Справа № 947/14777/24
Провадження № 2/513/174/25
Саратський районний суд Одеської області
23 квітня 2025 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Миргород В.С.,
участю секретаря судового засідання Аркуши І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, суд,
03 травня 2024 року позивач через свого представника звернулася до Київського районного суду м Одеси з позовом до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, в якому послалася на таке.
Згідно з рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 травня 2017 року, з відповідача на користь позивача на утримання дитини стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1777,00 грн, починаючи з 1 жовтня 2016 року і до повноліття дитини. 27 липня 2017 року у Татарбунарському районному відділі державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 54394228 на підставі виконавчого листа №501/2390/16-ц, виданого 05 червня 2017 року Іллічівським міським судом Одеської області. Відповідно до постанови Апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з нього на користь позивача на утримання сина аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн, щомісячно, з рахування індексу інфляції, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 жовтня 2016 року і до повноліття дитини. На підставі вказаного рішення позивачем отримано виконавчий лист, який звернуто до виконання (ВП №58932196). Згідно з рішенням Саратського районного суду Одеської області від 04 березня 2024 року з відповідача на користь позивача стягнуто пеню за несвоєчасну сплату аліментів за період з жовтня 2016 року по 01 травня 2022 року. Відповідач не сумлінно виконує зобов'язання по сплаті аліментів, у зв'язку з чим за розрахунками позивача розмір пені за час прострочення сплати аліментів за період з 12 червня 2023 року по 01 травня 2024 року становить 13 926,50 грн, яку і просить стягнути з відповідача позивач, а також витрати на правничу допомогу.
Представник відповідача адвокат Семенова Н.С. направила до суду відзив на позовну заяву, який зводиться до наступного: відповідач не погоджується з розрахунком пені, оскільки законодавець встановив розмір пені 1% за кожен день прострочення та період за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у якій мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконано, і до дня, у якій проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені. Боржник сплачував аліменти частковими платіжками. Та внаслідок альтернативного розрахунку загальний розмір пені за спірний період складає 6323-24 грн. Відповідач зазначає, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з його вини, а в силу об'єктивних обставин, що мають істотне значення: через поширення короновірусної інфекції, він втратив роботу ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідача помер батько. Після смерті батька утримував свою матір матеріально та морально У подальшому внаслідок введення на Україні воєнного стану не мав постійної роботи та стабільного заробітку, частково сплачував аліменти на утримання сина. Заперечують проти стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ухвали Київського районного суду м Одеси від 08 травня 2024 року позивачу відмовлено у забезпеченні позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача.
Згідно з ухвалою Київського районного суду м Одеси від 22 травня 2024 року матеріли цивільної справи передані за територіальною підсудністю до Татарбунарського районного суду Одеської області.
Відповідно до розпорядження в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області від 28 червня 2024 року справу передано на розгляд Саратському районного суду Одеської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 серпня 2024 року справу передано у провадження судді Миргород В.С.
Ухвалою суду від 21 серпня 2024 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання; відповідачу роз'яснено право на подання відзиву позовну заяву.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Шинжирбаєв М.Т., не з'явились до суду направили заяву про проведення судового засідання без їх участі та просять задовольнити позовну заяву та стягнути з відповідача пеню(неустойку) за несвоєчасно сплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 13 926-50 грн.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Семенова Н.С. в судове засідання не з'явились, від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. Просять врахувати доводи та докази зазначені у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до ст.ст.13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26 червня 2008 року) зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 12 даного Закону передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 травня 2017 року, з відповідача на користь позивача на утримання дитини стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1777,00 грн, починаючи з 1 жовтня 2016 року і до повноліття дитини.
Відповідно до постанови Апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з нього на користь позивача на утримання сина аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн, щомісячно, з рахування індексу інфляції, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 жовтня 2016 року і до повноліття дитини.
На підставі вказаного рішення позивачем отримано виконавчий лист, який звернуто до виконання (ВП №58932196).
Згідно з рішенням Саратського районного суду Одеської області від 04 березня 2024 року з відповідача на користь позивача стягнуто пеню за несвоєчасну сплату аліментів за період з жовтня 2016 року по 01 травня 2022 року.
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Татарбунарським відділом державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заборгованість відповідача по аліментам за період з жовтня 2016 року по 30 квітня 2024 становить 5 853,72 грн. 03 жовтня 2023 року від боржника надійшла заява про врахування квитанцій про сплату у період 2016-2020 на загальну суму 46 700,00 грн, які враховані державним виконавцем у розрахунку заборгованості у вересні 2023 року.
Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 липня 2020 року по справі № 362/4462/16-ц.
Як роз'яснено в абзаці 1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006р., передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Відповідно до ст. 20 СК України до правовідносин щодо відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки врегульованих ст. 196 СК України позовна давність не застосовується.
Відповідно до положень ч. 1,3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18), відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), зазначено, що положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Водночас стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Згідно з указаним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) щодо порядку обчислення неустойки (пені) розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 %.
Частиною дев'ятою статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Розрахунок пені за прострочення сплати аліментів підлягає проведенню на підставі частини 1 статті 196 СК України та з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 квітня 2018 року в справі №572/1762/15-ц (постанова містить відступлення від правових висновків Верховного Суду України), яка констатує те, що зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення пені на підставі частини 1 статті 196 СК України суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувати розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначити загальну суму пені за весь період заборгованості шляхом додавання показників за кожен місяць.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за такою формулою:
p = (A1 х 1% х Q1) + (A2 х 1% х Q2) + ……. (An х 1% х Qn), де:
p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;
A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;
Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;
A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;
Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;
An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;
Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Тобто, неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за несвоєчасну сплату аліментів за період з 12 червня 2023 року по 01 травня 2024 року у розмірі 13926-50 грн.
Згідно з вказаною вище формулою, ураховуючи розрахунок державного виконавця та врахування державним виконавцем сплачених відповідачем коштів у розмірі 46 700,00 грн за період 2016-2020 роки у розрахунку заборгованості у вересні 2023 року, а також врахування зі сплачених відповідачем коштів у грудні 2023 року у розмірі 15 000,00 грн - 13 583,00 грн на погашення заборгованості по аліментам за минулий період, та у квітні 2024 року у розмірі 38493,00 грн - 36 895,00 грн на погашення заборгованості по аліментам за минулий період та у межах позовних вимог, розмір пені за прострочення сплати аліментів, становить 16 555,90 грн, з яких:
періодсума, що нарахована до сплатисплаченодата фактичної сплатирозрахунок (сума х 1% х кількість днів)
12.06.2023-30.06.20231416,501032,94 383,5631.07.2023 30.09.20241416,50 х 1% х 31 = 439,12 383,56 х 1% х 92 = 352,88
01.07.2023-31.07.20231416,501032,94 383,6030.09.2023 31.12.20231032,94 х1% х 61 = 630,09 383,60 х 1% х 153 = 586,91
01.08.2023-31.08.20231416,501032,90 383,6031.12.2023 30.04.20241032,90 х 1% х 122 = 1260,14 383,60 х 1 % х 243 = 932,15
01.09.2023-30.09.20231416,501416,5030.04.2024 1416,50 х 1 % х 213 = 3 017,15
01.10.2023-31.10.20231416,501416,5030.04.20241416,50 х 1% х 182 = 2 578,03
01.11.2023-30.11.20231416,501416,5030.04.20241416,50 х 1% х 152 = 2 153,08
01.12.2023-31.12.20231416,501416,5030.04.20241416,50 х 1% х 121 = 1 713,97
01.01.2024-31.01.20241598,001598,0030.04.20241598,00 х 1% х 90 = 1 438,20
01.02.2024-29.02.20241598,001598,0030.04.20241598,00 х 1% х 61 = 974,78
01.03.2024-31.03.20241598,001598,0030.04.20241598,00 х 1% х 30 = 479,40
01.04.2024-30.04.20241598,001598,0030.04.20241598,00 х 1% х 0 = 0
Зазначений розрахунок відповідає правовій позиції викладеної у постанові КЦС ВС від 19.01.2022 у справі № 711/679/21 (№ в ЄДРСР 102704816), яка прийнята за касаційною скаргою, зміст якої свідчить, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. Зокрема, у цій справі вирішено такі питання: як враховуються часткові платежі (частковий платіж) при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди (попередній період); що розуміється під формулюванням «не більше 100 відсотків заборгованості».
В той же час відповідно до вимог ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема: у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Аналіз зазначеної правової норми свідчить, що у даному випадку слід виходити з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання, а тому саме на неї покладено тягар доказування протилежного. Відповідно, суд повинен встановити факт заборгованості по аліментам й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду у її виникненні, та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки (пені).
Суд вважає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, що останнім не спростовано, тому позивач має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Обставин, які б спростовували заявлені позовні вимоги судом не встановлено, як видно із змісту позову та матеріалів справи відповідач не виконує своїх зобов'язань по сплаті аліментів, заборгованість, яка виникла, повністю не погашена, а отже наявні підстави для стягнення з відповідача пені за прострочення сплати аліментів, обґрунтованого заперечення щодо нарахованої суми заборгованості та розрахунку пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, відповідачем не надано.
Розмір пені за прострочення сплати аліментів, становить 16 555,90 що, відповідно, перевищує заборгованість за аліментами, відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати яких підлягає застосуванню.
У сенсі положень нині діючої редакції частини 1 статті 196 СК України неустойка (пеня), що підлягає стягненню в даному випадку, не може перевищувати суми заборгованості по аліментам.
Оскільки обов'язок зі сплати аліментів не виконаний та про термінований, то у позивача виникло право на стягнення пені за несвоєчасне виконання аліментних зобов'язань. З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що позов у цій частині підлягає задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів в розмірі 5 853,72 грн за період з 12 червня 2023 року по 01 травня 2024 року.
Що стосується вимог щодо стягнення судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу то суд зазначає наступне.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Згідно матеріалів справи позивач звернувся до суду з позовною заявою у який зазначив представником адвоката Шинжирбаєв М.Т. та саме цей адвокат приймав участь у справі на підставі довіренності.
Матеріалами справи встановлено, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача надано розрахунок таких витрат та довідка про обсяг виконаних робіт від 02 травня 2024 року, виконаних адвокатом Таштановою О.Г. а саме складено позовну заяву до суду, витрачена година часу, вартість 3000 грн. Також суду надана Додаткова угода до Договору про надання правничої допомоги №02-/05/2024/ЦС від 02.05.2024 року укладеного між позивачкою та адвокатом Таштановою О.Г., однак обсяг робіт зазначених в угоді нічим не підтверджено.
Враховуючи складність позовної заяви суд вважає суму 1500 грн. достатньою сумою розміру правничої допомоги підлягаючою відшкодуванню.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, від сплати якого була звільнення позивача при подачі позовної заяви.
Керуючись ст.ст.4,13,81,141,263-265,268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , пеню у розмірі 5 853,72 грн (п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят три грн 72к.) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 12 червня 2023 року по 01 травня 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн (тисяча двісті одинадцять грн 20к.).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст.ст. 354-356 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення складено 23.04.2025 року
Суддя В. С. Миргород