ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3527/20(916/4440/24)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання Колцун В.В.,
за участю представників:
від позивача - участі не брали,
від відповідача - Москвітіна І.О.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 про забезпечення позову, прийняту суддею Шаратовим Ю.А., м. Одеса, повний текст складено 24.12.2024,
у справі №916/3527/20(916/4440/24)
за позовом: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" - арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія"
про визнання договору недійсним, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 3 869 089,74 грн
У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/3527/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт".
08.10.2024 до суду першої інстанції від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" - арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича в межах справи про банкрутство №916/3527/20 надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія", в якій позивач просив:
1) визнати недійсним договір поставки №0109/18 від 01.09.2018;
2) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" соковитискачі із металевими столами з наступними серійними номерами:
-07924-UE-SPEED S PLUS SELF-SERV POD UA Serial number: 455375; Serial number: 455377; Serial number: 455598; Serial number: 455635; Serial number: 455636; Serial number: 455637; Serial number: 455641; Serial number: 455661; Serial number: 455664; Serial number: 455658; Serial number: 455683; Serial number: 455685; Serial number: 455688; Serial number: 455696; Serial number: 455698; Serial number: 455699; Serial number: 455700; Serial number: 455701; Serial number: 455702; Serial number: 455703; Serial number: 455705; Serial number: 455706; Serial number: 455707; Serial number: 455710; Serial number: 455711;
-07924-UE-SPEED S PLUS SELF-SERV POD UA Serial number: 455492
-08148-UE-SPEED S PLUS SELF-SERV POD UA Serial number: 454685
-08148-UE-ORANGE VERSZTILE PRO PODIUM UE ORANGE Serial number: 454564;
3) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" суму вартості 23 соковитискачів, які були нею відчужені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо Фуд", у розмірі 3869089,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що активи боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" у вигляді вищенаведених соковитискачів були виведені на підставі фіктивних правочинів, укладених з метою завдати шкоду кредиторам (фраудаторних правочинів).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 прийнято вищенаведену позовну заяву до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт", відкрито провадження та присвоєно справі за вказаним позовом №916/3527/20(916/4440/24).
18.12.2024 до місцевого господарського суду від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" - арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича надійшла заява про забезпечення позову б/н від 18.12.2024 (вх.№2-1932/24 від 18.12.2024), в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру загальною площею 62,3 кв.м, житловою площею 43,8 кв.м, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Кутузакія Олександра, буд. 1, кв. 5а, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2059333251101.
В обґрунтування даної заяви позивач послався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" має безумовну можливість у будь-який момент розпорядитися належним йому на праві власності об'єктом нерухомого майна за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Кутузакія Олександра, буд. 1, кв. 5а, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду у даній справі, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для вжиття обраного заявником заходу забезпечення позову, який відповідає критеріям розумності та співмірності.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 у справі №916/3527/20(916/4440/24) (суддя Шаратов Ю.А.) задоволено заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" про забезпечення позову б/н від 18.12.2024 (вх.№2-1932/24 від 18.12.2024); накладено арешт на квартиру загальною площею 62,3 кв.м, житловою площею 43,8 кв.м, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Кутузакія Олександра, буд. 1, кв. 5а, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2059333251101, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія".
Вказана ухвала суду мотивована тим, що запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належний відповідачеві на праві власності об'єкт нерухомого майна цілком відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, а також доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття такого заходу.
Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 про забезпечення позову у справі №916/3527/20(916/4440/24) скасувати повністю.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на недоведеності позивачем необхідності застосування запропонованого ним заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належний Товариству з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" об'єкт нерухомого майна, оскільки до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що існує будь-яка реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, натомість Господарський суд Одеської області безпідставно визнав доведеними нічим не підтверджені припущення ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" - арбітражного керуючого Багінського Артема Олександровича щодо існування підстав для вжиття обраного ним заходу та, вживши відповідний захід, фактично вирішив спір по суті.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 31.03.2025 (вх.№777/25/Д1 від 31.03.2025) ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" - арбітражний керуючий Багінський Артем Олександрович просить відмовити у задоволені апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія", а ухвалу Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 про забезпечення позову у справі №916/3527/20(916/4440/24) - залишити без змін. Зокрема, позивач посилається на те, що апелянтом не спростовано правомірності вжитих місцевим господарським судом заходів забезпечення позову, натомість всі доводи останнього зводяться до безпідставного покладення на позивача вимоги завищеного та завідомо недосяжного стандарту доказування обставин необхідності вжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належний Товариству з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" об'єкт нерухомого майна, не зважаючи на те, що можливість відчуження такого майна його власником у будь-який час є очевидною.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 17.03.2025 у справі №916/3527/20(916/4440/24) за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 07.04.2025 призначено дану справу до розгляду на 23.04.2025 о 10:00.
У судовому засіданні 23.04.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" підтримав апеляційну скаргу; ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" - арбітражний керуючий Багінський Артем Олександрович участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами оскарження ухвали (а.с.114).
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанові останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту цієї норми процесуального права вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Крім того, можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову у спорі про стягнення грошових коштів (у майновому спорі) підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то у даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
-наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголосила на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21.
За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема, спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти/майно; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти/майно відповідачів порушує їхні права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів та належного їм майна.
Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад, надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому у разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти/майно є співмірним та виправданим (постанова Верховного Суду від 07.01.2025 у справі №910/1/21).
У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
Водночас можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" необхідну суму грошових коштів та майно, а відтак застосування заходів забезпечення позову, обраних позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовної заяви.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.08.2019 у справі №910/3802/19.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції застосував заходи забезпечення позову, врахувавши вимоги щодо співмірності таких заходів, при цьому вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки майно залишається у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися ним лише обмежується на певний час.
Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження того, що заявлений позивачем та, відповідно, накладений місцевим господарським судом арешт на майно перешкоджає господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія", беручи до уваги те, що у випадку, якщо до закінчення розгляду справи належне йому на праві власності майно буде відчужене, позивач у разі задоволення позову не зможе домогтися виконання рішення суду, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок Господарського суду Одеської області про те, що запропонований ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" - арбітражним керуючим Багінським Артемом Олександровичем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту є адекватним та таким, що забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідносяться із заявленими позовними вимогами та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.
Крім того, колегія суддів зауважує, що вищенаведений захід забезпечення позову у вигляді арешту носить тимчасовий характер та має наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує, що вжитий оскаржуваною ухвалою захід забезпечення позову не призводить до зупинення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія", оскільки не зумовлює звернення стягнення на майно відповідача до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у відповідача відповідного обов'язку з виконання рішення суду.
Посилання апелянта на недоведеність позивачем необхідності застосування запропонованого ним заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належний Товариству з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" об'єкт нерухомого майна судом апеляційної інстанції до уваги не приймається, адже такі доводи відповідача ґрунтуються на суб'єктивному та помилковому уявленні скаржника про розподіл тягаря доказування обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, між тим, як зазначалося вище, відповідно до сталої та релевантної практики Верховного Суду саме відповідач повинен доводити недоцільність чи неспівмірність заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно в межах розгляду майнового спору про стягнення грошових коштів, у той час як замість цього останній фактично вимагає встановити для позивача заздалегідь недосяжний стандарт доказування очевидних речей, а саме: нічим не обмеженої можливості відповідача у будь-який момент розпорядитися належним йому на праві власності майном.
Твердження скаржника про те, що, вживши запропонований позивачем захід забезпечення позову, місцевий господарський суд фактично вирішив спір по суті, відхиляється колегією суддів як необґрунтоване, оскільки накладення арешту на належний відповідачеві на праві власності об'єкт нерухомого майна за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Кутузакія Олександра, буд. 1, кв. 5а не є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог. Поряд з цим, відповідачем безпідставно не враховується, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у той час як забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
З огляду на викладене, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення заяви ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фруктус Імпорт" про забезпечення позову б/н від 18.12.2024 (вх.№2-1932/24 від 18.12.2024).
Таким чином, враховуючи те, що твердження апелянта щодо порушення Господарським судом Одеської області норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали від 19.12.2024 про забезпечення позову у справі №916/3527/20(916/4440/24) не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 136, 137, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська Імпортна Компанія" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 про забезпечення позову у справі №916/3527/20(916/4440/24) - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 24.04.2025.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук