24 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 826/5408/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісек» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нісек» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.11.2017 №0184251209 та №0184241209.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Отже висновок податкового органу про порушення вимог податкового законодавства викладений в акті від 06.11.2017 №12632/26-15-12-09-19/19129601 є необґрунтованим, що вказує на протиправність прийнятого на підставі такого висновку оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 прийнято до провадження дану адміністративну справу та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23.04.2025 замінено відповідача - Головне управління ДФС у м. Києві на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Відповідач у відзиві пред'явлені позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що позивачем порушено строки сплати податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб.
Правом подання інших заяв по суті спору учасники справи не скористалися.
Дослідивши та оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
Головним управлінням ДФС у м. Києві 06 листопада 2017 року проведено камеральну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати орендної плати з юридичних осіб ТзОВ «НІСЕК» за період з 24.11.2026 по 06.11.2017, за результатом якої складено акт за №№12632/26-15-12-09-19/19129601 (далі - акт перевірки).
З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення ТзОВ «НІСЕК» несвоєчасно сплачено самостійно визначені податкові зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб, чим порушено вимоги п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017 №0184241209, яким застосовано штраф в розмірі 10% в сумі 17 906,20 грн. та №0184251209, яким застосовано штраф в розмірі 20% в сумі 43 027,81 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.
З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначено в підпункті 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу (в редакції чинній в 2013 році) встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу (в редакції від 27.03.2014 року) встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Отже, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 14.07.2015 № К/800/27209/15 та Постанові Верховного Суду України від 21.04.2015 № 21-131а15.
Пунктом 57.1 ст. 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. пп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до п. 287.3 ст 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом ЗО календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом;
Відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми податкового боргу.
З системного аналізу викладеного вбачається, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв відповідно до згадуваних норм Податкового кодексу України, отже позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов не підлягає задоволенню.
Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд
В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нісек» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк