Справа № 523/15982/24
Провадження №2/523/225/25
"02" квітня 2025 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі
головуючого - судді Сувертак І.В.
за участю секретаря Мельніченко Г. О.
розглянув в відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі, цивільну справу за позовом -
ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) про визнання права на спадкування та визнання заповіту недійсним,
за участю: ОСОБА_2 та представника позивача - адвоката Іскри С. Л.,
Установив:
Позивач ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 звернувся до суду в вересні 2024 року з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та просив суд проголосити рішення котрим: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на спадкування після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємця за законом четвертої черги, в порядку ст. 1264 Цивільного кодексу України; визнати заповіт ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І.М. 05 березня 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 195, недійсним.
В обґрунтування позову посилається на те, що позивач, ОСОБА_1 , є онуком ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції 23 травня 2012 року, та свідоцтвом про народження його батька, ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 , виданим Приморським районним відділом РАГС у м. Одесі 01 липня 1972 року.
Дід позивача, ОСОБА_6 , перебував у шлюбі з ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим Приморським районним відділом РАГС у м. Одесі 28 квітня 1992 року.
При цьому, позивач, малолітній ОСОБА_1 , та його батьки, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , перебували у близьких, теплих родинних стосунках як з дідом, ОСОБА_6 , так і з ОСОБА_5 , мали тісний взаємозв'язок, навзаєм опікувалися один одним, були однією дружньою сім'єю.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, про що 13 серпня 2019 року було складено відповідний актовий запис № 8491, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управлінні юстиції в Одеській області.
Після його смерті Суворовською державною нотаріальною конторою у місті Одеса було відкрито спадкову справу № 822/2019, яку 17.10.2019 р. зареєстровано в спадковому реєстрі за № 64902634.
Спадкоємцями ОСОБА_6 були його син, ОСОБА_3 , його малолітній онук, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та переживша його дружина, ОСОБА_5 .
До складу спадщини входили:
- 1/2 частка квартири АДРЕСА_4 , що належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_5 від 25.03.2013 р., виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області;
- 1/2 частка квартири АДРЕСА_5 , що належала ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя;
- автомобіль марки Тойота-Краун, 1977 року випуску, технічний паспорт автомобіля від 03.06.1988 р. ( НОМЕР_6 );
- автомобіль марки DACIA LOGAN, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Між спадкоємцями було укладено договір про поділ спадкового майна, згідно з яким:
- ОСОБА_5 спадкує автомобіль марки Тойота-Краун, 1977 року випуску, технічний паспорт автомобіля від 03.06.1988 р. ( НОМЕР_6 ) та автомобіль марки DACIA LOGAN, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
- ОСОБА_3 спадкує 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3 , батько малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виявив бажання передати спадкове майно своєму малолітньому сину, ОСОБА_1 .
Однак зазначений договір не було виконано, а спадкове майно не було поділено між спадкоємцями.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , про що 19 березня 2024 року складено відповідний актовий запис № 2508, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Після її смерті Приморською державною нотаріальною конторою у місті Одеса було відкрито спадкову справу № 211/с/2024.
Спадкоємцями ОСОБА_5 є, відповідно, ОСОБА_3 та його малолітній син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До складу спадщини входять:
- 1/2 частка квартири АДРЕСА_4 ;
- автомобіль марки Тойота-Краун, 1977 року випуску, технічний паспорт автомобіля від 03.06.1988 р. ( НОМЕР_6 );
- автомобіль марки DACIA LOGAN, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;
які не були успадковані після смерті ОСОБА_6
- квартира АДРЕСА_5 , яка належала ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_9 від 24.03.2006 р., виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, про що до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис № 14457722 від 12.04.2006 р., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 200422530 від 15.02.2020 р., 1/2 частка якої не була успадкована після смерті ОСОБА_6
22 травня 2024 року на запит позивача, ОСОБА_1 , про видачу свідоцтва про право на спадщину державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ворсуляк Асею Миколаївною було надіслано лист, в якому зазначено, що той факт, що спадкоємець проживав зі спадкодавцем більше п'яти років, протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, і претендує на спадщину відповідно до ст. ст. 1259, 1264 Цивільного кодексу України, повинен підтверджуватися відповідним рішенням суду.
Крім цього, під час звернення до нотаріуса позивач дізнався про існування заповіту від 05.03.2020 р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І.М. за р. № 195, відповідно до якого ОСОБА_5 усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, та взагалі усе те, що на день її смерті буде їй належати, та на що вона за законом матиме право, заповідає ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Однак, ОСОБА_4 є сторонньою заповідачці особою, яка не брала участі у її житті, не була знайома ані родині ОСОБА_5 , зокрема позивачу, ані її близьким друзям та знайомим, жодного разу не з'являлася за адресою її проживання, та, вірогідно, змусила померлу, ОСОБА_5 , скласти заповіт шляхом введення в оману.
На підставі наведеного спадкоємець ОСОБА_1 , змушений звернутися до суду із цим позовом про визнання його права на спадкування та визнання заповіту недійсним.
На адресу суду 24 вересня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права на спадкування та визнання заповіту недійсним.
01 жовтня 2024 року (а.с.57) провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 19 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд по суті позову. (а.с. 83).
Представник позивача - адвокат Іскра С. Л. в судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з обґрунтувань, що викладені в позові, проти проголошення заочного рішення не заперечувала.
Відповідачі в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлялись належним чином, причин неявки суду не сповістили та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертались, відзиву, пояснень чи заперечень проти позовних вимог не надавали.
Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідачів.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення за письмовою згодою представника позивача.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є онуком ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції 23 травня 2012 року, та свідоцтвом про народження його батька, ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 , виданим Приморським районним відділом РАГС у м. Одесі 01 липня 1972 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, про що 13 серпня 2019 року було складено відповідний актовий запис № 8491, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управлінні юстиції в Одеській області.
Після його смерті Суворовською державною нотаріальною конторою у місті Одеса було відкрито спадкову справу № 822/2019, яку 17.10.2019 р. зареєстровано в спадковому реєстрі за № 64902634.
Спадкоємцями ОСОБА_6 були його син, ОСОБА_3 , його малолітній онук, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та переживша його дружина, ОСОБА_5 .
До складу спадщини входили:
- 1/2 частка квартири АДРЕСА_4 , що належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_5 від 25.03.2013 р., виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області;
- 1/2 частка квартири АДРЕСА_5 , що належала ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя;
- автомобіль марки Тойота-Краун, 1977 року випуску, технічний паспорт автомобіля від 03.06.1988 р. ( НОМЕР_6 );
- автомобіль марки DACIA LOGAN, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
Між спадкоємцями було укладено договір про поділ спадкового майна, згідно з яким:
- ОСОБА_5 спадкує автомобіль марки Тойота-Краун, 1977 року випуску, технічний паспорт автомобіля від 03.06.1988 р. ( НОМЕР_6 ) та автомобіль марки DACIA LOGAN, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 .
- ОСОБА_3 спадкує 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 .
ОСОБА_3 , батько малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виявив бажання передати спадкове майно своєму малолітньому сину, ОСОБА_1 .
Однак зазначений договір не було виконано, а спадкове майно не було поділено між спадкоємцями.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , про що 19 березня 2024 року складено відповідний актовий запис № 2508, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Після її смерті Приморською державною нотаріальною конторою у місті Одеса було відкрито спадкову справу № 211/с/2024.
Спадкоємцями ОСОБА_5 є, відповідно, ОСОБА_3 та його малолітній син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До складу спадщини входять:
- 1/2 частка квартири АДРЕСА_4 ;
- автомобіль марки Тойота-Краун, 1977 року випуску, технічний паспорт автомобіля від 03.06.1988 р. ( НОМЕР_6 );
- автомобіль марки DACIA LOGAN, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;
які не були успадковані після смерті ОСОБА_6
- квартира АДРЕСА_5 , яка належала ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_9 від 24.03.2006 р., виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, про що до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено запис № 14457722 від 12.04.2006 р., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 200422530 від 15.02.2020 р., 1/2 частка якої не була успадкована після смерті ОСОБА_6
22 травня 2024 року на запит позивача, ОСОБА_1 , про видачу свідоцтва про право на спадщину державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ворсуляк Асею Миколаївною було надіслано лист, в якому зазначено, що той факт, що спадкоємець проживав зі спадкодавцем більше п'яти років, протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, і претендує на спадщину відповідно до ст. ст. 1259, 1264 Цивільного кодексу України, повинен підтверджуватися відповідним рішенням суду.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1258 цього ж Кодексу спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтею 1259 ЦК України, в свою чергу, встановлено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.
Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
ОСОБА_5 протягом тривалого часу перед смертю тяжко хворіла, у зв'язку з чим ОСОБА_1 та його сім'я (матір неповнолітнього, ОСОБА_2 та батько, ОСОБА_3 ) проживали зі спадкодавицею однією сім'єю, опікували її, забезпечували їй необхідне лікування, іншу матеріальну підтримку та відповідально доглядали до самої смерті.
ОСОБА_5 перебувала на диспансерному обліку та проходила комплексне лікування, що включало в себе різноманітні обстеження, аналізи, прийом медичних препаратів, стаціонарне лікування в Одеській обласній клінічній лікарні, яке оплачувала сім'я ОСОБА_1 .
При цьому, декілька останніх місяців перед смертю ОСОБА_5 знаходилася у спеціалізованому закладі охорони здоров'я, де їй надавалася необхідна медична допомога, забезпечувалося відповідне харчування, належний догляд та піклування як за тяжкохворою літньою людиною, та інше, оплату за що також здійснювала сім'я позивача.
Наведене, в свою чергу, підтверджується виписним епікризом з історій хвороби терапевтичного відділення № 2909/260/433, випискою № 5524 із медичної карти стаціонарного хворого від 14.03.2024 р., фіскальними чеками на купівлю медичних препаратів та проведення МРТ на загальну суму 28981 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят одна) гривня 38 коп.
Крім цього, родина ОСОБА_1 організовувала поховання спадкодавиці та здійснювала всі пов'язані з ним витрати, що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання № 126632 від 23.03.2024 р. на суму 1490 гривень 00 коп., чеком № 035 від 23.03.2024 р. до цього договору, договором-замовленням на організацію та проведення поховання № 126713 від 25.03.2024 р. на суму 735 гривень 00 коп., чеком № 011 від 25.03.2024 р. до цього договору.
Таким чином, можна дійти висновку, що ОСОБА_1 та його родина опікували померлу ОСОБА_5 до самої смерті, тривалий час проживаючи з нею однією сім'єю, забезпечували їй належну матеріальну та моральну підтримку, оплачували їй коштовне лікування, створили усі умови задля гідного догляду за хворою, а також повністю взяли на себе організацію та оплату поховання.
Щодо позовних вимог про визнання заповіту недійсним, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Як було зазначено вище, сім'я позивача, малолітнього ОСОБА_5 , та сам позивач перебували із померлою у тісному родинному зв'язку, проводили багато часу разом, довіряли один одному, не мали один від одного таємниць, нічого не приховували один від одного.
Що стосується спадкоємця за оспорюваним заповітом, ОСОБА_4 , ані позивач, ОСОБА_1 , ані його батьки, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , про існування цієї особи не знали та навіть не здогадувалися, жодного разу не чули про нього зі слів померлої та не бачили на власні очі.
Враховуючи викладені обставини дружніх стосунків всередині родини ОСОБА_8 , приховування померлою, ОСОБА_5 , існування доброго знайомого, його участі у її житті та її бажання скласти заповіт на його користь, вдається за неможливе.
Більш того, зважаючи на тяжку хворобу ОСОБА_5 напередодні смерті, її безпорадний стан, як вже було викладено, позивач та його батьки якісно опікувалися бабусею, майже весь вільний час проводили із нею, під час її перебування у пансіонаті перед смертю були обізнані про усіх її відвідувачів тощо, тобто повністю контролювали її життя та, знову-таки, не могли не дізнатися про наявність ОСОБА_4 як одного з наближених до ОСОБА_5 осіб.
ОСОБА_4 не брав участі у лікуванні ОСОБА_5 , догляді за хворою, організації поховання, оскільки сім'я позивача займалася цим власноруч, що достеменно доведено належними доказами.
До моменту складення заповіту, й на момент його складення у 2020 році ОСОБА_4 жодним чином не заявляв про себе, не допомагав ОСОБА_5 жодним шляхом: ані вести хатнє господарство, ані забезпеченням її харчуванням та ліками, ані матеріальною підтримкою, про що достовірно відомо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які були однією сім'єю з ОСОБА_5 .
Так, викладене свідчить про те, що перебуваючи у здоровому глузді, маючи повну цивільну дієздатність, не маючи психічних захворювань, будучи вдячною родичам за активну участь у її житті та здоров'ї, маючи щиру повагу до них, ОСОБА_5 не могла за власним волевиявленням заповісти усе своє майно невідомому ОСОБА_4 .
У цьому зв'язку варто звернути увагу на той факт, що незважаючи на психічне здоров'я ОСОБА_5 , остання в 2020 році була достатньо літньою людиною, вже почала хворіти, знаходилася у слабкому стані, мала проблеми із зором, слухом, мовленням, пам'яттю, світосприйняттям, характерні для людини похилого віку.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що ОСОБА_4 , будучи зовсім незнайомим заповідачці, або інші невідомі особи, які діяли в його інтересах, одноразово з'явились у житті ОСОБА_5 , обманним шляхом увійшли до неї в довіру, скориставшись її літнім віком та проблемами зі здоров'ям, та, під психологічним тиском, емоційним впливом або іншим злочинним шляхом змусили померлу скласти оспорюваний заповіт.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 153/1216/17-ц зазначено, що на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).
У постанові від 27 березня 2024 року у справі № 63 8/14198/18 Верховний Суд зазначає, що «відповідно до статті 54 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту, нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).
Тобто суд може визнати заповіт недійсним, якщо особа не усвідомлювала значення своїх дій, перебувала під фізичним або психологічним тиском, склала заповіт під дією обману, погрози, насильства, якщо дії особи були вимушені або з інших причин не відповідали реальній волі особи».
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що волевиявлення заповідачки, ОСОБА_5 , не було вільним, не відповідало і не могло відповідати її волі з огляду на відсутність будь-яких відносин із спадкоємцем за заповітом.
Крім цього, зважаючи на похилий вік, ОСОБА_5 не могла чітко усвідомлювати об'єктивну реальність на рівні з професійними шахраями, протистояти їх зухвалості, а, скоріше за все, перебувала під психологічним тиском, дією обману, оскільки за умови існування близьких родичів-спадкоємців не мала наміру за власною волею заповідати усе майно невідомій особі, докази чого наведені вище.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно правилам статті 2 ЦПК України: « Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.»
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин по справі, роз'яснює їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.
Проаналізувавши встановлені фактичні обставини по справі, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права на спадкування та визнання заповіту недійсним підлягають до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 3, 4-7,11-13417-18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 280, 352,354 ЦПК України, ст.ст.2,3,11-16 ЦК України, суд,
Вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) про визнання права на спадкування та визнання заповіту недійсним - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на спадкування після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємця за законом четвертої черги, в порядку ст. 1264 Цивільного кодексу України.
Визнати заповіт ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І.М. 05 березня 2020 року та зареєстрований в реєстрі за № 195, недійсним.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення складено 11 квітня 2025 року.
Суддя