Рішення від 23.04.2025 по справі 357/17155/24

Справа № 357/17155/24

Провадження № 2/357/695/25

РІШЕННЯ

іменем України

23 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Махненко Б. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на наступні обставини.

01.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» (далі - Первісний кредитор або ТОВ «Стар Файненс Груп») та ОСОБА_1 (далі - Відповідач або Позичальник) було укладено Кредитний договір № 00289-12/2023 (далі - Кредитний договір).

Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб.телефону Відповідача, про що свідчить п. 8 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.п. 3.3. п.3 Кредитного договору Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Відповідно до п.п. 2.3. п. 2 Кредитного договору, для отримання кредиту Клієнт відвідує сайт Товариства та ознайомлюється з відповідною інформацією, а саме - Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; кредитними продуктами Товариства, документами щодо взаємодії з споживачами, Примірним договором про надання кредиту, інформацією про істотні характеристики послуги з надання мікрокредиту/споживчого кредиту та іншою інформацією про фінансову послугу, яка розміщується Товариством на сайті Товариства, відповідно до вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного Банку України (Інформація на сайті Товариства). Приймаючи умови Кредитного Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (п.п. 7.6 п.7 Кредитного договору).

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

29.04.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач) укладено Договір факторингу № 29042024-1 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Стар Файненс Груп» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників (копія витягу з Договору факторингу додається).

Згідно п. 1.1. Договору факторингу Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. ч

Згідно п. 1.2 Договору факторингу, Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору (копія Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором Факторингу додається).

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 29042024-1 від 29.04.2024 (витяг з Реєстру боржників додається), ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 20 750,00 грн, з яких:5000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу;15 750,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн - сума заборгованості за пенею.

Відповідно до п.1.3. Договору факторингу, ТОВ «Стар Файненс Груп» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомити Боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних ТОВ «ФК «ЄАПБ», надати інформацію передбачену чинним законодавством про ТОВ «ФК «ЄАПБ», у спосіб, передбачений договором про споживчий кредит та вимогами чинного законодавства.

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до Відповідача, а саме з 29.04.2024 Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 00289-12/2023 в розмірі 20 750,00 грн, з яких: 5 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15 750,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

25.11.2023 між ТОВ«1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - Первісний кредитор, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 укладено Договір Позики № 4314253.

Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінченняСтроку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Підписанням цього Договору позики Відповідач підтверджує він ознайомився на сайті htps://clickcredit.ua/informaciyaз повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ( п.п. 5.1. п. 5 Договору позики)

А також погодився, що до моменту підписання Договору позики вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику задопомогою веб-сайту та мобільного додатку «СlickСredit» що, розміщені на сайті, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі (п.п. 5.3. п. 5 Договору позики).

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до п. 20 Договору позики Цей Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ», Позивач) укладено Договір факторингу № 14/06/21 (далі - Договір факторингу), у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» Права Вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

Згідно п.1.1. Договору факторингу, згідно умов цього Договору Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (Позики), плату за Позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить Клієнту.

Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних Реєстрах Боржників, які формуються згідно Додатку №1 є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п.1.2 Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Реєстру боржників № 23 від 11.04.2024 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 10 207,00 грн, з яких: 2 950,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7 257,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 0,00грн - сума заборгованості за пенею.

Всупереч умовам Договору позики, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

З моменту отримання права вимоги до Відповідача, Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Договором позики № 74147827 в розмірі 9 567,00 грн, з яких:2 950,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7 257,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТОВ ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за Кредитним договором № 00289-12/2023 в розмірі 20 750,00 грн, за Договором позики № 4314253 в розмірі 10 2027,00 грн, а в загальному розмірі 30 957,00 грн та понесені судові витрати ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с.53) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Згідно ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

З наявної в матеріалах справи відповіді № 927679 від 27.11.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру сформованої засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» на запит суддіщодо визначення підсудності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з 25.02.2014 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 57-58 ).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою судді від 28.11.2024 прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним догоовром. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 10.01.2025 (а.с. 58-59).

24.12.2024 за вх. № 68142 судом отримано від представника ОСОБА_1 - адвоката Цокало Тетяни Михайлівни відзив на позовну заяву ( а. с. 63-85 ), який обґрунтований тим, що позивач на підтвердження своїх вимог не надав докази отримання відповідачем від первісного кредитора кредитних коштів за договором № 00289-12/2023 від 01.12.2023 в сумі 5000 грн та за договором № 4314253 від 25.11.2023 в сумі 3000 грн, не надав докази, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір первинними документами. Крім того, відповідач не визнає факт, що позивач правомірно набув право грошової вимоги до відповідача. Тому, просили відмовити позивачу в задоволенні позову та стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 всі понесені судові витрати.

30.12.2024 за вх. № 68641 судом отримано від ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідь на відзив ( а. с. 108-128 ).

Ухвалою суду від 10.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача Летун Тетяни Віталіївни про поновлення строку для подання доказів та витребування доказів по справі ( а. с. 186-190 ).

Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням представника відповідача ( а. с. 194-195, 200-201, 206-207 ), останнього разу судове засідання було відкладено на 23.04.2025 ( а. с. 210 ).

Учасники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи містяться Довідки про доставку електронного документу ( а. с. 212, 213 ).

З Довідок про доставку електронного документу вбачається, що документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду» була доставлена ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ОСОБА_2 в їх електронний кабінет відповідальним працівником 01.04.2025.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно ( ч. 5 ст. 128 ЦПК України ).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення від 17 січня 1970 року у справі «Delcourt v. Belgium» («Делькур проти Бельгії»), заява № 2689/65, пункт 25 та рішення від 11 жовтня 2001 року у справі «Hoffmann v. Germany» («Гофман проти Німеччини»), заява № 34045/96, пункт 65).

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення від 08 квітня 2010 року у справі «GUREPKA v. UKRAINE (№ 2)» («Гурепка проти України (№ 2)»), заява № 38789/04, § 23).

Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (рішення від 13 грудня 2011 року у справі «TRUDOV v. RUSSIA», заява № 43330/09, § 25, 27).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Тому, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином та завчасно повідомлявся про дату, час та місце слухання справи, був обізнаний, що на розгляді в суді перебуває цивільна справа до нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а також виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження ( ALIMENTARIA SANDERS S.A. v. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року ).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «YUNION ALIMENTARIA v. SPAIN» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.

Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до пунктів другого та шостого частини другої статті 43, частини першої статті 44 ЦПК України, учасники справи та їх представники зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії встановлені судом та добросовісно користуватися своїми процесуальним правами.

Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України судом сторони були належним чином повідомленими про дату, час та місце слухання справи.

Однак, учасники справи в судове засідання в призначений час судом не з'явились.

В свою чергу, звертаючись до суду з відповіддю на відзив, в прохальній частині, окрім інших вимог, позивач просив судові засідання проводити за відсутності представника позивача ( а. с. 109-127).

Інших заяв та клопотань на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, позивач ( представник ) скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Так, 01.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 00289-12/2023 (далі - Кредитний договір) (а.с. 6-11).

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 5 000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта. Кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту 01.12.2023. Наданий кредит Клієнт зобов'язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 24.11.2024 (п.п. 1.2 п. 1 Договору)

Клієнт має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до Товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача (п.п. 1.3 п. 1 Договору).

За користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.2 цього Договору. Клієнт зобов'язується сплачувати проценти кожні 25 днів.Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору (п.п. 1.4 Договору).

Згідно п.п. 1.6 п. 1 Договору, кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки№ НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

За користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього Договору. Порядок нарахування платежів за прострочення Клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за цим Договором передбачено в п.5.3. цього Договору (п.п. 3.1 п. 3 Договору).

Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором. Нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування зазначеного в п.1.2. Договору, починаючи з дня надання кредиту Клієнту (перерахуванні грошових коштів на рахунок, вказаний Клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня (п.п.3.2-3.3 п. 3 Договору).

Клієнт доручає Товариству, починаючи з першого дня прострочення, ініціювати списання коштів з відповідного рахунку Клієнта з використанням реквізитів платіжних карток, що були самостійно зазначені Клієнтом та були верифіковані Товариством та/або платіжною системою при отриманні/поверненні кредиту (ів), сплаті процентів за його користування, та направляти їх на оплату заборгованості за Договором. При цьому таке списання коштів на користь Товариства здійснюється в розмірах платежів та в строки їх сплати, встановлені Договором, а Товариство розпочинає дії, спрямовані на реалізацію свого права вимагати повернення кредиту, строк повернення (виплати) якого настав, не пізніше дня, наступного за датою повернення (виплати) кредиту, визначено в Договорі.

Підписанням Кредитного Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на Веб-сайті Товариства (п.п. 7.6 п.7 Кредитного договору).

Відповідно до п.п. 7.7 п. 7 Договору, клієнт підтверджує, що отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

Додано Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 00289-12/2023, який містить Графік платежів до Договору, з якого вбачається: що розмір платежу - 3 125,00 грн, реальна річна процента ставка становить 133859,83%, загальна вартість кредиту - 50 000,00 грн ( а.с. 12 зворотна сторона - 13 ) та паспорт споживчого кредиту ( а.с. 14-18).

Встановлено, що 25.11.2023 між ТОВ «1 Безпечнеагентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 4314253 ( з фіксованою диференційованою процентною ставкою) (а.с. 25-27).

Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі - «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування набанківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.

За пунктами 2.1., 2.2., 2.3. цього Договору, сума позики становить 3 000,00 грн; строк позики 30 днів; базова процентна ставка за перший день користування позикою (фіксована) - 71,71%; базова процентна ставка з другого дня користування позикою до дати повернення (фіксована) 3,0%.

Проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок Позики, виходячи із строку фактичного користування Позикою та до повного погашення заборгованості за договором, проте не довше 90 календарних днів зі спливу первісного строку користування Позикою, визначеного Договором/додатковими угодами. Товариство на власний розсуд може зупинити нарахування процентів до спливу строку, визначеного у першому реченні цього пункту (п. 4 Договору).

Підписанням цього Договору позики Відповідач підтверджує ознайомився на сайті https://clickcredit.ua/informaciya з повного інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики).

Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на офіційному веб-сайті і правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору позики та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/ або строку виплати Позики, установлених цим Договором (пролонгація) на підставі поданого до Позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування Позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права. Ініціювання Позичальником продовження строку Позики відбувається без змін умов Договору в бік погіршення для Позичальника, якщо інше не визначено Додатковою угодою. Перелік та цифрові значення умов, що підлягають зміні у зв'язку з продовження строку Позики обираються Позичальником самостійно під час ініціювання укладення додаткової угоди про продовження Строку Позики та визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між Сторонами, а також відображаються Позичальнику в особистому кабінеті (п. 6 Договору).

Згідно з п. 26 Договору позики, Договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.ст. 6, 627 ЦК України.

Додано Додаток № 1 до Договору позики, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, де: дата видачі кредиту 25.11.2023; кількість днів у розрахунковому періоді - 30 днів; загальна вартість кредиту складає 5 160,00 грн, реальна річна процентна ставка -73 283,11 грн.

Встановлено, що Договір позики та Додаток № 1 до цього Договору, укладені між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 підписом, про що свідчить п. 30 Договору позики та Додаток № 1 до вказаного Договору.

ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.

Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( п. 1 ст. 530 ЦК України).

Крім того, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язанні настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, якою відповідно до ч. 3. ст. 549 ЦК України є пеня.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежного виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість ним виконання свого грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних cиcтeм, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В пункті 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частина перша стаття 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (частина сьома стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта і цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Стаття 1048 частина 1 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір та порядок одержання яких встановлюється договором.

Позичальник зобов'язана, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані їй позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданогозабезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Наведене вище, у свою чергу свідчить про належне укладення кредитних договорів шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16 грудня 2020 року у справі N 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі N 524/5556/19 та від 10 червня2021 року у справі N 234/7159/20.

Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Отже, сторонами було досягнуто згоду щодо всіх істотних умов зазначених кредитних договорів, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановахвід 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження№ 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Такої правовї позиція дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.

Отже, відповідач підписуючи вищевказані кредитні договори, прийняв та погодився з їх умовами.

29.04.2024 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 29042024-1, у відповідності до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Стар Файненс Груп» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників (а.с. 17-19).

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 29042024-1 від 29.04.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 20 750,00 грн, з яких:5000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу;15 750,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн - сума заборгованості за пенею.

Позивач зазначав, що всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

14.06.2021між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників ( а. с. 29-30 ).

Згідно п.1.1. Договору факторингу, згідно умов цього Договору Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступив Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (Позики), плату за Позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить Клієнту.

Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сум грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних Реєстрах Боржників, які формуються згідні Додатку №1 є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п.1.2 Перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржника відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного Реєстру Боржників згідно Додатку №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржник стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплена їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.

28.07.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Додаткову угоду № 2 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року та 11.04.2024 року укладено Додаткову угоду № 22 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 року ( а. с. 31, 32 ).

Надано Акт прийому-передачі Реєстру Боржників № 23 від 11.04.2024 за Договором факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, згідно якого Клієнт передав, а Фактор прийняв реєстр Боржників № 23 від 11.04.2024 кількістю 6984 (а.с. 33).

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників № 23 від 11.04.2024 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло прав грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 10 207,00 грн, з яких: 2 950,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7 257,00 грн - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею ( а. с. 34).

позивач зазначав, що всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

Таким чином ОСОБА_1 непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Договором позики № 4314253 від 25.11.2023 в розмірі 10 207,00грн.,з яких: 2 950,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 7 257,00 грн - сума заборгованості за відсотками, що підтверджується наявним розрахунком заборгованості ( а. с. 35).

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитороа не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18). Підстав відступити від зазначеного висновку судом не встановлено.

Враховуючи, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу, який прийняв права вимоги до боржників, в тому числі і відповідача за Договорами факторингу не повернуті, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Дослідивши наявні у матеріалів справи докази, суд дійшов обґрунтованого висновку, який не спростовано відповідачем, що Договір про надання фінансового кредиту № 00289-12/2003 від 01.12.2023 та Договір позики № 4314253 від 25.11.2023 підписано відповідачем ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами вказаних договорів.

Так, у п. 8 договору№ 00289-12/2003 від 01.12.2023 та у п. 30 договору № 4314253 від 25.11.2023вказано, зокрема: Клієнт ПІБ: ОСОБА_1 ; ідентифікаційний код, паспортні дані, номер телефону, електронний підпис.

Доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідачем в зазначених договорах, матеріали справи не містять.

Таким чином, вказані договори підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «1Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» для укладення кредитного договору від її імені, ОСОБА_1 до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладених договорів.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що договір, підписаний ОСОБА_1 , передбачав передачу первісним кредитором позичальнику у власність грошових коштів в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 5167 - 80хх - хххх - 5329 ( договір № 00289-12/2023 від 01.12.2023 ) та передачу первісним кредитором позичальнику у власність грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника ( договір № 4314253 від 25.11.2023 ).

У разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Оскільки ТОВ «ФК» «ЄАПБ» набув права вимоги за вказаними договорами на підставі укладеного договору факторингу, саме на останнього покладено обов'язок з доведення перерахування позичальнику грошових на вказаний ним картковий рахунок.

В свою чергу, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву,відповідач зазначав, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів перерахування коштів за вищевказаними договорами позичальником. У матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів ОСОБА_1 саме у тих розмірах, що зазначені позивачем. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документі, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем ТОВ «ФК» «ЄАПБ» до позовної заяви не було додано належних доказів перерахування коштів за вищевказаними договорами позичальником.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу ( ч. 4 ст. 83 ЦПК України ).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї ( ч. 8 ст. 83 ЦПК Країни ).

В свою чергу, матеріали справи не містять письмових повідомлень з боку позивача при зверненні до суду з позовом, про неможливість з об'єктивних причин надати докази та відповідно докази, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу ( доказів ).

Водночас, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, до нього з боку позивача було додано докази, а саме: Довідку ТОВ «ФК «Фінекспрес» від 26.12.2024, де вказане Товариство підтверджує прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до умов договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2018, укладеного між Компанією та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення наступної операції: 1) дата - 25.11.2023; 2) номер платежу - 293a735b-2605-49df-9a98-e92bba4188b9; 3) сума - 3000 грн; 4) отримувач - ОСОБА_1 - ЕПЗ номер НОМЕР_2 ; лист від 27.12.2024 iPay.ua сервіс онлайн платежів, в якому зазначено, що між їх підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-2022/02-3 від 22.02.2022. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 01.12.2023 на суму 5000 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 315031399, призначення платежу: Зачисление 5000 грн на картку НОМЕР_1 ; розрахунок за кредитними договорами ( а. с. 129-147 ).

Але, жодних клопотань з боку позивача щодо поновлення процесуальних строків для подачі доказів, з боку останнього на адресу суду не надходило.

Тому, з урахуванням ч. 8 ст. 83 ЦПК України, вказані вище докази, до розгляду судом не приймаються.

В свою чергу, позивач не обґрунтував неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього.

Тому, розрахунки заборгованості, які були додані до позову та на які посилається позивач ( а. с. 21, 35), не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20, провадження № 61-17825св21.

Судова практика у кредитних правовідносинах, стягненні заборгованості за договорами займу наразі дотримується позиції необхідність наявності доказів щодо передачі кредитором грошових коштів боржнику. Обов'язковою умовою для прийняття позитивного для кредитора рішення є надання останнім документу, який підтверджує вказаний факт.

Позиція ВС/КЦС у справі за №278/2177/15-ц від 17.12.2021 року викладена наступним чином - заборгованість за кредитом та її розмір має доводитись первинними касовими документами, наприклад виписками за картковими рахунками за кредитним договором.

Позиція Верховного Суду викладена в постанові від 29.01.2020 року по справі за №755/18920/18 свідчить про те, що наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь - яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача, позивачем не надано.

У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

У Постанові від 22.04.2024 по справі № 559/1622/19 Верховний Суд роз'яснив, що у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі N 200/5647/18 (провадження N 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі N 760/7792/14-ц (провадження N 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі N 278/2177/15-ц (провадження N 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача по кредитному договору № 00289-12/2023 в розмірі 20 750 грн та по договору позики № 4314253 в розмірі 10 207 грн (відповідно до розрахунків заборгованості), матеріали справи не містять. Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.

Судом, також враховано приклади розгляду аналогічних справ згідно з практикою Київського апеляційного суду, зокрема, у справі № 357/644/24 від 12.06.2024, у справі № 728/3274/23 від 12.09.2024, у справі № 356/303/24 від 07.02.2025.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21 липня 2021 року в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).

Таким чином, укладення кредитних договорів і надання позичальнику кредитних коштів за обставин викладених в позові перед судом не доведено.

Отже позовні вимоги на основі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено, а тому в задоволенні вказаного позову слід відмовити за недоведеністю та необґрунтованістю.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.

Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є такими, що не підлягають задоволенню.

Так, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву ( а. с. 63-85), представник відповідача просив стягнути з позивача понесені судові витрати ( витрати на правову допомогу в сумі 9000 грн ).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, судові витрати понесені відповідачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором № 1145 про надання правничої допомоги від 15.12.2024 ( а. с. 87-91); Актом приймання-передачі наданої правничої допомоги № 1 до Договору № 1145 про надання правничої допомоги від 15.12.2024, складеного 24.12.2024 ( а. с. 94-95); квитанцією № 1145 від 15.12.2024 ( а. с. 96 ); Детальним описом робіт ( наданих послуг ) ( а. с. 97 ).

Отже, з вказаних вище документів вбачається, що відповідач ОСОБА_1 отримала послуги адвоката Цокало Т.М., відповідно між ними існують договірні відносини.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги № 1 до Договору № 1145 про надання правничої допомоги від 15.12.2024, складеного 24.12.2024, за надання усної консультації ( фіксована оплата ) - гонорар склав 1500 грн; за ознайомлення з матеріалами позовної заяви ( фіксована оплата ) - гонорар склав 1000 грн; підготовка та написання заяв по суті - відзив ( фіксована оплата ) - гонорар склав 6500 грн ( дата складання відзиву з 22.12.2024 - 24.12.2024 ), загалом сума гонорару склала 9000 гривень.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Звертаючись з відповіддю на відзив ( а. с. 108-128), позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ» просили відмовити відповідачу у стягненні з позивача витрат на правову допомогу.

Так, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Окрім цього, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 та постанова Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20.

У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Так, суд не може в повній мірі погодитися з тим, що складання відзиву на позовну заяву ( складання з 22.12.2024 по 24.12.2024 ) та сума склала 6500 грн, надання усної консультації, де сума склала 1500 грн, а ознайомлення з матеріалами позовної заяви, сума становила 1000 грн, оскільки справа не є складною та не потребувала значного часу для консультації, ознайомлення зі справою та складання відзиву на позовну заяву, вказана категорія є розповсюдженою.

До того ж, з відкритого Єдиного реєстру судових рішень, який має вільний доступ вбачається, що міститься безліч судових рішень в яких позивачем виступало ТОВ «ФК «ЄАПБ» до боржників ( інших ) з аналогічними вимогами.

Окрім цього, сам відзив стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості не є об'ємним, дублюються посилання на вимоги закону заперечуючи стосовно укладання договорів ( двох ), тому не потребувало адвокату два дні для його складання.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок позивача до 3000,00 гривень, опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1, 2 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача,у разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 85718 від 22.10.2024 (а. с. 52).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, не підлягають і стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати понесені при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 205, 207,526, 530, 536, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 903,1048, 1049, 1054, 1077 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 80, 81, 83, 89, 131, 141, 187,211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України,Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»,Законом України «Про електронну комерцію»,Законом України «Про споживче кредитування»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір»,суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів'на ОСОБА_3 витрати понесені на правову допомогу у розмірі 3000 ( три тисячі ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014, реквізити ІВАN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк»);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ).

Повний текст судового рішення складено 23 квітня 2025 року.

Суддя О. І. Орєхов

Попередній документ

126839558

Наступний документ

126839560

Інформація про рішення:

№ рішення:	126839559
№ справи:	357/17155/24
Дата рішення:	23.04.2025
Дата публікації:	28.04.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (23.04.2025)
Дата надходження:	26.11.2024
Предмет позову:	про стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

10.01.2025 09:30	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
06.02.2025 09:30	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
05.03.2025 10:00	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
31.03.2025 15:00	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
23.04.2025 15:00	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

ОРЄХОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ

суддя-доповідач:

ОРЄХОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ

відповідач:

Сергатюк Тетяна Олександрівна

позивач:

ТзОВ ФК"Європейська агенція з повернення боргів"

представник відповідача:

Цокало Тетята Михайлівна

представник позивача:

Кудіна Анастасія Вячеславівна