іменем України
Справа № 210/7317/24
Провадження № 1-кп/210/343/25
23 квітня 2025 року
Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
Головуючої - судді ОСОБА_1
за участі секретарів судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
сторони та учасники кримінального провадження, які приймали участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької центральної окружної прокуратури ОСОБА_4 , потерпіла ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23 листопада 2024 рокув Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12024041230002455відносно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянин України, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 15 лютого 2024 року Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч.2 ст. 263 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн., штраф сплачено 15.02.2024
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України,
Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
22.11.2024 року приблизно о 17:40 годин, в темний час доби, по сухому асфальтному покриттю проїзної частини вулиці з боку вул. О.Васякіна в напрямку вул. Костенка в Металургійному районі міста Кривого Рогу рухався технічно справний автомобіль «ВАЗ 21061-10-10», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наближаючись до нерегульованого світлофором пішохідного переходу, розташованого біля буд. №36 по вулиці Віталія Матусевича.
У цей же час, попереду автомобіля «ВАЗ 21061-10-10», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїзну частину дороги по вулиці Віталія Матусевича, зліва направо по напрямку руху автомобіля, по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожньою розміткою 1.14.1 і дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 ПДР України, перетинала пішохід ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що йшла у темпі спокійного кроку не змінюючи напрямок та темп свого руху.
Однак, водій ОСОБА_6 діючи з кримінальною протиправною недбалістю, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, не впевнився в безпечності свого маневру, під час проїзду нерегульованого пішохідного переходу, маючи технічною можливістю запобігти наїзду на пішоходів, вчасно не зменшив швидкість руху та не зупинив керований ним автомобіль «ВАЗ 21061-10-10», реєстраційний номер НОМЕР_1 , щоб надати дорогу пішоходу, яка рухалася по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожньою розміткою та дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2, чим порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме п.п. 1.5, 2.3 б), 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно яких:
«1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.»;
«2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.»;
«18.1 Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Внаслідок недотримання зазначених правил безпеки дорожнього руху, виконання яких було необхідною і достатньою умовою для запобігання події, на нерегульованому пішохідному переході розташованого біля буд. №36, по проїжджій частині дороги вулиці Віталія Матусевича в Металургійному районі м. Кривого Рогу, водій ОСОБА_6 , допустив наїзд керованого ним автомобіля «ВАЗ 21061-10-10», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_5 , що рухалася по проїжджій частині дороги вул. Віталія Матусевича, зліва направо по напрямку руху автомобіля, по нерегульованому пішохідному переходу, позначеному дорожньою розміткою і дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому лівої великогомілкової кістки, які згідно висновку експерта № 2321 від 20.12.2024 року за своїм характером відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесним ушкодженням, за ознакою тривалого розладу здоров'я більше 21 доби (термін загоювання кісткової тканини більше 21 доби). П.2.2.2. «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995.
Між порушенням водієм ОСОБА_6 безпеки дорожнього руху, а саме вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України та настанням наслідків - спричиненням середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_5 , є прямий причинний зв'язок.
Дії ОСОБА_6 кваліфікуються за ч.1 ст. 286 КК України за ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки
Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 вину у пред'явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі. Надав показання, згідно яких ввечері 22 листопада 2024 він керував транспортним засобом по вулиці Віталія Матусевича, були запроваджені графіки відключення електроенергії, а тому світла на дорозі не було. На дорозі побачив людину, проте зупинити керований автомобіль не зміг, внаслідок чого трапилось зіткнення з потерпілою. Одразу після ДТП хотів допомогти потерпілій, приїхали працівники патрульної поліції, він здав всі необхідні аналізи. Транспортний засіб відправили на штраф стоянку. Всю матеріальну та моральну шкоду потерпілій він відшкодував.
Потерпіла ОСОБА_5 надала заяву про розгляд провадження без її участі, зазначила, що моральна та матеріальна шкода відшкодована в повному обсязі.
На виконання вимог статті 349 КПК України судом з'ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Сторони кримінального провадження заявили клопотання про застосування положень частини 3 статті 349 КПК України та просили не досліджувати обставини справи у повному обсязі, оскільки обвинувачений фактичні обставини вчинення злочинів визнає повністю.
Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Прокурор просив суд не викликати для допиту свідків обвинувачення, та обмежитись, окрім допиту обвинуваченого, дослідженням письмових матеріалів провадження, що характеризують особу обвинуваченого, витрат на проведення експертиз відсутні, та постанов про речові докази. Обвинувачений клопотання прокурора підтримав.
Приймаючи до уваги, що обвинувачений винним себе у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю та беззаперечно, його показання відповідають суті обвинувачення, фактичні обставини не оспорюються, суд за згодою обвинуваченого та прокурора, які вважають підтвердженими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце спосіб і інші обставини скоєння злочину, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності; обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доказаними в судовому засіданні і вважає за доцільне не досліджувати у повному обсязі письмові докази відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинувачуваного, дослідженням письмовими матеріалами які характеризують особу обвинуваченого, без проведення допиту свідків та потерпілого, та без дослідження письмових матеріалів провадження (протоколів слідчих дій) в повному обсязі.
Судом встановлено, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст такого порядку та у суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін, обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, які ним не оспорюються, усвідомлює обмеження у подальшому оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
Визнавальні покази обвинуваченого надані добровільно, заяв про застосування недозволених методів дізнання не надходило.
Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Встановлено, що усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК; експерти залучені з урахуванням статтям 242, 243, 332 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз, а висновки експертів належним чином вмотивовані, не є суперечливими, узгоджуються з письмовими доказами.
Обвинувачений не заперечує допустимість та належність доказів, представлених стороною обвинувачення, а так само і не оспорює фактичні обставини.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Усі докази є взаємозв'язаними між собою і суд вважає їх достатніми для визнання обвинуваченого винуватим за вище встановлених обставин.
Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами - злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який полягає у безпосередньому порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Кримінальна відповідальність передбачена у статті 286 Кримінального кодексу України і настає, якщо потерпілому були нанесені середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження або заподіяна смерть.
Об'єктом злочину є безпека руху та експлуатації транспорту, а також життя та здоров'я особи.
Об'єктивна сторона злочину характеризується діянням, наслідками цього діяння, обстановкою, причинним зв'язком між діянням та наслідками. Діяння виражається в діях або бездіяльності і завжди пов'язане з невиконанням вимог нормативно-правових актів, насамперед Правил дорожнього руху. Обстановка характеризується тим, що діяння вчиняються, а наслідки настають під час безпосереднього руху транспортних засобів.
Суб'єкт злочину - осудна особа, яка досягла 16 років і керує транспортним засобом . Суб'єкту злочину необов'язково мати право керування транспотним засобом.
Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням винної особи до наслідків та виражається необережністю.
Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновок про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 та кваліфікує його дії за: частиною 1 статті 286 КК України, що виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Мотиви призначення відповідного покарання.
Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Згідно статті 12 КК України вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення за частиною 1 статті 286 КК України є нетяжким злочином.
При призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 провину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, свої дії пояснив тим, що пізно помітив потерпілу, яка рухалася по пішохідному переходу в темний час доби, не мав змоги зупинити або відвернути транспортний засіб, щоб не здійснити наїзд на потерпілу.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_6 суд визнає, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_6 , згідно обвинувальногоакту не інкримінується, тому суд, виходячи з положень статті 337 КПК України, враховує принцип недопустимості погіршення становища обвинуваченого.
Обставин, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження не встановлено.
Суд не вбачає підстав для закриття провадження у зв"язку з примиренням потерпілої та обвинуваченого, оскільки ОСОБА_6 має не зняту та непогашену (з урахуванням пункту 5 статті 89 КК України та частини 5 статті 90 КК України) судимість за вироком Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2024 року (за ч. 2 ст. 263 КК України). Покарання за вироком відбуто.
Згідно досудової доповіді від 10.02.2025 року, складеної відносно ОСОБА_6 , виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить небезпеки для суспільства (т. 2, а.с 81-86).
ОСОБА_6 особа з інвалідністю 3 групи з дитинства, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.49).
Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22 листопада 2024 року у ОСОБА_6 ознак сп'яніння не виявлено (а.с.55).
Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив нетяжкий злочин, який характеризується необережною формою вини, являється інвалідом ІІІ групи має непогашену судимість , неодружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується позитивно, шкода завдана кримінальним правопорушенням відшкодована у повному обсязі, потерпіла не має претензій до обвинуваченого.
Суд приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові ККС ВС від 11.05.2021 по справі №336/4259/18 (провадження №51-6029км20), відповідно до якої при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер та залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв'язку з системним тлумаченням положень ст.ст. 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Як встановлено судом з показань потерпілої і чого не заперечував сам обвинувачений, після події ДТП обвинувачений вживав заходи щодо надання допомоги потерпілій, у стані сп"яніння не перебував, та до направлення обвинувального акту виплатив потерпілій грошову компенсацію в повному обсязі.
Керуючись принципами законності, справедливості, індивідуалізації, достатності покарання, враховуючи форму вини, ступінь тяжкості злочину, відсутність негативних наслідків, обстановку події злочину, особу обвинуваченого та його характеритику, відношення до скоєного, його поведінку після вчинення злочину та в подальшому усунення наслідків власної необережності, наявності трьох обставин, які пом"якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, що у сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, суд вважає, що виправлення ОСОБА_6 можливо без ізоляції від суспільства, а достатнім покаранням для його виправлення буде штрафу в розмірітрьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Санкція частини 1 статті 286 КК України передбачає застосування обов"язкового додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Встановлено, що право керування не є основним джерелом доходу ОСОБА_6 . Суд вбачає за доцільне застосувати до ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом на 1 (один) рік, що буде відповідати характеру вчиненого злочину та наслідків, що від нього настали та особі обвинуваченого.
Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд
Цивільний позов не заявлявся.
Процесуальні витрати, пов'язані із проведенням експертиз відповідно до статті 124 КПК слід стягнути з обвинуваченого.
Питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Центрально-міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року накладено арешт на транспортний засіб ВАЗ 2106-10-10, світло сірого кольору, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 (45-46).
Відповідно до частини 4 статті 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Захід забезпечення кримінального провадження - арешт майна, застосований ухвалою слідчого судді Центрально-міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року на транспортний засіб ВАЗ 2106-10-10, світло сірого кольору, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 - скасувати після набрання вироку законної сили.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.
Керуючись ст.12, ч.3 ст. 349, ч.2 ст.373, ст.374, ст. 376, п.1 ч.2 ст. 395 КПК України,-
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000,00 (п'ятдесят одна тисяча) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Захід забезпечення кримінального провадження - арешт майна, застосований ухвалою слідчого судді Центрально-міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 листопада 2024 року на транспортний засіб ВАЗ 2106-10-10, світло сірого кольору, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 - скасувати після набрання вироку законної сили.
Речові докази:
Автомобіль ВАЗ 2106-10-10, світло сірого кольору, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12024041230002455 та поміщено до спеціального майданчику Криворізького РУП за адресою м. Кривий Ріг, вул. Танкістів, 2а - повернути власнику після набрання вироку законної сили.
На підставі статті 124 КПК України стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь держави в особі Кіровоградського НДЕКЦ МВС України:
1591,80 гривень (одна тисяча п'ятсот дев'яносто одна гривня вісімдесят копійок) - за проведену судову експертизу.
Долучені матеріали кримінального провадження №12024041230002455 від 23 листопада 2024 року, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №210/7317/24, провадження № 1-кп/210/343/25.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.
Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Роз'яснити обвинуваченому його право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.
Суддя: ОСОБА_1