Провадження № 11-сс/803/754/25 Справа № 204/3097/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
22 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ :
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , поданої в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шолохове Нікопольського району Дніпропетровської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, не працюючого, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ч.2 ст.258 Кримінального кодексу України (далі-КК),-
З матеріалів провадження убачається, що органами досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений в ході досудового розслідування проміжок часу, але не пізніше 17.03.2025, за невстановлених в ході досудового розслідування обставин громадянин України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи з корисливих мотивів, з метою вчинення терористичного акту, використовуючи обліковий запис у Інтернет-месенджері «Telegram» зареєстрований за абонентським номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_1 , встановив зв'язок з невстановленою в ході досудового розслідування особою - користувачем облікового запису з нікнейомом «ахмед» та з іменем користувача « ОСОБА_10 » у Інтернет-месенджері «Telegram», а також іншими невстановленими особами, які з метою забезпечення умов конспірації здійснювали спілкування з використанням різних облікових записів у Інтернет-месенджері «Telegram» та, в подальшому, видаляли листування.
В подальшому, в ході листування ОСОБА_9 з користувачем облікового запису з нікнеймом « ОСОБА_11 » та з іменем користувача « ОСОБА_10 » у Інтернет-месенджері «Telegram» отримав протиправну вказівку на виготовлення саморобного пристрою вибухової дії для його подальшого використання в ході здійснення терористичного акту.
Надалі, у ОСОБА_9 виник злочинний умисел, спрямований на вчинення терористичного акту, шляхом виготовлення саморобного пристрою вибухової дії для здійснення вибуху з метою порушення громадської безпеки та залякування населення, який створює небезпеку для життя та здоров'я людей, настання інших тяжких наслідків. При цьому, ОСОБА_9 , достовірно розуміючи, що реалізувати його злочинний умисел самостійно неможливо, у невстановлений в ході досудового розслідування проміжок часу, однак не пізніше 22.03.2025, та за невстановлених в ході досудового розслідування обставин, залучив до вказаної протиправної діяльності громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В подальшому, у невстановлений в ході досудового розслідування проміжок часу, однак не пізніше 22.03.2025, та за невстановлених в ході досудового розслідування обставин, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на вчинення терористичного акту шляхом виготовлення саморобного пристрою вибухової дії, отримали (набули) елементи саморобного пристрою вибухової дії, а саме: каністру з невідомою речовиною сірого кольору; шприц об?ємом 20 мл; лампочку, яка заповнена сірою з сірників; 2 дроти; мобільний телефон NOMI, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , з сім-карткою з абонентським номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_4 ; скотч; гайки та цвяхи.
Після чого, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на вчинення терористичного акту, у невстановлений в ході досудового розслідування проміжок часу, однак не пізніше 22.03.2025, перебуваючи за місцем фактичного проживання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , на виконання заздалегідь злочинної вказівки невстановленої в ході досудового розслідування особи - користувача облікового запису з нікнейомом «ахмед» та з іменем користувача « ОСОБА_10 » у Інтернет-месенджері «Telegram», а також інших невстановлених осіб, виготовили із зазначених вище елементів саморобний пристрій вибухової дії, будова якого влаштована наступним чином: обмотана із зовнішньої сторони скотчем з елементами ураження (гайками та цвяхами) каністра, всередині якої міститься невідома речовина сірого кольору та саморобний детонатор, який, у свою чергу, складається з шприца об?ємом 20 мл, всередині якого знаходиться лампочка, заповнена сірою з сірників та з?єднана 2 дротами з мобільним телефоном NOMI, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , з сім-карткою з абонентським номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_4 .
22.03.2025 протиправна діяльність ОСОБА_9 та ОСОБА_7 була припинена, а останніх затримано співробітниками Служби безпеки України у Дніпропетровській області в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , діючи за попередньою змовою групою осіб, реалізуючи злочинний умисел, спрямований на вчинення терористичного акту, у невстановлений в ході досудового розслідування проміжок часу, однак не пізніше 22.03.2025, підшукав елементи саморобного пристрою вибухової дії і пристосував вказані засоби шляхом їх компонування воєдино для створення саморобного пристрою вибухової дії, однак вказану протиправну діяльність вищезазначених осіб було припинено на стадії готування.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у готуванні до вчинення терористичного акту, тобто готуванні до вчинення вибуху, який створює небезпеку для життя та здоров'я людей, настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, за попередньому змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Красногрвадійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2025 року клопотання старшого слідчого слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_12 , погоджене заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_13 , задоволено та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, тобто до 21 травня 2025 року, без визначення розміру застави.
21.03.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ч.2 ст.258 КК.
23.03.2025 о 01-05 годині ОСОБА_7 було затримано в порядку ст.208 КПК України та того-ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ч.2 ст.258 КК.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали слідчого судді у зв'язку незаконністю та неповнотою.
Вважає, що слідчим недоведено наявність існування ризиків, передбачених п.п.1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК та до підозрюваного ОСОБА_7 цілком можливо було б застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, не порушуючи норми КПК.
В обґрунтування, посилаючись на практику ЄСПЛ, зазначає, що ОСОБА_7 не має будь-якого наміру переховуватися від суду, оскільки місцем його мешкання є буд. АДРЕСА_1 , не збирається знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, так як вже були проведені обшуки і всі речі та документи були вилучені. Крім того, підозрюваний немає потреби незаконно впливати на потерпілих та свідків, так як їх на даному етапі досудового розслідування немає, а також не збирається вчиняти нові злочини, оскільки є особою, яка жодного разу не притягалася до кримінальної відповідальності.
Також вказує, що при постановленні оскаржуваної ухвали слідчий суддя не визначив розміру застави.
На підставі вищевикладеного захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2025 року та постановити нову, якою обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника та підозрюваного на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, які наполягали на її задоволенні, просили скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін ухвалу слідчого судді, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано слідчим суддею місцевого суду.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є запобіжні заходи.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно вимог ч.1ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому, за приписами ст.178 КПК, слідчий суддя, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість можливого покарання, вік та стан здоров'я підозрюваного/обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного/обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; репутацію підозрюваного/обвинуваченого; його майновий стан та наявність у нього судимостей тощо.
Згідно ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Як зазначено у п.4 ч.2 ст.183 КПК запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 є раніше не судимою особою, та санкція ч.2 ст.258 КК, за якою йому повідомлено про підозру, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Як зазначено у п.1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 року, нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, як:
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права, а статтею 18 цього Закону встановлено порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчим суддям слід враховувати позицію ЄСПЛ, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої, стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, №182).
Згідно усталеної практики ЄСПЛ «обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими вона обґрунтовується, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент учинення (рішення у справі «Wloch v. Poland», п.109).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ч.2 ст.258 КК доведена прокурором та встановлена слідчим суддею під час судового розгляду клопотання, не оспорюється стороною захисту в апеляційній скарзі, а тому згідно ч.1 ст.404 КПК, судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Наявність ризиків, передбачених п.п.1,2,5 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливість підозрюваного ОСОБА_7 переховуватись від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, належним чином мотивовано слідчим суддею у своїй ухвалі. Так, про наявність існування вказаних ризиків свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, стадія встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, у тому числі знаряддя та засоби вчинення ним злочину, а також можливість, у разі знаходження на свободі, продовження протиправної діяльності та вчинення інших кримінальних правопорушень проти державної та громадської безпеки.
Таким чином, всупереч твердженням сторони захисту, слідчий суддя, відповідно до ч.1 ст.178 КПК, врахував вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним ОСОБА_7 кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у цьому злочині, та відомості про особу підозрюваного ОСОБА_7 в їх сукупності, зокрема, його вік та стан здоров'я, який не перешкоджає його перебуванню в ізоляції від суспільства, репутацію підозрюваного, майновий та сімейний стан, який неодружений, утриманці не має, не працює, раніше не судимий, та дійшов до висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, не забезпечать його належної процесуальної поведінки та не зможуть запобігти встановленим ризикам.
Разом з цим, згідно приписів ч.6 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6,260,261,437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, оскільки ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.258 КК, та приписи ч.6 ст.176 КПК є імперативними та не передбачають обрання альтернативного запобіжного заходу, тому відсутні підстави для застосування відносно підозрюваного інших більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК та недоведеність існування підстав для обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає неспроможними посилання сторони захисту про недоведеність стороною обвинувачення існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме можливості підозрюваного ОСОБА_7 незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки такий ризик не заявлявся слідчим у клопотанні про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відповідно слідчим суддею встановлений не був.
Також, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що слідчим суддею, були належним чином враховані положення ч.4 ст.183 КПК та обґрунтовано прийнято рішення про недоцільність у даному випадку визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ч.2 ст.258 КК, проти громадської безпеки, вчиненого під час дії воєнного стану. Підстав для визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, на даному етапі кримінального провадження колегія суддів також не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що слідчий суддя обґрунтовано, з наведенням відповідних мотивів, з урахуванням мети та підстав застосування запобіжного заходу, враховуючи обставини, передбачені ст.178 КПК, а також з дотриманням вимог ст.ст.194,196 КПК, дійшов висновку про доцільність обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто 21 травня 2025 року, без визначення розміру застави. Тому доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 є безпідставними та задоволенню не підлягають, а ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою і вмотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2025 року, якою стосовно ОСОБА_7 , підозрюваного за ч.1 ст.14, ч.2 ст.258 КК, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, тобто до 21 травня 2025 року, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та такою, що касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4