ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 квітня 2025 року Справа № 918/995/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Юзефович Д.О.
представники сторін в судове засідання 10.04.2025 не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 20.01.2025 суддею Андрійчук О.В. у м. Рівне (повний текст рішення складено 20.01.2025) у справі № 918/995/24
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуклесолар Україна"
про стягнення у сумі 710873, 28 грн
АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якої діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до ТзОВ "Нуклесолар Україна" про стягнення 710873, 28 грн, з яких: 413009, 28 грн пені та 297864 грн штрафу за договором поставки № 53-122-08-24-14300 від 02.02.2024.
Доводи позовної заяви обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки № 53-122-08-24-14300 від 02.02.2024, відповідно до якого товариство зобов'язувалось поставити і передати у власність позивача продукцію на суму 4255200 грн, а відповідач зобов'язався оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1. Однак відповідач з порушенням строків поставив позивачу продукцію на суму 4215600 грн, що підтверджується накладними. Решту продукції на суму 39600 грн не поставив взагалі. З огляду на вказане, позивач просив суд стягнути з відповідача 413009, 28 грн пені та 297864 грн штрафу.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.01.2025 у даній справі позов АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 220000 грн пені та 150000 грн штрафу; у задоволенні позовних вимог про стягнення 193009, 28 грн пені та 147864 грн штрафу відмовлено.
Позивач, не погодившись із відповідним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд останнє скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги товариство послалось на те, що заявлений у даній праві позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій ґрунтується на нормах закону та дорівнює вчиненому порушенню договірних зобов'язань з боку відповідача. Однак суд першої інстанції фактично нівелював договірні відносини сторін, оскільки зменшив заявлені до стягнення штрафні санкції на 48%, що становить майже половину заявлених позовних вимог.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2025 у справі № 918/995/24; призначено скаргу до розгляду в судовому засіданні.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили .
В силу ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, оскільки визначальним є не явка представників, а достатність матеріалів справи для ухвалення рішення у справі.
Згідно ст. 269 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
02.02.2024 між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки № 53-122-08-24-14300, згідно п. 1.1. якого постачальник, в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується поставити і передати у власність позивача (замовника) продукцію, а замовник, у свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1, що є додатком № 1 до договору. Згідно п. 1.2. договору, предметом поставки за цим договору є продукція: 44160000-9 сталеві труби на системи, важливі для безпеки, яка передбачена специфікацією № 1 до цього договору. Відповідно до п. 2.1. - 2.4. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, становить 3546000 грн, крім того ПДВ - 709200 грн. Загальна сума договору становить 4255200 грн. Кількість продукції та ціна за одиницю продукції вказана у специфікації № 1 (додаток № 1) до цього договору. Ціна на продукцію є остаточною і змінам не підлягає, за виключенням умов, передбачених у п. 13.10. цього договору. Згідно п. 3.1. договору, продукція поставляється постачальником у 2024 році у строк по 29.03.2024. Продукція поставляється на умовах DDP згідно з Інкотермс-2010. Місце поставки та вантажоодержувач: 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення філії "ВП "Складське господарство" АТ "НАЕК "Енергоатом". Згідно п.п. 4.1.- 4.2. договору, кількість та асортимент продукції визначається специфікацією до цього договору. Якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічній специфікації (додаток 2 до договору), технічній специфікації до предмета закупівлі ТС до ПЗ(т.) 161-02.05.-2.-2021 (додаток 2.1 до договору) і підтверджується документацією про якість. Приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту ДП "НАЕК "Енергоатом: "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів, передбачених п. 8.2. договору. Товарно-супровідні документи, що надаються постачальником при здійсненні поставки продукції: видаткова накладна або накладна у трьох примірниках, документ заводу - виробника, що підтверджує якість продукції (товару) та документи, які підтверджують якість продукції, документи, вказані у розділі А.5 технічної специфікації до предмета закупівлі ТС до ПЗ(т.) 161-02.05.-2.-2021 (додаток 2.1 до договору). Успішне проходження продукцією вхідного контролю ВК-2 підтверджується відповідним актом та ярликом на придатну продукцію згідно зі Стандарту ДП "НАЕК "Енергоатом" "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" СОУ НАЕК 038:2021. Датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Перехід права власності на продукцію за договором відбувається в момент поставки продукції за умови наявності належним чином оформлених товарно-супровідних документів. У випадку виявлення замовником під час приймання продукції невідповідностей щодо кількості, якості, комплектності, відсутності або неналежного оформлення супровідних документів, постачальник зобов'язаний усунути виявлені невідповідності протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмового повідомлення (вимоги) від замовника. У випадку не усунення виявлених невідповідностей протягом вказаного строку, постачальник сплачує замовнику штрафні санкції, передбачені п. 9.1. договору. Сплата штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов'язань за договором. Поштова адреса постачальника для направлення повідомлення (вимоги): 01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 1/35, офіс 9/1. Відповідно до умов п. 6.4. договору, постачальник зобов'язаний скласти належним чином оформлену податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) протягом терміну, встановленого п. 201.10 ПК України. Пунктом 9.1. договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення. При цьому у випадку прострочення поставки продукції понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Відповідно до п. 9.4. договору, усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України. Претензійний порядок досудового вирішення спорів є обов'язковим (п. 9.5. договору). Згідно п. 12.1. договору, останній він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії цього договору по 31.12.2024, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені цим договором, - до спливу гарантійних строків.
Матеріалами справи стверджується, що на виконання умов договору 24.06.2024 відповідачем поставлено позивачу першу партію продукції на суму 3048480 грн. Вказаний факт підтверджується наявною в матеріалах справи накладною № 11/06 від 24.06.2024.
01.08.2024 відповідачем здійснено поставку другої партії продукції на суму 1167120 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною № 15/08 від 01.08.2024, а всього на загальну суму 4215600 грн. Решту продукції на суму 39600 грн відповідачем не поставлено.
Судами встановлено, що 06.09.2024 позивачем направлено на електронну адресу відповідача відповідну претензією № 22-16682/01-юр, однак, остання залишена без відповіді та задоволення.
З огляду на вказані обставини, за недотримання відповідачем умов договору щодо поставки продукції, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 413009, 28 грн пені та 297864 грн 7% штрафу.
В силу ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтями 626, 627 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено вище, між сторонами даного господарського спору укладено договір поставки № 53-122-08-24-14300 від 02.02.2024.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 ЦК України обумовлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Судом констатується, що кінцевим строком поставки продукції, відповідно до умов укладеного сторонами договору, було 29.03.2024, тоді як фактична поставка відбулася 24.06.2024 (із простроченням на 86 днів), 02.08.2024 (із простроченням на 124 дні), а поставка продукції на суму 39600 грн взагалі не відбулася.
Як зазначено вище, за порушення умов договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення 413009, 28 грн пені та 297864 грн 7% штрафу.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
В силу ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Застосування до боржника, що порушив господарське зобов'язання, санкцій у вигляді пені та штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливе при сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоч би одна сторона є суб'єктом господарювання, що відноситься до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (постачанням) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і розраховується в процентному відношенні розмір штрафу.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України.
Разом з цим, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відтак, суд констатує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання. Отже, штраф і пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - ні.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, відповідачем допущено прострочення поставки товару: на суму 3048480 грн на 86 днів (з 30.03.2024 по 23.06.2024) та на суму 1167120 грн на 124 дні (з 30.03.2024 по 31.07.2024).
Здійснивши перевірку правильності перерахунку судом першої інстанції пені та штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду про їх обґрунтованість в заявлених до стягнення сумах 413009, 28 грн та 297864 грн.
Водночас, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені до 220000 грн та штрафу до 150000 грн, що у свою чергу і стало підставою для оскарження позивачем рішення суду.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для штрафних санкцій, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, вказаною нормою передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням ч. 1 ст. 550 ЦК України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові Об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Апеляційний господарський суд враховує, що всі висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Підсумовуючи вищевикладене можна дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен: - з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків; - об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу; - ступінь виконання зобов'язань; - причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; - незначність прострочення у виконанні зобов'язання; - невідповідність розміру штрафних санкцій наслідкам порушення; - негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 судом касаційної інстанції вказано про те, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
Поняття "значно" та "надмірно", які використовуються ст. ст. 551 ЦК та 233 ГК, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника.
Водночас, апеляційний господарський суд констатує, що підписавши договір поставки, сторони даного господарського спору погодили, що у випадку порушення строків поставки, постачальник зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0, 1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
У випадку порушення постачальником взятих на себе зобов'язань по поставці продукції відносно якості або комплектності, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції (п. 9.1 договору).
Також варто зауважити, що підписавши договір поставки, відповідач взяв на себе також зобов'язання дотримуватись вимог чинного законодавства України, а саме: ч. 1 ст. 629, ч. 1 ст. 526, ст. 530 ЦК України.
Більше того, відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема неустойки, а згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
А тому, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій ґрунтується на нормах закону та дорівнює вчиненому порушенню договірних зобов'язань з боку відповідача.
Однак суд першої інстанції, навівши перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (сформованих в правових висновках Верховного Суду), не зазначив в чому саме полягає винятковість даного випадку; які поважні причини призвели до неналежного невиконання зобов'язання відповідачем; за яким критерієм сума штрафних санкцій є надмірною тощо.
При цьому колегія суддів зауважує, що попередньо судом першої інстанції визнано не обгрунтованими та не підтвердженими відповідними доказами заперечення відповідача проти позовних вимог, в яких останній наводив причини затримки поставки продукції.
Узагальнююче посилання місцевого суду на період прострочення, наслідки порушення зобов'язання та наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми в якості неустойки, як на підставу для зменшення санкцій, судова колегія вважає об'єктивно не обгрунтованим в розрізі встановлених обставин справи та попередніх висновків про відхилення доводів відповідача.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевий господарський суд належним чином не з'ясував обставин, що мають значення для справи, та відповідно дійшов помилкових висновків у можливості застосування дискреційних повноважень згідно ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
В силу ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, враховуючи положення ст. ст. 275, 277 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення штрафних санкцій є необґрунтованим, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача, згідно вимог ст. 129 ГПК України.
В силу ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення його повного тексту.
З огляду на те, що в судове засідання 10.04.2025 представники сторін не з'явились, датою ухвалення постанови у даній справі є дата складення її повного тексту.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" задоволити.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2025 у справі № 918/995/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 193009, 28 грн пені та 147864 грн штрафу. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення вимог.
Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Позов задоволити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуклесолар Україна" (вул. Пирогова, 1/35, оф. 9/1, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код 42828452) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція (м. Вараш, Рівненська область, 34403, ідентифікаційний код 05425046) 413009, 28 грн пені, 297864 грн штрафу та 10663, 10 грн судового збору за подання позовної заяви.
Видати наказ.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуклесолар Україна" (вул. Пирогова, 1/35, оф. 9/1, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код 42828452) на користь Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє Філія "Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція (м. Вараш, Рівненська область, 34403, ідентифікаційний код 05425046) 15994, 65 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
4. Доручити Господарському суду Рівненської області на виконання постанови видати відповідні накази.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
6. Справу № 918/995/24 повернути Господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Крейбух О.Г.