Справа № 357/2608/25
Провадження № 2/357/2466/25
24 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
26 лютого 2025 року ТОВ «Фінпром Маркет» через свого представника - адвоката Ткаченко Ю. О. звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за Договором позики № 75948136 від 27.07.2021 в розмірі 18537,00 грн, з яких 6000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12537,00 грн - сума заборгованості за відсотками.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 липня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 75948136, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 6000,00 грн на строк 15 днів, зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Позикодавець виконав умови кредитного договору, надавши відповідачу грошові кошти в розмірі 6000,00 грн, шляхом їх перерахування на банківський рахунок відповідача. Однак відповідач умови договору порушив, унаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 18537,00 грн, що складається з: суми заборгованості за основною сумою боргу - 6000,00 грн, суми заборгованості за відсотками - 12537,00 грн.
21.12.2021 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на підставі Договору факторингу № 2112 від 21.12.2021 передало право грошової вимоги ТОВ «Фінансова компанія управління активами» в тому числі до відповідача за договором позики № 75948136 від 27.07.2021.
31.03.2023 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» на підставі Договору факторингу № 310323-ФМ від 31.03.2023 передало право грошової вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» в тому числі до відповідача за договором позики № 75948136 від 27.07.2021.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
27.02.2025 ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у відкритому судовому засіданні, призначеному на 26 березня 2025 року. Витребувати з АТ КБ «ПриватБанк» (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 30) наступну інформацію (докази): 1) інформацію щодо належності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) карткового рахунку № НОМЕР_2 ; 2) виписку по картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), за період з 27 липня 2021 року до 30 липня 2021 року.
24 березня 2025 року на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача - адвоката Зачепіло Зоряни Ярославівни в якому просить частково задовольнити позовні вимоги в розмірі 6000,00 грн, в решті позовних вимог відмовити.
Відзив обґрунтовано тим, що відповідач просить суд відмовити в задоволені клопотання позивача про витребування доказів. Крім того зазначила, що на підтвердження укладення кредитного договору позивачем було надано роздруківку тексту кредитного договору, однак позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що наявні в матеріалах справи паперові копії кредитного договору створювались в порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що вони підписувалися електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов'язковим реквізитом електронного документа.
Як зазначає позивач заборгованість становить 18537,00 грн, з яких 6000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 12537,00 грн - заборгованість за відсотками. Однак вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» не підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне. В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за кредитним договором, однак наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором складений самим кредитором і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі та коли вони були нараховані. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є борговим документом та належним доказом, що доводить отримання кредиту. Виписки по рахунку або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів. Вважають, що сума заборгованості по відсотках в розмірі 12537,00 грн нарахована з порушенням вимог закону, оскільки відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право стягнутим заборгованість по нарахованих та не сплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до договору позики № 75948136 від 27.07.2021 сума кредиту була надана строком на 15 днів до 10.08.2021. Відповідно до графіку платежів проценти за користування кредитом становлять 1800,00 грн. Таким чином після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Також звертають увагу суду, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем з червня 2016 року та в цілодобовому режимі забезпечує стримування збройної агресії РФ, виконує завдання в зоні ведення бойових дій та націлений на забезпечення безпеки та охорони прав і свобод громадян. Так згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач звільняється від сплати відсотків по кредитному договорі. Всупереч вимог закону такі відсотки протиправно нараховані відповідачу первісним кредитором як військовослужбовцю, тому його обов'язок зі сплати відсотків за користування кредитними коштами відсутній.
25 березня 2025 року від представника позивача - адвоката Ткаченко Ю.О. на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
26 березня 2025 року від представника позивача - адвоката Ткаченко Ю.О. надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована тим, що посилання представника відповідача щодо не укладення договору позики № 75948136 є необгрутнованими та суперечать матеріалам справи, оскільки вказаний договір позики відповідачем підписано (акцептовано оферту) одноразовим ідентифікатором (St4bvBLGVT), чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти Договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису Договору, а тому на думку позивача між сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору шляхом вчинення дій зазначених вище. Таким чином посилання відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази укладення договору позики є надуманими, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом (одноразовий ідентифікатор є видом Електронного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», що в свою чергу додатково підтверджується довідкою про ідентифікацію, яка міститься в матеріалах справи. Використання одноразового ідентифікатора є не можливим без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення позичальником входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. Твердження представника відповідача щодо ненадання позивачем доказів перерахування коштів на картковий рахунок відповідача не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи містяться електронна платіжна інструкція, довідка № КД-000009085/ТНПП від 07.02.2025, лист № 10022025-56 від 07.02.2025. В матеріалах справи містяться докази перерахування коштів відповідачу, а посилання представника відповідача стосовно відсутності доказів зарахування коштів на картковий рахунок відповідача є безпідставні, оскільки саме боржник (відповідач) має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі і він має можливість надати суду виписку з свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладених договорів. Твердження представника відповідача стосовно того, що відповідач брав на себе зобов'язання сплатити основне зобов'язання та відсотки в розмірі 1,00% за користування ним, спростовується матеріалами справи, оскільки в пункту 2 Договору позики зазначено, що сума позики у 6000,00 грн надається строком на 15 днів під процентну ставку (базова) в день 1,99% (фіксована). Додатково в зазначеному пункті наведений орієнтовний (попередній) графік погашення заборгованості згідно якого протягом 15 днів застосовується знижена процентна ставка 1,00 %. За понадстрокове користування позикою (її частиною) за день встановлена процентна ставка 2,70%. Узагальнюючи умови укладеного Договору позики у сукупності з Правилами, які є невід'ємною частиною договору, слід констатувати, що отримавши суму 6000,00 грн позики від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» ОСОБА_1 допустив неналежне виконання умов договору позики протягом 15 днів, тому проценти розраховано за базовою процентною ставкою 1,99% замість 1,00% (програма лояльності) в порядку умов визначених правилами. Щодо пільг військовослужбовцям та членам їх сімей вказали, що верифікацію та ідентифікацію заявника здійснювало ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». До того ж відповідачем при укладанні договору позики № 75948136 від 27.07.2021 не було зазначено відомостей щодо проходження військової служби. Отже, позивач довідався про факт проходження військової служби відповідачем з відзиву на позовну заяву. Згідно п. 15 ст.14 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги поширюються лише на мобілізованих військовослужбовців, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України в період здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України в період здійснення зазначених заходів - проценти/ пеня/ штрафні санкції не нараховуються в період дії воєнного стану. Таким чином за договором позики № 75948136 від 27.07.2021 нарахування процентів зупинено - 09.11.2021, а пеня/ штрафні санкції взагалі не нараховувались, отже, відповідач підпадає під даний вид пільг, оскільки на час дії договору позики відповідач не був мобілізований для здійснення заходів із забезпечення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України.
Судове засідання, призначене на 26 березня 2025 року було відкладено на 24 квітня 2025 року.
27 березня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь від АТ КБ «ПриватБанк», про те, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ) а також виписку по рахунку № НОМЕР_3 за період з 27.07.2021 по 30.07.2021.
09 квітня 2025 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача - Ткаченко Юлії Олегівни надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Сторони в судове засідання, призначене на 24 квітня 2025 року не з'явились
Фіксування судового засідання технічними засобами фіксації не здійснювалося відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
27.07.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 75948136 (а.с. 24).
Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику у власність грошові кошти»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
Пунктом 2.1 цього Договору, сума позики становить 6000 грн, строк позики 15 днів, процентна ставка 1,99 %. Знижена процентна ставка становить 1,00% (застосовується у відповідності до умов Програми лояльності). Процентна ставка за понадстрокове користування позикою її частиною - 2,70% в день (не застосовується в період карантину). Орієнтовна загальна вартість позики становить 6895,50 грн. Підписанням цього Договору позики Відповідач підтверджує ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повного інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики).
Відповідно до п. 12, 18 цей договір укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором St4bvBLGVT, що також підтверджується Довідкою про ідентифікацію (а.с 51).
Згідно п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів», затверджених Рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № 14/05/2021 від 14.05.2021 (а.с. 28-50) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування Процентів на Позику (або її частину) за понадстрокове користування Позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на Позику за понадстрокове користування.
Згідно п. 7.12 Правил з метою недопущення наслідків понадстрокового користування Позикою Сторони домовились, що у разі якщо у Позичальника на дату закінчення Строку Позики наявна Заборгованість за Договором позики і Позичальником не оформлено Пролонгацію, Строк Позики автоматично подовжується на один календарний день (далі - Автопролонгація).
Згідно п.7.13 Правил строк Автопролонгації обчислюється з дня, що слідує за днем закінчення Строку Позики. При Автопролонгації змінюється кінцева дата Строку Позики та кінцева дата строку (терміну) дії Договору позики на один календарний день.
Відповідно до п. 7.14 Правил проценти під час Автопролонгації нараховуються за базовою процентною ставкою, вказаною в Договорі позики.
Згідно п. 7.15 Правил позичальник не заперечує та погоджується, що Автопролонгація може здійснюватися необмежену кількість разів та не потребує додаткового документального оформлення з боку Сторін. Позичальник погоджується, що застосування повторної Автопролонгації здійснюється за умови наявності непогашеної Позики (її частини) та не потребує додаткової згоди Позичальника.
Згідно п. 7.16 Правил подовження Строку Позики на умовах Автопролонгації припиняється у разі якщо на протязі 90 Автопролонгацій поспіль Позичальником не погашено Позики.
Кредитні кошти в розмірі 6000,00 грн 27.07.2021 були перераховані на карту відповідача за номером НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» № КД-000009085/ТНПП від 07.02.2025 (а.с. 53), копією платіжної інструкції № 6d865779-1e82-44b9-bce9-0c3b730eef92 від 27.07.2021 (а.с. 54), а також випискою по рахунку IBAN № НОМЕР_4 , номер картки НОМЕР_3 . відкритого на ім'я ОСОБА_1 за період з 27.07.2021 по 30.07.2021 (а.с. 179).
Згідно розрахунку заборгованості за Договором позики № 75948136 від 27.07.2021 заборгованість ОСОБА_1 за період з 02.07.2021 по 24.02.2025 становить 18537,00 грн, яка складається з заборгованості за тілом позики 6000,00 грн, заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами - 12537,00 грн (а.с. 9-13).
21 грудня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» уклали Договір факторингу № 2112 (а.с. 56-64), за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за Договором позики № 75948136 від 27.07.2021, що підтверджується витягом з Реєстру прав вимог № 4 від 21 грудня 2021 року (а.с. 72-74).
31 березня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» уклали Договір факторингу № 310323-ФМ (а.с. 77-88), за умовами якого ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором позики № 75948136 від 27.07.2021, що підтверджується витягом з Реєстру заборгованості від 31 березня 2023 року (а.с. 94-96).
При вирішенні справи суд виходить з наступного:
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір № 75948136 від 27.07.2011 на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора St4bvBLGVT та наданням персональних даних відповідача.
Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (серія та номер паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти), які до того ж відповідають даним відповідача, зазначеним у відзиві, були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.
Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Встановлено, що всупереч умовам Договору позики, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Фінпром Маркет», ні на рахунки попереднього кредитора.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідач, заперечуючи проти розрахунку заборгованості наданого позивачем, не надав до суду доказів на підтвердження виконання зобов'язань за договором позики № 75948136 від 27.07.2021 року, крім того не надав контррозрахунку заборгованості.
Щодо тверджень відповідача про понадстрокове нарахування відсотків суд зазначає наступне.
Згідно п. 5.2 договору позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ , їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником продовження строку користування позикою.
Отже, позичальник підтвердив, що ознайомився з умовами договору позики та з Правилами надання грошових коштів у позику, їх вивчив та погодився з ними, а тому йому відомо, що згідно п. 7.15 Правил позичальник не заперечує та погоджується, що Автопролонгація може здійснюватися необмежену кількість разів та не потребує додаткового документального оформлення з боку Сторін. Позичальник погоджується, що застосування повторної Автопролонгації здійснюється за умови наявності непогашеної Позики (її частини) та не потребує додаткової згоди Позичальника. Згідно п. 7.16 Правил подовження Строку Позики на умовах Автопролонгації припиняється у разі якщо на протязі 90 Автопролонгацій поспіль Позичальником не погашено Позики.
Таким чином позичальник не погасив суму заборгованості в строк позики - 15 днів, чим ініціював продовження строку кредитування (авто пролонгацію) на один день, але не більше 90 автопролонгацій поспіль, тобто не більше 90 днів. Правилами встановлено, що на час авто пролонгації строку кредитування застосовується стандартна (базова) процентна ставка 1,99% в день.
Перевіривши розрахунок заборгованості, наданий позивачем суд встановив, що первісний кредитор здійснював нарахування процентів за ставкою 1,99% протягом 15 днів строку кредиту та продовжив нараховувати проценти ще 90 днів, тобто відсотки в сумі 12537,00 грн нараховані за 105 днів строку кредитування, з урахуванням автопролонгації строку кредитування. Відповідач, в свою чергу, не надав суду доказів того, що він погасив заборгованість в 15 денний строк, встановлений договором, а тому суд вважає, що строк кредитування був автоматично продовжено на 1 день 90 разів поспіль, що відповідає Правилам надання грошових коштів у позику, які є невід'ємною частиною договору позики.
Отже, суд дійшов висновку, що первісним кредитором було правомірно нараховано відсотки за кредитним договором в сумі 12537,00 грн, за строк кредитування 105 днів, які й просить стягнути позивач.
З приводу заперечень представника відповідача щодо того, що відповідач є мобілізованим до лав ЗСУ та має пільги по сплаті відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.
Згідно ч. 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Відповідач для підтвердження статусу військовослужбовця надав копію військового квитка серії НОМЕР_5 , виданого 09 листопада 2015 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 150-151), копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу від 30 листопада 2019 року (а.с. 152), копію посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_6 , виданого 15 лютого 2017 року (а.с. 149).
Отже, за змістом ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» пільги на звільнення від сплати процентів за користування кредитними коштами мають дві категорії військовослужбовців: 1) військовослужбовці, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову та 2) військовослужбовці, які під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.
З наданих до суду доказів суд встановив, що відповідач є військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом, а не був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації а особливий період, також не надано доказів, що відповідач під час дії особливого періоду, брав або бере участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.
Разом з цим, вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв'язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій.
Крім того, суд зазначає, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом на підставі ч. 15 статті 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. На це вказав у своїй постанові від 4 вересня 2024 року Верховний Суд у справі 426/4264/19.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач не надав доказів, які свідчили б про наявність підстав для його звільнення від сплати процентів за кредитним договором, а також доказів того, що він повідомляв кредитора про наявність в нього таких пільг.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
При зверненні до суду позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору за подання позову (а.с. 14).
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. до матеріалів справи надано копію договору про надання правової допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024, укладений між адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною та ТОВ «Фінпром Маркет» (а.с. 97-103), витяг з Акту № 7-П приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01 листопада 2024 року (а.с. 105), Акт приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01 листопада 2024 року (а.с. 106-108), платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 579932570.1 від 30.01.2025 (а.с. 109).
Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 3500,00 грн.
Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Відповідач вказав, що сума коштів в розмірі 3500,00 грн за надання правової допомоги є завищеною, неспівмірною зі складністю справи та не підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд вважає, що сума витрат позивача на правову допомогу відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, така сума підтверджена належними доказами та не підлягає зменшенню.
Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимоги з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 2422,40 грн та витрати на професійну правову допомогу 3500,00 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором позики № 75948136 від 27.07.2021 в розмірі 18537,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»» судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00 грн
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», місцезнаходження: вул. Стельмаха Михайла, 9А, офіс 204, м. Ірпінь, Київська область, 08200. Код ЄДРПОУ 43311346.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце реєстрації: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя М. М. Бебешко