Справа № 2-а-3022/11 Суддя (судді) першої інстанції: Теремецька Н.Ф.
22 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 12 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у місті Славутичі Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю,
Постановою Славутицького міського суду Київської області від 20 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2014, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії управління Пенсійного Фонду України у м. Славутичі Київської області щодо виплати ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як інваліду 2 групи, захворювання якого пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, особі, яка має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесена до категорії 1. Зобов'язано управління Пенсійного Фонду України в м. Славутичі Київської області провести перерахунок ОСОБА_1 розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як інваліду 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та особі, яка має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесена до категорії 1 на підставі ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-ХП у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність і виплачувати у цьому розмірі, починаючи з 1 серпня 2010 року, до зміни зазначеного розміру відповідним законом чи припинення її виплати внаслідок настання обставин, передбачених законом, з урахуванням фактично виплачених сум за цей період.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 16.10.2023 встановлено судовий контроль за виконанням постанови Славутицького міського суду Київської області від 20.07.2011 у справі № 2-а-3022/11. Зобов'язано ГУ ПФ України у Київській області надати в місячний термін з дня отримання даної ухвали Славутицькому міському суду Київської області звіт про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 20.07.2011 у справі № 2-а-3022/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФ України у м.Славутичі Київської області, правонаступником якого є ГУ ПФ України у Київській області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю
21.11.2023 до суду першої інстанції надійшов звіт ГУ ПФ України у Київській області про виконання судового рішення, за результатами розгляду якого ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 07.12.2023 встановлено новий строк для подання звіту та зобов'язано ГУ ПФ України у Київській області надати в місячний термін з дня отримання даної ухвали Славутицькому міському суду Київської області новий звіт про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 20.07.2011 у справі № 2-а-3022/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФ України у м.Славутичі Київської області, правонаступником якого є ГУ ПФ України у Київській області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
28.12.2023 ГУ ПФ України у Київській області подав новий звіт про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 20.07.2011 у справі № 2-а-3022/11.
Ухвалою Славутицького міського суду Київської області від 12.01.2024 визнано поданий ГУ ПФ України у Київській області 28 грудня 2023 року звіт таким, що не підтверджує виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 20 липня 2011 року у справі № 2-а-3022/11. Зобов'язано ГУ ПФ України у Київській області надати в місячний термін з дня отримання даної ухвали Славутицькому міському суду Київської області новий звіт про виконання постанови Славутицького міського суду Київської області від 20.07.2011 у справі № 2-а-3022/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Не погодившись із вказаною ухвалою, ГУ ПФ України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким прийняти поданий звіт. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що постанову Славутицького міського суду Київської області від 20.07.2011 у справі № 2-а-3022/11 виконано в межах покладених судом зобов'язань у повному обсязі, а виплата коштів не проводилась у зв'язку з відсутністю необхідного фінансування.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що виконання судового рішення в повному обсязі не відбулось, а тому поданий звіт не може бути прийнятий судом.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, введення в Україні воєнного стану, заяву скаржника про розгляд справи в порядку письмового провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
З поданого ГУ ПФ України у Київській області звіту про виконання судового рішення вбачається, що позивачу здійснюється нарахування доплати до додаткової пенсії, як особі з інвалідністю 2 групи з числа ліквідаторів ЧАЕС, однак виплата коштів не проводилась у зв'язку з відсутністю необхідного фінансування. Натомість, нараховані суми підлягають виплаті відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 №440 (далі - Порядок №440).
В той же час, окрім проведення перерахунку судовим рішенням також зобов'язано відповідача виплачувати додаткову пенсію у визначеному розмірі.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.1 Порядку №440 він визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за ними.
За визначенням, наведеним у п.2 вказаного Порядку виконання рішення в повному обсязі - повна фактична виплата особі, на користь якої ухвалено рішення суду, суми коштів, яка визначена рішенням, а також повне фактичне вчинення дій щодо майна за рішенням зобов'язального характеру.
Таким чином, у разі не здійснення фактичної виплати позивачу перерахованої суми доплати до пенсії, відсутні підстави вважати, що відповідачем судове рішення виконано в повному обсязі.
Обставина щодо не виконання судового рішення в повному обсязі унеможливлює прийняття звіту ГУ ПФ України у Київській області, поданого в порядку ст.382 КАС України, оскільки наведене суперечить завданню судового контролю.
Доказів здійснення ГУ ПФ України у Київській області виплати позивачу повної суми перерахованої додаткової пенсії ні до суду першої інстанції ні під час перегляду справи в апеляційному подяку відповідачем до суду не надано.
Застосування відповідачем норм Положення №440 не свідчить про виконання судового рішення у повному обсязі, а лише підтверджує, що ГУ ПФ України у Київській області вживає визначені положеннями чинного законодавства заходи, спрямовані на його виконання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем, всупереч статті 129-1 Конституції України, ст.14, 370 КАС України, неповністю виконано постанову Славутицького міського суду Київської області від 20 липня 2011 року, оскільки лише здійснено перерахунок додаткової пенсії позивача, проте заборгованість не виплачена.
Колегія суддів зазначає, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece, № 18357/91).
Відповідно до п.28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 33 рішення у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) державні органи не можуть довільно посилатись на брак коштів як на виправдання невиконання рішення. Відомо, що затримка у виконанні судового рішення може за певних обставин бути виправдана, але не за рахунок звуження суті права, яке захищається статтею 6 Конвенції.
З огляду на вказану практику Європейського суду з прав людини колегія суддів доходить висновку, що неповне виконання відповідачем постанови суду першої інстанції може мати ознаки порушення права позивача, яке гарантується, зокрема, статтею 6 Конвенції.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з положеннями частин 1-3 ст.382 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду судом першої інстанції звіту ГУ ПФ України у Київській області) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за невиконання судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду. При цьому, для прийняття судом звіту суб'єкта владних повноважень необхідним є встановлення виконання відповідним суб'єктом судового рішення у повному обсязі та у спосіб, визначений таким рішенням.
Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 про те, що за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстави вважати, що постанова Славутицького міського суду Київської області від 20.07.2011 у справі № 2-а-3022/11 в повному обсязі виконана відповідачем, що свідчить про наявність підстав для відмови у прийнятті звіту ГУ ПФ у Київській області про виконання рішення суду та встановити відповідачу новий строк для подання звіту про виконання вказаного рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі №560/523/19 та в ухвалі від 04.07.2023 у справі №200/3958/19-а, які підлягають врахуванню судом при вирішенні спірних правовідносин.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Нормами ч.2 ст.328 КАС України не передбачено оскарження постанови суду апеляційної інстанції, постановленої за наслідком розгляду ухвали суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до ст.382 КАС України.
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Славутицького міського суду Київської області від 12 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 22 квітня 2025 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
А.Ю.Кучма