Справа № 357/18239/24
Провадження № 2/357/1011/25
15 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Любченко А. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , яка діє через свого представника ОСОБА_3 , звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 .
І. Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.07.2000 по 01.06.2022р. Перебуваючи у шлюбі, подружжя ОСОБА_5 за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 . Покупцем і власником квартири вказаний відповідач, що відображено в договорі купівлі-продажу квартири від 12.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Якименською Л.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 341.
Представник позивача зазначає, що станом на день подачі позову до суду, відповідач не визнає за позивачем право власності на 1 / 2 частини спірної квартири, оскільки квартира була придбана позивачем та відповідачем за час перебування у шлюбі, то позивач вважає, що вона є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, а тому просить суд здійснити поділ майна, шляхом визнання за позивачем право власності на 1 \2 частину цієї квартири.
Заперечуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив позовні вимоги, щодо поділу майна та визнання за позивачем 1 / 2 частини квартири, як предмету спільної сумісної власності. Вважає, що факт реєстрації позивача і відповідача у вказаній квартирі протягом близько одного року, саме на період перебування у шлюбі, не є достатньою підставою для визнання за відповідачем 1 / 2 частини квартири.
Відповідно до наявної у позивача інформації, зокрема витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 28.05.2021 у квартирі, що виступає предметом спору, зареєстровані три особи. Вказаними особами є позивач та відповідач, а також син відповідача від попереднього шлюбу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав та був зареєстрований у спірній квартирі з 2017 року, з моменту її придбання, натомість позивач та відповідач були зареєстровані в цьому помешканні лише у 2021 році, з дозволу ОСОБА_6 . Крім того, відповідач зазначає, що його син ОСОБА_6 має першочергове право на визнання за ним права власності на подану квартиру у розмірі 100 % частки.
Відповідач стверджує, що на початку 2017 року, громадянин ОСОБА_6 звернувся до свого батька ОСОБА_2 із проханням підшукати йому житло, а саме 2-ох кімнатну квартиру в місті Біла Церква. Та оскільки на той час проживав і працював за кордоном, а відповідач мешкав у м.Біла Церква, то відповідач ОСОБА_2 , взяв на себе обов'язок щодо придбання та оформлення квартири для сина ОСОБА_6 , за його власні кошти.
Відповідач зазначає, що кошти за які було придбано квартиру належали ОСОБА_6 , які він отримав від продажу належної йому на правах власності частини приватного будинку по АДРЕСА_2 , де раніше проживав та був зареєстрований, що підтверджується відміткою у копії паспорту вказаного громадянина, а також документами з продажу та витягами з реєстрів.
Відповідач, на ринку нерухомості у м. Біла Церква знайшов задовільну квартиру вартість якої складала 30 000 дол.США, в подльшому, ОСОБА_2 під власноручну розписку, отримав від ОСОБА_6 обумовлену вище цільову суму грошових коштів в іноземній валюті для придбання визначеної квартири, з умовою подальшого оформлення договору дарування цієї нерухомості на ОСОБА_6 , як її законного власника. А тому вважає, що квартира не є об'єктом спільного майна подружжзя, та позивач не має права на це майно, була обізнана про усну домовленість, що квартира належатиме сину відповідача.
Представник позивача подала відповідь на відзив, в якому заперечила обставнини зазначені у відзиві стосовно твердження, що квартира являється саме його власністю, чи власністю його сина.
Також представник позивача послалася позицію Верховного Суду України від 24.11.2021 року по справі № 657/347/18-ц, де зазначено, що договори позики ( розписки) не можуть, спростувати презумпцію спільного сумісного майна подружжя.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 23.12.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного провадження (а.с. 20).
10.01.2025 відповідач ОСОБА_2 подав суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату та ознайомився з матеріалами справи (а.с.23).
28.01.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, клопотання про перехід до розгляду справи в загальному позовному провадженні (а.с. 29-36).
30.01.2025 на адресу суду від представника позивача Кабула І.Ю. надійшла відповідь на відзив (а.с. 49).
13.02.2025 представник позивача Кабула І.Ю. подала клопотання про витребування доказів (а.с.53).
Ухвалою суду від 13.02.2025 року було здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін - до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 03.03.2025 року об 14 год. 15 хв; (а.с.56,57);
Ухвалою суду від 13.02.2025 року було витребувано від приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Якименської Л.Л. копію договору купівлі-продажу спірної квартири (а.с.58).
28.02.2025 року на адресу суду від приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Якименської Л.Л. надійшла запитувана інформація (а.с. 61-63).
03.03.2025 року відповідач ОСОБА_2 подав суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату в зв'язку з хворобою (а.с.64).
24.03.2025 року ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2020 року о 12:00 год. (а.с.69-70)
28.03.2025 року на адресу суду від представника позивача Кабула І.Ю. надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. та судового збору 2110 грн. (а.с.74,75 ).
07.04.2025 року відповідач ОСОБА_2 подав суду клопотання щодо розподілу судових витрат (а.с.82-83).
В судовому засіданні представник позивача адвокат Кабула І.Ю. підтримала позов.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, просив звільнити його від сплати судового збору та інших судових витрат, в зв'язку із статусом ветерана, ліквідатора аварії на ЧАЕС та інваліда 2-ої групи.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення з наступних підстав.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.07.2000р., який, згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду було розірвано 01.06.2022 року (а.с.4)
Після розірвання шлюбу позивач змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_7 », що стверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_1 видане 16.01.2024 року (а.с.5)
Встановленим, є те, що в період шлюбу сторін, 12.05.2017 року, було придбано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору купівлі-продажу від 12.05.2017 року,посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Якименською Л.Л., зареєстрованого в реєстрі за № 341. Квартира була зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 (а.с.63,64).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно сформованих станом на 13.12.2024 року квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с.7).
Ринкова вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , складає 422 0000 грн, що підтверджується звітом ПП «М.С.Консалтинг» ( а.с. 8).
В квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрована позивач ОСОБА_1 з 24.05.2004р. (а.с.6).
Відповідач надав суду копію розписки, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 30 000 дол.США для придбання квартири на його ім'я, в подальшому з оформленням договору дарування на ОСОБА_6 , а в разі невиконання договору дарування ця сума являється боргом, яка підлягає поверненню (а.с.43)
V. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
За ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За ч.1 ст.61 СК України, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Згідно зі ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п.19 постанови Пленуму ВС України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦКУкраїни, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
Відповідно до ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 24.11.2021 року по справі № 657/347/18-ц, слідує, що договори позики ( розписки) не можуть спростувати презумпцію спільного сумісного майна подружжя.
Отож, враховуючи вище викладену позицію Верховного Суду, розписка, яка надана відповідачем не спростовує, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя позивача та відповідача, де вони разом мешкали до розірвання шлюбу. Представник позивача суду пояснила, що ОСОБА_1 не обізнана щодо домовленостей відповідача зі своїм сином. Про факт написання наданої розписки позивач дізналась лише з відзиву.
Суд критично оцінює позицію відповідача що придбана ним квартира за кошти, які були надані його сином ОСОБА_6 , являється саме його власністю. Зазначеному не надано належних та достовірних доказів. Свою позицію відповідач доводить власними поясненнями та розпискою особи, яка не підтвердила факт її написання та не ставить вимог щодо витребування майна, ні в який спосіб не заперечує позовних вимог.
Отже, суду не надано доказів, що спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача, чи інших осіб, а тому квартира АДРЕСА_1 , є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, оцінюючи подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення та за позивачем ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1 \ 2 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя.
Суд враховує правову позицію висловлену в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 646/7463/16-ц (провадження № 61-17601св20), де зазначено, що якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього, в даному випадку на квартиру, лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Судові витрати.
Представник позивача подала суду заяву та просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України позивач до позовної заяви надала договір №39/24 про надання правничої (правової) допомоги від 16.12.2024 року, укладений між адвокатом Кабула І.Ю. та ОСОБА_1 , Акт виконаних робіт від 28.03.2025 року;.копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №4339/10; копію оррдера на надання правничої допомоги; квитанцію до прибуткового касового ордера віж 16.12.2024р.
Відповідно до п.1.2 Договору №39/24 про надання правничої допомоги від 16.12.2024 року, укладений між адвокатом Кабула І.Ю. та ОСОБА_1 , адвокат прийняла на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 правничу допомогу.
Згідно п. 4.7. Договору сторони домовились, що клієнт зобов'язується сплатити гонорар в розмірі 5000,00 грн.
Так, із акту виконаних робіт відповідно до Договору про надання правничої допомоги №39/24 від 16.12.2024 вбачається, що гр. ОСОБА_1 , по справі, адвокатом Кабула І.Ю. надано наступні послуги: надання усної консультації, роз'яснень 500 грн.; складання позовної заяви 2500 грн.; представництво інтересів в суді 2000 грн. (а.с.79)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, зазначено, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону N 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону N 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач просив покласти витрати на правову допомогу та інші судові витрати на позивача.
Дослідивши надані докази, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, обставини та складність даної справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, застосовуючи принципи співмірності та розумності розміру судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
При подачі позову до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 2110 грн. (а.с.13), який просить стягнути з відповідача на її користь.
Приписами п.9,10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Відповідач є інвалідом ІІ-ї групи, що підтверджується пенсійним посвідченням ветерана внаслідок війни НОМЕР_2 , пенсійним посвідченням НОМЕР_3 по інвалідності 2 гр., інвалвдність ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.41,42).
Беручи до уваги той факт, що відповідач є інвалідом ІІ групи згідно ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особою з інвалідністю II групи, внаслідок аварії на ЧАЕС, а відтак звільнений від сплати судового збору, вимога про стягнення з нього судового збору на користь позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 78, 81, 141, 258- 265, 354 ЦПК України суд, -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 /адреса: АДРЕСА_4 /
Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 / адреса: АДРЕСА_5 /
Повний текст рішення суду виготовлено 24 квітня 2025 року.
Суддя О. Я. Ярмола