24 квітня 2025 р. Справа № 480/12529/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2024, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, по справі № 480/12529/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо не зарахування під час здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2022 року, згідно з ч. 4. ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу, період роботи з 01.04.2022 по 30.04.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу для перерахунку пенсії, згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період його роботи з 01.04.2022 по 30.04.2023, та, взявши до уваги заробітну плату, яка збільшилась з моменту останнього перерахунку, з метою отримання пенсії у належному розмірі, та виплатити недоотримані грошові кошти, визначені за результатом перерахунку пенсії.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 частково задоволено позов.
Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.07.2023 №959230817205.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на посаді з 01.04.2022 по 30.04.2023.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2023 з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судовий збір в сумі 536,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що при проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 24.04.2023 в індивідуальних відомостях були відсутні дані про сплату страхових внесків за період з 01.04.2022 по 30.04.2022. Таким чином, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в межах спірних правовідносин є правомірними.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 4 цієї статті, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 22.07.2014 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 20).
Відповідно до довідки, виданої КНП "Клінічна лікарня № 5" Сумської міської ради № 37 від 19.10.2023 ОСОБА_1 працює в Комунальному некомерційному підприємстві “Клінічна лікарня №5» Сумської міської ради на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими гінекологічного відділення на 1,0 ставки, з 16.10.2014 року по теперішній час (а.с. 21).
14.07.2023 ОСОБА_1 звернулася через веб-портал електронних послуг із заявою про перерахунок пенсії згідно ч.4 ст.42 Закону №1058 (а.с.218).
18.07.2023 ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийнято рішення №959230817205, яким відмовлено у проведенні перерахунку пенсії. В обґрунтування рішення зазначив, що оскільки після попереднього перерахунку не минуло 2 календарних роки та не набуто 24 місяці страхового стажу. Останній перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 42 Закону № 1058-IV проводився на підставі заяви позивачки від 24.04.2023 (а.с.204).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 01.08.2023 ОСОБА_1 повідомлено, що за електронною базою даних одержувачів пенсій у Сумській області, позивач з 22.07.2014 року перебуває на обліку в головному управлінні, як одержувач пенсії за віком за Списком №2. Перерахунок пенсії позивачки був здійснений з 01.05.2023 з урахуванням страхового стажу по 31.03.2022 (а. с. 26-27).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до страхового стажу, періоду роботи з 01.04.2022 по 30.04.2023, звернулася до суду за захистом порушеного права.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно зі статтею 7 Закону № 1058 загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема за таким принципами:
законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців;
заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);
державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;
відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
За змістом частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначається, зокрема пенсія по віком.
Згідно із частиною 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначено статтею 24 Закону № 1058.
Відповідно до норм частини 1 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону № 1058.
Так, абзацом 1 частини 1 статті 20 Закону № 1058 передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з частиною 10 статті 20 Закону № 1058 якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Нормами статті 106 Закону № 1058 передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
У постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 316/1392/16-а, від 27 травня 2021 року у справі № 343/659/17 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Разом з тим, досліджуючи зміст листа ГУ ПФУ в Сумській області від 01.08.2023 (а.с.216) та рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області 18.07.2023 №959230817205, апеляційним судом встановлено, що позивачу до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.04.2022 по 30.04.2023 в Комунальному некомерційному підприємстві “Клінічна лікарня №5» Сумської міської ради на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими гінекологічного відділення.
У той же час, з наданих на виконання ухвали суду першої інстанції документів, відповідачем повідомлено, що до страхового стажу не зараховано період з 01.04.2022 по 30.04.2023, оскільки згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу, сплата внесків за період з 01.04.2022 по 30.04.2023 була відсутня.
Вказано, що абзацом 7 пункту 4.3 Порядку передбачено, що у разі якщо відомості про нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за місяць, що передує місяцю подання особою заяви про перерахунок пенсії згідно частини четвертої статті 42 Закону надійшли протягом чотирьох місяців з дня звернення особи за перерахунком пенсії орган, що призначає пенсію, протягом місяця з дня надходження цих відомостей, переглядає прийняте рішення. При цьому, якщо за результатами перегляду рішення про призначення пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі здійснюється з місяця, наступного за місяцем надходження відомостей. Рішення про перерахунок пенсії переглядається на найбільш вигідних умовах відповідно до частини четвертої статті 42 Закону.
Посилаючись на норми вказаного порядку, відповідач пояснив, що оскільки відомості про нарахування та сплату єдиного внеску надійшли за межами строку, передбаченого вищезазначеним пунктом, то для перегляду рішення про перерахунок пенсії підстави були відсутні.
При цьому, колегія суддів зазначає, в матеріалах справи наявні платіжні інструкції за період з 01.04.2022 по 30.04.2023 про сплату КНП «Клінічна лікарня» №5 СМР єдиного соціального внеску (а.с.31-178).
Отже, аналіз норм статті 24 Закону № 1058 дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. В той же час обов'язок щодо нарахування та сплати страхових внесків відповідно до Закону № 1058 покладений на підприємство-страхувальника.
Порушення ж підприємством-страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку з чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише для самого підприємства-страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) і не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового та пільгового (підземного) стажу періоду роботи протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески.
Таким чином, позивач не може бути позбавлена права на зарахування періоду роботи з 01.04.2022 по 30.04.2023 в КНП «Клінічна лікарня» №5 СМР до страхового стажу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, якими встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про перерахунку пенсії згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, чим порушено її право на отримання належного їй пенсійного забезпечення.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, шляхом зобов'язаня Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на посаді з 01.04.2022 по 30.04.2023 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2023 з урахуванням висновків суду.
Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з'ясувавши обставини справи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 по справі № 480/12529/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін