Справа № 620/13354/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Оксана ТИХОНЕНКО
Іменем України
15 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Єгорової Н.М.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління державного бюро розслідувань розташованого у м. Краматорську (ЄДРПОУ 42331094) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки у загальній кількості 58 календарних днів;
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління державного бюро розслідувань розташованого у м. Краматорську (ЄДРПОУ 42331094) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за роботу у вихідні дні за 2022, 2023, 2024 роки у загальній кількості 60 календарних днів;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті м. Краматорську (ЄДРПОУ 42331094) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки в загальній кількості 58 календарних днів, виходячи з середнього грошового забезпечення за останній рік роботи;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті м. Краматорську (ЄДРПОУ 42331094) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за роботу у вихідні дні за 2022, 2023, 2024 роки у загальній кількості 60 календарних днів, виходячи з середнього грошового забезпечення за останній рік роботи.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки у загальній кількості 58 календарних днів.
- зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки в загальній кількості 58 календарних днів, виходячи з середнього грошового забезпечення за останній рік роботи;
- у задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено та ухвалити у цій частині нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні частини позовних вимог щодо компенсації за роботу у вихідні дні.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
У своїй апеляційній скарзі відповідач апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у цій частині нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для здійснення нарахування позивачу спірних виплат відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив службу з 02.03.2021 по 06.09.2024 у ТУ ДБР у м. Краматорську.
Згідно з витягом з наказу відповідача від 29.08.2024 №234-ос/дск позивача звільнено з 06.09.2024 зі служби у ДБР у запас за угодою сторін.
На запит представника позивача, відповідач листом від 25.09.2024 № 13-10-26140/24-кр зазначив інформацію щодо кількості невикористаних днів відпустки: кількість днів невикористаної щорічної відпустки (основної та додаткової) за 2021 рік - 3 календарних дні; кількість днів невикористаної щорічної відпустки (основної та додаткової) за 2022 рік - 32 календарних дні; кількість днів невикористаної щорічної відпустки (основної та додаткової) за 2023 рік - 17 календарних днів; за 2024 рік щорічна відпустка (основна та додаткова) використана в повному обсязі. Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки - при звільненні не виплачувалась. Щодо продовження відпустки - в період з 21 червня по 5 липня 2024 року ОСОБА_1 сформовано е-лікарняний в Електронному реєстрі листків непрацездатності. Відповідно до абз.1 п.3 розд. II Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності від зід 17.06.2021 №1234 (зі змінами), листок непрацездатності вважається виданим через сім днів після дати закриття листка непрацездатності та набуває статусу «готовий до сплати (виданий)». ОСОБА_1 з рапортом про продовження чи перенесення відпустки не звертався. Щодо компенсації за проходження служби у вихідні, святкові дні - відповідно до Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743, грошова компенсація за проходження служби у вихідні, святкові дні не передбачена.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з ДБР у м. Краматорську грошової компенсації за всі невикористані у 2021-2024 роках 58 календарних дні щорічної відпустки.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за роботу у вихідні дні за 2022, 2023, 2024 роки у загальній кількості 60 календарних днів, то суд першої інстанції вказав, що позивачем отримано грошове забезпечення за усі дні служби в тому числі за дні у яких позивач перебував у відрядженні, у вихідні, святкові та неробочі дні.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021-2024 роки.
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Згідно з частинами першої, другою статті 20 Закону № 794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов'язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
При цьому частиною шостою статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №743 (далі - Положення № 743).
Пунктами 81-82 Положення № 743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п'ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.
Згідно з пунктом 84 Положення № 743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.
За правилами пункту 89 Положення № 743 додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.
Відповідно до пункту 94 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.
Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.
Згідно з пунктами 95-95 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв'язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.
За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно з пунктом 97 Положення № 743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.
Наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 № 348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція № 348).
Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції № 348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.
За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.
Положеннями частини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX) встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
У постановах Верховного Суду від 14.11.2024 у справах № 420/3971/23, № 380/16768/22 під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо застосування статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП у в контексті наявності в осіб, що відносяться до начальницького складу ДБР права на компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за попередні роки служби при звільненні.
Відповідаючи на вказане питання, Верховний Суд у постанові від 14.11.2024 у справі № 420/3971/23 зазначив, що особи рядового та начальницького складу ДБР користуються спеціальним правовим захистом, зокрема соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України, з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». Однією з таких гарантій є право на відпустки та компенсації за невикористані відпустки.
Закон № 794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням № 743.
Зазначені нормативно-правові акти є спеціальними щодо КЗпП та Закону № 504/96-ВР, які регулюють трудові відносини підприємств з працівниками в загальному порядку.
Верховний Суд вказав на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Аналізуючи Положення № 743 (норми спеціального законодавства) в розрізі питання надання відпусток та виплат компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР при звільненні, Верховний Суд звернув увагу, що норми цього Положення встановлюють спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов'язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.
Однак, якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.
Навпаки, Положення № 743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об'єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.
Пункт 95 Положення № 743 вказує на компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.
Попри це, варто відзначити, що Положення № 743 та Інструкція № 348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.
Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.
Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов'язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.
Невиконання роботодавцем цього обов'язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
У підсумку Верховний Суд у постанові від 14.11.2024 у справі № 420/3971/23, зважаючи на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, виснував, що до застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми загального трудового законодавства, зокрема КЗпП та Закону № 504/96-ВР.
Отже, за такого правового регулювання та враховуючи практику Верховного Суду сформовану у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що не здійснюючи позивачу грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки у 2022-2024 роках, відповідач діяв не правомірно.
Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.11.2024 у справі № 380/16768/22, від 29.11.2024 у справі № 560/19513/23.
Щодо посилань відповідача на неможливість здійснення компенсації відпуски за 2024 рік у зв'язку із її використанням, колегія суддів зазначає таке.
Так, як вірно встановив суд першої інстанції згідно з витягом з наказу від 28.05.2024 №468дск про надання відпустки ОСОБА_1 , наказано надати ОСОБА_1 частину щорічної оплачуваної відпустки за 2024 рік тривалістю 16 (шістнадцять) календарних днів з 10.06.2024 по 25.06.2024. У період з 21 червня по 5 липня 2024 року ОСОБА_1 сформовано е-лікарняний в Електронному реєстрі листків непрацездатності.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Закону №504/96-ВР щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Згідно частини восьмої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.
Відповідно до пункту 99 Положення № 743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.
Таким чином, норми чинного законодавства передбачають продовження (перенесення) відпустки у разі, якщо під час такої відпустки працівник ДБР захворів. Таке продовження (перенесення) здійснюється на підставі наказу керівника (начальника) по особовому складу за рапортом особи рядового та начальницького складу.
Наведене дає підстави для висновку, що особа рядового та начальницького складу, яка захворіла під час відпустки не втрачає право на її отримання у майбутньому. При цьому, відсутність рапорту та відповідного наказу керівника (начальника) про продовження (перенесення) відпустки не є свідченням її повного використання працівником.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання при звільненні компенсації невикористаної відпустки за 2024 рік.
Щодо грошової компенсації за роботу у вихідні дні.
Згідно частини першої статті 72 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Таким чином, нормами загального законодавства встановлюється два альтернативні способи компенсації за роботу у вихідний день: шляхом надання іншого дня відпочинку або ж шляхом отримання компенсації у грошовій формі.
За змістом пункту 18 Положення 743 у разі встановлення режимів підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, а також у зв'язку із службовою необхідністю особи рядового та начальницького складу несуть службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні, святкові та неробочі дні.
Особам рядового та начальницького складу, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, крім осіб, які працюють у змінному режимі, відповідний час для відпочинку в порядку компенсації надається протягом наступного місяця.
Таким чином, норми спеціального законодавства передбачають, що особам рядового та начальницького складу ДБР за службу понад установлену тривалість робочого часу, а також у вихідні, святкові та неробочі дні надається в порядку компенсації час для відпочинку протягом наступного місяця. Тобто, компенсація за відповідний час служби у грошовій формі для вказаної категорії осіб нормами чинного законодавства не передбачена.
Окрім того, як вірно вказав суд першої інстанції, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби, а не робочих днів за виключенням вихідних та святкових. У зв'язку із цим, суд першої інстанції вірно зауважив, що згідно розрахункових листів та витягів з відомостей про проходження служби, ОСОБА_1 отримано грошове забезпечення за усі дні служби в тому числі за дні у яких позивач перебував у відрядженні, у вихідні, святкові та неробочі дні.
Зважаючи на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для здійснення позивачу грошової компенсації за роботу у вихідні за спірний період.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Н.М. Єгорова
Повний текст постанови складений 21.04.2025.