Справа № 420/4940/25
24 квітня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у письмовому провадженні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивачка просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення за № 222030032107 від 11.02.2025 року Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та:
призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 03.02.2025 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та рішенні Верховного Суду по справі № 360/3611/20;
зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 01.02.2008 року по 31.03.2008 року згідно пільгової довідки ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» від 21.01.2025 № 05-1/20/28;
зарахувати до страхового стажу періоди: з 01.09.1988 по 15.05.1990 навчання згідно свідоцтва №55; з 01.07.2000 по 19.09.2002 згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1990; з 01.02.2008 по 31.03.2008 та з 01.08.2022 по 31.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона звернулася до територіального управління ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від 11.02.2025 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідної кількості пільгового та страхового стажу. Позивач зазначає, що має право на призначення пільгової пенсії на підставі рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, тому відмова у призначенні пільгової пенсії з посиланням на недосягнення позивачкою 55-річного віку є протиправною. Відмова відповідача у зарахуванні пільгового та страхового стажу носить формальний характер.
Ухвалою суду від 24.02.2025 року відкрито провадження у справі за правилами за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
10.03.2025 від представника відповідача, ГУ ПФУ в Одеській області, надійшов відзив на позов, згідно якого Головне управління при визначенні права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону № 1058-IV діяло в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством, як того вимагає ст. 19 Конституції України. Необхідний вік, страховий та пільговий стаж визначено на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, вік повинен становити 55 років, страховий стаж повинен становити 25 роки, пільговий стаж повинен становити 10 років. Після перевірки наданих Позивачем документів, Головним управлінням було встановлено, що вік Позивача - 51 рік. Періоди трудової діяльності не зараховані до страхового та пільгового стажу через відсутність відомостей про сплату страхових внесків. Щодо періоду навчання позивачу вказано про необхідність надання уточнюючої довідки.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.02.2025 року № 222030032107 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням позивачкою пенсійного віку 55 років. У рішенні зазначено, що необхідний вік становить 55 років, а вік заявниці 51 рік. Необхідний страховий стаж становить 25 рік. Страховий стаж позивача визначено 29 років 11 місяців 05 днів. Необхідний пільговий стаж становить 10 років. Пільговий стаж заявниці становить 19 років 01 місяць 28 днів.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано: - з 01.09.1988 по 15.05.1990 період навчання згідно свідоцтва № 558, оскільки у свідоцтві відсутній підпис заступника директора по навчально-виховній роботі. Необхідно надати уточнюючу довідку; - з 01.07.2000 по 19.09.2002 згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 07.09.1990, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні відомості про нарахування заробітної плати та сплати з неї страхових внесків. Необхідно надати уточнюючу довідку; - з 01.02.2008 по 31.03.2008 та з 01.08.2022 по 31.01.2025, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України. За наданими документами до пільгового стажу не зараховано період: - з 01.02.2008 по 31.03.2008 згідно пільгової довідки ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод» від 21.01.2025 № 05-1/20/28, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) є спеціальним законом, яким визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058, закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналогічні приписи містить і п. «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
В той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
… б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах
із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2
виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним
Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих
місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не
менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених
роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше
20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з
шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах
призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього
Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам
і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.…».
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, відповідно до яких: «…на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV…».
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином, доводи відповідача на те, що позивачка на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла пенсійного віку 55 років, є безпідставними, у зв'язку із чим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.02.2025 року № 222030032107, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням позивачкою пенсійного віку 55 років є протиправним та таким, що належить до скасування.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати періоди навчання та роботи до страхового та до пільгового стажу, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону № 1058 питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» (надалі Закон № 1788), відповідно до ст. 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону України № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд встановив, що у відповідача відсутні зауваження щодо оформлення трудової книжки позивачки НОМЕР_2 від 07.09.1990 року.
Разом з тим, відповідач встановив, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні відомості про нарахування заробітної плати та сплати з неї страхових внесків за періоди трудової діяльності з 01.07.2000 по 19.09.2002 року, з 01.02.2008 по 31.03.2008 року, з 01.08.2022 по 31.01.2025 року, що стало підставою для неврахування вказаних періодів до страхового та пільгового стажу позивачки.
Оскільки визначальною умовою для зарахуванням вказаних періодів до страхового та пільгового стажу є саме наявність факту сплати страхових внесків та відомостей, що працівник підлягав державному соціальному страхуванню, які позивачка ані відповідачу, ані суду не надала, то в цій частині вимоги до задоволення не належать.
Щодо періоду навчання з 01.09.1988 по 15.05.1990 року, суд вважає безпідставним та формальним посилання відповідача на відсутність підпису заступника директора по навчально-виховній роботі у свідоцтві № 558, як на підставу для не зарахування до страхового стажу періоду навчання, оскільки у свідоцтві наявний підпис директора, вчителя праці.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що наявні підстави для задоволення вимог позивачки та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.
Щодо вимоги позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 03.02.2025 року, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями
Враховуючи викладене, суд не може перебрати на себе повноваження пенсійного органу у вказаній справі та прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивачка сплатила 968,96 грн. судового збору, які, з урахуванням ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, мають бути стягнуті з відповідача - ГУ ПФУ в Одеській області на її користь, оскільки суд відмовив позивачці у задоволенні похідних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення за № 222030032107 від 11.02.2025 року Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1988 року по 15.05.1990 року згідно свідоцтва № 558.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 03.02.2025 року, із врахуванням висновків суду.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Відповідно до ст.255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ: 20987385).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 24.04.2025 року.
Суддя Н.В. Бжассо