Справа №487/5164/24
Провадження №1-кп/487/361/25
24.04.2025 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Балта Одеської області, українця, одруженого, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за мобілізацією, на посаді механіка групи зв'язку та телемеханіки радіотехнічного вузла авіаційного полігону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
12.03.2020 Котовським міськрайонним судом Одеської області за ч. 3 ст. 185 та ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки та 3 місяці, 03.01.2023 звільнений з ДУ "Вознесенська виправна колонія (№ 72)",
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України
З Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Південного регіону до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Так, згідно пред'явленого обвинувачення ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що 20.05.2023 ОСОБА_4 був призваний на військову службу по мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №69/2022 та того ж дня направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 37 від 29.01.2024, солдата ОСОБА_4 призначено на посаду механіка групи зв'язку та телемеханіки радіотехнічного вузла авіаційного полігону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу вказаної частини, поставлено на всі види забезпечення.
Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з 20.05.2023, тобто з моменту відправлення ОСОБА_4 до військової частини НОМЕР_1 із ІНФОРМАЦІЯ_2 , він набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Згідно ст.ст. 65, 68 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Згідно ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Проходячи військову службу, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 16, 37, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним дисциплінованим, не допускати негідних вчинків, неухильно виконувати вимоги військових статутів, в разі виявлення правопорушення військовослужбовцем, які містять ознаки кримінального правопорушення, про вказаний факт негайно повідомити командира та утримувати інших військовослужбовців від вчинення кримінальних правопорушень, неухильно виконувати віддані усні та письмові накази командира у зазначений термін та інших.
Однак, діючи в порушення вимог вищезазначених нормативних актів, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти власності.
Будучи достовірно обізнаними про введення воєнного стану в Україні, ОСОБА_4 03.02.2024, в період часу з 21:00 по 21:25 годину, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 перебував у відділенні травматології, яке розташоване на п'ятому поверсі КНП ММР «Миколаївська лікарня швидкої медичної допомоги», яке розташоване за адресою: місто Миколаїв, вулиця Корабелів, будинок 14В, де у нього виник злочинний, корисливий умисел, направлений на повторне таємне викрадення майна з території вищевказаного медичного закладу та обернення його на свою користь.
Реалізуючи свій злочинний, корисливий умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна, знаходячись у вищевказаний час, у вищевказаному місці, ОСОБА_4 , діючи таємно, умисно, повторно, протиправно, з метою власного незаконного збагачення, з корисливих мотивів, розуміючи те, що за його діями ніхто не спостерігає та вказані дії являються непомітними для оточуючих, скориставшись відсутністю уваги з боку працівників медичного закладу та потерпілої ОСОБА_6 , діючи в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу до куртки, належної потерпілій ОСОБА_6 , яка знаходилась на вішалці у відділенні травматології КНП ММР «Миколаївська лікарня швидкої медичної допомоги», яке розташоване за адресою: місто Миколаїв, вулиця Корабелів, будинок 14В, здійснив крадіжку грошових коштів в сумі 2000 гривень, належних потерпілій ОСОБА_6 .
Після чого ОСОБА_4 утримуючи викрадене при собі, з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, тим самим своїми умисними протиправними діями спричинив потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду в сумі 2000 гривень.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого заявив клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 185 КК України на підставі п.4-1 ч.1 ст. 284 КПК України, так як 09.08.2024 року набрав чинності Закон України, яким крадіжки на суму, що не перевищують 3028 грн., віднесено до дрібних крадіжок, за які передбачено адміністративну, а не кримінальну відповідальність.
Обвинувачений просив закрити провадження у справі, вказав, що розуміє свої права, усвідомлює, що закриття провадження з вказаної підстави не є реабілітуючим, йому зрозумілі наслідки закриття провадження..
Прокурор в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення клопотання.
Потерпіла ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про проведення судового засідання за її відсутністю.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до наступних висновків.
Європейський суд з прав людини вважає, що ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Ніякого покарання без закону» є важливою складовою принципу верховенства права. Він також підтвердив, що зазначена стаття Конвенції допускає принцип ретроспективності більш м'якого кримінального закону. На цьому принципі ґрунтується правило, згідно з яким за наявності відмінностей між чинним на час вчинення злочину кримінальним законом та законом, який набрав чинності перед винесенням остаточного судового рішення, суди мають застосовувати той із них, положення якого є більш сприятливими для обвинуваченого (рішення у справі Скоппола проти Італії).
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що пом'якшують або скасовують відповідальність, мають зворотну дію в часі.
Частина 1 ст. 2 КК України передбачає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи..
Частиною 6 ст. 3 КК України встановлено норму, за якою зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX (далі - Закон №3886-ІХ), який набрав чинності 09.08.2024, встановлено, що дії щодо викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, до 3028 грн.) - є дрібною крадіжкою, за яку настає відповідальність за ст. 51 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового Кодексу України передбачено, що якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Відповідно до пп.169.1.1 пункту 169.1 ст.169 Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року - для будь-якого платника податку.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, та ті обставини, що відбулась часткова декриміналізація інкримінованого ОСОБА_4 діяння на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», який набув чинності 09.08.2024 р., та має зворотну дію в часі, із врахуванням наданої обвинуваченим згоди на закриття кримінального провадження, суд доходить до висновку про наявність підстав для закриття кримінального провадження відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із частковою втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Згідно абзацу четвертого частини сьомої статті 284 КПК України ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої або пунктом 1-2 частини другої цієї статті, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст.479-2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 479-2 КПК України суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно ч. 3 ст. 479-2 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалась кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.
Суд вважає, що оскільки Законом №3886-ІХ підвищилась межа, з якої настає кримінальна відповідальність за крадіжку, то вказані обставини є у даному випадку підставою для закриття кримінального провадження за п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Отже, має місце часткова декриміналізація, а саме діянь, які полягають у крадіжці майна вартістю до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у 2024 році становить 3028 грн (1514 х 2), а відтак суд доходить висновку, що втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність вчиненого ОСОБА_4 діяння, оскільки вартість майна, у здійсненні крадіжки якої він обвинувачується, згідно обвинувального акта, не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3028 грн).
Зважаючи на те, що обвинувачений не заперечує проти закриття кримінального провадження відносно нього, розуміє наслідки закриття провадження з нереабілітуючих підстав, суд вважає за необхідне клопотання задовольнити.
Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024, ст. 5 КК України, п.4-1 ч.1 ст. 284, ст.. 479-2 КПК України, суд
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, закрити на підставі п.4-1 ч.1 ст. 284 КПК України у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Речові докази: CD - R диск марки «Verbatim» записів з камер відео спостереження у приміщенні відділення травматології КНП ММР «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» - залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Суддя ОСОБА_1