Справа № 202/8831/24
Провадження № 2/202/747/2025
24 квітня 2025 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,
за участю секретаря - Пеки Д.В.,
позивача- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини,-
16 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилаючись на те, що 05 вересня 2014 року між, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.
Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Протягом останнього часу сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен з сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім'ю. Проживати разом із відповідачкою однією сім'єю позивач не бажає. У позивача та відповідача різні погляди на життя. З вини обох сторін сумісне життя і збереження сім'ї стали неможливими.
З березня 2023 року сторони разом не проживають, фактичні шлюбні відносини між ними припиненні, спільне господарство не ведеться.
За таких обставин подальше спільне життя позивача з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим і суперечить інтересам обох сторін. Спору про поділ майна сторони не мають. Підстав для примирення сторони не вбачають.
Дитина проживає разом з батьком - позивачем по справі, в подальшому за домовленістю між позивачем та відповідачем син залишиться проживати з позивачем, за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності за свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22.09.2021 р., що додатково підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивач у майбутньому не буде робити відповідачці перешкоди у побачені із їхньою спільною дитиною. Батько відповідально виконує свої батьківські обов'язки.
Мати ОСОБА_2 матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, тому позивач вимушений звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання сина.
Просив суд: розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 05 вересня 2014 року Виконавчим комітетом Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, актовий запис № 19; визначити місце проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме залишити на утриманні та самостійному вихованні батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за його місцем проживання та реєстрації, а саме: в АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2024 року, головуючим суддею у розгляду вказаної позовної заяви визначено суддю Слюсар Л.П.
В порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України, 17 липня 2024 року суддею сформовано запити до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 , на які надано відповіді № № 694286, 694305 від 17.07.2024.
Ухвалою судді від 19 липня 2024 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку із наявністю її недоліків та позивачу було надано строк для їх усунення.
26 липня 2024 року на виконання ухвали судді від 19 липня 2024 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Слюсар Л.П. від 29 липня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
11.09.2024 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про визнання позову. Вказала, що вона з 2023 року мешкає окремо від позивача і сина, та фактично проживає у місті Ужгород, участі у вихованні спільної дитини не приймає. Проти позову позивача не заперечує, визнає його в повному обсязі та просить задовольнити. Просила не вживати заходи щодо примирення, оскільки поновлення шлюбних відносин не можливе. При розірванні шлюбу просила суд залишити прізвище - ОСОБА_6 . Просила суд розглядати справу без її участі:
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року витребувано від Управління- служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради висновок щодо розв'язання спору про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
06.01.2025 року від представника третьої особи надійшли пояснення по справі, документ сформований в системі «Електронний суд», в яких вказали, що в матеріалах справи та у третьої особи відсутні певні документи, наявність яких є обов'язковою для складання обґрунтованого висновку органами опіки та піклування відповідно до вимог Порядку, виконати ухвалу суду від 09 вересня 2023 року і надати висновок Управлінню -службі у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради неможливо, у зв'язку відсутністю підстави для розгляду на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Звернули увагу суду на відсутність спору між батьками з питання щодо визначення місця проживання дитини. Просили суд розглядати справу без участі представника третьої особи.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2025 року замінено первісну третю особу Управління-служба у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради на Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2025 року витребувано від Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради висновок щодо розв'язання спору про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
17.03.2025 року від представника третьої особи надійшла заява по справі, документ сформований в системі «Електронний суд», в якій вказали, що в матеріалах справи та у третьої особи відсутні певні документи, наявність яких є обов'язковою для складання обґрунтованого висновку органами опіки та піклування відповідно до вимог Порядку, виконати ухвалу суду від 09 вересня 2023 року і надати висновок неможливо, у зв'язку відсутністю підстави для розгляду на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та відсутністю спору між батьками з питання щодо визначення місця проживання дитини. Просили суд розглядати справу без участі представника третьої особи.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі.
В судовому засіданні позивач підтримав позов з наведених в позові підстав та просив суд його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася. Про час і місце слухання справи повідомлялася належним чином. Відповідно до заяви, яка надійшла до суду засобами поштового зв'язку, позовні вимоги визнала та просила їх задовольнити. Відповідно до заяви просила суд розглядати справу без її участі.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився. Відповідно до заяви просили суд розглядати справу без участі їх представника.
Суд, заслухавши позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що 05 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 ») уклали шлюб, який зареєстровано Виконавчим комітетом Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, про що складено відповідний актовий запис № 19, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області. Після укладення шлюбу відповідач змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с.8).
Від цього шлюбу позивач та відповідач мають дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, встановлено, що між сторонами фактично припинені шлюбні стосунки, тривалий час сторони не ведуть спільного господарства.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги інші обставини життя подружжя.
Суд враховує, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони не бажають поновлювати стосунки, будь-яких заходів до примирення не приймають, доказів протилежного не надано, збереження шлюбу суперечить інтересам сім'ї.
Причиною розпаду сім'ї є протилежні погляди на шлюб та сім'ю.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше сумісне проживання подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дітей, що має суттєве значення.
Згідно з ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Таким чином, суд вважає, що сімейно-шлюбні відносини припинені, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому суд дійшов висновку, що сім'я сторін розпалася остаточно та не може бути відновлена.
Щодо заявлених позовних вимог позивача про стягнення з ОСОБА_2 , аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, то суд виходить з наступного..
Судом встановлено, на момент звернення до суду дитина сторін у справі мешкає разом із батьком, тобто позивачем у справі, та перебуває на повному його утриманні, про що не заперечувала відповідач, визнаючи позов.
Відповідач матеріальну допомогу на утримання спільної з позивачем дитини добровільно не надає. Доказів протилежного відповідач не надала.
Між позивачем та відповідачем не досягнуто домовленості про розмір стягуваних аліментів на утримання дитини, що зумовило виникнення спірних правовідносин, що регулюються наступними правовими нормами.
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до частини 2 статті 141 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до частин 1 статті 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16, відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Суд, із врахуванням обставин, визначених ст. 182 СК України, враховуючи, що спільна дитина позивача та відповідача мешкає разом із батьком, тобто позивачем у справі, та перебуває на повному його утриманні, відсутність у відповідача інших утриманців, та визначає розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача щомісячно на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Розглядаючи вимогу позивача про встановлення місця проживання дитини, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: залишити на утриманні та самостійному вихованні батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за його місцем проживання та реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 , то суд виходить з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на житло, виданого 07 травня 1997 року Виконкомом міської ради народних депутатів та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади №2024/011324225 від 18.09.2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований з 17.02.2022 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
За правилами ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У разі, якщо батьки не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, згідно частини першої статті 161 СК України, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Наведене в сукупності свідчить, що захист порушених прав у зв'язку з не виконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Органом опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради зазначено про неможливість надання висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв'язку з відсутністю певних документів, наявність яких є обов'язковою для складання обґрунтованого висновку та звернули увагу суду на відсутність спору між батьками з питання визначення місця проживання дитини.
Відповідно до копії паспорту ОСОБА_2 , серія НОМЕР_2 , виданий Синельниківським РС ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 06 жовтня 2014 року вона з 17.02.2022 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за якою з 17.02.2022 року зареєстрований разом з матір'ю і малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Отже за матеріалами справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо місця проживання дитини, про що зазначає і відповідач визнаючи позов.
Щодо залишення на утриманні та самостійному вихованні позивача малолітнього сина, то суд не приймає до уваги визнання позову відповідача в цій частині, оскільки для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує, тому приймаючи до уваги на вищевказані обставини справи, суд дійшов висновку, що позов в частині визначення місця проживання дитини та залишення дитини на утриманні та самостійному вихованні батька задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом наведені вище обставини, підтверджені доказами, які досліджені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по справі в розмірі 1211,20 грн. та у зв'язку із тим, що позивача на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору за позовні вимоги щодо стягнення аліментів то з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає обов'язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ст. ст. 56, 104, 105, 112, 113, 160, 161,180,182 ,183 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 12, 141 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ), третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради (49127, м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд. 51, код ЄДРПОУ 44378972), про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 05 вересня 2014 року Виконавчим комітетом Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, актовий запис № 19 - розірвати.
Прізвище дружини після розірвання шлюбу не змінювати.
Стягувати щомісячно з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 16.07.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 грн. 20 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по справі в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає обов'язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.П. Слюсар