судді Смоковича М. І.
23 квітня 2025 року
м. Київ
у справі №500/1119/24 (провадження №К/990/46441/24)
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І.
Основні мотиви, викладені у постанові
1. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2018 року у неналежному розмірі.
2. Приймаючи постанову про залишення позову без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідно до витягу з наказу від 16 січня 2018 року № 15 позивач знятий з усіх видів грошового забезпечення та звільнений з служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України. Однак щодо спірного питання про виплату індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише 28 лютого 2024 року, що свідчить про порушення ним строку звернення до суду. При цьому, судом апеляційної інстанції не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду із позовними вимогами в цій справі.
3. Скасовуючи постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати, який з урахуванням частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, не обмежується будь-яким строком.
До такого висновку колегія суддів дійшла з огляду на те, що у разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, і були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Підстави та мотиви для викладення окремої думки
4. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
5. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли з приводу нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2018 року.
Водночас до суду з такими вимогами позивач звернувся 28 лютого 2024 року.
6. Вважаю, що наведений висновок колегія суддів зробила з неправильним застосуванням норм права, а саме застосувавши норми, які не підлягали застосуванню, і не застосувавши норми, які підлягали застосуванню.
7. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
8. Як я зазначав, проблемою правозастосування в цій справі є реалізація права на судовий захист.
Загальновідомо, що право на судовий захист не є абсолютним, воно може бути обмежено, серед іншого, і строком звернення до суду.
9. Із цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 (п. 6.1) офіційно роз'яснив, що скорочення процесуальних строків звернень громадян до суду, зокрема строків подання позовних заяв, зустрічних позовів, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису тощо, забезпечують оперативність розгляду судових справ і жодною мірою не обмежують суб'єктів щодо права на судовий захист.
Таке роз'яснення надав Конституційний Суд України щодо нових приписів у процесуальних кодексах, якими було зменшено строки звернення до суду.
Конституційний Суд України в згаданому Рішенні констатував, що в процесуальних кодексах, зокрема й у КАС України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України. Такі зміни щодо скорочення строку звернення до суду в адміністративному судочинстві визнані конституційними.
10. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
11. Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що вони є бланкетними, а тому строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами. У розглядуваній справі, оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, такою бланкетною нормою є приписи статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення до суду щодо стягнення зазначених сум.
12. Отже, зміна строків звернення до суду, які передбачені статтею 233 КЗпП України, є зміною строку звернення за захистом права на судовий захист, і така зміна не є порушенням права на судовий захист в адміністративному судочинстві.
13. За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду й вирішення справи.
14. Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що на час звернення до суду позивача за захистом права, яке є окремою процесуальною дією, потрібно застосовувати чинні норми статті 233 КЗпП України, якими визначено строки звернення до суду.
15. Як уже зазначалося, основною проблемою в цій справі (на цій стадії її розгляду) є застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 16 січня 2018 року. Водночас, як уже зазначалось, позивач звернувся до суду із цим позовом 28 лютого 2024 року.
16. З наведеного висновується, що позивач звернувся до суду під час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року, а тому приписи цієї норми підлягають застосуванню на час звернення позивача до суду.
17. Зважаючи на такі обставини та правове врегулювання, висновок колегії суддів про те, що правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції), не відповідає приписам чинного законодавства і зроблений із застосуванням норм права, які не підлягали застосуванню, тим більше ці норми не були нечинними на час подання позову в цій справі.
18. У цьому випадку колегії суддів потрібно було зробити висновок, що суми, які належать виплаті при звільненні, акумулюються за весь період до 19 липня 2022 року, та із цієї дати до судового захисту права на ці суми в подальшому застосовується тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
19. З огляду на наведені мотиви вважаю, що колегія суддів мала підтримати висновки суду апеляційної інстанції, застосувавши положення статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
Суддя М. І. Смокович