17 квітня 2025 року
м. Київ
справа №990/393/24
адміністративне провадження №П/990/393/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
Головуючого судді - Бевзенка В. М.,
суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В., Стрелець Т. Г., Чиркіна С. М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Кірсенко А.І.,
представника позивача: Пашинського М.М.,
представника відповідача: Таркаєвої О.С.,
представника третьої особи: не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі № 990/393/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії судів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Вища рада правосуддя, про визнання рішення протиправним та нечинним,
19 грудня 2024 адвокат Пашинський Микола Миколайович (далі - представник позивача, Пашинський М.М.), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подав до Верховного Суду як суду першої інстанції позовну заяву до Вищої кваліфікаційної комісії судів України (далі - відповідач, Комісія, ВККС України), в якій просить:
- визнати протиправним та нечинним рішення ВККС України від 19.11.2024 № 206/ко-24 (далі - оскаржуване рішення, рішення ВККС України від 19.11.2024 № 206/ко-24), ухваленого за результатами дослідження досьє, проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, яким вирішено:
- визначити, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 305 балів;
- визнати суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді;
- внести до Вищої ради правосуддя подання про звільнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та нечинним рішення Комісії від 19.11.2024 № 206/ко-24, позивач зазначає про дві обставини, які на його переконання, є підставами для скасування оскаржуваного рішення, а саме:
1) при прийнятті рішення, Комісією порушено частину четверту статті 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) щодо присутності ОСОБА_1 у процедурі кваліфікаційного оцінювання;
2) оскаржуване рішення порушує конституційне право позивача на працю (гарантоване чтаттею 43), яке гарантоване Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, статтею 126 Конституції України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів, оскільки є прямою підставою для його звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
За позицією позивача, викладеною у позовній заяві ВККС України при прийнятті оскаржуваного рішення порушено частину четверту статті 84 Закону № 1402-VIII яка чітко встановлює: «Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді (кандидата на посаду судді), який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб. У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування». Проте, позивач не міг бути присутнім на відповідних засіданнях Комісії, оскільки хворів, що підтверджується відповідно лікарняними і листками непрацездатності .
Тобто, рішення ВККС України від 19.11.2024 № 206/ко-24 позивач оскаржує, зокрема, з підстав проведення відповідачем кваліфікаційного оцінювання позивача та прийняття оскаржуваного рішення за відсутності ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що прийняття оскаржуваного рішення Комісією щодо позивача щодо обставин, які слугували підставою для його звільнення у 2010 році і по факту якого ЄСПЛ констатовано у справі «Куликов та-інші проти України» (заява № 5114/09 та 17 інших, в тому числі і по заяві ОСОБА_1 № 35336/11) порушення Україною статті 6 § 1 та 8 Конвенції щодо позивача є нічим іншим як порушенням статті 61 Конституції України яка встановлює: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зауважує, що у 2010 році підстави для звільнення судді як не проходження кваліфікаційного оцінювання судді взагалі не було передбачено у законодавстві України. Відповідні норми були законодавцем імплементовані в березні 2015 року в правове поле України як відповідь на намагання колишнього президента України абсолютизувати владу в тому числі і судову шляхом звільнення не лояльних до нього суддів серед яких був і позивач.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2024 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Бевзенко В.М. - головуючий суддя, судді: Берназюк Я. О., Коваленко Н. В., Стрелець Т. Г., Чиркін С. М.
Суд ухвалою від 24.12.2024 позовну заяву залишив без руху та надав позивачеві строк протягом десять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
В межах установленого Судом строку, представник позивача 02.01.2025 подав до Суду заяву про усунення недоліків. Окрім того, разом із заявою про усунення недоліків позовної заяви представником позивача подано заяву про залучення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
Суд ухвалою від 24.12.2024 відкрив провадження в адміністративній справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 13 лютого 2025 року о 14 годині. Разом з тим Суд дійшов висновку про розгляд заяви про залучення ВРП до участі у справі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у судовому засіданні.
Суд ухвалою від 13.02.2025 задовольнив клопотання адвоката Пашинського М.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 про залучення ВРП до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у цій справі та залучив до участі у справі № 990/393/24 на стороні відповідача ВРП.
24 січня 2025 року до Суду через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву.
На противагу доводам позивача, відповідач у відзиві на позовну заяву звертає увагу на те, що в призначені Комісією засідання 13.08.2024, 03.10.2024, 29.10.2024 та 19.11.2024 для дослідження досьє та проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді позивач не з'явився, був повідомлений належним чином, шляхом направлення повідомлення про виклик на електронну пошту позивача, електронну пошту Окружного адміністративного суду м.Києва та розміщення повідомлення по виклик ОСОБА_1 на сайті ВККС України.
Наголошує, що відповідно до абзацу п'ятого пункту 20 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII у разі систематичної (тричі) неявки судді на будь-який з етапів оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія може розглянути питання щодо відповідності такого судді займаній посаді за його відсутності.
Ураховуючи систематичну (тричі) неявку судді на етап кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», Комісія дійшла висновку про наявність підстав для розгляду питання щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді за його відсутності.
Відповідач також зазначає, що прийняття Комісією рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді є закономірним результатом кваліфікаційного оцінювання, його підсумком з огляду на положення частини другої статті 84, частини третьої статті 88, пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктів 32.2.1 та 32.2.2 пункту 32.2 Розділу III Положення. У свою чергу право кожного громадянина на працю та на захист від незаконного звільнення закріплене в статті 43 Конституції України.
На думку відповідача, позивач, суб'єктивно аргументуючи свою правову позицію, помилково стверджує про те, що прийняте Комісією за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання рішення порушує його конституційне право на працю. Такі твердження ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки рішення відповідача від 19.11.2024 № 206/ко-24 25, жодним чином не порушує конституційне право позивача на працю закріплене в статті 43 Конституції України. Оскаржуване рішення, Комісії, яким, серед іншого, Комісія вирішила внести до ВРП подання про звільнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади є остаточним рішенням Комісії в процедурі кваліфікаційного оцінювання щодо судді, який за результатами кваліфікаційного оцінювання не підтвердив свою відповідність займаній посаді та приймається Комісією відповідно до визначених законом повноважень.
З приводу права на захист від незаконного звільнення, зазначає про те, що рішення Комісії щодо внесення подання з про звільнення позивача з посади судді не є остаточним у кар'єрі судді і за своєю правовою природою має рекомендаційний та проміжний характер. Комісія, з огляду на свій законодавчо визначений статус та надані законом повноваження не вирішує питання щодо подальшого виконання суддею професійних обов'язків, так як вирішення такого питання належить, відповідно до Конституції України виключно до повноважень Вищої ради правосуддя.
31 січня 2025 року від ВККС України надійшло клопотання про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В обґрунтування клопотання про закриття провадження у справі відповідач зазначив, що рішення ВККС України від 19.11.2024 № 206/ко-24 про невідповідність судді займаній посаді є лише підставою для відповідної рекомендації у процедурі кваліфікаційного оцінювання суддів, тому, зважаючи на відповідне правове регулювання, а також статус і повноваження ВРП та ВККС України у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, передбачене статтею 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» оскарження рішення Комісії щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. Відповідач зазначає, що з огляду на те, що предметом спору в справі № 990/393/24 є рішення ВККС України від 19.11.2024 № 206/ко-24, яким позивача визнано таким, що не відповідає займаній посаді, це рішення не може бути переглянуте судом без відповідного рішення ВРП, яким розглянуто рішення ВККС України щодо кваліфікаційного оцінювання, а тому є підстави для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Вказані висновки, на думку відповідача, відповідають правовій позицій, викладеній у постановах Великої Палати Верхового Суду від 07.11.2024 у справі № 990/13/24, від 07.11.2024 у справі № 990/115/24, від 07.11.2024 у справі № 990/69/24, від 11.07.2024 у справі № 990/14/24, від 27.06.2024 у справі № 990/48/24, від 30.01.2019 у справі № 9901/827/18, від 26.02.2020 у справі № 9901/637/18, від 09.02.2022 у справі № 9901/775/18 та від 07.03.2024 у справі № 9901/541/18.
У судовому засіданні 17.04.2025 Судом поставлено на обговорення присутніх учасників справи клопотання про закриття провадження у справі. Представник ВРП у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи 17.04.2025 за його відсутності. Представник відповідача підтримала клопотання та просила його задовольнити; представник позивача заперечив проти задоволення такого.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши предмет та підстави позову, Суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статті 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За приписами статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, у тому числі зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Таким чином, законодавець передбачив право та обов'язок позивача ініціювати відповідний спір, визначати його предмет, спосіб захисту та підстави позову.
Колегія суддів також враховує, що за сталою судовою практикою підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Позивач звернувся до Суду із цим позовом, вважаючи протиправним рішення ВККС України від 19.11.2024 № 206/ко-24 про визнання судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді та внесення подання до ВРП про звільнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
Це рішення Комісії позивач оскаржує, зокрема, з підстав порушення процедури проведення відповідачем кваліфікаційного оцінювання позивача та прийняття ним рішення за відсутності ОСОБА_1 .
У постанові від 20.02.2025 у справі № 990/62/24, повертаючи справу для продовження розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:
« 52… Велика Палата Верховного Суду змушена констатувати той факт, що коли межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам.
53. Аналіз наведених правових норм крізь призму сталої практики Верховного Суду щодо оскарження рішень ВККС, ухвалених за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, з урахуванням меж оскарження відповідного рішення, що є предметом розгляду в цій справі, дає підстави для висновку про можливість здійснення судового контролю щодо рішень ВККС за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання в частині перевірки цих рішень на наявність наведених в законі процесуальних порушень, перевірка яких не входить до повноважень ВРП.
54. Іншими словами, ВРП уповноважена оцінювати обґрунтованість рішення ВККС з відповідною рекомендацією для прийняття на її основі свого кінцевого рішення, однак не перевіряє дотримання ВККС процедури прийняття рішень. Отже, учасник кваліфікаційного оцінювання може оскаржити такі порушення в судовому порядку.».
Також у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 990/175/24 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на змінах у нормативно-правовому регулюванні процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, призначених на посаду строком на п'ять років або обраних суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, та дійшла таких висновків:
« 56. Так, 30 грудня 2023 року набрав чинності Закон України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-IX), яким зокрема доповнено розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII пунктом 20-1, згідно із яким якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв'язку з його невідповідністю займаній посаді, суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
У такому разі оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС в пленарному складі із стадії, що визначена ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді.
Якщо ВРП не визначено таку стадію, оцінювання продовжується із стадії, визначеної ВККС, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про звільнення такого судді, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IX.
57. Аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ у випадках, коли ВРП ухвалювала рішення про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення судді з посади, то рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачало юридичне значення.
58. Натомість після 30 грудня 2023 року (дня, коли набрав чинності Закон № 3511-ІХ) якщо ВРП відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення судді у зв'язку з його невідповідністю займаній посаді, то суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. У цьому випадку оцінювання відповідності такого судді займаній посаді продовжується ВККС. При цьому ВРП у рішенні про відмову в задоволенні подання про звільнення судді зобов'язана визначити стадію, з якої ВККС має продовжити його оцінювання, а якщо ВРП не визначено таку стадію, то Комісія самостійно визначає стадію, з якої вона продовжить оцінювання судді, з урахуванням мотивів рішення ВРП про відмову в задоволенні подання про його звільнення, включаючи рішення, прийняті ВРП до набрання чинності Законом № 3511-IX.
59. Іншими словами законодавець урегулював, що у разі незгоди ВРП з пропозицією Комісії звільнити суддю із займаної посади, правовим наслідком такого рішення ВРП є продовження кваліфікаційного оцінювання такого судді з певної стадії, визначеної ВРП або ВККС.
60. Отже, з 30 грудня 2023 року змінились правові наслідки розгляду ВРП рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді з пропозицією звільнити його з цієї посади.».
З огляду на предмет спору, визначений позивачем, та вищенаведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, які змінюють єдиний підхід щодо оцінки рішень ВККСУ у межах кваліфікаційного оцінювання суддів, колегія суддів зазначає про передчасність клопотання відповідача про закриття провадження у справі з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, які є нерелевантними до правовідносин у цій справі.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що у випадку, коли суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що на цій стадії розгляду справи судом не встановлено та відповідачем не доведена визначена пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України умова, яка необхідна для закриття провадження у справі.
У зв'язку з цим відсутні підстави для задоволення заявленого ВККС України клопотання про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 250, 256 КАС України, Суд,
У задоволенні клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у справі № 990/393/24 відмовити.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та не оскаржується.
Повний текст виготовлений 22 квітня 2025 року.
Головуючий суддя: В. М. Бевзенко
Судді: Я. О. Берназюк
Н. В. Коваленко
Т. Г. Стрелець
С. М. Чиркін