ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"24" квітня 2025 р. справа № 300/1159/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання) здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, а також у проведенні перерахунку її стажу роботи за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, у відповідності до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно з пунктом «г» частини першої ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 21.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 01.03.1946 по 31.05.1958 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років».
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком. Зазначає, що її разом із матір'ю та братом було виселено на спецпоселення в травні 1946 року з конфіскацією майна. На підставі статті 3 Закону Української PCP від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивач реабілітована з поновленням в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості. Отже, за додами позивача, вона є репресованою особою, яка згодом реабілітована, а не членом сім'ї репресованих осіб, яких було примусово переселено. У зв'язку із цим, позивач стверджує, що наявність у неї права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та пільг по обчисленню стажу роботи гарантується Конституцією України. Вказує, що в даному випадку підлягає застосуванню п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не постанова Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом подання до суду документа про сплату судового збору у розмірі 1 211,20 грн або ж доказу, який підтверджує підставу звільнення від сплати судового збору.
У зв'язку із усуненням недоліку позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На адресу суду 17.03.2025 надійшов відзив від Головного управління ПФУ у Львівській області, у якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Враховуючи зазначене, на даний час виплата підвищення позивачу як реабілітованій особі, проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн.
Щодо позовної вимоги в частині кратного зарахування стажу згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 01.03.1946 по 31.05.1958, представник відповідача зазначила, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають тільки ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також перебували на примусовому лікуванні. Саме цей період згідно чинного законодавства України зараховується до стажу у потрійному розмірі. Натомість, за доводами відповідача, згідно довідки від 31.03.1992 №3/3-31108, ОСОБА_2 була виселена разом з дітьми (в тому числі з ОСОБА_3 1944 р.н.) на спецпоселення у березні 1946 року, відтак підстави для обчислення її стажу у пільговому розмірі відсутні (а.с. 29-32).
Також 17.03.2025 від ГУ ПФУ у Львівській області надійшло клопотання про залучення до участі в даній справі в якості співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (а.с. 36-37).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 залучено до участі в адміністративній справі №300/606/25 відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області та розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 41-43).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області правом подання відзиву на позовну заяву не скористалося. Від останнього до суду не надходили заперечення проти позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В даному випадку відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який не скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов та, як наслідок, суд кваліфікує це як визнання позову.
03.04.2025 позивач подала суду відповідь на відзив, у якій наполягає на задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, позивачу виплачується підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованої особи в сумі 43,52 грн, що не заперечується сторонами.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Братишів Тлумацького району. Батько: ОСОБА_4 , мати: ОСОБА_2 (а.с. 15).
Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 одружилась із ОСОБА_5 та після одруження позивачу присвоєно прізвище - ОСОБА_5 (а.с. 15).
Довідкою про реабілітацію від 31.03.1992 №3/3-31108 підтверджується, що ОСОБА_2 , 1908 року народження і з нею діти ОСОБА_7 , 1931 року народження і ОСОБА_3 , 1944 року народження, в березні 1946 року виселені з с. Братишів Тлумацького району на спецпоселення в Архангельську область з конфіскацією майна. Звільненні із спецпоселення - ОСОБА_7 в березні 1958року, ОСОБА_8 в лютому 1960 року. На підставі статті 3 Закону Української PCP від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вищезазначені особи реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с. 9).
Згідно з посвідченням серії Фв №0090 від 29.06.2005, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с. 8).
Позивач 21.01.2025 звернулася до Головного управління ПФУ в Івано- Франківській області із заявою, у якій просила здійснити перерахунок підвищення пенсії як репресованій особі, яку у подальшому реабілітовано, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII та здійснити перерахунок стажу згідно вимог статті 58 Закону №1788-XII як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі статті 6 Закону №2325-VIII.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.01.2025 №926160168159, позивачу відмовлено у перерахунку пенсії з посиланням на те, що до її пенсії вже нарахована надбавка реабілітованим згідно постанови №654 в розмірі 43,52 грн (а.с. 16).
Не погодившись із діями відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії та у проведенні перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі за час перебування у засланні, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Нормою статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» №962-XII від 17.04.1991 визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом №2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону:
репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За нормами статті 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №500/5507/23.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Враховуючи вищенаведені норми законодавства та обставини справи, суд зазначає, що ОСОБА_1 має статус члена сім'ї репресованої особи та є потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», проте не вважається репресованою особою.
В межах спірних правовідносин суд не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», про наявність яких зазначає позивач, однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи.
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Судом встановлено, що позивачу виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 гривні як члену сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, від 19.09.2019 у справі №446/1514/16-а, від 31.10.2019 у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, та застосовується Восьмим апеляційним адміністративним судом (постанови від 07.11.2023 у справі №500/4558/23, від 08.04.2024 у справі №500/5577/23).
Оскільки судом встановлено, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, як вона помилково вважає, а є членом сім'ї репресованої особи, то суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку було реабілітовано.
Застосовуючи механізм захисту права позивача на підвищення до пенсії, порушеного відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд вважає, що з урахуванням повноважень, наданих суду частиною другою статті 245 КАС України, позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним і скасування рішення від 27.01.2025 №926160168159, а також визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачу в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як члену сім'ї репресованої особи.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням виплачених сум, починаючи з 21.01.2025 (з дати звернення з відповідною заявою до органів ПФУ).
Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-XII, суд зазначає таке.
Як наведено вище, з 05.05.2018 набув чинності Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №962-XII, у редакції, чинній від 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
За змістом статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.
Наведені норми статті 6 Закону №962-ХІІ, статті 58 Закону №1788-ХІІ та статті 24 Закону №1058-IV дають підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі репресовані особи, які в подальшому реабілітовані: які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі; перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, працювали на спецпоселенні.
Аналогічні за змістом норми містяться в пункті 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (зі змінами і доповнення, зокрема, внесеними у цей пункт постановою Кабінету Міністрів України №1058 від 27.09.2022), де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.
Як уже встановлено судом, позивач в розумінні наведених вище норм вважається особою, потерпілою від репресій та не відноситься до репресованих осіб, є членом сім'ї репресованої особи. Натомість, надання пільги щодо зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, стосується лише репресованих осіб, а не членів їх сімей.
Крім того суд зауважує, що позивач як член сім'ї репресованої особи перебувала на спецпоселенні, а не перебував у засланні. Поняття «заслання» та «вислання» законодавець виокремив як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають та визначив різні пільги для таких категорій осіб.
На думку суду, наведеними вище положеннями законодавства виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права. В іншому випадку, законодавець не виокремлював членів сім'ї визначених в статті 1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, коли можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні тощо, до часу реабілітації.
Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позивач за наведених обставин, у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії репресованої особи, яка перебувала у засланні, а є членом сім'ї репресованої особи, що примусово виселена (переселена) з місця свого проживання в іншу місцевість. З огляду на наведене, позовна вимога щодо перерахунку позивачу стажу роботи згідно з статтею 58 Закону №1788-XII як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 01.03.1946 по 31.05.1958 задоволенню не підлягає.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 та Восьмий апеляційний адміністративний суд в постановах від 14.05.2024 у справі №500/7349/23, від 17.04.2024 у справі №500/7694/23, від 08.04.2024 у справі №500/5577/23, від 22.03.2024 у справі №500/5269/23, від 21.03.2024 у справі №500/3809/23, від 23.11.2023 у справі №300/1576/23 від 04.01.2023 у справі №500/2791/22, від 27.09.2022 у справі №500/1199/22, від 31.05.2022 у справі №380/18251/21, від 11.03.2022 у справі №300/3632/20, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 24.07.2023 у справі №600/466/23-а, П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.04.2021 у справі №540/2411/20, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 10.01.2022 у справі №280/3647/21.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як члену сім'ї репресованої особи, починаючи з 21.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.