вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" квітня 2025 р. Справа№ 910/11810/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача: Клян А.Ф.;
від відповідача: Фартушна В.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 (повний текст рішення складено та підписано 16.12.2024)
у справі №910/11810/24 (суддя Пукас А.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Солар"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 14 020 664, 71 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віта Солар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення заборгованості за договором № 15366/01 від 31.07.2018, 3% річних - 146 643, 76 грн та інфляційні втрати - 441 290, 74 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/11810/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Солар" про стягнення 14020664, 71 грн задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта Солар" основний борг - 12 199 621,50 грн 3 % річних - 141146,85 грн, інфляційні втрати - 428270,64 грн та судовий збір - 210 309,97 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Гарантований покупець" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 по справі №910/11810/24 та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Також в апеляційній скарзі скаржник просив відстрочити сплату судового збору за подання цієї апеляційної скарги до закінчення розгляду справи №910/11810/24 судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Зокрема апелянт стверджує про те, що його зобов'язання перед Позивачем за спірний розрахунковий період не настало оскільки НЕК "Укренерго" не сплатило послугу за договором від 26.06.2019 № 0414-09051/52/01 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. Також, на думку апелянта, наявні підстави для зменшення позовних вимог на суму 226889, 95 грн з огляду на положення Постанови НКРЕКП від 03.04.2024 № 652, якою було внесено зміни до абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 322, оскільки у Позивача існує заборгованості перед Відповідачем у вигляді неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії. Також апелянт стверджує про наявність форс-мажорні обставини, як підстав для звільнення від відповідальності.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/11810/24, розгляд справи призначено на 12.02.2025.
11.02.2025 р. від позивача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на обґрунтованість оскаржуваного рішення.
У судовому засіданні 12.02.2025 було оголошено перерву до 19.03.2025, 19.03.2025 - до 09.04.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 31.07.2018 між ТОВ "Віта Солар" (продавець) та ДП "Гарантований покупець" (ДПЕ) укладено договір № 15366/01.
Відповідно до пункту 1.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 434/07/24 від 25.01.2024) продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії, відпущену генеруючими одиницями продавця, включеними до балансуючої групи гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та чинного законодавства, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641, Порядок).
Відповідно до підпункту 3.1-3.3 Договору (в редакції додаткової угоди № 434/07/24 від 25.01.2024) обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається на підставі даних комерційного обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до Порядку.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця з урахуванням ПДВ. Гарантований покупець та продавець при виникненні взаємної однорідної заборгованості мають право за взаємною згодою проводити зарахування зустрічних однорідних вимог, що оформлюється Сторонами в установленому законодавством порядку.
Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців у розрахунковому місяці, формування актів купівлі-продажу електричної енергії здійснюється відповідно до Порядку.
Так, суд зазначає, що порядок розрахунків врегульовано Порядком № 641.
Позивач зазначає, що ним на виконання умов Договору передано Відповідачу електричну енергію, зокрема, за періоди вересень - грудень 2022, лютий - липень 2023, вересень - жовтень 2023, на підтвердження чого надано акти купівлі-продажу електроенергії, копії яких містяться в матеріалах справи.
Також між Позивачем та Відповідачем укладено акти коригування до актів купівлі-продажу електроенергії за наступні періоди: грудень 2022 від 05.05.2023, в якому зазначена сума коригування: 1019, 29; лютий 2023 від 19.05.2023, в якому зазначена сума коригування: 822, 92; березень 2023 від 15.06.2023, в якому зазначена сума коригування: - 1 148,54; вересень 2022 від 30.04.2024 в якому зазначена сума коригування: 38 064, 77.
Суд зазначає, що вказані вище акти підписані сторонами без зауважень та претензій, що відповідно підтверджує обсяги переданої Позивачем електричної енергії Відповідачу та виникнення у останнього обов'язку з її оплати у відповідності до умов Договору та Порядку № 641.
Постановою НКРЕКП від 30.04.2024 № 858 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні, лютому та липні - вересні 2023. Вказана постанова оприлюднена 01.05.2024.
Постановою НКРЕКП від 08.05.2024 № 896 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у грудні 2022, у березні-червні 2023 та у листопаді та грудні 2023. Вказана постанова оприлюднена 10.05.2024.
Постановою НКРЕКП від 15.05.2024 № 946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у вересні - листопаді 2022 та жовтні 2023. Вказана постанова оприлюднена 16.05.2024.
Отже, враховуючи положення пункту 11.4 Порядку № 641 Позивач зазначає, що зобов'язання Відповідача є таким, що настало:
24.05.2024 - за вересень 2022 в частині суми 2 099 310, 67 грн; за жовтень 2022 в частині суми 1 039 555, 39 грн; за листопад 2022 в частині суми 50 грн; за жовтень 2023 в частині суми 1 634 059, 05 грн;
18.05.2024 - за грудень 2022 в частині суми 148 650, 90 грн; за березень 2023 в частині суми 1 884 239, 55 грн; за квітень 2023 в частині суми 1 713 063, 06 грн; за травень 2023 в частині суми 2 257 126, 20 грн; червень 2023 в частині суми 1 962 183, 47 грн;
09.05.2024 - за лютий 2023 в частині суми 245 887, 45 грн; за липень 2023 в частині суми 73 889, 57 грн; за вересень 2023 в частині суми 374 714, 90 грн.
Позивач стверджував, що відповідачем було здійснено лише часткову оплату отриманої електричної енергії в розмірі 72 522 517, 62 грн, у зв'язку з чим заборгованість становить 13 432 730, 21 грн.
Як встановлено судом, під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем було частково погашено суму основного боргу в розмірі 1 233 108 71 грн, у зв'язку із чим судом було обґрунтовано закрито провадження у справі у відповідній частині позовних вимог.
Пунктом 5 постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178 "Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" зобов'язано Гарантованого покупця, суб'єктів господарювання, що здійснювали продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом, та операторів системи передачі забезпечити виконання положень глави 16 Порядку в частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, що виникли в період з 08 вересня 2022 по 26 січня 2024, а також розрахунку та погодження вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії не пізніше 01 квітня 2024.
Додатково вказаною постановою зобов'язано оператора системи передачі, суб'єктам господарювання, що здійснювали продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом, та операторам систем розподілу забезпечити виконання положень глави 16 Порядку в частині визначення та надання гарантованому покупцю обсягів невідпущеної електричної енергії суб'єктами господарювання, що здійснювали купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом у період з 08 вересня 2022 по 26 січня 2024, не пізніше 01 березня 2024.
Також на Гарантованого покупця покладено обов'язок забезпечити виконання положень глави 16 Порядку № 641 в частині врегулювання відносин щодо відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення, що виникли в період з 08.09.2022 по 26.01.2024.
Апелянт стверджує, що заявлена до стягнення заборгованість в частині суми 226 889, 95 грн не підлягає задоволенню, оскільки у Позивача на таку суму існує заборгованість перед Відповідачем з відшкодування частки вартості небалансу електричної енергії.
Також зазначає, що ним на адресу Позивача складено та направлено акти приймання передачі послуги з відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця, акти коригування до них, акти приймання - передачі послуг з відшкодування вартості відхилення та актів коригування до них за період вересень 2022-грудень 2023. Апелянт стверджує, у позивача є заборгованість за послугу з відшкодування частки відшкодування вартості небалансу електричної енергії балансуючої групи гарантованого покупця 226 889, 95 грн.
Колегія суддів відзначає відсутність у матеріалах справи доказів звернення відповідача із такими актами з відшкодування вартості небалансу електричної енергії.
Щодо тверджень апелянта про неправильність наданого Позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, застосування при таких розрахунках невірної методології нарахування.
З пояснень сторін судом встановлено, що норма абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332, якою Відповідачу надано право зменшити рівень розрахунків із продавцем електричної енергії за "зеленим" тарифом на суму неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення може бути застосована у позапроцесуальному порядку, шляхом укладення відповідного правочину, в результаті якого відбулося б зарахування зустрічних однорідних вимог. У такому разі, сторони б погодили, які саме вимоги, за який період і на яку суму взаємно заліковуються. У випадку проведення зустрічного заліку вимог сторонами цієї судової справи, у Позивача би відпали підстави позову у відповідній частині. Позивач не заперечує можливість існування вимог Гарантованого покупця до нього із відшкодування вартості послуг із врегулювання небалансів електричної енергії. Користуючись своїм процесуальним правом, Гарантований покупець мав повне право заявляти вказані вимоги в межах цієї судової справи у якості зустрічного позову, проте своїм процесуальним правом не скористався та такого позову не заявив, а тому Відповідач не скористався ані своїм правом врегулювати взаємні вимоги сторін у позапроцесуальному порядку шляхом укладення відповідного акту, ані своїм процесуальним правом такі вимоги заявити в межах судового провадження.
Також суд відзначає, що сторони пов'язані тривалими господарськими відносинами, і Позивач вже протягом тривалого часу перебуває у складі балансуючої групи Гарантованого покупця, а за попередні спірні періоди 2021-2022 року, Позивач та Гарантований покупець вже укладали Акт зарахування зустрічних (однорідних) вимог від 29.02.2024, яким визначили розмір взаємних вимог за кожен місяць відповідних періодів, порядок їх зарахування, та розмір вимог сторін після такого зарахування.
Проте, сторонами за спірні періоди відповідного акту укладено не було, розмір взаємних вимог сторін не змінився, а отже у Позивача відсутні підстави зменшувати або будь-яким іншим чином змінювати розмір заявлених позовних вимог.
Отже, строк остаточної оплати Відповідачем електричної енергії, відпущеної Позивачем у спірні періоди є таким, що настав у зв'язку з чим вимоги є обґрунтованими.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії ).
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Згідно вимог статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Вказані положення кореспондуються з положеннями статті 275 ГК України. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (частини 6, 7 статті 276 ГК України).
Відповідно до частини 2 статті 65 цього ЗУ "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу, або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця.
За умовами пункту 3.3 укладеного між сторонами у справі Договору (у редакції додаткової угоди № 434/07/24), оплата електричної енергії здійснюється відповідно до Порядку № 641.
Як встановлено судом вище, постановами НКРЕКП від 30.04.2024 № 858, від 08.05.2024 № 896 та від 15.05.2024 № 946 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" за спірний період.
Згідно з пунктом 11.4 Порядку № 641 в редакції від 26.01.2024 Гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за "зеленим" тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що зобов'язання у Відповідача з остаточної оплати за відпущену Позивачем за "зеленим" тарифом електричну енергію за спірний період настало:
- 24.05.2024 - за вересень 2022 в частині суми 2 099 310, 67 грн; за жовтень 2022 в частині суми 1 039 555, 39 грн; за листопад 2022 в частині суми 50 грн; за жовтень 2023 в частині суми 1 634 059, 05 грн;
- 18.05.2024 - за грудень 2022 в частині суми 148 650, 90 грн; за березень 2023 в частині суми 1 884 239, 55 грн; за квітень 2023 в частині суми 1 713 063, 06 грн; за травень 2023 в частині суми 2 257 126, 20 грн; червень 2023 в частині суми 1 962 183, 47 грн;
- 09.05.2024 - за лютий 2023 в частині суми 245 887, 45 грн; за липень 2023 в частині суми 73 889, 57 грн; за вересень 2023 в частині суми 374 714, 90 грн.
При цьому апелянтом вказана обставина не була спростована належними та допустимими доказами.
Як вказано судом вище, з урахуванням часткової сплати суми основного боргу, заборгованість відповідача перед позивачем становить в розмірі 12 199 621, 50 грн.
Колегія суддів відзначає безпідставність тверджень апелянта про зменшення суми боргу на існуючу суму заборгованості Позивачем перед Відповідачем за послуги з неоплаченої частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії та вартості відхилення. Як вказано судом вище, таке право згідно абзацу 3 підпункту 13 пункту 1 Постанови № 332 апелянтом не було реалізовано, так само відсутні докази зустрічного зарахування.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, що є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Зобов'язання зі сплати як 3% річних, так і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України, статі 551 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
Щодо тверджень апелянта в частині зауважень щодо методології нарахування, суд відзначає, що такі заперечення є узагальнені без конкретизації періоду в якому допущено арифметичне порушення нарахування. Також суд відзначає, що апелянтом не було надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум.
У урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 141 146, 85 грн 3 % річних та 428270,64 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову в позові правомірно було відмолено.
Щодо посилань апелянта на настання непереборної сили як на підставу для відмови у задоволенні позову, колегія суддів відзначає наступне.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання особа повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками. Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №904/5610/19.
Частиною першою статті 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України (далі - ТППУ) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Зазначений сертифікат є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.
Колегія суддів зазначає, що в порушення приписів чинного законодавства на підтвердження форс-мажорних обставин Відповідач не надав до суду підтверджуючого документа, а посилання на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.7-7.1 є недостатнім.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/11810/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/11810/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/11810/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.04.2025.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Шапран