ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3642/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса- Гончаров Е.В. на підставі ордеру;
від Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Боріспіль Київської області-Мостова М.І. в порядку самопредставництва.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року м. Одеса, суддя першої інстанції Д'яченко Т.Г., повний текст складено та підписано 05.11.2024 року
у справі № 916/3642/24
за позовом: Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Бориспіль Київської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса» м. Одеса
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса
про визначення (погодження) меж земельної ділянки
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У серпні 2024 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, м. Бориспіль Київської області звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса про визначення (погодження) меж земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, інформація про який наявна в Державному земельному кадастрі, а також вирішити питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
В обґрунтування поданого позову позивачем було зазначено, що рішенням Одеської міської ради №4977-VII від 31.07.2019 року Державному підприємству обслуговування повітряного руху України надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7000 га за адресою: м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, цільове призначення J.12.05 для розміщення та експлуатації будівель та споруд авіаційного транспорту, вид використання для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, допоміжних будівель та споруд авіаційного транспорту.
Позивачем зазначено, що на виконання наказу Міністерства інфраструктури України від 07.03.2018 року №113, з метою оформлення права постійного користування земельною ділянкою, між Одеським РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро» укладено договір на розробку проекту відведення земельної ділянки від 16.07.2021 №26 та на виконання зазначеного договору спеціалістами Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро» було проведено топографічне-геодезичне знімання та було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу за адресою м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3.
Також, позивачем вказано, що земельна ділянка, яку він має намір отримати у постійне користування, зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 та її межі сформовані. За поясненнями позивача, при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки враховано дані Державного земельного кадастру та присвоєно межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 до меж відповідача, який є суміжним землекористувачем.
Також, позивачем наголошено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може пройти погодження в Департаменті земельних ресурсів Одеської міської ради з огляду на відсутність погодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, як те передбачено нормами ст. 198 Земельного кодексу України.
Отже, позивачем зазначено, що на неодноразові звернення Державного підприємства обслуговування повітряного руху України відповідачем не було направлено підписаний акт погодження земельної ділянки. Тобто, за посиланням позивача, ігнорування відповідачем прохання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України погодити межі земельної ділянки перешкоджає реалізації законного права позивача на отримання земельної ділянки, зокрема, погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивача з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 за адресою: Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року у справі №916/3642/24 позовні вимоги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Боріспіль Київської області задоволено повністю; визначено (погоджено) межі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, інформація про який наявна в Державному земельному кадастрі, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса на користь Державного підприємства обслуговування повітряного руху України , м. Боріспіль Київської області витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що кадастрова зйомка, яка проводиться для визначення (відновлення) меж земельної ділянки, має включати, зокрема, погодження земельної ділянки з суміжним власниками та землекористувачами, яким за даними спірними правовідносинами є відповідач по справі. Також судом враховано лист Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 09.04.2024р. №01-20/138, яким зазначено, що позивачу на виконання пункту «б» ч. 2 ст. 198 Земельного кодексу України необхідно долучити погодження всіх суміжних землекористувачів.
Отже, суд першої інстанції, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки, задля отримання позивачем посвідчення права постійного користування земельною ділянкою за адресою м.Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3 (кадастровий номер 5110137300:66:001:0005) мають бути погоджені межі земельної ділянки.
Щодо наявного в матеріалах справи сертифікату Торгово-промислової палати України, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, заначив, що настання форс-мажорних обставин надає підставу, зокрема, звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від звільнення від виконання самого зобов'язання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року у справі №916/3642/24 скасувати та винести нове рішення, яким відмовити Державному підприємству обслуговування повітряного руху України, м. Боріспіль Київської області у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції вказаним рішенням вийшов за межі своєї компетенції та порушив принцип розподілу влади, який заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності та вирішення спорів про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.
Апелянт наголошує, що під час розгляду справи, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) органу місцевого самоврядування, мав з'ясовувати і визначати, чи дійсно існує між позивачем та відповідачем спір щодо меж земельної ділянки, оскільки, потрібно розрізняти позовні вимоги про встановлення та про відновлення меж земельної ділянки. Тобто, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто, спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення
Крім того, скаржник зазначає, що здійснюючи оцінку сертифікату Торгово-промислової палати України, наданому відповідачем, суд помилково ототожнює підстави та умови для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання (ці норми регулюються згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України) з підставами та умовами погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами (при цьому стаття 198 Земельного кодексу України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами»). Водночас, відповідач зауважує, що у нього не було, немає та не може бути будь-яких зобов'язань щодо підписання відповідного документа - акту погодження меж земельної ділянки. Також не існує жодного господарського зобов'язання між позивачем та відповідачем щодо погодження меж земельної ділянки, яка відводиться позивачу. Отже, не може бути і відповідальності за порушення неіснуючого зобов'язання.
Відповідач наголошує, що він надав сертифікат № 3100-24-1258 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України в якості доказу (на підтвердження) мотивів (обставин) непідписання відповідного акту погодження меж земельної ділянки, якими є перешкоди, що виникли не з вини відповідача, а саме: заборона з боку військового командування знаходження на території аеропорту цивільного персоналу відповідача та інших осіб до завершення дії правового режиму воєнного стану; призупинення діяльності підприємства, починаючи з 24.02.2022 року; відсутність персоналу, який відповідає за земельні правовідносини, тощо.
Отже, скаржник стверджує, що саме наданий сертифікат Торгово-промислової палати України є підтвердженням того, що дії відповідача не порушують права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 у справі №916/3642/24, справу призначено до розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 березня 2025 року відкладено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 у справі №916/3642/24 на 21 квітня 2024 року.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 квітня 2025 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року у справі № 916/3642/24 до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуючий суддя Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Ярош А.І.
25.12.2024 року через підсистему «Електроний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, м. Боріспіль Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №4383/24 Д1), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса», оскаржуване рішення залишити без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.
У відзиві, зокрема, позивач зазначає, що підставою для звернення із позовною заявою слугували дії відповідача, а саме, відмова у підписанні акту погодження меж земельної ділянки, яка носила тривалий характер (більше ніж 2 роки), що підтверджується наданими у матеріали справи доказами, що у подальшому унеможливило реалізацію позивачем свого законного права оформлення користування земельною ділянкою.
Позивач вказує, що даний спір виник в порядку господарського судочинства між двома юридичними особами, критерій неприязності стосунків до даних правовідносин не застосовується (дане твердження узгоджується з п.90-91 постанови Верховного Суду у справі №440/6443/21), Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса» є належним відповідачем у спорі, як суміжний землекористувач, з яким протягом тривалого часу існували спірні питання, що полягали в усних та письмових комунікаціях щодо урегулювання даного питання, які в результаті так і не призвели до урегулювання спірного питання, а саме, погодження меж земельної ділянки суміжним землекористувачем.
Так, позивач наголошує, що станом на дату подання позову проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не міг пройти погодження в Департаменті земельних ресурсів Одеської міської ради з огляду на відсутність погодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, як те передбачено ст. 198 Земельного кодексу України.
Також, позивач наголошує, що відсутність погодження меж земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3 (кадастровий номер 5110137300:66:001:0005), перешкоджає Украероруху в оформленні прав користування нею, адже Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, посилаючись на приписи п. «б» ч.2 ст.198 Земельного кодексу України, відмовляє позивачу в затвердженні проекту землевідводу з огляду на відсутність погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами, даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Позивач вказує, що твердження представника відповідача у своїй апеляційній скарзі про те, що суд застосував до відповідача дискреційні повноваження, не заслуговують на увагу суду, з огляду на той факт, що таке погодження передбачено п.б ч.2 ст. 198 Земельного кодексу України, та не було зумовлено прерогативою суду. Також, безпідставними є твердження відповідача про те, що суд своїм рішенням зобов'язав відповідача встановити або відновити межі земельної ділянки в натурі, оскільки такої позовної вимоги позивачем заявлено не було.
Крім того, позивач наголошує на тому, що власники та землекористувачі суміжних земельних ділянок повинні жити за правилами добросусідства, тобто, зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, не порушувати законні права один одного (ст. 91, 96, 103 Земельного кодексу України).
Також, позивач погоджується із позицією суду першої інстанції стосовно того, що настання форм-мажорних обставин надає підставу, зокрема, звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від звільнення від виконання самого зобов'язання. Позивач стверджує, що сертифікат ТПП України, поданий відповідачем, засвідчує про унеможливлення виконання договору оренди землі станом на 28 червня 2024 року. Однак, предметом розгляду при видачі даного сертифікату не був обов'язок відповідача згідно ст. 91, 96, 103 Земельного кодексу України співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з суміжних землекористувачів. Тобто, даним сертифікатом не було засвідчено неможливість виконання обов'язку в частині погодження відповідачем меж земельної ділянки.
Додатково позивач наголошує, що на момент розгляду спору у суді та винесення рішення по суті спору пройшло 5 місяців із дати, вказаної у сертифікаті ТПП України, тобто, обставини непереборної сили у відповідача могли зазнати змін.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги цього не спростовують, а отже, така апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав свої доводи, викладені письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах позивача відмовити у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу скаржника залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт Одеса», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року у справі №916/3642/24 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04 листопада 2024 року у справі №916/3642/24 є правомірним та таким, що не потребує скасування або зміни, враховуючи таке.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Відповідно до рішення Одеської міської ради №4977-VII від 31.07.2019 року позивачу у справі - Державному підприємству обслуговування повітряного руху України надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,7000 га за адресою: м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, цільове призначення J.12.05 для розміщення та експлуатації будівель та споруд авіаційного транспорту, вид використання для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, допоміжних будівель та споруд авіаційного транспорту.
На виконання наказу Міністерства інфраструктури України від 07.03.2018 року №113 з метою оформлення права постійного користування земельною ділянкою, між Одеським регіональним структурним підрозділом Державного підприємство обслуговування повітряного руху Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро» було укладено договір на розробку проєкту відведення земельної ділянки від 16.07.2021 №26.
На виконання умов договору №26 від 16.07.2021 року, спеціалістами Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро» було проведено топографо-геодезичне знімання та було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державному підприємству обслуговування повітряного руху України за адресою: м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3.
Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 та її межі сформовані.
При розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу за адресою: м.Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, враховано дані з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005, яка межує з земельною ділянкою Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародний аеропорт Одеса, який є суміжним землекористувачем.
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.10.2023 №НВ-5600691442023, вбачається, що відповідач має статус суміжного землекористувача.
Листом від 29.03.2023 №01-20/74 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив, що для подальшого розгляду проекту необхідно уточнити в переліку обмежень у використанні земельної ділянки площу санітарно-захисної зони навколо об'єкта, привести у відповідність перелік обмежень у використанні земельної ділянки, документи, які стали підставою виникнення права господарського відання на об'єкти нерухомого майна та долучити погодження усіх суміжних землекористувачів, проект направлено на доопрацювання.
Листом від 22.01.2024 року №01-20/645 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив, що зауваження виправлені не в повному обсязі та проект повернуто на доопрацювання.
З листа від 20.09.2022 року №21.1-02/184/22 вбачається, що Державне підприємство обслуговування повітряного руху України просило Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» відповідно до ст.198 Земельного кодексу України погодити межі зазначеної земельної ділянки відповідно до наданого кадастрового плану.
Листом від 31.10.2022 року №02-461 Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» повідомило Державне підприємство обслуговування повітряного руху України про неможливість погодження меж земельної ділянки з огляду на відсутність підтвердження площі земельної ділянки.
Листом від 17.02.2023 року №21.1-02/40/23 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» про те, що акт погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками (три примірники) направлявся Одеським регіональним структурним підрозділом Державного підприємство обслуговування повітряного руху Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» із супровідним листом від 20.09.2022 року №21.1-02/184/22, на який була отримана відповідь про неможливість підтвердження площі земельної ділянки. З огляду на те, що станом на момент звернення перевірку меж зазначеної ділянки можна здійснити з відкритих даних земельного кадастру, позивач повторно звернувся до відповідача з проханням погодити межі земельної ділянки.
Листом від 18.12.2023 року №21.1-02/254/23 Державне підприємство обслуговування повітряного руху України ще раз звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» та повідомило про те, що 04.12.2023 року документи із землеустрою надані до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради. Термін розгляду документів закінчується 25.12.2023 року, у зв'язку із чим просило в найкоротший строк погодити межі зазначеної земельної ділянки та підписати акти погодження меж земельної ділянки і направити їх на адресу Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху.
Листом від 30.12.2023 року №01.19-423 Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» повідомило Одеський регіональний структурний підрозділ Державне підприємство обслуговування повітряного руху України про неможливість погодження меж земельної ділянки у зв'язку із наявністю причин, що були наведені у листі Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» від 31.10.2022 №02-461 та які станом на дату цієї відповіді не усунені.
Крім того, у листі зазначено, що доступ до земельного кадастру заблоковано ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28.08.2023 року у справі №757/28575/23-к.
Листом від 12.02.2024 року Одеський регіональний структурний підрозділ Державне підприємство обслуговування повітряного руху України на лист Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» від 30.12.2023 року №01.19-423 щодо неможливості погодження меж землекористування по земельній ділянці за адресою м.Одеса, Центральний аеропорт, 3 надало запитувані матеріали, що підготовлені виконавцем проєкту землеустрою Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро», а саме: лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро» від 23.01.2024 року №42/24 на 1арк;копію витягу із містобудівної документації від 08.08.2023 року 01-11/1388 на 13 арк.; витяг з Державного земельного кадастру №НВ-5600691442023 від 24.10.2023 року; СД-диск. Також, повторно звернулося з проханням погодити межі зазначеної земельної ділянки.
Листом від 09.04.2024 №01-20/138 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державному підприємству обслуговування повітряного руху України направлено на доопрацювання у зв'язку із відсутністю погодження суміжних землекористувачів.
Листом від 17.06.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» за результатами розгляду звернення Одеського регіонального структурного підрозділу Державне підприємство обслуговування повітряного руху України про погодження меж земельної ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» повідомило про те, що згідно з положеннями ст. 2 та ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та відповідно до вимог військового командування оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з метою забезпечення оборони на території міжнародного аеропорту «Одеса», а також у зв?язку з підвищенням ймовірності ракетних ударів противника по інфраструктурі аеропорту, на виконання положень та вимог спільного наказу Міністерства оборони України та Державної авіаційної служби України від 08.08.2016 № 412/639 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2016 за № 1183/29313) «Про визначення аеродрому державної авіації « ІНФОРМАЦІЯ_2 » аеродромом спільного використання державною та цивільною авіацією України», а також вимог командування оперативного стратегічного угрупування військ, доведених нам листом в/ч НОМЕР_1 Міністерства оборони України №1194 від 05.05.2022 року, на території Міжнародного аеропорту «Одеса» заборонено знаходження цивільного персоналу підприємства та інших осіб до завершення дії правового режиму воєнного стану. Спільним наказом оперативно-стратегічного командування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та Одеської обласної військової адміністрації «Про посилення охорони та оборони деяких об?єктів» №47 від 29.12.2023, посилено охорону та оборону об?єктів Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса».
Також, у листі зазначено, що у підприємства відсутня можливість доступу та користування земельними ділянками, в підтвердження чого ними отримані відповідні сертифікати ТПП України.
Починаючи з 24.02.2022 року і на сьогоднішній день через бойові дії на території України та запроваджений військовий стан, повітряний простір України продовжує бути закритим для польотів цивільної авіації, що унеможливлює в Україні операційну діяльність українських та іноземних авіакомпаній та українських аеропортів. В умовах закритого повітряного простору та триваючого воєнного стану в Україні, Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» не здійснює господарську діяльність за основним напрямком. З працівниками підприємства на період дії воєнного стану призупинені трудові договори, зокрема, зі співробітниками відділу будівництва. архіваріусом, які мали безпосередній доступ до землевпорядної документації / проектів землевідводів тощо.
Враховуючи відсутність працівників, що супроводжують діяльність, пов'язану з земельними питаннями, відсутність доступу до відповідної документації, станом на дату надання даної відповіді зазначено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» відсутня можливість погодити межі земельної ділянки з суміжним землекористувачем в особі Одеського РСП Украероруху.
Інших письмових доказів щодо спірних правовідносин матеріали справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, які підтверджують або спростовують наявність підстав для визначення (погодження) меж земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, інформація про який наявна в Державному земельному кадастрі.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тобто, інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Можливість мати і здійснювати цивільні права і нести цивільні обов'язки нерозривно пов'язана із наявністю способів захисту цих прав і інтересів і дієвою процедурою їх застосування.
У статті 78 Земельного Кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
За змістом частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Відповідно до ч. 1,3,4 та 9 ст. 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Підстави виникнення права на земельну ділянку та порядок оформлення речових прав на земельну ділянку передбачені ст. 125 і 126 Земельного кодексу України.
Зазначені норми чинного земельного Кодексу України на час розгляду спору встановлюють нерозривний зв'язок між прийняттям рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб та видачею ним правовстановлюючих документів на право власності на земельні ділянки, або реєстрацією земельної ділянки у державному земельному кадастрі та відповідно у реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; одержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; не допускати випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 106 Земельного кодексу України, спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
Відповідно до ч. 6 ст. 106 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок.
Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Тобто, передбачений положеннями статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту порушених прав не є вичерпним, а обраний спосіб захисту має відповідати характеру та змісту порушення.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (стаття 16 Цивільного кодексу).
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
За змістом статті 198 Земельного кодексу України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Верховний Суд у постанові від 28 березня 2023 року у справі № 440/6443/21 дійшов висновку про те, що з метою захисту порушеного права особи на розробку проекту технічної документації на встановлення меж земельної ділянки ефективним та належним може бути такий спосіб захисту як звернення до суду з позовом до суміжних землекористувачів про визначення (погодження) меж земельної ділянки, зокрема, у порядку цивільного або господарського судочинства (за умови наявності спору щодо меж земельної ділянки).
Так, як вже зазначалось вище, рішенням Одеської міської ради №4977-VII від 31.07.2019 року позивачу у справі - Державному підприємству обслуговування повітряного руху України надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,7000 га за адресою: м. Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, цільове призначення J.12.05 для розміщення та експлуатації будівель та споруд авіаційного транспорту, вид використання для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, допоміжних будівель та споруд авіаційного транспорту.
Земельна ділянка, питання щодо відведення у постійне користування якої є предметом розгляду спору, зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005 та її межі сформовані.
При розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу за адресою: м.Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3, враховано дані з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005, яка межує з земельною ділянкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса», який є суміжним користувачем. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.10.2023р. №НВ-5600691442023 вбачається, що відповідач має статус суміжного землекористувача.
??? Колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що для відновлення порушеного права позивача відповідачем мають бути вчинені дії з визначення (погодження) меж земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300: 66:001:0005 відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, інформація про який наявна в Державному земельному кадастрі для можливості подальшого проходження етапів передачі земельної ділянки у постійне користування Украероруху, зокрема, отримання рішення Одеської міської ради про затвердження проектної документації з землеустрою щодо вказаної земельної ділянки, є вірним.
Відповідач, як суміжний землевласник, відмовився від співпраці в процесі погодження меж земельної ділянки, при цьому не навів обґрунтованих заперечень до акту погодження меж земельної ділянки ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, не надав належні докази в обгрунтування своєї відмови у погодженні позивачу меж земельної ділянки, оскільки посилання на відсутність здійснення господарської діяльності та працівників не є належною підставою не виконувати дії, визначені спеціальним земельним законодавством, що порушують права та законні інтереси позивача.
???Отже, з огляду на відсутність добровільного погодження меж земельної ділянки, що перешкоджає з огляду на приписи ст. 198 Земельного кодексу України погодженню / затвердженню проектної документації Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради, недоведеність відповідачем обгрунтованості своєї відмови, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірне дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки задля розгляду питання щодо можливості отримання позивачем посвідчення права постійного користування земельною ділянкою за адресою: м.Одеса, вул. Центральний аеропорт, 3 (кадастровий номер 5110137300:66:001:0005) мають бути погоджені межі земельної ділянки з суміжним землекористувачем..
Щодо наявного в матеріалах справи сертифікату Торгово-промислової палати України, колегія суддів зазначає таке.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Верховний Суд у Постанові від 31.08.2022 по cправі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 встановлений принцип щодо повідомлення іншої сторони у разі порушення зобов'язання, відповідно до якої сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо не виконуючій свого зобов'язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.
Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.
Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА, UPICC в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
????У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, у зв'язку із вищезазначеним колегія суддів зазначає, що настання форм-мажорних обставин надає підставу, зокрема, тільки звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від звільнення від виконання самого зобов'язання.
Крім того, колегія суддів зазначає, що сертифікат ТПП України, поданий відповідачем, засвідчує про унеможливлення виконання договору оренди землі станом на 28 червня 2024 року. Однак предметом розгляду при видачі даного сертифікату не був обов'язок відповідача згідно ст. 91, 96, 103 Земельного кодексу України співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з суміжних землекористувачів. Тобто, даним сертифікатом не було засвідчено неможливість виконання обов?язку в частині погодження меж земельної ділянки.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані позивачем на підтвердження обставин щодо необхідності визначення (погодження) меж земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:66:001:0005, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, інформація про який наявна в Державному земельному кадастрі є такими, що відповідають таким стандартам.
Також, не заслуговують на увагу твердження скаржника про те, що суд застосував до відповідача дискреційні повноваження з огляду на той факт, що таке погодження передбачено п.б ч.2 ст. 198 Земельного кодексу України та не було зумовлено прерогативою суду, а як зазначив Верховний Суд у вищевказаній постанові, такі вимоги є належним способом захисту позивача у випадку невчинення відповідачем таких дій. Також безпідставними є твердження відповідача про те, що суд своїм рішенням зобов'язав відповідача встановити або відновити межі земельної ділянки в натурі, оскільки такої позовної вимоги позивачем заявлено не було і в даній справі не розглядаються питання щодо наявності або відсутності неприязних стосунків між сторонами, в той час як існує саме спір щодо виконання відповідачем його передбачених законом зобов'язань щодо погодження меж суміжному землекористувачу при відсутності поважних причин для відмови у здійсненні таких дій.
Інші доводи скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, тому не прийняті до уваги судовою колегією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи відповідача, наведені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди відповідача з таким рішенням без належного обґрунтування для цього відповідних підстав. При цьому протилежного ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції скаржником не доведено.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що всі істотні обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, з огляду на що рішення суду першої інстанції скасування або зміни не потребує.
Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса» м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року у справі №916/3642/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний аеропорт «Одеса», м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року у справі №916/3642/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2024 року у справі №916/3642/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.04.2025 року.
Повний текст постанови складено 24 квітня 2025 року.
Головуючий суддя Г.І.Діброва
Судді Н.М.Принцевська
А.І.Ярош