Справа № 135/408/25
Провадження № 2/135/256/25
іменем України
24.04.2025 м. Ладижин Вінницька область
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижині Вінницької області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 133338 від 10.03.2024 у розмірі 8 697 грн 76 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 133338, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 10 667 грн 00 коп., а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти та комісію за користування ним у порядку та строки, визначені договором.
Згідно з умовами кредитного договору, він набирає юридичної сили з дати його підписання обома сторонами та діє до повного виконання позичальником зобов'язань, передбачених договором.
ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» виконало свої зобов'язання за договором у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов договору. Водночас відповідач своїх зобов'язань не виконав - не вносив передбачені договором платежі, у зв'язку з чим станом на момент подання позову утворилася заборгованість у розмірі 8 697 грн 76 коп., яка складається з: 6 061 грн 72 коп. - заборгованість за кредитом; 2 335 грн 04 коп. - заборгованість за відсотками; 301 грн 00 коп. - заборгованість за комісією.
10.10.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» було укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 133338 від 10.03.2024 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». Згідно з витягом із реєстру боржників до вказаного договору, новий кредитор набув право вимоги до відповідача в обсязі 8 697 грн 76 коп.
З огляду на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 8 697 грн 76 коп., а також судові витрати, що складаються з 2 422 грн 40 коп. судового збору та 7 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не подав.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, враховуючи, що останній скористався своїми процесуальними правами.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 28 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою суд постановив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання на 22 квітня 2025 року. Відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву.
Відповідач не подав відзиву чи інших письмових пояснень, а також не повідомив суду про зміну своєї адреси. Водночас він був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки суд надіслав ухвалу про відкриття провадження та копію позовної заяви з доданими матеріалами на його зареєстровану адресу.
Поштове відправлення не було вручено відповідачу, оскільки, згідно з рекомендованим повідомленням, воно не було отримане під час доставки.
Правова позиція щодо належного повідомлення відповідача.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 висловив правову позицію, згідно з якою надсилання судових документів рекомендованою кореспонденцією на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки отримання такого листа адресатом перебуває поза контролем відправника.
Аналогічну позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (провадження №11-268заі18), зазначивши, що належне повідомлення вважається здійсненим у разі надсилання документа на дійсну адресу особи.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18, поштові відправлення, повернуті через «закінчення терміну зберігання» або з аналогічним формулюванням, вважаються належно врученими, якщо вони були направлені на реальну адресу реєстрації фізичної особи.
Отже, суд вжив усіх належних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи та надання йому можливості реалізувати своє право на захист.
За таких обставин справа може бути розглянута за відсутності відповідача на підставі наявних у справі матеріалів, оскільки суд дотримався вимог ЦПК України щодо належного повідомлення сторін.
IV. Підстави для ухвалення заочного рішення.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення за наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; відповідач не подав відзиву на позов; позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
З огляду на встановлені обставини та наявність усіх зазначених підстав, суд ухвалив здійснити заочний розгляд справи відповідно до статей 280-281 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.
V. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
10.03.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений Договір про споживчий кредит № 133338 (індивідуальна частина), за умовами якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк 98 днів з 10.03.2024 по 16.06.2024 (п.2.6. Договору) надати позичальнику грошові кошти у сумі 10 667 грн в наступному порядку: у розмірі 3 954 грн 44 коп. для погашення заборгованості за договором про споживчий кредит № 128921 від 23.01.2024; у розмірі 4 045 грн 81 коп. на картку позичальника № НОМЕР_1 ; у розмірі 2 666 грн 75 коп. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 (п.2.2.1 Договору), а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (а.с.12-15).
Сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування кредитом у розмірі 460 % річних (п. 2.3 Договору), а також розмір комісії - 2 666 грн 75 коп., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору (п. 2.5 Договору).
Договір про споживчий кредит укладено з відповідачем у електронній формі та підписаний о 08:17:42 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Під час підписання договору відповідач вказав свої персональні дані: прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), номер телефону та адресу місця проживання/реєстрації, номер картки НОМЕР_1 .
Одночасно з укладенням договору відповідачем було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 19-20).
Відповідно до довідки № 2, ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» перерахувало на рахунок № НОМЕР_1 , зазначений відповідачем у договорі, кошти в розмірі 4 045,81 грн (а.с. 21).
Зі змісту виписки з особового рахунку за кредитним договором № 133338 від 10.03.2024 убачається: сума заборгованості - 8 697 грн 76 коп., яка складається з: 6 061 грн 72 коп. - заборгованість за кредитом; 2 335 грн 04 коп. - заборгованість за відсотками; 301 грн 00 коп. - заборгованість за комісією (а.с. 25).
10.10.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» було укладено договір факторингу № 10102024, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» прийняло належні першому товариству права грошової вимоги за кредитними договорами, зазначеними в Реєстрі прав вимог (а.с. 26-27). Відповідно до пункту 4 договору факторингу, перехід права вимоги підтверджується актом приймання-передачі реєстру прав вимог, підписаним обома сторонами.
10.10.2024 між сторонами був складений акт приймання-передачі реєстру боржників (а.с. 30-31), а 11.10.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» здійснило оплату за відступлення права вимоги згідно з платіжною інструкцією № 4484 (а.с. 43).
Згідно з витягом з реєстру прав вимог від 18.02.2025, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право вимоги за кредитним договором № 133338 від 10.03.2024 до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 8 697 грн 76 коп. (а.с. 29).
Станом на момент розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати вказаної суми заборгованості, а також не надав доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором перед первісним кредитором.
VІ. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.
Укладення електронного договору про споживчий кредит.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину не встановлена законом прямо, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти.
Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 652 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, будь-який вид договору, що укладається відповідно до положень Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Такий договір прирівнюється до письмового (статті 205, 207 ЦК України), за умови, що містить усі істотні умови для відповідного виду договору. У разі відсутності таких умов договір може бути визнаний неукладеним або недійсним у зв'язку з недотриманням письмової форми.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
Метою підписання договору є ідентифікація особи, яка його укладає, підтвердження її згоди з умовами договору, а також забезпечення цілісності електронних даних. У цьому контексті електронний підпис у вигляді одноразового ідентифікатора - це алфавітно-цифрова послідовність, яка додається до інших електронних даних особою, що акцептує пропозицію (оферту), і надсилається іншій стороні договору. Такий ідентифікатор може надаватися у вигляді пароля, SMS-коду або іншими засобами, що дозволяють ідентифікувати користувача.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» (за умови використання засобів ЕЦП усіма сторонами договору); електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора, визначеного цим Законом; аналога власноручного підпису (факсиміле), за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки таких підписів.
Не кожна електронна угода вимагає створення окремого електронного документа. Електронний договір може бути укладений у спрощеній формі або шляхом заповнення відповідної форми в електронній системі, якщо у ній чітко описано юридичні наслідки такої дії.
При оформленні заявки, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому вказується особа, яка здійснила дію, з використанням відповідної інформаційної системи (наприклад, сайту кредитора).
Згідно зі статтею 129 Конституції України, принцип змагальності у цивільному процесі забезпечує обов'язок сторін доводити обставини, на які вони посилаються. Відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, причому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини, які відповідно до закону мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами.
Позивачем надано суду письмову форму договору про споживчий кредит № 133338 від 10.03.2024, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 , у Розділі 7 якого зазначено, що договір підписано з використанням електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора. Вказаний договір містить погоджені сторонами істотні умови: суму кредиту, строк користування, процентну ставку та розмір комісії.
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували факт укладення договору у встановленій законом формі.
Відступлення права вимоги (заміна кредитора).
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (Постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18), постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15).
Позивач на підтвердження набуття права вимоги за договором надано: копію договору факторингу № 10102024 від 10.10.2024, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», копією акту приймання передачі Реєстру прав вимог від 10.10.2024 та копією витягу з реєстру прав вимог від 18.02.2025.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Доказів того, що договір факторингу № 10102024 від 10.10.2024, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» визнаний недійсним суду не надано, а тому суд вважає, що позивачем надано докази, які підтверджують ту обставину, що ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло статус нового кредитора за договором про споживчий кредит № 133338 від 10.03.2024 до відповідача.
Розрахунок заборгованості та доказування її розміру.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано, зокрема, виписку з особового рахунка за договором № 133338 від 10.03.2024, відповідно до якої сума заборгованості - сума заборгованості - 8 697 грн 76 коп., яка складається з: 6 061 грн 72 коп. - заборгованість за кредитом; 2 335 грн 04 коп. - заборгованість за відсотками; 301 грн 00 коп. - заборгованість за комісією.
Позивачем доведено факт укладання договору № 133338 від 10.03.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 , відповідно до якого між сторонами погоджено те, що кредит надається відповідачу загальним строком на 98 днів - з 10.03.2024 по 16.06.2024.
Як видно з наданих позивачем відомостей щоденні нарахування процентів за кредитним договором № 133338 від 10.03.2024 здійснювались виключно в межах строку дії договору.
Наведений позивачем розрахунок заборгованості по відсоткам в сумі 2 335 грн 04 коп. та комісією в сумі 301 грн 00 коп. відповідає умовам кредитного договору № 133338 від 10.03.2024.
З огляду на викладене та з урахуванням невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором № 133338 від 10.03.2024, позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» про стягнення заборгованості в розмірі 8 697 грн 76 коп., що складається з 6 061 грн 72 коп. (сума заборгованості за основною сумою боргу), 2 335 грн 04 коп. (сума заборгованості за відсотками) та 301 грн 00 коп. (сума заборгованості за комісією) підлягають задоволенню.
VІІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем подано належні докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу (а.с. 38-42).
З огляду на предмет спору з урахуванням ціни позову, перелік наданих послуг ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», відсутність заперечень відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, враховуючи принципи справедливості та верховенства права, суд вважає, що стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 7 000 грн відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності.
Щодо судового збору.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2422 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 20.03.2025. (а.с. 9).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд в даному випадку дійшов до висновку про задоволення позову, а тому враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2422 грн 40 коп.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 133338 від 10.03.2024 у розмірі 8 697 (вісім тисяч шістсот дев'яносто сім) грн 76 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Ім'я (найменування) сторін:
- позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», місце знаходження: Харківське шосе, буд. 19, оф. 2005, м. Київ, 02090, ЄДРПОУ 42986956;
- відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Заочне рішення складено та підписано суддею 24.04.2025.
Суддя