Справа № 462/1714/20
24 квітня 2025 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Вимоги позову мотивовано тим, що 11 жовтня 2011 року рішенням Галицького районного суду м. Львова стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 2000 євро, які вона позичила ОСОБА_2 , за договором позики Однак, вказане рішення суду виконано не було, відтак просить суд стягнути на її користь 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦПК України за період з 10 квітня 2016 року по 10 квітня 2019 року. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням змінених позовних вимог просить суд стягнути на її користь 430 Євро, що еквівалентно 16 851,96 грн.
Відповідачкою було подано до суду відзив, в якому вона вказала, що дійсно, між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого їй було надано 2 000 євро строком до 10 січня 2011 року. Так, за користування вказаними грошовими коштами, вона зобов'язувалася сплачувати 3% річних. Проте, позивачці було відомо про порушення її права ще починаючи з 2011 року, тоді як звернулася вона до суду з вказаним позовом в 2020 році, пропустивши строк позовної давності. Враховуючи вищевикладене, просила суд застосувати строк позовної давності та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд вважає, що позов слід частково повністю, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2011 року рішенням Галицького районного суду м. Львова у справі № 2-2192/2011 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 2000,00 євро та 360,00 євро відсотків.
За наслідками розгляду вказаної справи, судовим рішенням від 11 жовтня 2011 року суд встановив юридичний факт того, що 10 грудня 2010 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач ОСОБА_1 позичила відповідачу ОСОБА_2 2000,00 євро, з терміном повернення до 10 січня 2011 року та сплатою процентів у розмірі 3 % від суми позики. Проте, ОСОБА_2 не повернула позичені кошти в обумовлений строк.
02 жовтня 2013 року рішенням Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/7912/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1440,00 євро, що в еквіваленті становить 15004,80 грн. заборгованості за договором позики.
За наслідками розгляду вказаної справи, судовим рішенням від 02 жовтня 2013 року суд встановив юридичний факт того, що відповідач не виконала свого зобов'язання за договором позики, своєчасно не повернувши грошової суми. Оскільки відповідач користувалася грошовими коштами з 10 липня 2011 року по 10 липня 2013 року, сума заборгованості від 3% від суми позики складає 1440,00 євро, що в еквіваленті становить 15004,80 грн.
27 травня 2014 року рішенням Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/7912/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 540,00 євро, що в еквіваленті становить 8652,25 грн. заборгованості за договором позики.
23 липня 2015 року рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/1235/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 600 євро, що в еквіваленті становить 14400 грн., заборгованості по сплаті відсотків за договором позики від 10 грудня 2010 року.
16 серпня 2016 року рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/2323/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 євро, що в еквіваленті станом на день винесення рішення, становить 23587 гривні 20 копійок заборгованості за договором позики від 10 грудня 2010 року.
29 листопада 2018 року рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі № 462/2487/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Нормою частини другої статті 625 ЦК України, визначено, що у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що частиною 1 ст. 257 ЦПК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст. 261 ЦПК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, в ході розгляду справи, судом встановлено, що 10 грудня 2010 року між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого позивач ОСОБА_1 позичила відповідачу ОСОБА_2 2000,00 євро, з терміном повернення до 10 січня 2011 року та сплатою процентів у розмірі 3 % від суми позики. Проте, ОСОБА_2 не повернула позичені кошти в обумовлений строк.
Позивачка звернулася до суду 24 березня 2020 року з позовом, та з урахуванням змінених позовних вимог просила суд: стягнути на її користь заборгованість за договором позики в розмірі 430 Євро, що становить 16 851,96 грн., та є нарахованими трьома процентами річних за період з 10 квітня 2016 року по 10 квітня 2019 року.
Відтак, враховуючи трирічний строк позовної давності, суд вважає, що вимоги про стягнення трьох процентів річних за період з 10 квітня 2016 року по 10 квітня 2017 року пред'явлено з пропущенням строку позовної давності, і тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Разом з тим, вимоги позивачки про стягнення процентів за період з 10 квітня 2017 року по 10 квітня 2019 року подані у межах трирічного строку позовної давності, а отже є правомірними та підлягають задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу на те, що самою відповідачкою у поданому відзиві на позовну заяву підтверджено факт отримання грошових коштів від позивачки у позику, а також обставина їх неповернення у встановлений договором строк. Таке визнання відповідачкою істотних обставин справи, зокрема факту існування договірних відносин між сторонами та порушення нею зобов'язання щодо повернення позики, додатково підтверджує обґрунтованість позовних вимог у частині, яка не охоплена позовною давністю, та спростовує заперечення відповідачки щодо безпідставності вимог позивачки.
В той же час, при прийнятті рішення судом також враховується правова позиція ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16, згідно якої у разі стягнення судом заборгованості за зобов'язанням в грошовому еквіваленті в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом НБУ на день виконання судового рішення, а тому, з відповідачки ОСОБА_2 підлягає стягненню 120 євро.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору.
Частиною 6 ст. 142 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В той же час, позивачка була звільнена від сплати судового збору у вказаній справі, а тому такі підлягають стягненню з відповідачки на користь держави.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 /сто двадцять/ євро.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ гривен 20 копійок.
Позивач: ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 /.
Відповідач: ОСОБА_2 / АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 /.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: А.І. Ліуш