провадження № 2-о/294/10/25
справа № 294/240/22
24 квітня 2025 року м.Чуднів
Чуднівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Білери І.В., за участі:
секретаря судового засідання - Івашкевич В.П.,
заявника - ОСОБА_1 ,
представника заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Чуднів в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління Державної міграційної служби у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, в якій просив суд визнати, що він станом на 24.08.1991 постійно проживав на території України та проживає дотепер. В обґрунтування заяви зазначає, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Карпівці, Чуднівського району Житомирської області. На момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) заявник постійно проживав на території України, в період з 05.03.1991 до 15.07.1993 відбував покарання в місцях позбавлення волі на території України. При зверненні до Управління Державної міграційної служби у Житомирській області щодо отримання паспорту громадянина України ОСОБА_1 було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання на території України. Оскільки встановлення даного факту має для заявника суттєве значення, так як дозволить реалізувати право на набуття громадянства України, заявник звернувся до суду.
Ухвалою Чуднівського районного суду Житомирської області від 01.04.2024 відкрито провадження у справі.
28.05.2024 на адресу суду надійшло клопотання від Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про долучення доказів.
На підставі розпорядження керівника апарату Чуднівського районного суду Житомирської області від 09.01.2025 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення про відсторонення судді ОСОБА_3 від здійснення правосуддя.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2025 головуючим у справі визначено суддю Білеру І.В.
Ухвалою Чуднівського районного суду Житомирської області від 29.01.2025 суддею прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду.
23.04.2024 від представника заінтересованої особи Управління ДМС України у Житомирській області Оксани Козак на адресу суду надійшов відзив у справі, в якому остання заперечує проти задоволення заяви, посилаючись на те, що з аналізу документів, доданих до заяви, та з тексту самої заяви вбачається, що заявник не має правових підстав для встановлення належності до громадянства України. Оскільки, як вбачається з доданої до матеріалів справи копії паспорта серії НОМЕР_1 , після розпаду СРСР ОСОБА_1 скористався своїм правом та визначив належність до громадянства російської федерації. В 2007 році заявнику як громадянину російської федерації було надано дозвіл на імміграцію в Україну ВГІРФО УМВС України в Житомирській області (на підставі п.3 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію») та було документовано його посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 від 17.09.2007. Таким чином, перебуваючи у статусі іноземця (громадянина російської федерації, що підтверджується діючим паспортом) без припинення іноземного громадянства, прагне визначити належність до громадянства України. Одночасно зазначає, що нормами ст. 4 Конституції України задекларовано, що в Україні існує єдине громадянство. Крім того, посилається на те, що з поданих заявником документів не підтверджується факт постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року.
Заявник ОСОБА_1 , в судовому засіданні вимоги заяви підтримав, просив задовольнити.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечила проти задоволення заяви, покликаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд, вивчивши заяву, заслухавши заявника, представника заінтересованої особи, дослідивши письмові докази у справі, прийшов до наступного висновку.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Карпівці Чуднівського району Житомирської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 69, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Карповецькою сільською радою Чуднівського району Житомирської області (а.с.11).
Паспорт громадянина СРСР ОСОБА_1 отримав 25.02.1987 (а.с. 6).
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 , дослідженої в судовому засіданні та виданої на ім'я заявника, вбачається, що в період з 26.04.1981 по 06.09.1995 - ОСОБА_1 працював на різних посадах, в тому числі з переведенням, в різних організаціях на території України, зокрема, у період з 26.04.1991 по 28.12.1991 - теслярем на СУ «Енергострой» треста «Запорожпромстрой» (а.с.14-16).
Відповідно до копії вироку народного суду Ватутинського району м. Києва від 05.03.1991 ОСОБА_1 було засуджено за ст. 141-2 УК УССР з застосуванням покарання за ст. 25-1 УК УССР у виді 2 років позбавлення волі умовно з умовою обов'язкового залучення до праці на цей термін (а.с.52-54).
Відповідно до довідки серії ЕР №092680 від 15.07.1993, ОСОБА_1 на підставі зазначеного вироку відбував покарання в м. Запоріжжя на території України у період з 22.07.1992 (арештований) по 15.07.1993 (відбуття покарання) (а.с. 13).
Відповідно до довідки №97, виданої Карповецьким старостинським округом Вільшанської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 30.04.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно запису у погосподарській книзі № 6 за 1991-1995 роки, станом на 05.12.1990 був зареєстрований та проживав на території Карповецького старостинського округу до 25.08.1993 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.50-54).
З 06.09.1995 по 2001 роки записи в трудовій книжці ОСОБА_1 свідчать про його місцеперебування на території російської федерації.
15.12.2002 заявник отримав паспорт російської федерації.
10.03.2005 заявник в Іванівській області російської федерації зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 (а.с. 35).
17.09.2007 заявник отримав тимчасову посвідку на постійне проживання на території України серії НОМЕР_2 .
10.08.2008 заявником отримано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с. 36).
З заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній звертався до УДМС у Житомирській області з приводу подання заяви про встановлення та оформлення належності до громадянства України за місцем його проживання. Однак, йому було відмовлено та рекомендовано звернутись до суду для встановлення факту постійного проживання на території України.
Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, що визначено пунктом 5 ч. 2 ЦПК України.
Перелік фактів, які підлягають встановленню судом в окремому провадженні, викладений в частині 1 ЦПК України та не є вичерпним (частина 2 ст. 315 ЦПК України).
Так, відповідно до частини 2 вищевказаної норми, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) або набрання чинності Законом України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (13.11.1991).
Встановлення факту перебування у громадянстві колишнього СРСР за станом 24 серпня 1991 року, є підставою для оформлення належності до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України.
Відповідно до частини першої ст. 8 Закону України "Про громадянство України" особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Також, пунктом 3 частини другої ст. 9 Закону України "Про громадянство України" визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Указом Президента України №215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок).
Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Ураховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі ст. 3, 8 Закону України «Про громадянство України» і може пов'язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №522/20494/18 (провадження №61-6498св20), від 05.04.2021 у справі №523/14707/19 (провадження №61-16116св20).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даною заявою у порядку окремого провадження, просить встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року і проживає дотепер.
Дослідженими судом доказами встановлено, що ОСОБА_1 , народився на території Житомирської області в с. Карпівці Житомирської області, згідно зі свідоцтвом про народження його батьки є українцями, на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) ОСОБА_1 , згідно записів з погосподарської книги та трудової книжки, дійсно був зареєстрований та проживав на території України до 25.08.1993, з січня по березень 1991 року працював електромонтером Чуднівського РЕС, крім того вироком народного суду Ватутинського р-ну м. Києва від 05.03.1991 року ОСОБА_1 було засуджено за ст. 141-2 УК УССР з застосуванням ст. 25-1 УК УССР до 2 років позбавлення волі умовно з умовою обов'язкового залучення до праці на цей термін, на виконання якого ОСОБА_1 з квітня 1991 по червень 1992 років перебував на різних посадах з переведенням в СУ «Енергострой» треста «Запорожпромстрой», що вцілому підтверджує його факт проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, а тому наявні підстави для задоволення заяви про встановлення факту, що ОСОБА_1 , станом на день проголошення незалежності України постійно проживав на її території в порядку, передбаченому ст.ст. 315-319 ЦПК України.
При цьому, судом не враховуються посилання третьої особи на те, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню у зв'язку з тим, що останній отримав паспорт громадянина російської федерації, оскільки сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Неподання до суду доказів зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов'язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону).
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.03.2024 у справі № 161/9609/22.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що заявник у інший спосіб не може довести факт постійного проживання на території України станом на день проголошення її незалежності, оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що заява про встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, заявником не підтверджено належними та допустимими доказами факт проживання на території України у період з 2011 по теперішній час, при цьому свідоцтва про народження дітей від 2005, 2009, 2013, 2014, 2016, 2018, 2019, 2021 та 2023 не можуть бути самостійними доказами, які підтверджують зазначений факт, а тому в частині заяви про визнання факту постійного проживання на території України дотепер слід відмовити.
Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено Законом.
Відтак, сплачений при звернені до суду з заявою про встановлення фактів судовий збір не відшкодовується за рахунок іншої сторони.
Керуючись ст. ст.76-81, 264, 265, 268, 273, 293, 315-319 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління Державної міграційної служби у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України задовольнити частково.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року.
В іншій частині заяви відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено та проголошено 25.04.2025.
Суддя Ірина БІЛЕРА