Справа 619/796/24 Головуючий 1-ї інстанції - Нечипоренко І.М.
Провадження № 33/818/19/25 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.2 ст.130 КУпАП
16 квітня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
за участю захисника Бондаренко Т.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Дергачівського районного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 20 січня 2024 року о 07 год 50 хв в с. Черкаська Лозова Харківського району Харківської області по вул. Горького, 22, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21043 д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушена мова, почервоніння очей. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху. Правопорушення вчинив повторно протягом року.
Постановою судді Дергачівського районного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 34 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову судді скасувати, винести нову постанову, якою не застосовувати відносно нього стягнення у виді позбавлення права керування.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що він не приймав участі в судовому засіданні, був обізнаний про час та місце розгляду справи, однак у зв'язку з тим, що він є військовослужбовцем у нього відсутня можливість приймати участь в судовому засіданні. Про оскаржувану постанову він дізнався лише 01.03.2024 року із особистого електронного кабінету, оскільки перебуваючи на виконані бойових завдань у нього відсутній постійний доступ до мережі Інтернет.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому не роз'яснювались його права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, у зв'язку з чим його було позбавлено права на юридичну допомогу.
Вказує, що його було неправомірно зупинено, оскільки ним не порушувались ПДР України. Долучений відеозапис не містить дати, часу та інформації щодо носія, на який було здійснено відеозапис, до протоколу не долучено направлення до медичного закладу для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення, долучений до матеріалів справи, не відповідає тому протоколу, який було йому видано.
Вказує, що позбавлення його права керування транспортними засобами на 3 роки унеможливить виконання ним, як військовослужбовцем, завдань із захисту України та протидії агресії РФ. Дозвіл продовжити керування транспортними засобами матиме більшу користь для держави, ніж превентивні заходи з обмеження такого права.
Мотиви суду
Враховуючи, що доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження про поважність причин пропуску строку не спростовуються матеріалами справи, клопотання підлягає задоволенню.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за ч.2 ст.130 КУпАП настає за умови повторного протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч.ст.130 КУпАП.
Поняття повторності розкрито в п.2 ч.1 ст.35 КУпАП повторним правопорушенням є повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративного стягненню.
Так, судовим розглядом встановлено, що 20 січня 2024 року о 07 год 50 хв в с. Черкаська Лозова Харківського району Харківської області по вул. Горького, 22, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом ВАЗ 21043 р.н. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушена мова, почервоніння очей. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився. Правопорушення вчинив повторно протягом року.
Постановою судді Дружківського міського суду Донецької області від 16.10.2023 у справі № 229/5905/23 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, що було вчинено 20.08.2023, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн без позбавлення права керування транспортними засобами.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 289835 від 20.01.2024 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 20.01.2024 року, відповідно до якого огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння;
- актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння ;
- власноручно написаними письмовими поясненнями ОСОБА_1 щодо обставин, які стали підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно нього та в яких він власноручно зазначив, що 20.01.2024 року о 07.00 год він знаходився в с.Черкаська Лозова, випив 100 гр. горілки та сів за кермо свого автомобіля ВАЗ 21043 та поїхав через блок пост в бік м.Харкова, його зупинила працівники поліції та в ході спілкування виявили у нього ознаки алкогольного сп'яніння та склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення;
Відмова водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння зафіксована на нагрудну камеру поліцейських, відповідно до вимог статті 266 КУпАП, «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовує сам факт керування ним автомобілем та його зупинення при обставинах, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Посилання апелянта на те, що матеріали справи не містять даних щодо підстав зупинки працівниками поліції транспортного засобу під його керуванням, є необґрунтованими та такими, що спростовуються відомостями відеозапису нагрудних камер працівників поліції, з яких убачається, як працівниками поліції було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 на блокпосту, що також підтверджується особистими письмовими поясненнями останнього від 20.01.2024 року.
Згідно Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в України або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ №1455 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в'їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Згідно п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в'їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.
Відповідно до п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ №1456 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в'їзду-виїзду.
За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність дій працівників поліції щодо його зупинки апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки перевірка документів водія ОСОБА_1 здійснювалась на блокпосту в умовах воєнного часу, а не в умовах загального контролю дорожнього руху.
Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП , оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та об'єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апелянта про те, що протокол про адміністративне правопорушення, який долучено до матеріалів справи, не відповідає копії протоколу про адміністративне правопорушення, який йому було видано, є необґрунтованими.
Як убачається з матеріалів справи, 20.01.2024 року о 08.00 год уповноваженим працівником поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення ААД №289835 у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст. 130 КУпАП.
Апелянтом же до апеляційної скарги долучено протокол про адміністративне правопорушення ААД № 644592 від 20.01.2024 року, складений о 03 год 30 хв у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 вимог п. 2.9а ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст. 130 КУпАП.
Тобто, вказане свідчить про те, що 20.01.2024 року щодо ОСОБА_1 у різний час було складено два абсолютно різні протоколи про адміністративні правопорушення, а тому апеляційний суд відхиляє такі доводи апелянта в цій частині.
Твердження апелянта стосовно того, що до матеріалів справи долучено компакт- диск, на якому не зазначено приладу, на який його було здійснено, що на думку апелянта, такий відеозапис не може бути належним та допустимим доказом, не є слушними, так як на ньому зафіксовано цілком всю подію фіксації правопорушення, сама якість зйомки є достатньою та такою, що виключає жодні сумніви щодо оцінки тих подій, які на запису зафіксовано. До того ж, в даному випадку відеозапис не є єдиним доказом по справі, який оцінюється в сукупності з іншими доказами, в тому числі результатами огляду, що містяться у відповідному акті. Також, даний відеозапис повністю узгоджується з іншими зібраними у справі доказами.
Зміст відеозапису є логічним, послідовним, а тому апеляційний суд вважає, що зафіксована на відеозаписі інформація є достатньою та об'єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції відеозапис поліцейського обґрунтовано прийнятий як належний та допустимий доказ
Таким чином, відомості зафіксовані на вказаному відеозаписі повністю спростовують доводи апелянта та свідчать, що поліцейський діяв з дотриманням вимог ст.266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», якою визначено порядок проведення огляду водіїв на стан сп'яніння.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Однак, як було встановлено дії службової особи що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися в порядку ст.267 КУпАП . Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак алкогольного сп'яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час зупинки ОСОБА_1 , а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді апеляційний суд не вбачає.
Доводи апелянта про те, що позбавлення його права керування транспортним засобом унеможливить виконання ним, як військовослужбовцем, завдань із захисту України є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.2 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 3 роки, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників, тим більш, що такі порушення з боку останнього мають неодноразовий характер, а превентивні попередні заходи впливу не виявилися дієвими.
Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
До того ж, за правовим змістом ч.2 ст.130 КУпАП, за повторне вчинення тотожного правопорушення законодавцем передбачене обов'язкове накладення стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що само по собі передбачає існування накладеного такого ж стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП, але з елементом посилення відповідальності за такі правопорушення, які викликають дуже великий резонанс у суспільстві, мають підвищену соціальну небезпеку.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Дергачівського районного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Дергачівського районного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик