Іменем України
22 квітня 2025 року
м. Харків
справа № 953/7373/24
провадження № 22-ц/818/2486/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.
за участю секретаря: Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року, постановлене суддею Власовою Ю.Ю.
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29.12.1973 у Палаці одруження міста Омська, актовий запис № 5729 розірвано.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що вона не була повідомлена належним чином про судовий розгляд. Суд не взяв до уваги її заяву, що вона мешкає за іншою адресою, ніж вказана у позові. Заяви про розгляд справи без ї участі вона не подавала. Вважає, що її право було порушене. Також зазначає, що позивач продовжував жити з нею не дивлячись на те, що він зрадив та в нього з'явилась дитина від іншої жінки. Вважає, що шлюбно сімейні відносини не припинились.
Також зазначає, що позовна подана представником позивача без наявності належних повноважень, та без надання оригіналу свідоцтва про шлюб, що на її є підставою для залишення позову без розгляду.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні взаємовідносини, які склалися між подружжям вказують на те, що їх подальше сімейне життя і збереження сім'ї є неможливим.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.12.1973.
Від шлюбу сторони мають двох повнолітніх дітей.
Так, відповідно до ст.51Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст.24СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 статті 56СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
У позовній заяві позивач зазначає, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюб існує формально, також позивач зазначає, що він проживає у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою та має з нею спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наразі сім'я фактично не існує, примирення між подружжям неможливе.
Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а також враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд дійшов правильного висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Посилання відповідача на те, що вона не була повідомлена належним чином про розгляд справи є безпідставним. В матеріалах справи містяться зворотні повідомлення, які направлялись за зареєстрованим місцем проживання відповідача, які отримані (а.с.23). Інтереси відповідачки у справі представляв адвокат Корєнєва Н.Ю., яка була присутня при розгляді справи 30.01.2025 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб судова колегія зазначає наступне.
До заяви про визнання акту чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акту чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акту чи договору у позивача - клопотання про його витребування.
За частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина четверта статті 95 ЦПК України).
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п'ята статті 95 ЦПК України).
Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).
Встановлено, що представник позивача - адвокат Козуб О.І. додав до позовної заяви посвідчену ним копію свідоцтва про шлюб.
Зважаючи на зміст статей 95, 177 ЦПК України залишення позовної заяви без руху з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб є порушенням принципу верховенства права, права на справедливий суд, суперечить завданням цивільного судочинства.
Зазначене узгоджується з исновоком Верховного суду у постанові від 19.10.2022 по справі № 526/442/22.
Таким чином, ненадання оригіналу свідоцтва про шлюб не є підставою для залишення позовної заяви про розірвання шлюбу без руху, або залишення позову без розгляду.
Відповідачкою не заперечувався факт укладення між сторонами шлюбу.
Стосовно доводів апеляційної скарги про відсутність повноважень у представника позивача, судова колегія зазначає наступне.
Частиною першою статті 58 ЦПК України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представництво за своєю природою - це організаційне правовідношення, змістом якого є повноваження однієї особи (представника) діяти від імені, в інтересах іншої особи, яке виникає з договору, закону, акта органу публічної влади. Крім того, представництвом є діяльність представника, спрямована на реалізацію наданих йому повноважень. Змістом відносин представництва є повноваження, без яких останнє не може існувати. Як повноваження розуміють систему двох суб'єктивних прав представника, одне з яких є абсолютним, інше - відносним. Абсолютне право представника містить у собі можливість вчинення певних дій від імені та
в інтересах особи, а відносне право полягає у тому, що представник вправі розраховувати на те, що всі юридичні наслідки, створені його діями, виникнуть лише для особи, яку він представляє, а не для самого представника.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
За частиною четвертою статті 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
Згідно з частиною другою статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до частини сьомої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підписана представником - адвокатом Козуб О.І.
Подаючи позовну заяву, представник позивача Козуб О.І. надав ордер на представництво інтересів у суді першої та апеляційної інстанції від 18.10.2021 року.
Таким чином, до позовної заяви додано документи, які посвідчують повноваження адвоката Козуб О.І. як представника позивача, визначені у статтях 62, 177 ЦПК України для підписання та подання до суду позову про розірвання шлюбу від імені клієнта. Тобто, представник позивача - адвокат Козуб О.І. не мав встановлених законом процесуальних перешкод та обмежень на подання відповідного позову.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року в справі № 607/10879/20.
Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доказів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу відповідачем суду не надано.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина
Повний текст судового рішення виготовлено 24.04.2025 року