17 квітня 2025 р.Справа № 440/11821/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,
представників сторін: позивача - Пожидаєва В.О. , першого відповідача - Приведьон М.Є., третього відповідача - Садової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 09.12.24 року по справі № 440/11821/24
за позовом ОСОБА_2
до Виконавчого комітету Полтавської міської ради , Секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 , Департаменту економіки і інвестицій Полтавської міської ради
про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення коштів,
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Полтавської міської ради (далі - Виконком ПМР, перший відповідач), Секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, другий відповідач), Департаменту економіки і інвестицій (далі - Департамент, третій відповідач), у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к "Про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи" щодо заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 , за підписом секретаря ПМР ОСОБА_5;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Полтавського міського голови від 29.08.2024 № 593-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", за підписом секретаря ПМР ОСОБА_5;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Полтавського міського голови від 10.09.2024 № 623-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", за підписом секретаря ПМР ОСОБА_5;
- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку з 10.09.2024;
- стягнути з Департаменту економіки і інвестицій на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.09.2024 до дня поновлення на роботі;
- стягнути солідарно з відповідачів на її користь моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність оскаржуваних розпоряджень Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к, від 29.08.2024 № 593-к та від 10.09.2024 № 623-к, якими позивачу безпідставно припинено дистанційну роботу та згодом незаконно звільнено з займаної посади заступника директора Департаменту економіки та інвестицій - начальника Управління стратегічного розвитку через прогул, зазначивши, що її не було належним чином повідомлено про зміну режиму роботи та не враховано поважності причин відсутності ОСОБА_2 на робочому місці (хвороби).
Пояснила, що з розпорядженням міського голови від 21.08.2024 № 555-к "Про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи" (далі - Розпорядження № 555-к), тобто, про істоту зміну умов праці, ОСОБА_2 не була повідомлена за два місяці, як того вимагає частина 3 статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у будь-який спосіб, оскільки вказане розпорядження ОСОБА_2 не доводилось та не вручалось, а з його змістом вона ознайомилась лише 24.09.2024.
На переконання позивача, з метою належної організації виконання дистанційної роботи, ознайомлення працівника з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, дорученнями, завданнями та іншими документами роботодавець повинен заздалегідь домовитись з працівником про комунікацію та взаємодію, тобто визначити засоби електронного зв'язку (електронна пошта, номер телефону, мобільний додаток тощо), проте у спірних правовідносинах, роботодавець не вчинив таких дій, та не передбачив у наказі про запровадження дистанційної роботи певних засобів комунікації між сторонами, зокрема, не зазначив електронну пошту позивача.
Стверджувала, що кваліфікуючи відсутність позивача на робочому місці 27.08.2024 як прогул, роботодавець проігнорував обставини погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 та при обранні виду стягнення у вигляді звільнення з посади не виконав обов'язок, встановлений приписами статті 149 КЗпП України щодо отримання від ОСОБА_2 пояснень з приводу поважності причин її відсутності на робочому місці, не врахував ступень тяжкості вчиненого проступку, не заподіяння жодної шкоди інтересам служби через відсутність позивача на робочому місці 27.08.2024, а також результати попередньої роботи ОСОБА_2 . Окрім цього вказані вище обставини не відображені у розпорядженні про звільнення, що свідчить про його поверховість, незаконність, необґрунтованість та упередженість з боку керівництва Полтавської міської ради.
Просила звернути увагу на той факт, що у період з 26.08.2024 по 28.08.2024 на території Полтавської області постійно лунали повітряні тривоги, а територія області піддавалася масованим обстрілам зі сторони РФ, у зв'язку з чим, перебування у приміщенні Полтавської міської ради створювало небезпеку для її життя та здоров'я, а отже, відсутність на робочому місці, обумовлена необхідністю збереження життя та здоров'я працівників, вважається як неприбуття на роботу з поважних причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.06.2024 по справі № 367/569/23. А відтак, розпорядження Полтавського міського голови від 29.08.2024 № 593-к та від 10.09.2024 № 623-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", за підписом секретаря ПМР ОСОБА_5 є незаконними, що є підставою для їх скасування з одночасним стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 25235,42 грн.
Підсумовуючи викладене, зазначила, що ненадання судом оцінки усім обставинам, що зумовили відсутність позивача на робочому місці 27.08.2024, призвело до неправомірної відмови у задоволенні позову
Крім того, зазначила, що фактом незаконного звільнення їй завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює у 100000 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 440/11821/24 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Полтавської міської ради, Секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5, Департаменту економіки і інвестицій про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення коштів відмовлено повністю.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 440/11821/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 усі документально підтверджені судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про неврахування судом першої інстанції обставин того, що надана разом з позовною заявою виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 11.09.2024 належним чином підтверджує амбулаторне лікування ОСОБА_2 з 26.08.2024 по 11.09.2024 у ТОВ «Клініка Стажкова», що унеможливило виконання нею посадових обов'язків 26, 27 та 28 серпня 2024 року, проте другим відповідачем проігноровано приписи частини 4 статті 40 КЗпП України та не з'ясовано належним чином поважність причин відсутності позивача на роботі.
Зазначила, що на пропозицію надати пояснення щодо відсутності на робочому місці, позивач за допомогою засобів електронної пошти направила другому відповідачу заяву про надання ОСОБА_2 частини щорічної неоплачуваної відпустки, оскільки через погане самопочуття вважала недоцільним надавати детальні пояснення про стан свого здоров'я засобами електронного зв'язку. Крім того, такі пояснення мають відбиратись виключно у письмовій формі з проставленням власноручного підпису. Однак, вказана заява залишена без відповідного реагування та після виходу на роботу їй не запропоновано надати письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці, що є порушенням приписів КЗпП України.
Таким чином, переконувала, що відсутність будь-яких дій з боку роботодавця з відібрання письмових пояснень щодо поважності причин відсутності позивача на робочому місці напряму вплинули на неправомірність її звільнення, що у свою чергу свідчить про неправильне застосування Полтавським окружним адміністративним судом норм матеріального права (пункту 4 статті 40 та статті 149 КЗпП України) за наявності позиції Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 по справі № 420/645/23 щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.04.2019 у справі № 265/563/17, від 05.08.2019 у справі № 638/10227/17, від 24.02.2020 у справі № 361/7197/16-ц, вказала, що у контексті поважності причин відсутності працівника на робочому місці, Суд зазначив, що неналежне виконання лікарем обов'язків щодо ведення документації не дає підстави для висновку, що виданий уповноваженою особою листок непрацездатності не може підтверджувати тимчасову непрацездатність працівника. Отже, застосовуючи пункт 4 статті 40 КЗпП, суд першої інстанції не врахував того, що будь-які недоліки виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 11.09.2024 не можуть негативно впливати на позивача у процесі доказування поважності причин відсутності на робочому місці.
Звернула увагу, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань позивача про розгляд справи у загальному позовному провадженні з викликом сторін та про виклик свідків для допиту, зокрема, лікаря ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та не враховано, що дана справа має для позивача важливе значення, оскільки стосується роботи позивача, яка пов'язана з місцевим самоврядуванням, що потребує додаткового аналізу розпорядчих документів на предмет їх правомірності, а займана ОСОБА_2 посада має значний інтерес для Полтавської територіальної громади.
З вказівкою на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.03.2020 по справі № 459/2618/17, стверджувала, що у межах спірних правовідносин відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами, а тому покази свідків були б належним доказом наявності тих обставин, на які позивач спиралася у позовній заяві, що залишено поза увагою суду першої інстанції, чим порушено принцип змагальності, що передбачений статтею 9 КАС України.
Також зауважила, що судом першої інстанції не було надано будь-якої оцінки та не враховано, що протягом останнього року та особливо кількох місяців позивач стала об'єктом численних погроз фізичною розправлю з боку начальника Управління у справах фізичної культури та спорту Полтавської міської ради та директора Департаменту економіки і інвестицій Полтавської міської ради, які мають чітко виражений характер залякування та спрямовані на те, щоб деморалізувати позивача, змусити покинути посаду або змінити професійну діяльність ОСОБА_2 . На переконання позивача, таке цькування, мобінг та дискримінація мають прямий причинно-наслідковий зв'язок у даній справі та безпосередньо пов'язані з наміром знайти будь-який спосіб щоб звільнити її з займаної посади.
Повідомила суд апеляційної інстанції, що у разі задоволення апеляційної скарги, спричинену їй моральну шкоду в розмірі 100000 грн буде передано на потреби Збройних Сил України.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Полтавської міської ради зазначив про її необґрунтованість та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 440/11821/24 - без змін.
З посиланням на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 572/2944/16-ц, відповідно до якої "при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин, вказав, що визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності". Вказана правова позиція відповідає сталій судовій практиці, зокрема, викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.03.2020 у справі №459/2618/17, від 09.11.2021 у справі №235/5659/20.
Враховуючи, що 27.08.2024 після відбою тривоги з 13:00 до кінця робочого дня до 17:15 ОСОБА_2 , без поважних причин, на роботі не з'явилася та була відсутня на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня 27.08.2024, отже, не виконала свої трудові обов'язки, що підтверджується актом від 27.08.2024, складеним директором Департаменту економіки та інвестицій ОСОБА_6, начальником управління з питань персоналу та організаційної роботи Лейко Л.М., головним спеціалістом-юристом обліку, звітності і господарського забезпечення Департаменту економіки та інвестицій Садовою Т.В., про що Доповідною запискою директора Департаменту економіки і інвестицій від 28.08.2024 № 01-10-01.1-11/557вих про вказані обставини повідомлено секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 .. Після чого, відповідно до вимоги секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 , направленої 28.08.2024 року о 14:15 з офіційної електронної адреси Виконавчого комітету Полтавської міської ради cancelar@rada-poltava.gov.ua на електрону адресу заступника директора Департаменту економіки та інвестицій - начальнику управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу запропоновано надати пояснення до 15 год. 00 хв. 28.08.2024.
Однак, у наданих 29.08.2024 о 10 год. 15 хв. заступником директора Департаменту економіки та інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 письмових поясненнях жодних обґрунтувань відносно поважності причини відсутності ОСОБА_2 на робочому місці 27.08.2024 зазначено не було, відкритих листків непрацездатності на ім'я ОСОБА_2 на порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 28.08.2024 та 29.08.2024 року не зафіксовано.
Таким чином, заступником директора Департаменту економіки та інвестицій - начальником управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 порушено норми статті 139 Кодексу законів про працю України в частині зобов'язання працівника працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержуватися трудової і технологічної дисципліни та здійснено грубе порушення трудової дисципліни - прогул, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 27.08.2024 без поважних причин про що свідчить табель обліку використання робочого часу Департаменту економіки та інвестицій за серпень 2024 року та Акт відсутності заступника директора Департаменту економіки та інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 на роботі від 27.08.2024.
На виконання вимог статті 149 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст. 42, 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зважаючи на наявність доведеного факту порушення трудової дисципліни, тяжкість вчиненого проступку розпорядженням міського голови від 29.08.2024 року № 593-к «Про звільнення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 , заступника директора Департаменту економіки та інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку звільнено з займаної посади 29.08.2024 року за прогул, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 27.08.2024 без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, доводи позивача щодо відсутності будь-яких дій з боку роботодавця з відібрання письмових пояснень щодо відсутності на робочому місці ОСОБА_2 є безпідставними, не доведеними та спростовуються доказами наданими Виконавчим комітетом Полтавської міської ради.
Крім того, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.04.2024 у справі № 420/645/23 зазначив, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.
Стверджував, що виписка із медичної карти амбулаторного хворого від 11.09.2024, видана «Клінікою Стажкова», про те, що ОСОБА_2 у період з 26.08.2024 по 11.09.2024 лікувалась амбулаторно не може вважатися належним та достовірним доказом поважності причин відсутності позивача на робочому місці у період з 26.08.2024 по 28.08.2024, оскільки відповідно до роз'яснення Національної служби здоров'я України від 20.03.2021 амбулаторна спеціалізована медична допомога - це допомога, яку пацієнт отримує без госпіталізації до лікарні. Це консультації від таких лікарів як, наприклад, хірург, офтальмолог, травматолог, ЛОР, а також проведення ними лікувальних процедур, або малих хірургічних втручань, досліджень та обстежень. Всі ці послуги пацієнт отримує або в амбулаторно-поліклінічних умовах, або на умовах денного стаціонару. Враховуючи те, що відповідно до відомостей з сайту клініки https://www.orto-stazhkov.com.ua/ у розділі «Контакти» зазначено місцезнаходження клініки : м. Київ, вул. Депутатська, 5 та м. Біла Церква, вул. Леваневського, 36, а докази, які надані позивачем не містять відомостей про відвідування ОСОБА_2 лікаря в Клініці Стажкова у м. Київ або в м. Біла Церква у період з 26 по 28 серпня 2024 року, вважав, що виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 11.09.2024 належним чином не підтверджує неможливість виконання нею посадових обов'язків 26, 27 та 28 серпня 2024 року.
За вищенаведених обставин, наполягав, що факт прогулу, тобто відсутності ОСОБА_2 27.08.2024 та 28.08.2024 року на робочому місці понад три години без поважних причин знайшов своє підтвердження під час розгляду справи у суді, а відтак, Полтавським окружним адміністративним судом правильно та належним чином застосовано норму матеріального права - пункт 4 статті 40 КЗпП України та обґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві, Департамент економіки та інвестицій Полтавської міської ради просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 440/11821/24 без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований твердженнями про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки порушення нею норм статті 139 КЗпП України в частині обов'язків працівника працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержуватися трудової і технологічної дисципліни внаслідок відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня поважних причин, тобто, допущення грубого порушення трудової дисципліни - прогулу, підтверджується табелем обліку використання робочого часу Департаменту економіки та інвестицій за серпень 2024 року та актом відсутності заступника директора Департаменту економіки та інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 на роботі.
Зазначив, що відповідно до наказу Департаменту економіки і інвестицій від 18.05.2024 року № 9 аг «Про затвердження Інструкції з цивільного захисту в період воєнного стану», працівники Департаменту економіки і інвестицій, почувши сигнал «ПОВІТРЯНА ТРИВОГА» «РАКЕТНА НЕБЕЗПЕКА», уривчасте звучання електричних сирен, наявних на відповідній території або почувши сповіщення про повітряну тривогу або загрозу ракетного удару у спеціальних додатках мобільних телефонів, повинні спуститися в укриття, після сигналу оповіщення про відбій повітряної тривоги повернутися на свої робочі місця та приступити до виконання своїх повноважень.
Разом з цим, після відбою повітряної тривоги 26.08.2024 з 15 год. 08 хв. до 17 год. 15 хв., 27.08.2024 з 13 год. 00 хв. до 17 год. 15 хв., 28.08.2024 з 8 год 00 хв та до кінця робочого дня, ОСОБА_2 на своє робоче місце не з'явилася, причини відсутності не повідомила про що було складено відповідні акти та повідомлено секретаря міської ради ОСОБА_5 .
Враховуючи вищевикладене, наполягав, що у робочі години, в які позивач була відсутня на робочому місці без поважних причин, на території Полтавської області та міста Полтава не було оголошено сигналу повітряної тривоги, отже перебування на робочому місці не створювало для позивача негативних наслідків у вигляді загрози життю або здоров'ю.
Зауважив, що з 26.08.2024 по 28.08.2024 відкритих листків непрацездатності на ім'я ОСОБА_2 на порталі електронних послуг Пенсійного фонду України року не було зафіксовано, а 29.08.2024 о 07 год. 55 хв. ОСОБА_2 з'явилася на робочому місці та перебувала на ньому протягом дня та лише після 14 год. 45 хв. 29.08.2024 на порталі електронних послуг Пенсійного фонду України був зафіксований відкритий лист не працездатності на ім'я ОСОБА_2 з 29.09.2024 по 03.09.2024, що свідчить про необґрунтованість посилань позивача на поважність причин відсутності на робочому місці з 26.08.2024 по 28.08.2024 у зв'язку з хворобою.
Заперечував проти доводів ОСОБА_2 щодо цькування, мобінгу та дискримінації відносно неї на робочому місці, які безпосередньо пов'язані з наміром знайти будь-який спосіб щоб її звільнити, оскільки позивачем не надано жодного судового рішення, яке набрало законної сили та яким би було встановлено порушення її законних прав внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування) з боку роботодавця.
Крім того, зазначив, що позивач у вересні 2023 року зверталася з позовною заявою до Київського районного суду м. Полтави про визнання факту мобінгу відносно неї директором Департаменту ОСОБА_6 та зобов'язанням вчинити заходи дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення останнього Виконавчим комітетом Полтавської міської ради, однак ухвалою від 20.11.2023 Київський районний суд м. Полтави залишив позов без розгляду у зв'язку з поданням ОСОБА_2 відповідної заяви.
Полтавська міська рада також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 440/11821/24 без змін.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначено, що у спірних правовідносинах належним відповідачем та роботодавцем відносно заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 є виключно Департамент економіки та інвестицій, який є юридичною особою, що самостійно здійснює власну правосуб'єктність та відповідно самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Доводи позивача з приводу невчинення будь-яких дій з боку роботодавця з відібрання у ОСОБА_2 письмових пояснень щодо відсутності її на робочому місці вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявною у матеріалах справи вимогою секретаря Полтавської міської ради від 28.08.2024 щодо необхідності надати ОСОБА_2 пояснення про причини відсутності на робочому місці 28.08.2024 у строк до 15 год. 00 хв., яка була надіслана 28.08.2024 року о 14:15 з офіційної електронної адреси Виконавчого комітету Полтавської міської ради cancelar@rada-poltava.gov.ua на електрону адресу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 Однак, вказана вимога була залишена поза увагою позивача, оскільки жодних пояснень на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці 27.08.2024 позивачем не надіслано, та лише подано 29.08.2024 о 10 год. 15 хв заяву про надання частини щорічної оплачуваної відпустки.
З огляду на відсутність доказів поважності причин не прибуття на робоче місце ОСОБА_2 з 26.08.2024 по 28.08.2024, зокрема листків непрацездатності за вказаний період, вважав правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення трудової дисципліни.
В іншій частині зміст відзиву на апеляційну скаргу дублює зміст відзиву на апеляційну скаргу Виконавчого комітету Полтавської міської ради.
14.04.2025 засобами підсистеми «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через відсутність у ОСОБА_2 можливості прибути до суду 17.04.2025 о 13:00 год внаслідок перебування на лікарняному. При цьому, у судовому засіданні присутній представник позивача зауважив, що позивач заперечує проти розгляду справи без її участі, оскільки бажає особисто надати пояснення суду.
На підтвердження доводів, викладених у клопотанні, надав інформаційну довідку з електронної системи охорони здоров'я, видану Приватним медичним підприємством «ЦЕНТР-В», зі змісту якої вбачається, що пацієнт 308ab572-2a7e-4a7f-bf89-e933f32a3022 є тимчасово непрацездатною особою у період з 14.04.2025 по 18.04.2025. У довідці також наявне посилання на медичний висновок № 9T-88Р2-Е9СТ-7ВС5 від 14.04.2025.
Відповідно до приписів частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з приписами пунктів 2, 3 частини 3 статті 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки, неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи протоколу судового засідання в режимі відеоконференції від 20.03.2025 № 4240185 (т. 3 а.с 65-75), позивач - ОСОБА_2 та її представник - Пожидаєв В. О. приймали участь у судовому засіданні Другого апеляційного адміністративного суду по справі № 440/11821/24 в режимі відеоконференції.
Під час проведення судового засідання 20.03.2025 ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги та надала усні пояснення по суті справи.
Протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 25.03.2025 о 16 год 15 хв, з огляду на сповіщення про повітряну тривогу на території міста Харкова.
25.03.2025, у зв'язку з надходженням до Другого апеляційного адміністративного суду клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, обґрунтованого неможливістю прибуття у судове засідання позивача через перебування на лікарняному з 24.03.2025 по 26.03.2025 та бажання взяти участь особисто у судовому засіданні, колегія суддів відклала розгляд справи до 17.04.2025 о 13:00 год.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа від 15.04.2025 (том 3, а.с. 98) судову повістку від 25.03.2025 по справі № 440/11821/24 було доставлено до електронного кабінету представника позивача - Пожидаєва В.О. 26.03.2025.
Відповідно до частини 10 статті 126 КАС України вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі.
Отже, ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про судове засідання, призначене на 17.04.2025 о 13:00 год, що не заперечується її представником.
Надаючи оцінку поданому клопотанню, колегія суддів виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для безумовного відкладення розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи належне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, попереднє задоволення судом апеляційної інстанції клопотання позивача від 25.03.2025 про відкладення розгляду справи, викладення ОСОБА_2 у апеляційній скарзі правової позиції щодо предмета спору і заперечень проти висновків суду першої інстанції, надання нею особисто 20.03.2024 у судовому засіданні пояснень, присутність у судовому засіданні 17.04.2025 представника позивача - Пожидаєва В.О., та можливість розгляду справи за наявними матеріалами без надання додаткових усних пояснень позивача, колегія суддів, заслухавши думку учасників справи щодо заявленого клопотання, дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.
У судовому засіданні представники першого та третього відповідача заперечували проти вимог апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених у відзивах на апеляційну скаргу, просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 440/11821/24 залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Представник третього відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 268 та частини 2 статті 313 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, надані 20.03.2025, представника позивача та представників першого та третього відповідачів, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Полтавського міського голови від 26.02.2021 № 162-к ОСОБА_2 призначена на посаду заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку з 02.03.2021 (т. 1, а. с. 27).
Розпорядженням Полтавського міського голови від 21.04.2023 № 269-к "Про запровадження дистанційної роботи" запроваджено з 01.05.2023 до закінчення воєнного стану дистанційну роботу заступнику директора Департаменту економіки і інвестицій - начальнику управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 з можливістю віддаленого доступу до робочого комп'ютера із дотриманням встановленого в Департаменті режиму праці, визначено робоче місце позивачки за місцем її проживання та погоджено можливість поєднання дистанційної роботи з виконанням роботи на робочому місці у приміщенні Департаменту (т. 1, а. с. 28).
Листом від 21.08.2024 перший заступник Полтавського міського голови звернувся до секретаря ПМР ОСОБА_5 з поданням про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи згідно із встановленим в Департаменті економіки і інвестицій режимом роботи заступнику директора Департаменту економіки і інвестицій - начальнику управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 з 22.08.2024 з огляду на виробничу необхідність та зважаючи на відсутність факторів, які зумовили запровадження дистанційної роботи (т. 1, а. с. 106).
Розпорядженням Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к "Про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи" припинено дистанційну роботу та відновлено звичайний режим роботи згідно із встановленим в Департаменті економіки і інвестицій режимом роботи заступнику директора Департаменту економіки і інвестицій - начальнику управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 з 22.08.2024; визначено робоче місце заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 у приміщенні Департаменту; розпорядження Полтавського міського голови від 21.04.2023 № 269-к "Про запровадження дистанційної роботи" скасовано (т. 1, а.с. 105).
Листом від 28.08.2024 директор Департаменту економіки і інвестицій повідомив секретаря ПМР ОСОБА_5 , що 27.08.2024 заступник директора Департаменту економіки і інвестицій - начальник управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 після відбою тривоги з 13:00 до кінця робочого дня о 17:15 на робочому місці не з'явилась, причини відсутності не повідомила (т. 1, а. с. 116), про що 27.08.2024 складений акт за підписом директора Департаменту економіки і інвестицій, начальника управління з питань персоналу та організації роботи, головного спеціаліста-юриста сектору обліку, звітності і господарського забезпечення Департаменту (т. 1, а. с. 117).
Листом від 29.08.2024 директор Департаменту економіки і інвестицій звернувся до секретаря ПМР ОСОБА_5 з пропозицією (поданням) щодо розгляду питання про застосування до ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаної посади за прогул, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 27.08.2024 без поважних причин (т. 1, а. с. 130-131).
Розпорядженням Полтавського міського голови від 29.08.2024 № 593-к ОСОБА_2 , заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку, звільнено із займаної посади 29.08.2024 за прогул, у зв'язку з відсутністю на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 27.08.2024 без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 132-133).
Розпорядженням Полтавського міського голови від 30.08.2024 № 604-к у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_2 у день звільнення 29.08.2024, що підтверджується листом директора Департаменту економіки і інвестицій ОСОБА_6 від 30.08.2024 № 01-10-01.-11/564вих, листком непрацездатності 13518604-2025250184-1 : ОСОБА_2 , заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку, звільнити із займаної посади за прогул, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 27.08.2024 без поважних причин, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України в перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності (т. 1, а. с. 140-141).
У період з 29.08.2024 до 09.09.2024 включно позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджено листом Директора Департаменту економіки і інвестицій від 10.09.2024 (т. 1, а.с. 149-152).
Розпорядженням Полтавського міського голови від 10.09.2024 № 623-к ОСОБА_2 звільнено з посади заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку 10.09.2024; розпорядження від 29.08.2024 № 593-к скасовано (т. 1, а. с. 146-148).
Не погодившись з рішеннями секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 про звільнення з роботи, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки матеріалами справи підтверджено факт відсутності ОСОБА_2 27.08.2024 на робочому місці понад три години без поважних причин, тобто вчинення прогулу, а відтак, при прийнятті оспорюваних розпоряджень секретар ПМР ОСОБА_5 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
Враховуючи, що позовні вимоги про поновлення позивача на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також про стягнення солідарно з відповідачів моральної шкоди є похідними від вимог про скасування розпоряджень Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к "Про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи", від 29.08.2024 № 593-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", від 10.09.2024 № 623-к "Про звільнення ОСОБА_2 " за підписом секретаря ПМР ОСОБА_5 , які визнані судом правомірними, суд також вважав відсутніми підстави для їх задоволення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи позивача та подальшого звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку Полтавської міської ради за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 280/97-ВР) виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
За змістом частини першої статті 54 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади (частина третя статті 54 Закону № 280/97-ВР).
Спеціальним законом, що регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування є Закон України від 07.06.2001 № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі - Закон № 2493-III).
За змістом статті 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
З огляду на те, що позивач на дату звільнення обіймала посаду заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку Полтавської міської ради, у розумінні вищенаведених норм права вона мала статус посадової особи місцевого самоврядування.
Статтею 7 Закону № 2493-ІІІ встановлено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.
Колегією суддів встановлено, що єдиною підставою для визнання протиправним та скасування Розпорядження № 555-к, яким було припинено дистанційну роботу ОСОБА_2 та відновлено звичайний режим роботи, є твердження позивача про не доведення до її відома належним чином (за 2 місяці, як того вимагають приписи частини 3 статті 32 КЗпП України) існування такого розпорядження, яким було змінено істотні умови її праці.
Перевіряючи такі посилання позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX).
Приписами частини першої статті 1 Закону № 2136-IX передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-IX главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Таким чином, норми Закону № 2136-IX, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-IX також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Частиною 11 статті 60-2 КЗпП України передбачено, що на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов'язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Так, зі змісту пункту 3 розпорядження міського голови від 21.04.2023 № 269-к «Про запровадження дистанційної роботи» (том 1, а.с. 28) вбачається, що упродовж робочого часу заступник директора Департаменту економіки і інвестицій - начальник управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 зобов'язана:
- виконувати обов'язки, передбачені посадовою інструкцією та цим розпорядженням;
- відповідати на дзвінки/повідомлення будь-якими засобами комунікації, виконувати отримані доручення від заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів О. Борисенко;
- перевіряти електронну пошту та оперативно відповідати на листи від заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів О. Борисенко.
Тобто, фактично, зазначеним розпорядженням не лише узгоджено альтернативні засоби комунікації між позивачем та керівництвом Полтавської міської ради під час дистанційного виконання посадових обов'язків, а і покладено безпосередній обов'язок на ОСОБА_2 перебувати на зв'язку, зокрема за допомогою телефону та електронної пошти.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, довідкою управління з питань персоналу та організаційної роботи Виконкому ПМР від 15.11.2024 підтверджено, що при прийнятті на роботу ОСОБА_2 в особовій картці зазначила особистий номер мобільного телефону для здійснення комунікацій (т. 1, а. с. 248-249), на який, 21.08.2024 о 17:01 начальником управління з питань персоналу та організаційної роботи Лейко Л.М. було здійснено виклик через месенджер "WhatsApp" з метою доведення інформації про прийняття Розпорядження № 555-к та про необхідність ознайомлення з його змістом.
На прохання позивача сканований примірник Розпорядження № 555-к 21.08.2024 о 17:17 надіслано з офіційної електронної адреси Виконкому ПМР "cancelar@rada-poltava.gov.ua" на адресу електронної пошти " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що підтверджено скріншотом електронного листа та звітом про його доставку і отримання (том 1, а. с. 107-109).
Як вбачається зі змісту листа від 18.11.2024 за підписом керівника апарату Полтавської міської ради, у 2023-2024 роках для здійснення електронної комунікації зі ОСОБА_2 використовувалась адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2, яка належить саме позивачу, що не заперечується останньою (том 1, а. с. 250).
Довідкою Департаменту діловодства та інформаційних технологій Виконкому ПМР від 18.11.2024 також підтверджено, що упродовж 2024 року на офіційну електронну адресу Виконкому ПМР надійшло 10 листів від ОСОБА_2 з електронної поштової скриньки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (том 2, а.с. 40).
Факт здійснення комунікації між Полтавською міською радою, її структурними підрозділами та позивачем за допомогою адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом обміну електронними листами підтверджений залученими до матеріалів справи паперовими копіями відповідних листів та відомостями про їх надсилання (том 2, а. с. 1-39).
Отже, позивач мала змогу ознайомитися з Розпорядження № 555-к 21.08.2024 о 17:17, яке отримала з офіційної електронної адреси Виконкому ПМР "cancelar@rada-poltava.gov.ua" на свою адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2.
Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи копії акту від 22.08.2024 за підписами начальника управління з питань персоналу та організаційної роботи Виконкому ПМР Лейко Л. М. та заступника начальника управління з питань персоналу та організаційної роботи, начальника відділу персоналу та нагород Остапенка С. В. (том 1, а. с. 111), 22.08.2024 ОСОБА_2 телефоном звернулась з проханням надати їй для ознайомлення під підпис розпорядження Полтавського міського голови від 21.08.2024 №555-к у службовому кабінеті № 155 за адресою: вул. Соборності, 36, м. Полтава. Вищезазначеними посадовими особами Виконкому ПМР, що підписали вказаний акт, у службовому кабінеті № 155 надано ОСОБА_2 оригінал розпорядження Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к для ознайомлення під підпис. Однак, позивач відмовилась від підпису, оригінал розпорядження не повернула та заперечень не надала.
Актом від 23.08.2024 за підписом начальника управління з питань персоналу та організаційної роботи Виконкому ПМР Лейко Л. М., заступника начальника управління з питань персоналу та організаційної роботи, начальника відділу персоналу та нагород Остапенка С. В. підтверджено, що ОСОБА_2 23.08.2024 о 16:00 повернула оригінал Розпорядження № 555-к до управління з питань персоналу та організаційної роботи (каб. 205), однак від підпису відмовилась та заперечень не надала (том 1, а.с. 112).
Про зазначені обставини секретаря ПМР ОСОБА_5 листами від 22.08.2024 та 23.08.2024 повідомив заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів (том 1, а.с. 113-115).
Наявними у матеріалах справи табелем обліку використання робочого часу за серпень 2024 року (том 1 а.с. 112) та листом директора Департаменту економіки і інвестицій від 22.11.2024 підтверджено, що ОСОБА_2 22.08.2024 та 23.08.2024 перебувала на робочому місці за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 36, Департамент економіки і інвестицій (каб. 155) (том 1, а. с. 212).
Тобто, вищезазначеними документами у сукупності підтверджено, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена альтернативними засобами зв'язку про прийняття Розпорядження № 555-к та на виконання його вимог особисто прибула на робоче місце 22.08.2024, де була ознайомлена з його змістом, а отже доводи позивача про зворотне є такими, що спростовуються дослідженими матеріалами справи.
Доводи ОСОБА_2 про те, що в силу приписів частини 3 статті 32 КЗпП України позивача мали повідомити про зміни умов її праці за 2 місяці до їх запровадження є неприйнятними , так як згідно з частиною 2 статті 3 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
З огляду на те, що ОСОБА_2 повідомлено про зміну істотних умов праці 21.08.2024 шляхом здійснення телефонного дзвінка та надсилання сканованої копії розпорядження Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к на електронну пошту, тобто до запровадження таких умов (22.08.2024), слід дійти висновку, що роботодавцем дотримано вимоги частини 2 статті 3 Закону № 2136-IX.
Підтвердженням обізнаності позивача про зміну істотних умов праці та скасування дистанційного режиму роботи є факт виконання позивачем свої службових обов'язків безпосередньо на робочому місці 22.08.2024 та 23.08.2024, що вбачається зі змісту витягу з табеля обліку робочого часу за серпень 2024 року.
З огляду на вище встановлені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к "Про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи" щодо заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 , за підписом секретаря ПМР ОСОБА_5 , що зумовлює відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Колегією суддів встановлено, що юридичною підставою для прийняття міським головою спірних розпоряджень про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку вказано положення пункту 4 статті 40 та статті 139 КЗпП України, а фактичною підставою слугувало судження роботодавця про грубе порушення позивачем трудової дисципліни, що виразилось у вчиненні прогулу, через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 27.08.2024 без поважних причин.
Як вбачається зі змісту акту від 27.08.2024 за підписом директора Департаменту економіки і інвестицій, начальника управління з питань персоналу та організації роботи та головного спеціаліста-юриста сектору обліку, звітності і господарського забезпечення Департаменту 27.08.2024 після відбою тривоги з 13 год. 00 хв. до кінця робочого дня 17 год. 15 хв. ОСОБА_2 на робочому місці не з'явилась, причини відсутності не повідомила (том 1, а.с. 117).
Актом від 28.08.2024 (том 2 а.с. 48 зворот) також підтверджено, що ОСОБА_2 після відбою тривоги з 08 год. 00 хв. Станом на 13 год. 15 хв. На робочому місці не з'явилася, причини відсутності не повідомила.
Листом від 28.08.2024 директор Департаменту економіки і інвестицій повідомив секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 про відсутність заступника директора Департаменту - начальника управління стратегічного розвитку ОСОБА_2 на роботі з 08 год. 00 хв. станом на 13 год. 15 хв. та неповідомлення нею про причини відсутності (том 2, а. с. 48).
Колегія суддів зазначає, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
У силу частини першої статті 20 Закону № 2493-ІІІ крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.
Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Положеннями статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 та від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 та від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі.
Колегія суддів зауважує, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 243/8356/17 та від 06 червня 2024 року у справі № 759/13805/22, саме по собі невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
Однак у спірних правовідносинах, з метою з'ясування обставин відсутності позивача на робочому місці, на виконання вимоги секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5, 28.08.2024 року о 14:15 з офіційної електронної адреси Виконавчого комітету Полтавської міської ради cancelar@rada-poltava.gov.ua на електрону адресу ОСОБА_2 - заступника директора Департаменту економіки та інвестицій - начальнику управління стратегічного розвитку ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено пропозицію надати пояснення щодо відсутності на робочому місці до 15 год. 00 хв. 28.08.2024 (том 2, а. с. 49).
У відповідь на таку пропозицію позивач 28.08.2024 о 16 год. 10 хв. з електронної поштової скриньки звернулась до секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 із заявою про надання їй частини щорічної оплачуваної відпустки (том 2, а. с. 51).
Після чого, також 28.08.2024 однак о 16 год. 49 хв. позивач з електронної поштової скриньки звернулась до секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_5 із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати (т. 2, а. с. 82-83).
Разом з цим, ані у першому, ані у другому зверненні позивач не надала жодних пояснень з приводу своєї відсутності на робочому місці, зокрема 27.08.2024, та не повідомила про погіршення стану здоров'я, яке було підставою для звернення до медичного закладу "Клініка Стажкова" у місті Київ.
Як вбачається зі змісту наданої до матеріалів справи виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 11.09.2024, позивач у період з 26.08.2024 по 11.09.2024 лікувалась амбулаторно, при цьому вказано лише інформацію щодо встановленого ОСОБА_2 діагнозу.
Відповідно до роз'яснення Національної служби здоров'я України від 20.03.2021 амбулаторна спеціалізована медична допомога - це допомога, яку пацієнт отримує без госпіталізації до лікарні. Це консультації від таких лікарів як, наприклад, хірург, офтальмолог, травматолог, ЛОР, а також проведення ними лікувальних процедур, або малих хірургічних втручань, досліджень та обстежень. Всі ці послуги пацієнт отримує або в амбулаторно-поліклінічних умовах, або на умовах денного стаціонару.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19, амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.
Разом з цим, жодних відомостей про перебіг хвороби, діагностичні дослідження, проведене лікування, стан особи при виписці, дату та підпис лікуючого лікаря виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого медичного закладу "Клініка Стажкова" у період з 26.08.2024 по 11.09.2024 не містить.
Крім того, для врахування в якості підтвердження поважності причин відсутності позивача на робочому місці у період з 26.08.2024 по 28.08.2024 відомостей, зазначених у виписці із медичної карти амбулаторного хворого від 11.09.2024, виданої "Клінікою Стажкова", про те, що ОСОБА_2 у період з 26.08.2024 по 11.09.2024 лікувалась амбулаторно, зазначена інформація мала бути доведена позивачем до роботодавця, однак ОСОБА_2 про вказані обставини не повідомляла ані 28.08.2024 ані у подальшому, що нею не заперечується.
Колегія суддів зауважує, що не містять матеріали справи і доказів на підтвердження правомірності (з огляду на приписи законодавства про працю) підстав для перебування позивача у місті Київ у період з 26.08.2024 по 29.08.2024, зокрема здійснення робочих поїздок або перебування у відрядженні до вказаного міста.
У табелі обліку використання робочого часу Департаменту економіки і інвестицій зазначено, що у період з 26 по 28 серпня 2024 року ОСОБА_2 була відсутня на робочому місці без поважних причин (том 1, а. с. 213).
Доказів перебування позивача у період з 26 серпня 2024 року по 28 серпня 2022 року включно у стані тимчасової непрацездатності позивачем також не надано, оскільки перший листок непрацездатності позивача був оформлений Комунальним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Полтавської міської ради» лише 29.08.2024.
Крім того, слід зазначити, що з первинним розпорядженням про звільнення від 29.08.2024 № 593-к, яке в подальшому було скасоване через відкриття позивачем листків непрацездатності від 29.08.2024, позивач ознайомилась особисто 29.08.2024, що підтверджується її підписом у відповідній графі (том 1 а.с. 30 зворот), з огляду на що, вона не була позбавлена права надати відповідні пояснення після ознайомлення з розпорядженням про звільнення від 29.08.2024, проте і такою можливістю ОСОБА_2 не скористалась.
Отже, у справі, що розглядається, комплексна оцінка вказаних позивачем причин відсутності на робочому місці не дала суду апеляційної інстанції можливість за внутрішнім переконанням визнати обставини, на які покликається ОСОБА_2 , непереборними чи такими, що об'єктивно не дали можливість їй реалізувати свій обов'язок щодо дотримання трудової дисципліни 27.08.2024.
Колегія суддів відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.03.2020 по справі № 459/2618/17, оскільки обставини у цій справі є відмінними від справи, що розглядається, зокрема, у справі, що переглядалась Верховним Судом працівник повідомляв роботодавця про погіршення стану здоров'я та про його звернення до медичної установи для надання медичної допомоги, на відміну від спірних правовідносин, у яких ОСОБА_2 не довела у жодний спосіб до відома роботодавця про її звернення до медичного закладу "Клініка Стажкова" та не надала жодних пояснень з цього приводу у відповідь на запит від 28.08.2024.
Посилання ОСОБА_2 на необхідність врахування висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02, є неприйнятними, оскільки лише відповідно до Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 03 серпня 2010 року, висновки Верховного Суду України стали обов'язковими для врахування судами (частина п'ята статті 13 вказаного Закону).
Такі висновки Верховний Суд України формулював не в ухвалах, а у постановах, прийнятих після набрання чинності зазначеним Законом за результатами перегляду судових рішень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з підстав (а) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм права, (б) невідповідності судового рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування норм права, (в) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункти 29-35).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 листопада 2021 року по справі № 387/326/20, принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням правом для сторін трудових відносин, зокрема варто розуміти поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Вочевидь не узгоджуються із принципом добросовісності у трудовому праві дії працівника, який усвідомлюючи факт припинення дистанційної форми роботи, не виходить на робоче місце протягом трьох днів без поважних причин, не повідомляє роботодавця про причини такої поведінки, не висловлює наміру виконувати трудову функцію та усвідомлюючи наслідки таких дій, відкриває листок непрацездатності датою підписання розпорядження про звільнення.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.04.2024 по справі № 420/645/24, на яку між іншим посилається ОСОБА_2 обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач як посадова особа органу місцевого самоврядування, має виконувати свої посадові обов'язки, дотримуватись правил трудового розпорядку, а у випадку відсутності на роботі повідомляти свого роботодавця про причини відсутності на робочому місці.
Разом з тим, жодних повідомлень про причини відсутності на робочому місці, у спірних правовідносинах позивачем не здійснювалось.
Посилання позивача на те, що у період з 26 по 28 серпня 2024 року на території Полтавської області постійно лунали повітряні тривоги, внаслідок чого перебування її в приміщенні Полтавської міської ради 27.08.2024 створювало загрозу її життю та здоров'ю, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
Так, наказом Департаменту економіки і інвестицій Полтавської міської ради від 18.05.2023 № 9-ог з метою забезпечення охорони життя і здоров'я працівників Департаменту у процесі трудової діяльності та забезпечення скоординованих дій у разі сигналу «Повітряна тривога», «Ракетна небезпека», «Увага всім» затверджено інструкцію з цивільного захисту в період воєнного стану (далі - Інструкція).
Зазначеною Інструкцією визначено вимоги до всіх працівників Департаменту економіки і інвестицій, які перебувають в службових приміщеннях будівлі Полтавської міської ради, яка розташована за адресою вул. Соборності, 36, м. Полтава, зокрема, щодо необхідності з моменту подачі сигналу «Повітряна тривога», «Ракетна небезпека», «Увага всім», припинити прийом громадян та іншу роботу, одягнутися, взяти особисті речі, документи, зачинити двері службових приміщень та прямувати найкоротшим шляхом до найближчої захисної споруди цивільного захисту, у якій перебувати до сигналу оповіщення про відбій повітряної тривоги.
Тобто, роботодавцем позивача розроблено план заходів, яких працівники, у тому числі і ОСОБА_2 повинні дотримуватись у разі виникнення небезпеки, перебуваючи на робочому місці у приміщенні Полтавської міської ради задля збереження власного здоров'я та життя.
В матеріалах справи наявна копія листа Департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Полтавської ОВА від 04.09.2024 (том 1, а.с. 38, 39), зі змісту якого вбачається, що у період з 13 год. 00 хв. до 17 год. 15 хв. 27.08.2024 (день за який зафіксовано прогул позивача), повітряна тривога на території Полтавської області (у тому числі й м. Полтави) не оголошувалась, що свідчить про безпідставність тверджень ОСОБА_2 про існування загрози її життю та здоров'ю у вказані робочі години та посилань на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.06.2024 по справі № 367/569/23 за відмінних від цієї справи обставин.
Колегія суддів зауважує, що безпекова ситуація в Україні, є однаковою для всіх працівників Департаменту економіки і інвестицій Полтавської міської ради, які виконують свої посадові обов'язки на своїх робочих місцях у м. Полтава, а тому ОСОБА_2 , будучи посадовою особою місцевого самоврядування - заступником начальника Департаменту мала виконувати свої службові обов'язки у приміщенні Полтавської міської ради у робочий час за відсутності сигналів «Повітряна тривога», «Ракетна небезпека» та «Увага всім», однак з невідомих причин знехтувала таким обов'язком чим порушила трудову дисципліну.
Щодо правомірності застосування до позивача такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення, колегія суддів враховує, що приписами статті 147 КЗпП встановлено лише два можливих види стягнення за порушення службової дисципліни - догана та звільнення.
У частині другій статті 11 Закону № 2493-III наведено текст присяги посадових осіб місцевого самоврядування такого змісту: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов'язки».
Відповідно до приписів статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.
Тобто, як текстом Присяги посадової особи місцевого самоврядування так і приписами статті 139 КЗпП України закладено високі етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недотримання яких утворює порушення Присяги або норм трудового законодавства, яке зумовлює застосування відповідних наслідків у вигляді притягнення до дисциплінарної відповідальності у відповідності до приписів статті 147 КЗпП.
Слід зазначити, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
При цьому, колегією суддів взято до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.09.2020 у справі № 360/4790/19, відповідно до якого питання обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення, але при цьому необхідно враховувати певні обставини. Суд здійснює правову оцінку рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, які є межею для дискреційних повноважень останніх. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.12.2019 у справі №804/2054/17, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте, його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
У контексті викладеного колегія суддів зазначає, що позивачем за наведених обставин вчинені дії, які не сумісні з вимогами, що пред'являються до професійних та моральних якостей посадової особи місцевого самоврядування та підривають довіру до неї, як до носія влади.
З огляду на доведеність відповідачами відсутності ОСОБА_2 на робочому місці 27.08.2024 понад три години без поважних причин, правомірним та співмірним є застосування до позивача такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення за прогул за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
Доцільно також врахувати, що оскаржуване позивачем розпорядження Полтавського міського голови від 29.08.2024 № 593-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", на дату відкриття провадження у цій справі судом першої інстанції - 09.10.2024, скасовано розпорядженням Полтавського міського голови від 10.09.2024 № 623-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", яке також оскаржене позивачем до суду, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування його судом повторно.
Колегією суддів встановлено, що у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_2 з 29.08.2024 по 09.09.2024, яка підтверджується листами директора Департаменту економіки і інвестицій від 30.08.2024 № 01-10-01.1-11/564вих (вх. від 30.08.2024 № 04-84/1/13090) та від 10.09.2024 № 01-10-01.1-11/581вих (вх. від 10.09.2024 № 04-84/1/13526) та листками непрацездатності № 13519456-2025251492-1, № 13519456-2025291820-2, № 13519456-2025405268-1, розпорядженням Полтавського міського голови від 10.09.2024 № 623-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", за підписом секретаря ПМР ОСОБА_5 , ОСОБА_2 звільнено з займаної посади заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку з 10.09.2024.
При цьому у вказаному розпорядженні від 10.09.2024 зазначено аналогічні юридичні, та фактичні підстави для звільнення позивача, що і у розпорядженні міського голови від 29.08.2024 № 593-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", скасування якого було зумовлено приписами пункту 14 статті 40 КЗпП України, якими, зокрема установлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті).
Тобто скасовуючи попереднє розпорядження міського голови від 29.08.2024 № 593-к "Про звільнення ОСОБА_2 " та приймаючи нове розпорядженням Полтавського міського голови від 10.09.2024 № 623-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", роботодавець діяв у відповідності до приписів КЗпП України, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для визнання його протиправним та скасування.
Стосовно доводів позивача про факти цькування та мобінгу на робочому місці, дискримінації, психологічного тиску, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені обставини не входять до предмета доказування у цій справі.
До того ж, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, у провадженні Київського районного суду м. Полтави перебувала цивільна справа №552/5535/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , Виконавчого комітету Полтавської міської ради про визнання фактів цькування та їх усунення.
Однак ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 20.11.2023, що набрала законної сили 06.12.2023, позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду за її власною заявою (том 1, а.с. 194-195).
Оскільки доводи позивача, які покладені в основу позову та апеляційної скарги, визнано безпідставними, а суд апеляційної інстанції не встановив процедурних порушень з боку суб'єкта владних повноважень при винесенні спірних розпоряджень, які прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника директора Департаменту економіки і інвестицій - начальника управління стратегічного розвитку з 10.09.2024.
З огляду на правомірність накладеного на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади у зв'язку із наявністю факту вчиненого нею діяння у вигляді прогулу, відсутні підстави і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 100000 грн, що також зумовлює відмову у задоволенні цієї частини позову.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 120/860/19а та від 04 грудня 2019 року у справі № 824/355/17-а.
Окремо, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування розпоряджень Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к "Про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи", від 29.08.2024 № 593-к та від 10.09.2024 № 623-к позивач в якості відповідача не вказала ані Полтавського міського голову, яким у було прийнято спірні рішення, ані Полтавську міську раду від імені якої діє Полтавський міський голова.
Відповідно до частини 3 статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Пунктом 9.5.13. рішення позачергової другої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання «Про здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів міських рад та про структуру виконавчих органів ради, їх загальну чисельність та витрати на утримання» від 29.01.2021 затверджено у складі структури виконавчих органів ради Полтавської міської ради - Департамент економіки і інвестицій у складі:
управління економічної політики: відділ тарифної політики та моніторингу цін; відділ охорони праці та питань зайнятості населення.
управління стратегічного розвитку: відділ стратегічного планування, моніторингу та промоцій; відділ інвестиційних проектів та підтримки розвитку.
сектор обліку, звітності та господарського забезпечення.
Пунктом 1 Положення про Департамент економіки та інвестицій, затвердженого рішенням тридцять четвертої сесії Полтавської міської ради сьомого скликання від 12.06.2020 (далі - Положення) визначено, що Департамент економіки та інвестицій (далі - Департамент) є виконавчим органом Полтавської міської ради.
Відповідно до пункту 7.1 Положення засновником Департаменту є Полтавська міська рада.
Згідно з пунктом 8.1 Положення Департамент є юридичною особою.
Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Тобто, Департамент економіки та інвестицій (код ЄДРПОУ 24388285) - є юридичною особою, яка самостійно здійснює власну правосуб'єктність та відповідно самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Крім того, відповідно до пункту 1.3 Положення заступник директора Департаменту економіки та інвестицій - начальник Управління стратегічного розвитку призначається та звільняється з посади міським головою.
Приписами частини другої статті 42 Закону № 280/97-ВР передбачено, що у разі звільнення з посади міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради, крім випадків дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови відповідно до Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» або Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до пункту 10 частини 4 статті 42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова: призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру".
Колегією суддів встановлено, що рішенням Полтавської міської ради від 28.07.2023 обрано секретарем Полтавської міської ради восьмого скликання депутата міської ради ОСОБА_5 на строк повноважень міської ради восьмого скликання.
Станом на момент розгляду справи Полтавського міського голову не призначено, отже ОСОБА_5, як секретар Полтавської міської ради здійснює відповідні повноваження голови, що не заперечується учасниками справи, та відповідно підписала спірні розпорядження про припинення дистанційної роботи та звільнення ОСОБА_2 з займаної посади, які є предметом розгляду у цій справі.
Разом з цим, слід зазначити, що вказані розпорядження видані від імені Полтавського міського голови, який є посадовою особою Полтавської міської ради - суб'єкта владних повноважень, а отже належним відповідачем, рішення якого оскаржує позивач, у даній справі, окрім Департаменту економіки і інвестицій Полтавської міської ради має бути саме в.о. голови Полтавської міської ради ОСОБА_5 та Полтавська міська рада, тобто, відповідні суб'єкти владних повноважень від імені яких винесені розпорядження Полтавського міського голови від 21.08.2024 № 555-к "Про припинення дистанційної роботи та відновлення звичайного режиму роботи", від 29.08.2024 № 593-к "Про звільнення ОСОБА_2 " та від 10.09.2024 № 623-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", проте, останні не були визначені позивачем, в якості відповідачів у цій адміністративній справі.
Колегія суддів зауважує, що особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
За правилами частини 7 статті 48 КАС України заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права, зокрема, була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.
Відсутність у суду апеляційної повноважень на здійснення дій щодо заміни відповідача на належного або залучення в якості співвідповідача на стадії апеляційного перегляду справи, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до неналежного відповідача.
З приводу доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягали у не розгляді справи № 440/11821/24 за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Відповідно до частин 2, 3 статті 12 КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У силу положень пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно з приміткою до статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій.
Колегією суддів встановлено, що займана позивачем на дату звільнення посада (заступник директора Департаменту економіки і інвестицій - начальник управління стратегічного розвитку) відноситься до четвертої категорії, тобто не відноситься до першої - третьої категорії посад в органах місцевого самоврядування, а відтак позивач не відноситься до посадових осіб, що займали відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції".
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08.12.1983 у справі "Axen v. Germany" ("Аксен проти Німеччини"), заява № 8273/78; рішення від 25.04.2002 у справі "Varela Assalino v. Portugal" ("Варела Ассаліно проти Португалії"), заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмовій заяві, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Таким чином, з огляду на те, що цей спір не відноситься до справ, визначених у частині четвертій статті 12 КАС України, розгляд яких може здійснюватись виключно за правилами загального позовного провадження, а у позовній заяві ОСОБА_2 не обґрунтувала доцільність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, у суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
З приводу незадоволення судом першої інстанції заявлених позивачем клопотань про виклик для допиту у якості свідків лікаря ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає таке.
Обґрунтовуючи вказані клопотання, позивач зазначила, що вказані особи можуть підтвердити факт перебування ОСОБА_2 27.08.2024 на амбулаторному лікуванні у медичному закладі «Клініка Стажкова», що підтвердить поважність причин її відсутності на робочому місці у цей день.
За приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо виклику свідків, а також витребування інших доказів по справі, суди з'ясовують у сторони, яка клопоче про це - які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Відтак, суди, виходячи з наявних фактичних обставин справи, встановлених під час судового розгляду, визначають необхідність у витребуванні додаткових доказів у справі.
Таким чином, ураховуючи те, що питання встановлення належності чи неналежності доказів, їх достатності, а також оцінка цих доказів, належать до компетенції судів, а виклик свідків є дискреційним повноваженням суду, що здійснює розгляд справи, з урахуванням важливості впливу таких свідчень на результат розгляду справи, колегія суддів не убачає порушень процесуального законодавства судом першої інстанції в частині відхилення клопотання позивача про виклик свідків.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 по справі № 640/2846/21.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Зважаючи на результат апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 440/11821/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено та підписано 23.04.2025 року