Справа № 369/15037/23
Провадження № 2/369/997/25
Іменем України
24.04.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Осіпова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -
У вересні 2023 року позивач звернувсь до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 12 жовтня 2021 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів. За договором відповідач отримав в борг грошові кошти в розмірі 500 000 грн. до 20 листопада 2021 року.
Також 06 січня 2022 року між ними укладено ще один договір позики, за яким ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в розмірі 500 000 грн. на строк до 31 січня 2022 року.
Свої зобов'язання відповідач порушив та на час подання позову грошові кошти не повернув. На його неодноразові звернення щодо повернення грошових коштів, відповідач не реагував, кошти не повернув. Тому вважає, що вона має право вимагати погашення боргу.
На підставі ст. 625 ЦК України по першому договору позики від 12 жовтня 2021 року борг має бути повернутий з урахуванням за період з 21 листопада по 12 вересня 2023 року індексу інфляції в розмірі 152 719,34 грн., п'ять відсотків річних в розмірі 45 273,97 грн. Крім того, ОСОБА_2 зобов'язаний сплати пеню в розмірі 183 609,59 грн. (на підставі п.6 договору) та штраф в розмірі 100 000 грн. (п.7 договору позики).
Також на підставі ст. 625 ЦК України по першому договору позики від 12 жовтня 2021 року борг має бути повернутий з урахуванням за період з 21 листопада по 12 вересня 2023 року індексу інфляції в розмірі 152 719,34 грн., п'ять відсотків річних в розмірі 45 273,97 грн. Крім того, ОСОБА_2 зобов'язаний сплати пеню в розмірі 183 609,59 грн. (на підставі п.6 договору) та штраф в розмірі 100 000 грн. (п.7 договору позики).
Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики на загальну суму - 1 937 157,58 грн.; сплачений судовий збір в розмірі 13 420 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2023 року провадження по справі відкрито та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
За клопотанням представника відповідача, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2024 року витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінали договорів та розписок.
На виконання ухвали суду ОСОБА_1 надав суду оригінали розписок від 12 жовтня 2021 року та від 06 січня 2022 року; оригінали договорів від 12 жовтня 2021 року та від 06 січня 2022 року.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.
У судове засідання позивач не з'явився. Подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Просив суд задоволити позов.
У судове засідання відповідач не з'явився Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник відповідача подав письмові пояснення. Вказала, що дійсно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори позики на загальну суму 1 000 000 грн. У погоджений строк грошові кошти не були повернуті. Разом з тим, боржники звільняються від сплати інфляційних втрат, трьох відсотків річних, штрафів, пені, неустойок. Також просив врахувати, що спірні правовідносини виникли у звязку з виконанням судового рішення, до яких не застосовуються норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.
Просила суд відмовити ОСОБА_1 у стягненні за договорами позики в частині інфляційних втрат, трьох відсотків річних, пені та штрафів.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (стаття ст. 627 Цивільного кодексу України)
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Розписка- це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи.
При розгляді справи судом встановлено, що 12 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 500 000 грн. на строк до 20 листопада 2021 року.
06 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за яким останній отримав у борг грошові кошти в розмірі 500 000 грн. на строк до 31 січня 2022 року.
Згідно з ч. 2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 наголошено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
На підтвердження укладення договору позики суду подано розписки від 12 жовтня 2021 року та від 06 січня 2022 року.
Відповідач при розгляді справи не заперечував проти укладення договорів позики, написання ним розписок та отримання від позивача грошових коштів в загальному розмірі 1 000 000 грн. Посилання відповідача на те, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, суд до уваги не приймає, оскільки жодного доказу суду не подано на підтвердження таких обставин.
Також доказів того, що грошові кошти не передавались, або передавались у меншому розмірі, або приховання іншого правочину, існування інших відносин, домовленостей між сторонами матеріали справи не містять, сторони суду не повідомили.
Згідно ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст.229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ( ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 2 та 3 ст.83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 3 ст.77Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд приходить до висновку, що договори та розписки про передачу грошових коштів відповідає формі правочину, містить усі істотні умови договору позики, у тому числі зобов'язання відповідача повернути грошові кошти.
Станом на дату розгляду справи боргова розписка перебуває у кредитора, що, за правилом ст. 545 Цивільного кодексу України, також свідчить про невиконання позичальником зобов'язання.
Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, надавши правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд приходить до висновку, що позивачем доведено у встановленому процесуальним законом порядку обставини, що підлягають доказуванню у справі: факт укладення договору позики, який оформлено у виді договору та підтвердження передачі коштів - боргові розписки, та передачі позивачем відповідачу коштів на їх виконання.
Відповідно до ст.1049Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ( ст. 526 Цивільного кодексу України).
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги. (ст. 527 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повернув отриманих від позивача коштів у загальному розмірі 1 000 000 грн. в обумовлений строк (до 20 листопада 2021 року та до 31 січня 2022 року (включно), у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. Доказів протилежного відповідач суду не подав, не заявив клопотань про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.
Щодо стягнення інфляційних втрат, відсотків річних, пені та штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст.625Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами договорів від 12 жовтня 2021 року та від 06 січня 2022 року погоджені умови відповідальності позичальника за несвоєчасне повернення грошових коштів, ці умови є ідентичними у двох договорах.
П.6 договору: «У разі прострочення повернення позики Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцеві пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми боргу, індекс інфляції та 5% річних».
П.7 договору: «У випадку прострочення повернення позики на строк понад 30 (тридцять) календарних днів від зазначеного у п.4 у п.7 Позичальник повинен додатково сплатити Позикодавцю штраф у розмірі 20% суми простроченого платежу, що не звільняє Позичальника від інших штрафних санкцій та від повернення основного боргу (наданої позики)».
На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивач має право нараховувати відповідачу пеню, штраф, інфляційні втрати та 5% річних.
Згідно з вимогами ст. ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При вирішенні даного спору судом також враховуються положення статті 611 ЦК України, якими передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
У пункті 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц.
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що «загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою».
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12та пункті 6.19 постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Згідно аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу Українив цивільному судочинстві, підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2ст. 625 ЦК України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 5 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
Розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних збитків поданий разом із позовом про стягнення відповідає методиці розрахунку ,а отже вимога про стягнення 5відсотків річних та інфляційних збитків є правомірним та підлягають задоволенню частково.
Так, при вирішенні вимог про стягнення інфляційних втрат, пені, трьох відсотків річних та штрафів, суд враховує положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як вказувалось, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, постанову Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16, постанову Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16, постанову Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17).
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12.
По договору позики від 12 жовтня 2021 року.
Враховуючи, що боржник зобов'язувався повернути грошові кошти не пізніше 20 листопада 2021 року, тому порушення зобов'язання настало з 21 листопада 2021 року та триває і на час розгляду справи. Тому сплатити пеню, індексацію та п'ять відсотків річних відповідач має за період з 21 листопада 2021 року по 21 лютого 2022 року, оскільки боржник звільняється від їх сплати після 22 лютого 2022 року, а не взагалі.
Таким чином, на суму боргу 500 000 грн. та на вищевказаний період:
інфляційні втрати становлять - 17 691,62 грн.;
п'ять відсотків річних - 6 369,86 грн.;
пеня (облікова ставка НБУ) становить - 11 773,97 грн.
Враховуючи, що по даному договору боржник прострочив виконання більше ніж на 30 днів, тому обґрунтовані є доводи позивача про необхідність сплати штрафу в розмірі 100 000 гр. (20% від суми позики).
По договору позики від 06 січня 2022 року.
Враховуючи, що боржник зобов'язувався повернути грошові кошти не пізніше 31 січня 2022 року, тому порушення зобов'язання настало з 01 лютого 2022 року та триває і на час розгляду справи. Тому сплатити пеню, індексацію та п'ять відсотків річних відповідач має за період з 01 лютого 2022 року по 21 лютого 2022 року, оскільки боржник звільняється від їх сплати після 22 лютого 2022 року, а не взагалі.
Таким чином, на суму боргу 500 000 грн. та на вищевказаний період:
інфляційні втрати становлять - 8000 грн.;
п'ять відсотків річних - 1438,36 грн.;
пеня (облікова ставка НБУ) становить - 2876,71 грн.
Враховуючи, що по даному договору боржник прострочив виконання більше ніж на 30 днів, але ці 30 днів настали 02 березня 2022 року, тому доводи позивача про необхідність сплати штрафу в розмірі 100 000 гр. (20% від суми позики) по даному договору є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст.141 ЦПК України, а саме з відповідача підлягає стягненню судовий збір відповідно до задоволеної частини вимог в розмірі 7958,06 грн..
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість:
за договором позики від 06 січня 2022 року суму боргу 500 000 грн. (п'ятсот тисяч грн.), інфляційні втрати в розмірі - 8000 грн. (вісім тисяч грн.), п'ять відсотків річних в розмірі 1438,36 грн. (одна тисяча чотириста тридцять вісім грн. 36 коп.), пеню в розмірі облікової ставки НБУ) в розмірі 2876,71 грн. (дві тисячі вісімсот сімдесят шість грн. 71 коп.);
за договором позики від 12 жовтня 2021 року суму боргу 500 000 грн. (п'ятсот тисяч грн.), інфляційні втрати в розмірі - 17 691,62 грн. (сімнадцять тисяч шістсот дев'яносто одна грн. 62 коп.), п'ять відсотків річних в розмірі - 6369,86 грн. (шість тисяч триста шістдесят дев'ять грн. 86 коп.), пеню в розмірі облікової ставки НБУ) в розмірі 11 773,97 грн. (одинадцять тисяч сімсот сімдесят три грн. 97 коп.) та штраф в розмірі 100 000 грн. (сто тисяч грн.).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 7958,06 грн. (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім грн.06 коп.).
У задоволенні решти вимог відмовити.
Інформація про Позивача:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Інформація про Відповідача:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 24 квітня 2025 року.
Суддя