Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
24 квітня 2025 р. справа № 520/1831/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (с. Старичі, Яворівський район, Львівська область, 81052) про скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №110-АД від 30.10.2024;
- визнати недійсним Акт службового розслідування, затверджений 27.11.2024 командиром військової частини № НОМЕР_2 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2025, відмовлено у відкритті провадження у справі №520/1831/25 в частині позовних вимог щодо визнання недійсним Акту службового розслідування, затвердженого 27.11.2024 командиром військової частини № НОМЕР_2 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №520/1831/25 в частині позовних вимог про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 №110-АД від 30.10.2024.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 30.07.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_2 №77 призначене службове розслідування відносно ОСОБА_1 . 30.10.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_2 №110-АД вказане службове розслідування було перепризначене та за результатами його проведення 27.11.2024 затверджено Акт службового розслідування. На думку позивача, наказ командира в/ч НОМЕР_2 №110-АД від 30.11.2024 є таким, що прийнятий з порушенням діючого законодавства та підлягає скасуванню, оскільки під час проведення цього службового розслідування ОСОБА_1 не було повідомлено про його права, про проведення службового розслідування він дізнався в той день, коли воно було закінчене - 27.11.2024. Крім того, позивач посилається на те, що ні Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, ні Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, ні будь-яким іншим нормативним актом не передбачено такої дії як перепризначення службового розслідування. Також, позивач вважає, що командир військової частини, видаючи наказ про перепризначення службового розслідування, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки наказ про призначення комісії зі спеціального розслідування, видає командир (начальник) органу військового управління вищого рівня. Оскаржуваним наказом командир військової частини НОМЕР_2 призначив комісію у складі свого заступника - майора ОСОБА_3 , заступника начальника штабу - підполковника ОСОБА_4 та начальника радіостанції польового вузла зв'язку - молодшого сержанта ОСОБА_5 і такий склад комісії не відповідає вимогам п. 3 Розділу ІІІ Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України. Враховуючи всі наведені порушення законодавства, наказ командира військової частини НОМЕР_2 №110-АД від 30.10.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.10.2024 №110-АГД «Про перепризначення службового розслідування призначеного наказом від 30.07.2024 №77 за фактом неналежного поводження зі зброєю» викладено підстави, обґрунтування призначення службового розслідування, особа, стосовно, якої воно проводиться, строк проведення, посадові особи, яким доручено його проведення. Позивач, будучи офіцером та займаючи посаду заступником командира роти, неналежно виконував покладені на нього службові обов'язки, які в результаті призвели до факту необережного поводження зі зброєю, що стало причиною поранення військовослужбовця, а згодом і його смерті. Пунктом 3 Розділу IV наказу №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування, обов'язку щодо повідомлення військовослужбовця про проведення службового розслідування наказ №608 не містить. Проте, позивач був повідомлений (в усній формі) і ознайомлений належним чином з матеріалами службового розслідування. В подальшому, після надання всіх матеріалів службового розслідування, останнім було написано пояснення (заперечення) від 27.11.2024 стосовно проведення службового розслідування. Щодо терміну «перепризначення» відповідач вказує на те, що в даному випадку у зв'язку з високим навантаженням роботи, перебуванням в зоні бойових дій, що ускладнює бездоганне застосування норм діловодства, було допущено технічну помилку, яка не впливає на правову природу порушення прав і свобод позивача. Таким чином, на думку відповідача, права і свободи позивача не порушені, службовим розслідуванням встановлено зв'язок правопорушення з прямим неналежним виконанням службових обов'язків останнього при проходженні військової служби.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України. На час виникнення спірних правовідносин займав посаду заступника командира 2 роти спеціального призначення окремого батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.07.2024 №77 "Про проведення службового розслідування щодо порушення порядку поводження зі зброєю" призначено службове розслідування за фактом порушення правил поводження зі зброєю заступником командира 2 роти спеціального призначення окремого батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 лейтенантом ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.10.2024 №110-АД "Про перепризначення проведення службового розслідування, призначеного наказом від 30.07.2024 №77", перепризначено службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.07.2024 №77 "Про проведення службового розслідування щодо порушення порядку поводження зі зброєю".
Проведення службового розслідування доручено комісії у складі: голова комісії заступник командира військової частини майор ОСОБА_3 , члени комісії: заступник начальника штабу військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_4 , начальник радіостанції польового вузла зв'язку молодший сержант ОСОБА_5 . Наказно службове розслідування провести в термін до 28.11.2024.
Вказаним службовим розслідуванням встановлено порушення ОСОБА_1 вимог статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 16, 21, 114 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 27.11.2024 "Про результати службового розслідування за фактом порушення порядку поводження зі зброєю лейтенантом ОСОБА_1 " ОСОБА_1 оголошено догану.
Вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 30.10.2024 №110-АД "Про перепризначення проведення службового розслідування, призначеного наказом від 30.07.2024 №77" протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5:30 год. 24.02.2022 введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації, який в подальшому продовжено і діє по теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232).
Частиною 1 ст. 1 Закону №2232 визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону №2262 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 4 ст. 2 Закону №2262 передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).
Так, за приписами ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Згідно Вступної частини Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
За положенням ст. ст. 5, 6, 8 Загальних положень Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
За змістом ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Нормами статті 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил визначено, що на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України, дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
У відповідності до ст. 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);
ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);
д) пониження в посаді;
е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);
є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);
ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 83, 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службове розслідування комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі:
- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
- внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
- вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією;
- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи;
- надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України Про запобігання корупції, а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Тобто, перелік підстав призначення службового розслідування є не виключним і в кожному окремому випадку вирішується за внутрішнім переконанням суб'єкта призначення.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Порядок проведення службового розслідування врегульований нормами розділу ІІІ Порядку №608.
Згідно з пунктом 3 Розділу III Порядку службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Пунктом 5 Розділу III Порядку визначено, що службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Відповідно до пункту 6 Розділу III Порядку голова комісії здійснює керівництво діяльністю комісії, має право давати письмові або усні доручення в межах проведення службового розслідування, які є обов'язковими для виконання.
У випадку відсутності голови комісії з підтверджених поважних причин його обов'язки в установленому порядку покладаються на одного з членів комісії, у разі відсутності з вищезазначених причин одного з членів комісії за відповідним клопотанням голови комісії здійснюється його заміна іншою посадовою (службовою) особою відповідно до наказу командира (начальника).
Згідно з пунктом 8 Розділу III Порядку особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Пунктом 13 Розділу III Порядку визначено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.
Згідно з п. 14 Розділу III Порядку перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.
Одночасне проведення декількох службових розслідувань за одним випадком вчинення правопорушення не допускається (п. 15 розділу ІІІ Порядку).
Як встановлено судовим розглядом, 30.07.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_2 за №77 "Про проведення службового розслідування щодо порушення порядку поводження зі зброєю" призначено службове розслідування за фактом порушення правил поводження зі зброєю заступником командира 2 роти спеціального призначення окремого батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 лейтенантом ОСОБА_1 .
Оскаржуваним наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.10.2024 №110-АД перепризначено службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.07.2024 №77 "Про проведення службового розслідування щодо порушення порядку поводження зі зброєю".
Суд погоджується з доводами позивача щодо відсутності такого поняття як "перепризначення" службового розслідування.
Вищенаведеними нормами законодавства передбачене призначення службового розслідування та продовження строків проведення службового розслідування.
Разом із тим, сам факт видання наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30.10.2024 №110-АД не є таким, що підтверджує порушення прав, свобод та законних інтересів позивача та не створює для нього будь-яких негативних наслідків.
Оскаржуваним наказом оцінка дій позивача по суті не надавалася, позивач не притягувався до відповідальності тощо, воно є проміжними та не створює для позивача юридичних наслідків. Метою проведення службового розслідування є визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку.
На підставі вищенаведеного, суд зазначає, що оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30.10.2024 №110-АД "Про перепризначення проведення службового розслідування, призначеного наказом від 30.07.2024 №77" жодним чином не спрямоване на відновлення попереднього становища позивача, оскільки відсутні обставини порушення його прав у межах спірних правовідносин, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (с. Старичі, Яворівський район, Львівська область, 81052) про скасування наказу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Біленський О.О.