24 квітня 2025 року м. Рівне №460/12800/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в в Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому він просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком від 25.06.2024 №172850027398;
зобов'язати відповідача призначити і виплатити позивачу пенсію за віком із 14.04.2024, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди: навчання на курсах по підготовці водіїв транспортних засобів з 01.09.1979 по 06.05.1981; роботи з 03.05.1988 по 04.01.1991 у Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник»; роботи з 18.09.1992 по 21.06.1993 у Державному малому підприємстві «Інтепп»; роботи з 22.06.1993 по 15.01.1995 у Закритому акціонерному товаристві «Погорина»; зайняття підприємницькою діяльністю з 11.11.1998 по 31.05.2000 та з 01.12.2000 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 30.04.2009 в календарному обчисленні.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що, маючи загальний страховий стаж понад 31 рік, досягнувши 60 річного віку, 17.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності (визначення в автоматичному режимі Пенсійного органу, що вирішує питання про призначення пенсії), надані позивачем документи передані для розгляду та прийняття рішення про призначення/відмову в призначенні пенсії Головному управлінню Пенсійного фонду України у Кіровоградській області, яке 25.06.2024 прийняло рішення №172850027398 «Про відмову у призначенні пенсії» з тих підстав, що необхідний загальний страховий стаж для призначення пенсії за віком по досягненню 60 річного становить не менше 31 років. При цьому, загальний страховий стаж, розрахований відповідачем, для визначення права з урахуванням норм пункту 3-1 Закону становить 20 років 1 місяць 26 днів. У вказаному рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача Пенсійним органом не зараховано періоди роботи: з 03.05.1988 по 04.01.1991 у Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» (оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для читання); з 18.09.1992 по 21.06.1993 у Державному малому підприємстві «Інтепп» (оскільки наявне виправлення номеру наказу про звільнення з роботи); з 22.06.1993 по 15.01.1995 у Закритому акціонерному товаристві «Погорина» (оскільки дописано номер та дату наказу про прийняття на роботу та відсутній підпис відповідальної особи, якою внесений запис про звільнення з роботи). Крім цього вказано, що до страхового стажу не враховано період навчання згідно довідки від 23.05.2024 №97, оскільки відсутні посилання на накази про початок та закінчення навчання. Для зарахування до страхового стажу вказаних вище періодів роботи потрібно надати підтверджуючі документи, видані за місцем роботи/навчання (правонаступником чи архівним відділом) на підставі первинних документів із зазначенням інформації про реорганізацію (за необхідності). Позивач також, з'ясував, що відповідачем не зараховано до загального страхового стажу також періоди зайняття позивачем підприємницькою діяльністю з 11.11.1998 по 31.05.2000, а період з 01.12.2000 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 30.04.2009 обчислений не в календарному розрахунку, незважаючи на наявність доказів про часткову сплату страхових внесків. На підставі вищенаведеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами письмового позовного провадження без повідомленням учасників справи.
Ухвалою суду виправлено описки в ухвалі від 28.10.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в частині зазначення правильного найменування відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, своєї позиції щодо заявлених позовних вимог суду не повідомив.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
17.06.2024 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60 літнього віку звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області №172850027398 від 25.06.2024 відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 31 рік (наявний страховий стаж 18 років 10 місяців 21 день).
В рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 03.05.1988 по 04.01.1991 у Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» (оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для читання); з 18.09.1992 по 21.06.1993 у Державному малому підприємстві «Інтепп» (оскільки наявне виправлення номеру наказу про звільнення з роботи); з 22.06.1993 по 15.01.1995 у Закритого акціонерного товариства «Погорина» (оскільки дописано номер та дату наказу про прийняття на роботу та відсутній підпис відповідальної особи, якою внесений запис про звільнення з роботи).
Окрім цього як твердив позивач, із розрахунку загального страхового стажу, обчисленого відповідачем при прийнятті спірного рішення не зараховано в календарному обчисленні періоди зайняття ним підприємницькою діяльністю з 11.11.1998 по 31.05.2000, а період з 01.12.2000 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 30.04.2009.
Не погоджуюсь з правомірністю такої відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року№1058-IV (далі - Закон 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин ).
Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Позивач віку 60 років досягнув ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому, визначальним для перевірки правомірності оскарженого рішення є встановлення наявності у нього на дату звернення із заявою про призначення пенсії мінімального страхового стажу 31 рік.
Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Таким чином, час навчання у навчальних закладах підтверджується, зокрема, свідоцтвами.
Свідоцтвом ОСОБА_2 від 13.05.1981, підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно з 01.09.1979 по 06.05.1981 навчався по програмі підготовки водіїв транспортних засобів категорії «С» і на випускних іспитах відповідно до протоколу №3 від 06.05.1981 отримав оцінки, внаслідок чого видане свідоцтво серії НОМЕР_1 .
Згідно з п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Довідкою Рівненського міжшкільного ресурсного центру №97 від 23.05.2024 підтверджується навчання ОСОБА_1 у Міжшкільному навчально-виробничому комбінаті м. рівне за програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії «С» з 01.09.1979 по 06.05.1981. На підставі протоколу №3 від 06.05.1981 ОСОБА_1 видано свідоцтво серія НОМЕР_2 від 06.05.1981.
Суд зазначає, що Порядком не встановлено вимоги щодо обов'язкового зазначення а наданих документах, якими би підтверджувався факт навчання, наказів про зарахування та відрахування із навчання, позаяк таке навчання не є професійною трудовою діяльністю. Водночас, як встановлено судом належними і допустимими доказами, наданими позивачем, чітко підтверджується особа позивача та період його навчання, що на переконання суду, було достатньою підставою для зарахування цього періоду роботи до загального страхового стажу.
Відтак, поведінка відповідача в цій частині є протиправною.
Також судом встановлено, що відповідач вказав на відсутніми підстави для зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи: з 03.05.1988 по 04.01.1991 у Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» (оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для читання); з 18.09.1992 по 21.06.1993 у Державному малому підприємстві «Інтепп» (оскільки наявне виправлення номеру наказу про звільнення з роботи); з 22.06.1993 по 15.01.1995 у Закритого акціонерного товариства «Погорина» (оскільки дописано номер та дату наказу про прийняття на роботу та відсутній підпис відповідальної особи, якою внесений запис про звільнення з роботи).
Перевіряючи правомірність поведінки Пенсійного органу в цій частині суд наголошує, що робота на підставі трудових договорів, як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788-XII зараховується до стажу роботи незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з вимогами ст. 62 Закону №1788-XII, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), п. 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до записів трудової книжки позивача Серія НОМЕР_3 , дата заповнення 07.12.1982:
1. Запис №04 від 03.05.1988 - прийнятий по переводу на посаду інструктора Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» (наказ від 01.05.1988 №56-Б);
2. Запис №05 від 04.01.1991 - звільнений по переводу в підприємство «РозвитоК ст. 36 п. 5 КЗпП УРСР (наказ від 04.01.1991 №2);
3. Запис №08 від 18.09.1992 - призначений на посаду директора Державного малого підприємства «Інтепп» (наказ №32 від 18.09.1992);
4. Запис №09 від 21.06.1993 - звільнений із займаної посади у зв'язку з закриттям Державного малого підприємства «Інтепп» (наказ №8 від 21.06.1993);
5. Запис №10 від 22.06.1993 - прийнятий на посаду заступника директора Закритого акціонерного товариства «Погорина» (наказ №21 від 21.06.1993);
6. Запис №11 від 16.01.1995 - звільнений з посади за ст. 38 КЗПП України (наказ від 16.01.1995 №48);
Пенсійний орган вважає, що підставами для не зарахування до страхового стажу позивача вказаних вище періодів роботи при призначенні пенсії за віком був той факт, що: з 03.05.1988 по 04.01.1991 у Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» (оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для читання); з 18.09.1992 по 21.06.1993 у Державному малому підприємстві «Інтепп» (оскільки наявне виправлення номеру наказу про звільнення з роботи); з 22.06.1993 по 15.01.1995 у Закритому акціонерному товаристві «Погорина» (оскільки дописано номер та дату наказу про прийняття на роботу та відсутній підпис відповідальної особи, якою внесений запис про звільнення з роботи).
Суд оцінює критично та відхиляє зазначені доводи відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції №58, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції №58).
Суд встановив, що у записі №04 трудової книжки про звільнення позивача з роботи дійсно міститься відтиск печатки, який є не читабельним. Однак суд враховує, що такий відтиск виконаний понад 36 років тому, через давність виконання його якість втратилась, при цьому збережена інформація про всі інші без винятку періоди роботи, посаду та номер наказу.
У записі №09 трудової книжки про звільнення позивача з роботи дійсно міститься мінімальне наведення номеру наказу про звільнення, яке на достовірність змісту записів про роботу не впливає, позаяк така робота підтверджена іншими належними записами.
У записі №10 трудової книжки від 22.06.1993 про прийняття позивача на посаду у Закрите акціонерне товариство «Погорина» міститься запис про дату і час наказу, виконаний чорним кольором, а сам запис №11 про звільнення дійсно не містить підпису та посади особи, яка внесла запис про звільнення, водночас, він засвідчений печаткою підприємства.
Також суд враховує, що на підставі п. 3 Порядку №637 позивач надав відповідачу довідку ЗАТ «Погорина» від 12.01.1993, якою підтверджується, що ОСОБА_3 був прийнятий на посаду заступника директора ЗАТ «Погорина» 22.06.1993 згідно з наказом №21 від 21.06.1993, звільнений з посади за ст. 38 КЗпП України згідно з наказом №48 від 16.01.1995.
Однак, суд вважає, що доводів Пенсійного органу не достатньо для відмови у зарахуванні зазначених періодів, позаяк ГУ ПФУ в Кіровоградській області застосовано надмірний формалізм до записів трудової книжки та перекладено на позивача обов'язок щодо доведеності реальності факту такої роботи.
Суд враховує, що більшість відомостей про спірні періоди роботи позивача, які Пенсійний орган не бажає зараховувати до загального страхового стажу, внесені з дотриманням вимог Інструкції №58, зокрема, відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені підписами уповноваженої особи та скріплені печатками юридичних осіб, з посиланням на відповідні накази. З таких даних в їх сукупності можна цілком точно та достовірно встановити місце, посаду та період роботи позивача, а також номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо даних періодів роботи Пенсійними органами не надавалось.
Обов'язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємства, де працював позивач.
При цьому, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вказане узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30 серпня 2021 року (справа №300/860/17).
У пункті 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зауважує, що ані Законом №1058-IV, ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком. Встановлення такого критерію відповідачем у даному випадку не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, відповідно до якого, управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач не був позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звернутись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи і характер праці.
Водночас, відповідачами не надано доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомоги позивачу в їх отриманні, які були б достатніми для підтвердження або ж спростування факту роботи у спірний період на роботі.
Таким чином суд дійшов висновку, що наведені вище обставини та надані суду докази підтверджують, що позивач дійсно працював з 03.05.1988 по 04.01.1991 у Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», з 18.09.1992 по 21.06.1993 у Державному малому підприємстві «Інтепп», з 22.06.1993 по 15.01.1995 у Закритому акціонерному товаристві «Погорина», чого, як вважає суд, було більш ніж достатньо Головному управлінні Пенсійного фонду України у Кіровоградській області для вирішення питання про зарахування періоду такої роботи до страхового стажу.
Поведінка відповідача щодо не зарахування вказаних вище періодів роботи до загального страхового стажу є надмірним формалізмом і визнається судом протиправною.
Матеріалами справи також підтверджується, що зі змісту розрахунку загального страхового стажу, як додатку до рішення про відмову в призначенні пенсії вбачається, що до загального страхового стажу не зараховано період зайняття позивачем підприємницькою діяльністю з 11.11.1998 (дня звільнення з роботи та початок зайняття підприємницькою діяльністю) по 31.05.2000 (день, що передує дню працевлаштування) та з 01.12.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.04.2009 в календарному обчисленні, позаяк, як встановлено судом зараховано лише по одному місяцю із кварталу.
Позивач вважає, що Пенсійний орган не врахував надані ним документи, що підтверджували період здійснення підприємницькою діяльністю та поквартальна (один раз в квартал) сплату страхових внесків у розмірах, більших за мінімальний і подання лише річних звітів про свою діяльність, як вимагалось чинним законодавством.
Оцінюючи обґрунтованість вказаних доводів, суд враховує наступне.
Свідоцтвом Серія В00 №737718, виданим державним реєстратором Виконавчого комітету Рівненської міської ради, підтверджується реєстрація ОСОБА_1 фізичною особою підприємцем 05.08.1996, номер запису 26080170000007734.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV доповнено пунктом 3-1, яким передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Також постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Отже, законодавчо були змінені умови щодо зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування.
За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
З 06.09.1996 набрала чинності Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 11-1 від 06.09.96 (далі - Інструкція №11-1).
Як передбачено пунктом 2.7 Інструкції №11-1, платниками обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду є, зокрема, громадяни, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси та інші громадяни, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно її праці (в редакції Інструкції №11-1, чинній з 29.07.97 - фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси).
Згідно з п. 4.7 Інструкції №11-1, тариф обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду для платників, зазначених у пункті 2.7 цієї Інструкції - 33,6 відсотка суми доходу (в редакції Інструкції №11-1, чинній з 29.07.97 - 32 відсотки від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України).
Відповідно до пункту 7.2 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
Пунктом 18.4 Інструкції №11-1 передбачено, що платники внесків, зазначені в пп.2.2, 2.3, 2.4, 2.7 цієї Інструкції, зобов'язані зберігати облікові дані про нарахування, утримання та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду протягом трьох років.
Пунктом 19 Інструкції №11-1 визначено відповідальність платників внесків.
Згідно з п. 17.1 контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків, інших платежів, а також витрачанням коштів Пенсійного фонду здійснюється органами Пенсійного фонду.
Як передбачено пунктом 7.7 Інструкції №11-1, орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток №4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії.
Отже, у період з 06.09.1996 сплата внесків до Пенсійного фонду була обов'язковою в тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність та не використовують працю найманих працівників. За порушення порядку сплати внесків до Пенсійного фонду Інструкцією №11-1 передбачено відповідальність. При цьому обов'язки щодо видачі довідки згідно з додатком №4, контролю за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків покладався на органи Пенсійного фонду України.
З урахуванням законодавства про порядок сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, яке діяло у період здійснення позивачем підприємницької діяльності з 06.09.1996 по 14.12.2001 (Інструкція №11-1), суд вважає, що відомості про страховий стаж за вказаний період можуть бути враховані на підставі довідки за формою, передбаченою додатком №4 до Інструкції №11-1, або на підставі облікових даних про сплату страхових внесків, ведення яких віднесено до функцій органів Пенсійного фонду України.
При цьому, суд зауважує, що обов'язок щодо перевірки відомостей про сплату позивачем внесків до Пенсійного фонду України покладається на відповідача.
Позивачем відповідачу надавались ліцензія для здійснення торгівельної діяльності від 10.06.1997, що діяла до 10.06.2000 та ліцензія серія АА №315964, що діяла з 08.10.2002 по 08.10.2005.
Також суд враховує, що позивачем відповідачу надавались листи Головного управління ДПС у Рівненській області від 23.04.2024 №84/Б/17-00-12-01-05 про те, що документи, які підтверджували би форму звітності та оподаткування ФОП ОСОБА_1 через закінчення строку їх зберігання були знищені, надати витребувану інформацію є неможливо.
Отже, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання щодо наявності або відсутності підстав для врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду з 1998 по 2003 відповідач був зобов'язаний самостійно перевірити облікові дані та звітність про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за вказаний період.
Водночас, відповідачем не надано доказів, що підтверджують або спростовують сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України у спірний період, зокрема, звіти форми №4-ПФ, передбачені Інструкцією №5-5, документи, які щокварталу подавалися платниками відповідно до вимог Інструкції №11-1, облікові дані про наявність у позивача недоїмки або інші письмові докази про сплату страхових внесків за вказаний період.
Листом ГУ ДПС у Рівненській області та витягом з реєстру підтверджується, що позивач 05.08.1996 зареєстрований як фізична особа-підприємець, та 15.01.2015 провів державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності за власним рішенням.
Суд наголошує, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації за період з 05.08.1996 без перевірки облікових даних про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, зокрема, звітів форми №4-ПФ, що передбачені Інструкцією №5-5, документів, які щокварталу подавалися платниками відповідно до вимог Інструкції №11-1, облікових даних про наявність у ОСОБА_1 недоїмки або інших письмових доказів щодо сплати страхових внесків за вказаний період - не може бути підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу позивача.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності була запроваджена Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» №727/98 від 03.07.1998, який діяв до 01.01.2012, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.
З 01.01.2012 і по даний час діють положення Податкового кодексу України, у главі 1 розділу XIV якого встановлено правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.
Пунктом 291.2. статті 291 цієї глави визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Отже, належними доказами, якими підприємець, який перебував на загальній чи спрощеній системі оподаткування, може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 по справі №643/20104/15-а.
Матеріалами справи підтверджується, що в період з 01.01.2004 позивач оплачував страхові внески щоквартально, водночас до його загального страхового стажу період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2004 зарахований виключно у вигляді одного місяця із кварталу, що свідчить про протиправність поведінки такого Пенсійного органу.
Також суд враховує, що відсутність заборгованості перед податковим та пенсійним органами свідчить про сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності, а тому відповідні періоди провадження підприємницької діяльності відповідач неправомірно не зараховував до страхового стажу позивача в календарному обчисленні.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання уточнюючої інформації, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи за відсутності належних підстав.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на врахування до його страхового стажу вищезазначених спірних періодів роботи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Судом встановлено, що станом на день звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком, позивач досяг віку 60 років.
Рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії ґрунтувалось на відсутності необхідного страхового стажу 31 рік.
Водночас, судом встановлено, що в оскаржуваному рішенні, відповідач протиправно дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
З огляду на вищевикладене та встановлені судом під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу, а також зобов'язання відповідача зарахувати до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком спірних періодів.
Крім того, враховуючи дискреційні повноваження Пенсійних органів, з метою відновлення порушених прав позивача, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17.06.2024 про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як органу, що приймав оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 25.06.2024 №172850027398.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.06.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: навчання на курсах по підготовці водіїв транспортних засобів з 01.09.1979 по 06.05.1981; роботи з 03.05.1988 по 04.01.1991 у Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник»; роботи з 18.09.1992 по 21.06.1993 у Державному малому підприємстві «Інтепп»; роботи з 22.06.1993 по 15.01.1995 у Закритому акціонерному товаристві «Погорина»; зайняття підприємницькою діяльністю з 11.11.1998 по 31.05.2000 та з 01.12.2000 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 30.04.2009 в календарному обчисленні.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області судовий збір у розмірі 429,45 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 24 квітня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд. 7-А,м. Кропивницький,Кропивницький р-н, Кіровоградська обл.,25009, ЄДРПОУ/РНОКПП 20632802)
Суддя У.М. Нор