Справа № 420/31801/24
24 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
I. Зміст позовних вимог.
До суду з позовом звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якому, просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 14.09.2021 по 14.03.2022 у зв'язку з несвоєчасним остаточним розрахунком на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за період з 14.09.2021 по 14.03.2022 у зв'язку з несвоєчасним остаточним розрахунком на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
II. Позиція сторін.
На обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначає, що у період з 28.10.2020 р. по 13.09.2021 р. проходила військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ). При цьому, під час проходження позивачем військової служби, відповідачем протиправно не здійснювалося в повному обсязі нарахування та виплата грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. В подальшому, 25.09.2024 р. відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 р. по справі № 420/8595/24 виплачена позивачу індексація грошового забезпечення в розмірі 41 720,00 грн., та на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 р. по справі № 420/8806/24 виплачена позивачу перерахована сума грошового забезпечення в розмірі 97 219,60 грн. З огляду на вказане позивач вважає, що існують достатні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та отримання за період з 14.09.2021 р. по 14.03.2022 р. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
04.11.2024 р. відповідачем надано до суду відзив на позов, яким заперечує стосовно задоволення позовних вимог, вказуючи, що відповідно до вимог статті 117 КЗпП України працівник після отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у разі незгоди з зазначеними сумами має право заявити спір щодо цих сум, при цьому матеріали справи доказів звернення позивача до відповідача щодо незгоди з нарахованими та сплаченими йому сумами при звільненні або одразу після їх отримання не містять. Відповідач також вважає, що оскільки на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 по справі 420/3038/22 стягнуто середній заробіток з 14.09.2021 року по 30.12.2021 року за 108 днів затримки, то враховуючи зміни внесених відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, згідно яких виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинна здійснюватися за період не більший ніж шість місяців, то розмір належного середнього заробітку в межах даної справи становить 31794,75 грн., вирахуваний з 75 календарних днів .
11.11.2024 р. позивачем надана до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з наведеною відповідачем у відзиві на позов позицією та наполягає на задоволені позову.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 16.10.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Цією ж ухвалою зобов'язано відповідача разом з відзивом на позов надати суду довідку про середню заробітну плату відповідно до Порядку № 100.
Враховуючи, що від сторін не надходило клопотань про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №691-ОС від 13.09.2021 р. “Про особовий склад» майстер-сержанта ОСОБА_1 виключена зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, остаточною датою закінчення проходження служби вважати 13 вересня 2021 р. (а.с.24)
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року по справі № 420/8595/24 зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року.
25.09.2024 року на виконання даного судового рішення відповідачем здійснено виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 41 720,09 грн., що підтверджується платіжною інструкція №8821.(а.с.65)
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року по справі № 420/8806/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 13.09.2021 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, а також грошового забезпечення, виплаченого на підставі наказу від 13.09.2021 № 691-ОС про звільнення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.
25.09.2024 року на виконання даного судового рішення відповідачем здійснено виплату перерахованого грошового забезпечення в розмірі 97 219,60 грн., що підтверджується платіжною інструкція №8820 (а.с. 63)
Вважаючи протиправними дії щодо невиплати середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним розрахунком на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін “заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 р. за № 854/32306 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України ( далі Інструкція № 558), якою визначено, зокрема
- у цій Інструкції термін “грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. (пункт 2 Інструкції № 558)
- грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. ( пункт 3 Інструкції № 558 )
- грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. ( пункт 7 Інструкції № 558 )
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (тут і далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
VI. Оцінка суду.
З огляду на вищевказані норми законодавства питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи з військової служби в органах Державної прикордонної служби України не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21, від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20, від 28.10.2020 у справі №240/222/20, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі №580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судом, у день звільнення 13.09.2021 р. відповідачем не було виплачено позивачу грошове забезпечення в повному розмірі, що підтверджується наступним.
Так, 25.09.2024 р. відповідачем на виконання судових рішень позивачу були виплачені, зокрема -
- індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в сумі 41 720,09 грн. згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 р. по справі № 420/8595/24;
- перераховане грошове забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року за період з 14.09.2021 по 24.03.2022 р., в сумі 97 219,60 грн. згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 р. по справі № 420/8806/24.
Визначаючись з періодом затримки розрахунку при звільненні, то враховуючи п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц він розраховується з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування.
Отже, в межах даної справи, спірний період затримки розрахунку при звільненні тривав з 14.09.2021 р. (наступний день за датою звільнення позивача) по 24 вересня 2024 року (дата що передує остаточному розрахунку), що не оспорюється учасниками справи.
При цьому, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував, що дійшовши висновку про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на суди покладено обов'язок визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20.
Зокрема, у постанові від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п.1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Повертаючись до обставин цієї справи, судом встановлено, що відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 06.4.2023 р. № 77-М грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці які передують місяцю звільнення, у т.ч. за липень 2021 р. складає 13 141,90 грн., за серпень 2021 р. складає 13 141,90 грн., середньоденне грошове забезпечення становить 423,93 грн.
У період з 14.09.2021 р. по 18.07.2022 р. кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача складає 308 календарних днів, а у період з 19.07.2022 року по 24.09.2024 року (в межах шести місяців) складає 184 календарних дні.
Отже, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 208 573,56 грн., у т.ч. :
- за період з 14.09.2021 р. по 18.07.2022 р. складає 130 570,44 грн. (423,93 грн. х 308 дн.),
- за період з 19.07.2022 р. по 24.09.2024 р., з урахуванням 6-ти місяців, складає 78 003,12 грн. (423,93 грн. х 184 дн.)
Разом з тим, застосовуючи в межах цієї справи норми статті 117 Кодексу законів про працю України, суд враховує висновок Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформований у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, а саме “… норми статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові» (пункт 62 постанови).
Отже, щодо розміру середнього заробітку за період з 14.09.2021 р. по 18.07.2022 р., який підлягає виплаті позивачу, то згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, урахувавши наведений висновок Великої Палати Верховного Суду та проаналізувавши статтю 117 КЗпП України, визначив формулу, за якою слід обраховувати розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Щодо загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, суд враховує наступне.
Як вбачається зі змісту відзиву на позов, то відповідач, серед іншого вказує, що на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 у справі № 420/3038/22 військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_2 був виплачений позивачу 23.11.2023 середній заробіток у розмірі 12 310,06 грн., згідно платіжної інструкції №2984 від 22.11.2023 р.
Так, з Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Одеського окружного адміністративного суду вбачається, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 р. у справі № 420/3038/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_3 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.09.2021 року по 30.12.2021 року включно у розмірі 15 292,00 грн.
Даний висновок апеляційного суду вмотивований тим, що наказом від 13.09.2021 року №691-ОС ОСОБА_1 була виключена зі списків особового складу загону та всіх видів грошового забезпечення, а 30 грудня 2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 було нараховано та виплачено компенсацію за речове майно у сумі 88 876,48 грн. При цьому, апеляційним судом, серед іншого було встановлено, що повна сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 266 439,42 грн. (177 562,94 грн. (сплачені при звільненні, згідно розрахункового листа за вересень 2021 року №76-М від 06.04.2023) + 88 876,48 грн. (несвоєчасна виплачена компенсація за речове майно)).
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на вказані обставини, фактично сплачена позивачу при звільненні сума складає 177 562,94 грн., несвоєчасно виплачені суми складаються з компенсації за речове майно в сумі 88 876,48 грн., індексації грошового забезпечення в сумі 41 720,09 грн., перерахованого грошового забезпечення в сумі 97 219,60 грн.
Таким чином, сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 405 379,11 грн. (177 562,94 +88876,48+41 720,09+97 219,60)
При цьому, недоплачена сума при звільненні 138 939,69 грн. (41 720,09+97 219,60) складає 34,27 % від загальної суми належній позивачці розрахунку при звільненні (405 379,00 грн.), що обраховується таким чином: (138 939,69 /405 379,11) х 100%.
Отже, виходячи з принципу пропорційності сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 14.09.2021 р. по 18.07.2022 р.) також має становити 33,27 % від усієї суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що складає 44 746,49 грн. (130 570,44 грн. (сума середнього заробітку за 308 днів затримки розрахунку) х 33,27 %).
Щодо розміру середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 24.09.2024 р., який підлягає виплаті позивачу, то враховуючи, що законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, сума середнього заробітку за вказаний період складає 78 003,12 грн.
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за період з 14.09.2021 р. по 24.09.2024 р. складає 122 749,61 грн.
Щодо позиції відповідача, за полягає в тому, що на його думку днем фактичного розрахунку - є день, коли позивач отримає кошти за останнім рішенням суду в рамках всіх позовів поданих до військової частини НОМЕР_1 , то суд вважає її помилковою, оскільки відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Доказом тому є постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 у справі 420/3038/22, на яку покликається відповідач, а саме, в межах вказаної справи 420/3038/22 виплата середнього грошового забезпечення обумовлена затримкою остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 13 вересня 2021 року по 30 грудня 2021 рік в частині виплати компенсації за речове майно.
В межах справи, яка розглядається, вимога позивача щодо сплати середнього грошового забезпечення обумовлена несвоєчасним остаточним розрахунком, а саме, не виплатою при звільненні індексації грошового забезпечення та перерахованого грошового забезпечення, урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року за період з 14.09.2021 по 14.03.2022 р.
Суд зазначає, що протиправна бездіяльність - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
За загальним правилом діями суб'єкта владних повноважень є сукупність вчинків здійснених у межах наданих чинним законодавством повноважень.
Отже, під протиправними діями суб'єкта владних повноважень слід розуміти активну форму поведінки, пов'язану з виконанням дій, які такий суб'єкт не мав права вчинювати відповідно до його повноважень, за відсутності обставин, з якими пов'язана необхідність вчинення певної дії або з порушенням процедури.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає помилковою позицією позивача, що у даних спірних правовідносинах мали місце "протиправні дії ", оскільки не нарахування та виплата позивачу середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку, є протиправною бездіяльністю.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.
Цей висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.02.2022 у справі №826/11086/18.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23 зазначила, «що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах».
Таким чином, визначаючись з належним способом захисту порушеного права позивача, керуючись ст. 9 КАС України суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача у виплаті позивачу середнього заробітку у за період затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 14.09.2021 р. по 24.09.2024 р. включно та зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 14.09.2021 р. по 24.09.2024 р. включно в сумі 122 749,61 грн.
З огляду на вказане, вимога позивача в частині виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 14 вересня 2021 року по 14 березня 2022 року є помилковою не підлягає задоволенню, оскільки в цій частині позивач, на переконання суду, обрав невірний спосіб захисту порушеного права.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
У контексті оцінки інших доводів сторін звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та " Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
VII. Висновок суду.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору, а відтак судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 14.09.2021 р. по 24.09.2024 р.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 14.09.2021 р. по 24.09.2024 р. включно в сумі 122 749,61 ( сто двадцять дві тисячі сімсот сорок дев'ять грн. 61 коп) гривень.
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна