Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
заочне
Справа № 695/3773/24
номер провадження 2/695/525/25
10 березня 2025 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Степченка М.Ю.
за участю секретаря с/з Біліченко С.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Золотоноша в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час застримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -
07.10.2024 р. до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області надійшов позов, поданий адвокатом Литвин О.П. в інтересах позивача ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор», в якому позивач просила:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро- горілчаний завод «ЗЛАТОГОР» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 21161,58 грн. та компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 20247,26 грн, а всього 41408,84 грн.;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро- горілчаний завод «ЗЛАТОГОР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.07.2024 і по день ухвалення судового рішення;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро- горілчаний завод «ЗЛАТОГОР» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро- горілчаний завод «ЗЛАТОГОР» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору та за надання правничої допомоги.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.06.2005 р. позивачка була прийнята на роботу в ТОВ «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» продавцем магазину, а 03.07.2024 р. звільнена з роботи. Під час звільнення з роботи та видачі трудової книжки не були проведені всі належні їй виплати під час звільнення. Згідно розрахункового листка за липень 2024 р. борг підприємства на початок місяця становив 21161,58 грн, а на кінець 41408,84 грн. Дану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача на підставі ст.116 КЗпП України.
Розмір середньоденного заробітку позивачки (виходячи з розрахунку за два місяці, що передували звільненню - травень-червень 2024) становив 410,19 грн. Отже, з моменту звільнення і до дня подачі позову затримка у розрахунку зі звільненим працівником становить 65 днів, за які середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить - 26662,35 грн.
Позивачка просить стягнути з відповідача моральну шкоду через моральні страждання, які вона перенесла, так як було порушено її право на отримання заробітної плати, вона була змушена шукати додаткові доходи, щоб забезпечити свою сім'ю елементарними засобами для існування, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків. Моральну шкоду позивач оцінила в розмірі 5000,00 грн.
07.10.2024 р. ухвалою судді відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Литвин О.П. підтримала заявлені позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні в повному обсязі та не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, з невідомих суду причин, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Заяви про визнання позовних вимог чи відзиву не подав суду.
Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, але в судове засідання не з'явився без поважних причин, не подав відзив, сторона позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи.
Суд, вислухавши доводи представника позивачки, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши доводи позивача, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У відповідності зі ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
З копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Золотоноша, Черкаської області.
Відповідно до копії картки платника податків позивач має РНОКПП НОМЕР_2 .
Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 01.06.2005 р. була прийнята на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» продавцем, а 03.07.2024 р. звільнена з роботи за власним бажанням.
Із копії наказу №76-к від 03.07.2024 р. вбачається, що копію наказу про звільнення позивачка отримала в день звільнення.
Згідно розрахункового листка за липень 2024 р. борг підприємства ТОВ «ЗЛГЗ «Златогор» перед ОСОБА_1 на кінець місяця становить 41408,84 грн., з якого вже відраховані податки та збори.
14.08.2024 р. позивачка зверталася до відповідача з заявою (копія якої міститься в матеріалах справи), в якій просила здійснити з нею повний розрахунок та виплатити всі суми, що належали їй при звільненні.
З копії адвокатського запиту, що наданий позивачем до позову, вбачається, що адвокат ОСОБА_2 27.08.2024 зверталася до ТОВ «ЗЛГЗ «Златогор» із запитом про надання: інформації про суми нарахованих та невиплачених при звільненні грошових сум ОСОБА_1 ; довідки про доходи ОСОБА_1 , довідки про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 .
Як ствердила сторона позивача в судовому зсіданні, відповідь на заяву позивачки та адвокатський запит ТОВ «ЗЛГЗ «Златогор» не було надано.
25.02.2025 р. з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи судом було направлено до відповідача запит про надання інформації про суми нарахованої та невиплаченої підприємством заробітної плати ОСОБА_1 та про розмір її середньоденної заробітної плати.
Відповідь на даний запит не була надана суду.
Щодо стягнення невиплаченої заробітної плати суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та ін.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.
Отже, невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, в день звільнення позивачки відповідачем не проведено виплату всіх сум, що належать їй, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачкою наявна заборгованість по заробітній платі в сумі 41408,84 грн.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає до повного задоволення.
З урахуванням вимоги ст. 430 ЦПК України рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з наступного.
Як визначено ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
З урахуванням заявлених позовних вимог, до стягнення з підприємства на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2024 року (наступний робочий день після звільнення) по 10.03.2025 року (по день винесення рішення суду), що складає 178 робочих днів.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Згідно зі статтею 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Статтями 5, 8 вказаного Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з інформацією, яка міститься в розрахункових листках ТОВ «ЛГЗ «Златогор» за 2 місяці, що передують звільненню ОСОБА_1 з роботи, а саме за травень-червень 2024 року (які були надані позивачем до позову), середньоденна заробітна плата позивачки становила 410,19 грн.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 73013,82 грн., (410,19 грн. (розмір середньоденного заробітку)*178 робочих днів за період затримки), який і підлягає до стягнення на користь позивача.
При цьому, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку, слід здійснити з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
За обставин даної справи суд вважає доведеним факт наявності в позивачки моральних страждань, завданих внаслідок дій відповідача, пов'язаних з тривалою невиплатою заробітної плати. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір за позовну вимогу щодо стягнення середнього заробітку за затримання розрахунку та стягнення моральної шкоди в сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією, тому такі витрати слід стягнути з відповідача на користь позивачки. Крім того, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн., від якого при подачі заяви був звільнений позивач за вимогу про стягнення невиплаченої заробітної плати.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати в розмірі 21161,58 грн. та компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 20247,26 грн., а всього 41408 (сорок одну тисячу чотириста вісім) грн. 58 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 73013 (сімдесят три тисячі тринадцять) грн. 82 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський лікеро-горілчаний завод «Златогор» на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя М.Ю. Степченко
Повний текст рішення виготовлений 14 березня 2025 року.