в якій зазначено автомобільного перевізника ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В свою чергу інші документи, які спростовують інформацію зазначену в ТТН, ані під час перевірки, ані до суду не надано.
Отже у відповідача під час прийняття спірної постанови були відсутні підстави вважати, що автомобільним перевізником в даному випадку виступає інша особа, ніж та, яка зазначена в ТТН, а саме: позивач.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що наведені доводи позивача, є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Щодо суті інкримінованого позивачу правопорушення, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що будь-яких доказів наявності оформленого протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та/або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом ані при перевірці, ані до суду не надано.
Поряд з вказаним, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, , що доводи позивача, що в акті перевірки не вказано про ненадання водієм під час перевірки індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, при відсутності такого документа під час перевірки та ненадання такого документу до суду, не можуть слугувати безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови. Отже, позивач, який є перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», всупереч вищенаведеним приписам не забезпечив водія протоколом повірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Щодо доводів позивача про нечіткість заповнення акту перевірки, як на підставу скасування спірної постанови, то колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що наведені порушення не є істотними та, як наслідок, не зумовлюють протиправність спірної постанови.
Що стосується посилань позивача на те, що при винесенні постанови, відповідачем не було враховано приписи п.1.4. Положення, а саме що воно не поширюється під час дії, у тому числі і воєнного стану, як надзвичайної ситуації, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Пунктом 1.4. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року № 340 визначено, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із приписів Кодексу цивільного захисту України та Закону № 389-VIII вбачається, що і воєнний стан, і режим надзвичайної ситуації є особливими режимами, що виникли через визначені законом обставини. Такі режими потребують посилення взаємодії органів управління, сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами за для ліквідації можливих наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та за для проведення рятувальних та відновлювальних робіт через військову агресію. Саме за для безпечної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій законодавцем передбачено певні обмеження дії нормативно-правових актів.
У свою чергу, із системного аналізу положень пункту 1.4. Положення № 340 вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.
За перевіркою матеріалів справи не вбачається, що перевізник у цій справі здійснював перевезення з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків.
Колегія суддів апеляційного суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Законом України «Про автомобільний транспорт» не передбачено жодних виключень в частині дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо обов'язкової наявності у водіїв транспортних засобів на момент проведення рейдових перевірок усіх визначених законодавством документів під час дії режиму надзвичайної ситуації, зокрема, медико-біологічного характеру, та запровадження особливого правового режиму воєнного стану.
Таким чином, дія п. 1.4. Положення № 340 не поширюється на спірні правовідносини.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.04.2025 року, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог та як наслідок скасування спірної постанови.
Що стосується посилань позивача на порушення судом першої інстанції приписів КАС України, а саме взяття до уваги поданого відповідачем поза встановленим судом строком відзиву з його додатками (доказами) які відповідачем були подані з порушенням встановленого порядку їх подання, як на підставу необхідності скасування оскаржуваного рішення, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки наведена обставини на є істотною та не впливає на правильність розгляду справи з урахуванням дії принципу офіційного з'ясування обставин справи (ч. 4 ст. 9 КАС України).
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року в адміністративній справі №160/17992/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва