Справа № 526/564/25
Провадження № 2/526/747/2025
іменем України
24 квітня 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі судового засідання Лопушняк Т.П., розглянувши в м. Гадяч цивільну за позовом ОСОБА_1 до Гадяцької міської територіальної громади в особі Гадяцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво,
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій зазначив, що 11.04.2016 він придбав земельну ділянку (цільове призначення - для будівництва індивідуального гаражу) в м. Гадяч Миргородського району Полтавської області та розпочав будівництво гаражу. В квітні 2024 року було виготовлено технічний паспорт на вищевказаний об'єкт нерухомого майна, відповідно до якого гараж з літ. «А-1» був побудований у 2016 році. В подальшому він звернувся до державного реєстратора з заявою щодо державної реєстрації права власності на гараж, але отримав відмову у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів. В подальшому було надано висновок про те, що вказаний гараж відповідає будівельним нормам та придатний до нормальної експлуатації. Вказує, що не має можливості розпорядитися належним йому об'єктом нерухомого майна. З урахуванням викладеного просить визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж за адресою: АДРЕСА_1 , гараж НОМЕР_1 , який розташований на належній йому земельній ділянці з кадастровим номером 5320410100:50:002:1633.
Представник відповідача звернувся до суду з клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб.
Інші заяви та клопотання не надходили.
Ухвалою суду від 08.04.2025 залучено Відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва Гадяцької міської ради та Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Гадяцької міської ради, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Суд, дослідивши надані матеріали та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, прийшов до наступного.
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2016, посвідченого нотаріально (реєстр №139), ОСОБА_1 придбав у власність придатну для використання за призначенням земельну ділянку загальною площею 0,0024 га, кадастровий номер 5320410100:50:002:1633, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва індивідуального гаражу.
За копією технічного паспорту, складеного 08.04.2024 КП «Контур», гараж, який є самостійним об'єктом нерухомого майна, за адресою: вулиця Захисників України (Тельмана), № 18-б, гараж № НОМЕР_1 , місто Гадяч Полтавської області, 2016 року спорудження, загальна площа 24,5 кв.м.
З Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 02.04.2024 (реєстраційний номер документу: ТІ01:7245-9308-2597-5416) гараж за адресою: АДРЕСА_2 , можлива ознака надійної та безпечної експлуатації об'єкта.
Відповідно до висновку від 25.04.2024 № 14, гараж за адресою: АДРЕСА_2 , відповідає державним будівельним нормам та придатний до нормальної експлуатації.
Рішенням державного реєстратора від 23.04.2024 № 72759918 відмовлено у проведенні реєстраційних дій (відсутні правоустановчі документи на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.
Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору є власником цієї речі. Частина 2 цієї норми передбачає особливості набуття права власності на новостворене нерухоме майно.
Виняток з загального правила набуття права власності на новостворене майно особою, яка його створила, передбачений, зокрема ч. 2 ст. 376 ЦК України.
Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
У п.п. 9, 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі Постанова) роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Згідно з пунктом 12 вказаної Постанови у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).
Відповідно до п. 14 Постанови на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).
В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належить земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).
Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
З огляду на спеціальне застереження, наведене у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пункті.
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.
Частинами п'ятою, восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об'єкту та вводу його до експлуатації у встановленому законодавством порядку відсутня.
Наявність у позивача права власності на земельну ділянку, на якій розташований самочинно збудований гараж, не спростовує необхідність дотримання позивачем приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" для набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Суд наголошує, що будь якої думки з приводу відношення до позову, ні відповідачем, ні третьою особою не висловлено, інформації від цих учасників, щодо відповідності будівлі нормам, не надано.
Судом встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він у встановленому законом порядку зверталася до компетентного органу з питань виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, але одразу звернувся до державного реєстратора для реєстрації права власності, а після відмови останнього - до суду, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у позові, то суд покладає витрати на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 376 ЦК України, ст. ст. 264,265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Гадяцької міської територіальної громади в особі Гадяцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.04.2025 року.
Головуючий: В. Г. Черков