24 квітня 2025 р. Справа № 520/23521/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., м. Харків, по справі № 520/23521/23
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо затримки в проведенні розрахунку і виплати грошової допомоги при звільненні з військової служби в належному об'ємі та середнього заробітку за час затримки;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ 39969443) нарахувати середній заробіток за час затримки і розрахунку при звільненні в період з 28.01.2020 по 22.08.2023 року з урахуванням винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду та з урахуванням середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) у розмірі 1431,26 і стягнути зазначену суму на користь позивача;
- стягнути на користь позивача судові витрати по справі: судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 частково задоволено позов.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 по 18.07.2022 у розмірі 11 247 (одинадцять тисяч двісті сорок сім) грн. 44 коп.
Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ: 39969443) за рахунок бюджетних його асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу (правову) допомогу, що понесені у зв'язку із судовим розглядом цієї справи в сумі 2000 (дві тисячі ) грн.
Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ: 39969443) за рахунок бюджетних його асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) 60 коп.
В іншій частині вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що необхідність врахування в будь-яких грошових виплатах (у тому числі й при звільненні військовослужбовця) винагороди за участь в АТО/ООС та відношення останньої до додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовця та, як наслідок, до складу щомісячного грошового забезпечення (як систематичної щомісячної виплати) безпосередньо встановлена постановою Верховного Суду від 30.07.2020 року по справі № 826/15594/17 (позов окрім іншого з аналогічними позовними вимогами колишнього військовослужбовця органів військової прокуратури). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.06.2022 року по справі № 520/971/22 встановлено юридичний факт дійсного розміру середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) позивача, що грошове забезпечення Позивача за листопад 2019 року склало суму в розмірі 46 737,04 грн., грошове забезпечення за грудень 2019 року склало суму в розмірі 40 569,61 грн., а середньоденну заробітну плату (грошове забезпечення) Позивача підтверджено в розмірі 1431,26 грн. (46 737,04 грн. + 40 569,61 грн. = 87 306,65 грн.: 61 дні). Вказане рішення набрало законної сили та виконано Відповідачем - Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону.
Зауважив, що відмовляючи в позовних вимогах по зобов'язанню нарахування та стягненню середнього заробітку за час затримки в розрахунку за період з 29.01.2020 року по 28.02.2020 року суд обумовив власну позицію начебто отриманням Позивачем середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні на 1 місяць (з 28.01.2020 року по 28.02.2020 року) за наслідками розгляду судової справи № 520/9821/20. Проте, предмет спірних правовідносин, зміст рішення суду по справі № 520/9821/20, період затримки допущений Відповідачем цілком різні та не охоплюються предметом спору в даній справі.
Вказує, що посилання суду, як на підставу відмови в позовних вимогах стосовно зобов'язання нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку за період з 19.07.2022 року по 22.08.2023 року на існування рішення суду по справі № 520/12768/24, яким зобов'язано Відповідача нарахувати середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні виглядає критичним, оскільки предметом спору в згаданій судовій справі виступає відповідно зобов'язання нарахування за час затримки розрахунку грошової винагороди (постановлена до виплати рішенням суду по справі № 520/12768/24), яка не виплачувалась Позивачу з лютого 2015 року по квітень 2024 року та яка являла собою окремий вид щомісячного додаткового грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 року, у той час як предметам спору в даній справі виступає зобов'язання нарахування та стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку грошової допомоги при звільненні (була встановлена до перерахунку та виплачена Відповідачем на виконання рішення суду по справі № 520/9821/20). Відтак додаткова грошова допомога, прострочення її виплати та обов'язок відшкодування за затримку в її виплаті не має жодного відношення до даної справи, наведені судові справи мали цілком різні предмет спору, підстави та період прострочення, а дані види грошового забезпечення (грошова винагорода, як постійний щомісячний та одноразова грошова допомога при звільненні, як одноразовий додатковий) являють собою зовсім різні складові грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 304 КАС України, якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Крім того, у відповідь на доводи відповідача, наведені у відзиві, позивачем були подані додаткові пояснення, які просить врахувати під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України з липня 2009 року по січень 2020 року, за останнім місцем служби з 22.10.2018р. по 28.01.2020р. на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону в складі Військової прокуратури об'єднаних сил та перебував у статусі військовослужбовця відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» по день звільнення.
Наказом виконувача обов'язків військового прокурора об'єднаних сил № 67к від 22.01.2020р. ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону та органів прокуратури з 28.01.2020р. та виключено зі списків особового складу військової прокуратури.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі № 520/9821/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил щодо виплати грошової допомоги при звільненні не в повному обсязі та затримку в проведенні розрахунку.
Зобов'язано Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2020 року по 28.02.2020 року в розмірі 42937 грн. 80 коп. та недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 22494 (двадцять дві тисячі чотириста дев'яносто чотири) грн. 88 коп. з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законодавством.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
11.07.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72225540, з виконання виконавчого листа № 520/9821/2020 виданого 29.06.2023.
08.08.2023 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ направлено до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону вимогу державного виконавця.
Платіжною інструкцією № 774 від 21.08.2023 підтверджується виплата ОСОБА_1 на виконання рішення суду № 520/9821/20 суми в розмірі 7728,80 грн., платіжною інструкцією № 775 від 21.08.2023 виплата виконання рішення суду № 520/9821/20 суми в розмірі 644,06 грн., платіжною інструкцією № 776 від 21.08.2023 виплата на виконання рішення суду № 520/9821/20 суми в розмірі 34564,94 грн., платіжною інструкцією № 777 від 21.08.2023 виплата виконання рішення суду № 520/9821/20 суми в розмірі 4049,07 грн., платіжною інструкцією № 778 від 21.08.2023 виплата на виконання рішення суду № 520/9821/20 суми в розмірі 337,42 грн., платіжною інструкцією № 779 від 21.08.2023 виплата виконання рішення суду № 520/9821/20 суми в розмірі 22157,46 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказане рішення суду було виконано відповідачем 21.08.2023.
Позивач вважає, що відповідач не виплативши позивачу всі суми, що підлягали виплаті у день звільнення порушив його права, тому він звернувся до суду за захистом своїх прав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Тому, за наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 247,44 грн., що становить 50% від одноразової грошової допомоги, що не була виплачена ОСОБА_1 при звільненні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення.
Крім того зазначив, що враховуючи висновки Верховного Суду в постанові від 06.12.2024, і той факт, що з 19.07.2022 розмір невиплаченої при остаточному розрахунку суми не має значення, і те, що ст. 117 КЗпП (в редакції станом на 19.07.2022) міститься обмеження в періоді - 6 місяців, суд дійшов висновку, що задоволення позовних вимог в цій частині призведе до подвійного стягнення компенсаторних сум, право на які визначене ст. 116-117 КЗпП.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17, від 21.10.2021 р. у справі № 640/14764/20, від 26.01.2022 р. у справі № 240/12167/20 та інших.
Як встановлено судом, в порядку виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду 15.11.2022 у справі № 520/9821/2020 відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 22 157, 46 грн.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 28.01.2020 відповідачем не було виплачено грошової допомоги при звільненні з військової служби в належному розмірі.
Спірна сума у розмірі 22 157, 46 грн. фактично виплачена 23.08.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 779 від 21.08.2023 (а.с. 75).
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст. 117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 29.01.2020 по 22.08.2023.
Звертаючись із позовними вимогами у даній справі, позивач зауважив, що середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача, з урахуванням винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду становить 1 431, 26 грн. Позивач зазначив, що дана винагорода є систематичною та виплачувалась позивачу щомісяця.
Відмовляючи у врахуванні винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, суд першої інстанції дійшов висновку, що така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 5 розділу XXXII Наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за останньою займаною посадою.
Згідно з пунктом 2 розділу І Наказу № 260 грошове забезпечення включає:
- щомісячні основні види грошового забезпечення;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:
- посадовий оклад;
- оклад за військовим званням;
- надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:
- підвищення посадового окладу;
- надбавки;
- доплати;
- премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
- винагороди;
- допомоги.
Пунктом 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року № 18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських» установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.
Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Наказом Генеральної прокуратури України від 26 липня 2018 року № 152 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям військових прокуратур винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Пунктом 1 розділу II Порядку № 152 передбачено, що військовослужбовцям за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода в розмірі до 100 відсотків місячного грошового забезпечення у межах бюджетних призначень.
Пунктом 3 та 5 розділу II Порядку № 152 визначено, що винагорода виплачується пропорційно часу участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі у цих заходах до дня завершення такої участі, на підставі відповідних наказів керівництва штабу антитерористичної операції, Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України та інших оперативних штабів про включення (виключення) військовослужбовців до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, з метою виконання службових завдань.
За час звільнення від виконання службових обов'язків, перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (крім випадків безперервного стаціонарного лікування після отриманих поранень (контузії, травми, каліцтва), у щорічній основній, щорічній додатковій відпустках, відпустці за сімейними обставинами, відрядження за межі районів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи проведення антитерористичній операції, інших заходів в умовах особливого періоду виплата винагороди не здійснюється.
Згідно із пунктом 1 розділу III Порядку № 152 винагорода виплачується військовослужбовцям за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу керівника органу прокуратури, підготовленого кадровим підрозділом та погодженого бухгалтерською службою цього органу прокуратури.
У разі звільнення військовослужбовця з органів військової прокуратури з метою своєчасного і повного розрахунку з військовослужбовцем винагорода виплачується за поточний місяць пропорційно часу участі у розмірі, визначеному наказом Генерального прокурора за попередній місяць, про що зазначається у наказі про звільнення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17. Приймаючи постанову від 10 листопада 2021 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
З огляду на викладене, розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні позивача повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Подібні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у справі № 520/9821/2020.
Отже, для правильного вирішення цієї позовної вимоги необхідно установити характер виплати винагороди за участь в АТО.
Вказана позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 640/6874/20.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахункового листа ОСОБА_1 за 2019 рік (а.с. 34) позивач отримував винагороду АТО щомісяця, а отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що дана винагорода не може бути врахована в обрахунок середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення), через відсутність систематичності такої виплати.
Отже, середньоденна заробітна плата позивача має бути обрахована з урахуванням винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон № 2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суд першої інстанції і вирішив цей спір.
Проте, колегія суддів зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 29 січня 2020 року до 18 липня 2022 року (включно) (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 22 серпня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 28.01.2020 (день звільнення) відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем. Остаточний розрахунок належних до виплати сум відповідачем здійснено 23.08.2023.
Таким чином, період затримки з 29.01.2020 по 18.07.2022 (включно) становить 901 календарний день.
Згідно долученого до матеріалів справи розрахункового листа позивача за 2019 рік, загальна сума грошового забезпечення позивача, з урахуванням винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду за два місяці перед звільненням (листопад, грудень) 2019 року становила 87 306, 65 грн, а саме у листопаді 2019 року - 46 737, 04 грн та у грудні 2019 року - 40 569, 61 грн. (а.с. 34).
Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 1 431, 26 грн (87306,65 /61 = 1431,26).
Отже, можна дійти висновку, що обрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 901 календарний день становить 1 289 565, 26 грн. (901 х 1431, 26 грн. = 1 289 565, 26 грн.).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
На рахунок ОСОБА_1 зараховано суму коштів у розмірі 22 157, 46 грн. від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на виконання судового рішення по справі № 520/9821/2020 (а.с. 75).
На виконання вимог ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 відповідачем надано розрахунковий лист за січень 2020, з якого вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні було виплачено 383 091, 07 грн.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що загальний розмір належних позивачу виплат на момент звільнення складав 405 248, 53 грн.:
- 383 091, 07 грн. (94, 53 %) (грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби);
- 22 157, 46 грн. (5, 47 %) (виплата на виконання судового рішення по справі № 520/9821/2020).
Істотність частки несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні 22 157, 46 (перерахована одноразова грошова допомога при звільненні) у порівнянні із середнім заробітком (розрахунковою величиною) становить 5, 47 % .
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 29.01.2020 по 18.07.2022 у розмірі 70 539, 22 грн, що становить 5, 47 % від середнього грошового забезпечення позивача за 901 календарний день (1 289 565, 26 грн х 5,47 %). Зазначений розмір не відповідає принципу справедливості та співмірності.
Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі 70 539, 22 грн., за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 22 157, 46 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.
З огляду на наведене, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь 22 157, 46 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зважаючи на вищевикладене, за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 (включно) (901 календарний день) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 22 157, 46 грн.
За період з період з 19 липня 2022 року до 22 серпня 2023 року розмір середнього заробітку за час затримки становить 264 783, 10 грн. (1431,26 х 185).
Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом з урахування наведеного становить 286 940, 56 грн. (22 157, 46 грн + 264 783, 10 грн).
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, відтак судом першої було безпідставно не враховано період затримки в проведенні розрахунку з 19.07.2022 по 22.08.2023.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 520/23521/23, в частині стягнення з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 11 247, 44 грн за період з 01.03.2020 по 18.07.2022 прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням постанови про стягнення з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 286 940, 56 грн за період з 29.01.2020 по 22.08.2023.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі скаржником не висловлено заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції на користь позивача, а отже у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду розміру понесених витрат на правову допомогу.
Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою в загальній сумі 6000,00 грн. понесених в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Степанишеною Анастасією Володимирівною укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги.
Відповідно до п. 1 Договору предметом даного договору є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів Клієнта у кримінальному провадженні; представництво, захист прав, свобод і законних інтересів Клієнта у судах всіх інстанцій без виключення; представництво інтересів Клієнта у органах Державної виконавчої служби, органах Державної фіскальної служби, у судах України всіх інстанцій без виключення, правоохоронних органах України (в тому числі, але не виключно, прокуратурі, органах Національної поліції України, Служби безпеки України), а також в інших державних органах, у органах місцевого самоврядування, перед приватними виконавцями, перед фізичними та юридичними особами, а Клієнт зобов'язується оплатити Адвокату гонорар та фактичні витрати, необхідні для виконання доручення за цим Договором.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано наступні документи: Договір про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Степанишеної А.В. серія МК № 001596; Додаткова угода до договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.10.2021 від 05.02.2025; акт про надання правової (правничої) допомоги від 12.02.2025.
Згідно вищевказаних документів вбачається, що позивачу надано послуги з правничої допомоги у загальному розмірі на суму 6000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто законодавець визначив, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Відповідач не скористався можливістю згідно ст. 134 КАС України довести неспівмірність заявлених вимог.
Між тим, виходячи з наданих представником позивача до суду апеляційної інстанції документів, колегія суддів вважає необґрунтованою суму витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269).
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, колегія суддів враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшла висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 3000,00 грн.
У зв'язку з тим, що у спірних правовідносинах права позивача порушені затримкою розрахунку при звільненні, зважаючи на часткове задоволення адміністративного позову та апеляційної скарги, колегія судів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат із урахуванням ст. 139 КАС України, колегія суддів виходить з того, що за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 610, 40 грн, відповідно до платіжної інструкції № 0.0.4186993201.1 від 12.02.2025.
Враховуючи вищенаведене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в розмірі 1 610, 40 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 520/23521/23 - скасувати в частині зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2020 по 18.07.2022 у розмірі 11 247 (одинадцять тисяч двісті сорок сім) грн. 44 коп.
Ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині - задовольнити частково.
Зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 39969443) нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.01.2020 по 22.08.2023 у розмірі 286 940 (двісті вісімдесят шість тисяч дев'ятсот сорок) грн 56 коп.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 по справі № 520/23521/23 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 39969443) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (вул. Маяковського, 21, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 39969443) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610 (тисяча шістсот десять) грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін