23 квітня 2025 року
м. Київ
справа №420/27814/24
адміністративне провадження № К/990/14947/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №420/27814/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2023 року по 17 серпня 2024 року включно та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2023 року по 17 серпня 2024 року у сумі 377039,92 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року позов задоволено частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2023 року по 26 жовтня 2023 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2023 року по 26 жовтня 2024 року у сумі 188986,20 грн (сто вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят шість гривень двадцять копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
09 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №420/27814/24. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «б», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник, посилаючись на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме питання належності середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дотриманням розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця. Скаржник вказує, що на сьогоднішній день Верховним Судом визначено, що у разі непроведення повного розрахунку при звільненні роботодавець має виплатити на користь працівника середній заробіток з урахуванням частки заборгованості за формулою, наведеною у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. У переважній більшості судами апеляційної інстанцій при прийнятті рішень враховується правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, проте, для прикладу Першим апеляційним адміністративним судом винайдено власний механізм встановлення суми компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, що полягає у тому, що сума компенсації визначається виходячи від суб'єктивних переконань колегії суддів, які неможливо пояснити.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування такої норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Так, скаржник викладає доводи щодо наявності у цій справі підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України з посиланням на рішення судів в інших справах, в яких, за твердженням представника позивача, наявні різні підходи до вирішення спору у подібних правовідносинах, проте колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки скаржник посилається на справи за різними обставинами справи та дослідженими доказами на відміну від цієї справи, що своєю чергою не можна визнати належним обґрунтуванням виняткового випадку допуску цієї касаційної скарги у справі, яка розглянута судами в порядку спрощеного позовного провадження, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Отже, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на підпункт «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, вказує, що позивач позбавлений можливості спростувати обставини встановлені у рішенні суду першої та апеляційної інстанцій, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме справи №420/27814/24 розглядається питання належності позивачу середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.
Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження він не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт «б» частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також скаржник вказує, що ця справа має виняткове значення для позивача, оскільки у зв'язку із зверненням до суду позивач зазнав як матеріальних збитків, так і доклав значних моральних та фізичних зусиль в період часу з моменту звернення з позовною заявою до суду до моменту повного виконання рішень суду. Скаржник зазначає, що сума грошового забезпечення, яку відповідачем протиправно не було нараховано під час проходження позивачем військової служби, фактично щомісячно позбавляючи позивача шансу на рівень життя хоча б визначений законом, не кажучи уже про достатній рівень життя для військовослужбовців, та яку навіть не виплачено при звільненні, для позивача є значною, а отримано її було більше ніж через рік після звільнення у примусовому порядку.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для позивача, не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків для позивача, доводи скаржника в цій частині зводяться виключно до незгоди з рішенням суду попередньої інстанції та переоцінки доказів у справі.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі №420/27814/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко