24 квітня 2025 року м. Рівне №460/4376/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати Наказ №41о/с від 07.02.2025 Головного управління Національної поліції в Рівненській області по особовому складу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та встановлення премії за відпрацьований місяць в розмірі 1 відсоток; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді старшого сержанта поліції поліцейського взводу № 3 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Рівненській області; 3) стягнути з Головного управління Національної поліції в Рівненській області на користь ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 08.02.2025 по день поновлення на службі. Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що наказ відповідача є протиправним, оскільки позивач був позбавлений права на відкликання поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку, встановленого ст. 38 КЗпП України. Також сторонами не узгоджено дату звільнення позивача, що є порушенням п. 68 Положення № 114 про необхідність дотримання тримісячного строку після подання рапорту про звільнення за власним бажанням. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень стверджує, що наказ про звільнення позивача є правомірним, оскільки під час винесення оскаржуваного наказу діяв у відповідності до чинного законодавства. Крім того позивач у рапорті про звільнення за власним бажання наполягав на звільненні з конкретної дати. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 11.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 наказом Головного управління Національної поліції в Рівненській області від 14.06.2024 № 136 о/с старший сержант поліції призначений поліцейським взводу № 3 роти № l батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Рівненській області.
31.01.2025 позивачем подано рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням. За змістом цього рапорту, позивач наполягає на звільненні з 07.02.2025.
Наказом ГУНП в Рівненській області від 07.02.2025 № 41 о/с, відповідно до ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 3 роти № l батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Рівненській області, 07.02.2025.
Підставою для звільнення ОСОБА_1 зі служби в Національній поліції України зазначено рапортом ОСОБА_1 , довідка УЛМТЗ ГУНП в Рівненській області № 10 від 07.02.2025.
Вважаючи такий наказ протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).
Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991 року № 114, зі змінами та доповненнями.
У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Закону № 580-VIII).
Відповідно до ст. 60 Закону № 580 відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
День звільнення вважається останнім днем служби (ч. 3 ст. 77 Закону № 580).
Приписами п. 10, 24 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням (п. 10).
У разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу (п. 24).
За змістом п. 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Наведені положення права дають підстави для висновку про те, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення, сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Суд зауважує, що видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Крім того, аналогічні за своїм правовим змістом вимоги щодо порядку звільнення працівників регламентовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, згідно ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Отже норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.
Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Як вже зазначалось вище, аналогічні за своїм правовим змістом вимоги щодо порядку звільнення працівників регламентовані Кодексом законів про працю України.
Загальними нормами, зокрема статтею 38 КЗпП України, передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
При цьому, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що необхідною умовою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника (за власним бажанням) є повідомлення роботодавця, а звільнення роботодавцем працівника до закінчення вказаного терміну є можливим лише у конкретно визначених випадках.
Матеріалами справи стверджується, що позивачем 31.01.2025 подано рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням. Також зі змісту цього рапорту, судом встановлено, що позивач наполягав на звільненні саме з 07.02.2025.
Доказів того, що позивач у період з 31.01.2025 по 07.02.2025 звертався до відповідача із рапортом про відкликання свого рапорту про звільнення суду не надано і судом не встановлено.
Наказом ГУНП в Рівненській області від 07.02.2025 № 41 о/с, відповідно до ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 3 роти № l батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Рівненській області, 07.02.2025.
Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, з урахуванням наведених приписів права та обставин справи, суд стверджує, що дії відповідача не суперечать вимогам пункту 68 Положення №114 та статті 38 КЗпП України, як наслідок, спірний наказ про звільнення позивача зі служби в поліції є правомірним та скасуванню не належить.
Щодо незгоди позивача зі зменшенням відповідачем розміру премії за відпрацьований період на 1 відсоток.
Грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплат, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п.1 постанови КМУ від 11.11.2015 № 988).
Пунктом 4.2 постанови КМУ № 988 від 15.11.2015 керівникам органів, закладів, установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення надано право здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби.
На виконання ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» та постанови КМУ від № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799) затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
За змістом п. 12 цього Порядку, керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки та особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції. Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.
Суд зауважує, що премія відноситься до виду заохочення за результатами служби поліцейського відповідно до його особистого вкладу в загальні результати служби, а преміювання працівників відноситься до права керівника, а не до його обов'язку.
До того ж, нормами чинного законодавства та Положенням про преміювання поліцейських, не визначено фіксований розмір премії, який має встановлюватися щомісяця.
Зважаючи на наведене, доводи позивача про неправомірність зменшення відповідачем розміру його премії за відпрацьований період на 1 відсоток є безпідставними та необґрунтованими.
Позовні вимоги позивача про поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, є похідними від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.
Позаяк у позовній вимозі про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача зі служби відмовлено, то і похідні вимоги задоволенню не належать.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що спірний наказ № 41о/с від 07.02.2025, видано відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням встановленої процедури. Доводи позивача не спростовують правомірності спірного рішення суб'єкта владних повноважень та не дають суду підстав для його скасування, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Правові підстави для відшкодування судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказу, залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 24 квітня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Рівненській області (вул. Миколи Хвильового, буд. 2, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 40108761)
Суддя Т.О. Комшелюк