Справа № 729/208/25 Суддя (судді) першої інстанції: В.І. Бойко
22 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.
судді: Грибан І.О.
Ключкович В.Ю.
при секретарі судового засідання Андрейченко К.Е.
за участю учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача (апелянт): не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Департаменту реалізації державної політики та нагляду за безпекою на наземному транспорті про скасування постанови, -
Позивач звернувся до Бобровицького районного суду Чернігівської області із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Департаменту реалізації державної політики та нагляду за безпекою на наземному транспорті про скасування постанови серії АВ №00002836 від 15.11.2024 року про його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено:
- скасовано постанову головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Є.В. АВ № 00002836 від 15.11.2024, якою ОСОБА_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. за с. 2 ст. 132-2 КУпАП.
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп. судового збору.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням , відповідач ( далі - апелянт) подав апеляційну скаргу на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає його неправомірним, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне і необ'єктивне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та таким, яке прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що притягнення позивача до відповідальності є правомірним. Апелянт наголошує на тому, що виносячи оскаржувану постанову відповідачем зазначено дозволена максимальна фактична маса 40 тон правомірно, оскільки згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху повна маса 44 тони встановлена у разі здійснення перевезення вантажу в контейнерах або в змінних кузовах.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Департаменту реалізації державної політики та нагляду за безпекою на наземному транспорті про скасування постанови та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 22 квітня 2025 року о 12:00.
До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.
Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили та причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Євгенією Володимирівною Постановою серії AB № 00002836 від 15.11.2024, відповідальну особу ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн. за ч. 2 ст. 132- 1 КУпАП.
За змістом вказаної постанови 15.11.2024 о 05 год. 54 хв., за адресою Н-01, км. 198+300, Черкаська область автоматичним пунктом фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті зафіксовано транспортний засіб МАН TGX 26.500, д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався із перевищенням нормативних параметрів зазначених п. 22.5 ПДР України, перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,1875% (2,075 тони) при дозволеній максимальній масі 40 тон.
З постанови вбачається, що вимірювання ваги транспортного засобу здійснювалося технічним засобом марки WIM 9, 9, свідоцтво про перевірку 23-21/000206 дійсне до 03-10-2025 року та 35-02/4095 дійсне до 07-10-2025 року.
Також, позивачем до суду надано копії товарно - транспортної накладної № 40 від 08.11.2024 року зі змісту якої вбачається, що автомобіль MAN ТGХ 26.500, д.н.з. НОМЕР_1 на момент фіксації автоматичним пунктом 15.11.2024 о 05 год. 54 хв., за адресою Н-01, км. 198+300, Черкаська область, рухався з спеціалізованим напівпричепом н/пр. контейнеровозом WIELTON NS3S, д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 являється спеціалізованим напівпричепом н/пр.-контейнеровозом та перебуває у власності ТОВ «ОЛДІС».
Постанова серії AB № 00002836 від 15.11.2024 є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх протиправною.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що фотознімок із фотофіксацією транспортного засобу не є належним доказом, що напівпричеп не є контейнеровозом та зробив висновок, що вказаний транспортний засіб відноситься до комбінованого транспортного засобу, та відповідно до п. 22.5 ПДР України, є автомобілем (тягачем) з спеціалізованим напівпричепом (контейнеровоз), з дозволеною максимальною вагою перевезення 44 т. Також фотознімки не підтверджують доводи відповідача про відсутність маркування та опломбування на контейнеровозі, згідно Правил №363, оскільки вказані обставини могли бути встановлені Укртрансбезпекою лише при особистому огляді спірного транспортного засобу. Проте доказів вчинення таких дій відповідачем не надано. Також, суд зауважив, що постанова не містить жодних відомостей щодо характеристик напівпричіпу - контейнеровозу WIELTON NS3S, д.н.з. НОМЕР_2 , який був приєднаний до транспортного засобу MAN ТGХ 26.500, д.н.з. НОМЕР_1 у момент руху. Крім того суд першої інстанції зазначив, що відповідач на виконання п.6 Інструкції №512 не скористався своїм правом уточнити необхідні відомості перед винесенням оскаржуваної постанови у спірному випадку, зокрема виду причіпу позивача, матеріали справи не містять та відповідачем не доведено.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 19, 46 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Так, відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з пп. 15, 27 п. 5 Положення № 103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Частиною першою статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з частиною другою статті 29 Закону України «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху України передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 1.9. ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п. 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів не перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Статтею 132-1 КУпАП визначено відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Частиною другою статті 132-1 КУпАП визначено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі:
- п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10 % включно;
- однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 %, але не більше 20 %;
- двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 %, але не більше 30 %;
- трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 %.
Згідно примітки до наведеної статті, підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої частинами першою і другою цієї статті, є наявність дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні.
Таким чином, виключно за наявності відповідного дозволу допускається участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 ПДР.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно статті 14-3 КУпАП адміністративну відповідальність несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на момент запиту відсутні відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є директором-керівником ТОВ «ЕСКА КАПІТАЛ», яке є власником вантажного спеціалізованого сідлового тягача марки «MAN» моделі «TGХ 16.500», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ; власником спеціалізованого напівпричепу контейнеровоза, марки «JANMIL» модель «NS3S», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 є ТОВ «ОЛДІС», що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, які містяться в матеріалах справи (а.с. 18-19).
Враховуючи зазначене, при винесені оскаржуваної постанови уповноваженою особою Укртрансбезпеки дотримано вимоги ст. 14-3 КУпАП щодо встановлення відповідальної особи, яка несе адміністративну відповідальність за правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Відтак, позивач є належним суб'єктом відповідальності за правопорушення згідно частини другої статті 132-1 КУпАП.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з положеннями статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об'єкт правопорушення; об'єктивна сторона правопорушення; суб'єкт правопорушення; суб'єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1174 (далі - Порядок).
Згідно з пунктів 2, 16 Порядку посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей про: транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 КУпАП; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; метаданих, сформованих автоматичним пунктом.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 163.
Відповідно до пункту 9 зазначеного Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.
Згідно пункту 2 Порядку система фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі (далі - система) - взаємопов'язана сукупність автоматичних пунктів та інформаційно-телекомунікаційної системи.
Фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку (пункту 7 Порядку).
Відповідно до пункту 12 Порядку автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв'язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.
Таким чином фіксація спірного адміністративного правопорушення може здійснюватися технічними засобами, які здійснюють таку фіксацію в автоматичному режимі.
Вимірювання ваги транспортного засобу здійснювалося технічним засобом марки WIM 9, 9, свідоцтво про перевірку 23-21/000206 дійсне до 03-10-2025 року та 35-02/4095 дійсне до 07-10-2025 року.
Щодо доводів позивача про те, що в оскаржуваній постанові не зазначено всіх даних, які мають значення для розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 17 Порядку № 1174 у постанові про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксоване в автоматичному режимі, зазначаються виміряні з урахуванням похибки вагові та габаритні параметри транспортного засобу, які перевищили нормативні вагові та/або габаритні параметри транспортних засобів на ділянці автомобільної дороги, а також нормативні габаритно-вагові параметри транспортних засобів на даній ділянці автомобільної дороги.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, вона містить всю необхідну інформацію, передбачену КУпАП та Порядком № 1174. Крім того, постанова містить відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації.
Висновки суду та доводи позивача щодо відсутності даних про напівпричіп колегія суддів оцінює критично з огляду на та, що напівпричіп не є самостійним транспортним засобом та відсутність прямої вимоги Закону зазначати в Постановах інформацію про останній, також суд звертає увагу, що напівпричіп було враховано при винесенні постанови про що свідчать данні про кількість вісей, навантаження на кожну з них, відстань та загальну масу транспортного засобу.
Таким чином, доводи позивача про те, що в оскаржуваній постанові не зазначено всіх даних, які мають значення для розгляду справи колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на вищезазначене.
Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач виходив із того, що позивачем перевищено допустимі межі щодо фактичної маси у 40 тонн. Так, згідно оскаржуваних постанов, вбачається що фактичну вагу транспортного засобу зафіксовано 15 листопада 2024 року у 46,750 тонн, що з урахуванням похибки становить 42,057 тонни.
Натомість, звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач наполягає на тому, що перевезення здійснювалося за допомогою контейнеровозу, допустима фактична маса якого для трьохвісного автомобіля (тягача) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровозом), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра становить 44 тонни.
Так, надаючи оцінку доводам сторін, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Так, у п. 22.5 ПДР України для такого виду перевезень, як перевезення контейнеровозом, встановлення вагове обмеження 44 тони замість загального - 40 тон.
Разом встановлене вагове обмеження у 44 тони підлягає застосуванню виключно в разі здійснення перевезення вантажу контейнеровозом з використанням безпосередньо універсального контейнера, який є одиницею транспортного обладнання багаторазового використання, призначеного для перевезення та короткочасного зберігання вантажів без проміжних перевантажень, зручного для механізованого навантаження та розвантаження, завантаження та вивантаження (внутрішній об'єм дорівнює 1 куб.м і більше).
Ключовою обставиною є доведення факту перевезення контейнеровозом саме контейнеру. Поняття «контейнер» визначено у Митному кодексі України від 13.03.2012 № 4495-VI. Пунктом 16 частини 1 статті 4 Митного кодексу України встановлено, що контейнер - транспортне обладнання (клітка, знімна цистерна або подібний засіб), що:
а) являє собою повністю або частково закриту ємність, призначену для поміщення в неї вантажів;
б) має постійний характер і завдяки цьому є достатньо міцним, щоб слугувати для багаторазового використання;
в) спеціально сконструйоване для полегшення перевезення вантажів одним або кількома видами транспорту без проміжного перевантаження;
г) сконструйоване таким чином, щоб полегшити його перевантаження, зокрема з одного виду транспорту на інший;
ґ) сконструйоване таким чином, щоб його можна було легко завантажувати та розвантажувати; д) що має внутрішній об'єм не менше одного метра кубічного.
Термін «контейнер» включає приладдя та обладнання, необхідні для цього типу контейнера, за умови, що вони перевозяться разом із контейнером. Знімні кузови прирівнюються до контейнерів.
Водночас розділом 17 Правил № 363 передбачено, що універсальні автомобільні контейнери призначені для перевезення дрібних партій вантажів без тари, у первинній або у полегшеній тарі. У цих контейнерах перевозяться продовольчі і промислові товари широкого споживання, продукція виробничо-технічного призначення, сільськогосподарські продукти і домашні речі громадян.
Разом з тим забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів.
Універсальні автомобільні контейнери, що належать Перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб.м; місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера. Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Відсутність контейнеру із відповідним маркуванням підтверджується і фотознімками, зробленими під час фіксації факту порушення.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо необхідності проведення особистого огляду спірного транспортного засобу для встановлення факту відсутності маркування та опломбування на контейнеровозі, згідно Правил №363, оскільки правопорушення за яке було притягнуто позивача до адміністративної відповідальності фіксується в автоматичному режимі та не передбачає вимог для зупинення та огляду транспортного засобу.
При цьому, дана обставина є одним з доказів наявності або відсутності контейнера під час фіксації правовопорушення.
При цьому, що у розділі 19 Правил № 363 (Правила перевезень продукції сільського господарства) визначено правила перевезення зернових вантажів, відповідно до яких відповідну продукцію перевозять тарним або безтарним способом рухомим складом з бортовими, самоскидними та спеціальними кузовами (п. 19.1.1).
Втім, як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин перевезення соняшника - сипучого вантажу (а.с. 17), здійснювалося безтарним способом, рухомим складом та без застосування контейнера у розумінні вищенаведених нормативних приписів.
При цьому, суд звертає увагу на те, що надана позивачем товарно-транспортна накладна №23 від 15.11.2024 не містить інформацію про здійснення перевезення контейнером, як і про опломбування контейнера.
З наявних матеріалів фотофіксації правопорушення вбачається, що транспортний засіб на якому зафіксовано перевищення вагових норм перевозився вантаж в напівпричепу з високими бортами.
Суд зазначає, що зміна функціонального призначення контейнеровоза не надає позивачу можливості збільшити норматив навантаження транспортного засобу. Позивачем на контейнеровоз встановлено кузов із переобладнаних контейнерів (зрізано їх верхню частину) з метою збільшення ваги перевезення вантажу.
Колегія суддів погоджується з твердженням апелянта, що здійснення позивачем вантажного перевезення саме контейнером, ідентифікації такого контейнера, доказів щодо використання контейнера, товарно-супровідних документів на перевезення вантажу контейнером, або сертифікатів на такий контейнер, які б могли свідчити на користь висновку про контейнерні перевезення транспортним засобом позивача, матеріали справи не містять.
З огляду на це, судова колегія вважає, що таке переміщення вантажу не є контейнерним перевезенням саме в розумінні чинного законодавства, а отже при його здійсненні Позивач був зобов'язаний дотриматися нормативу навантаження 40 т. Втім така норма ним дотримана не була.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 814/1460/16.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, колегія суддів, дійшла висновку, що оспорювані постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи викладене, наявні підстави для задоволення апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті та скасування рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підставою скасування рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 3 ст. 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 229, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.
Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Департаменту реалізації державної політики та нагляду за безпекою на наземному транспорті про скасування постанови - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Б. Парінов
Судді І. О. Грибан
В. Ю. Ключкович
(Повний текст судового рішення виготовлено 22 квітня 2025 року)