м. Вінниця
23 квітня 2025 р. Справа № 120/1644/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без викоику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Ямпільського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Ямпільського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо відмови у видачі паспорту у формі книжечці. Позивачка, серед іншого, покликається на те, що чинними правовими актами передбачено видачу паспорта як у формі карти, так і у формі книжечки, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Відповідач вважає, що внаслідок видачі доньці позивачки паспорта у вигляді ID картки, її права порушені не будуть, оскільки персональні дані позивачки вже внесено в ЄДДР та присвоєно УНЗР, що свідчить про те, що позивачка вже надала згоду на обробку її персональних даних.
До суду від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій вона вказує на те, що закордонний паспорт втратив свою чинність. Окрім того наголошує, що законодавством передбачено право на отримання паспорта у формі книжечки.
Розглянувши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.
У зв'язку із досягненням ОСОБА_2 16-річного року позивачкою було подано заяву до Ямпільського відділу УДМС у Вінницькій області про видачу паспорта у формі-книжечки.
За результатами розгляду заяви відповідачем листом від 17.12.2024 року повідомив позивача, що відсутні підстави для оформлення та видачу їй паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ. у зв'язку із відсутністю рішення суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI, Закон) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною 1 ст. 4 вищевказаного Закону Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з ч. ч.2-3 ст. 4 Закону визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одними із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон (підпункти "а", "б" пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI).
Частиною 3 статті 13 Закону № 5492-VI, зокрема регламентовано, що паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон містять безконтактний електронний носій.
Згідно з ч.ч. 1-2, 4-5 ст. 14 Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Так, положеннями ст. 21 № 5492-VI Закону встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Частиною 7 цієї статті, зокрема передбачено, що паспорт (ID-карта) містить унікальний номер запису в Реєстрі, відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.
Суд наголошує, що донька позивачка мала паспорт громадянина України для виїзду закордон за серією НОМЕР_1 від 10.07.2017 року.
Суд зауважує, що закінчення терміну дії закордонного паспорту не спростовує факт надання добровільної згоди на обробку персональних даних та наявності унікального запису в ЄДДР, який є єдиним та не присвоюється повторно.
Згідно з ст.10 Закону № 5492-VI у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Окрім того, суд вважає за доречне зазначати, що відповідно до п. 5-8 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про захист персональних даних" (далі Закон № 2297-VI) суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.
Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі:
1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб'єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;
2) припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;
3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;
4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.
Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 15 Закону № 2297-VI).
Аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивачка суду не надала.
Щодо покликання позивачки на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року за №806/3265/17, то суд вважає таке безпідставним оскільки ця постанова стосується інших правовідносин, а саме, що при прийнятті рішення суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у формі книжечки виключно з огляду на її релігійні переконання.
Принагідно суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей, що позивачка при зверненні до управління Міграційної служби у травні 2017 року зазначала про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Таким чином, покликання позивачки на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року за № 806/3265/17 суд вважає безпідставним, оскільки ця постанова стосується інших правовідносин.
Відтак, у зв'язку з отриманням доньки позивачки паспорта для виїзду за кордон із застосування засобів ЄДДР, тобто внаслідок її волевиявлення та наданням згоди на обробку персональних даних, суд дійшов до висновку, що у цій справі відсутній аспект релігійних переконань позивача.
Використання паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Подібний правовий висновок відображено у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 року у справі № 380/5977/21.
У контексті встановлених обставин суд зазначає, що позивачка вправі відмовитись від внесення відцифрованих відбитків пальців рук, а тому обсяг внесення біометричних даних буде відповідати обсягу, які вже містяться у Реєстрі.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відтак, підстави для розподілу судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) до Ямпільського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. Свободи, 79/46, м. Ямпіль, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 37836770) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович