Справа № 320/50457/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
22 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Коренко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Паритет" про визнання протиправною та скасування постанови
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 27.01.2022 ВП НОМЕР_1.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача, як боржника виконавчого провадження, виконавчого збору. Також, вказує, що позивач звернувшись з даним позовом пропустив строк такого звернення.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Святошинським районним судом м. Києва 22 лютого 2017 року видано виконавчий лист №759/10450/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська-Русь» грошових коштів у розмірі 51 080 678,45 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 20 липня 2017 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №759/10450/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Київська-Русь» заборгованість за кредитним договором у розмірі 51 080 678,45 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 27 січня 2022 року закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №759/10450/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Паритет» заборгованість за кредитним договором у розмірі 51 080 678,45 грн.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 27 січня 2022 року у ВП НОМЕР_1 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір 5 099 708,85 грн (у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом 51 080 678,45 грн).
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Боровик М.І. від 04 лютого 2022 року у ВП НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження за постановою НОМЕР_1 від 27 січня 2022 року за якою стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір 5 099 708,85 грн (у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом 51 080 678,45 грн).
Не погоджуючись з постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27 січня 2022 року, позивач звернулася із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо здійснення виконавчих дій до 05 жовтня 2016 року регулювались Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-XIV). З 05 жовтня 2016 року вступив у силу Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження».
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
У відповідності до частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частинами 1 та 5 статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону
Приписами частин 1, 2, 4, 5 статті 27 Закону № 1404-VIII регламентовано, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
З аналізу наведених норм вбачається, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, станом на час відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 (20 липня 2017 року) частина 2 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, внесено зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, у відповідності до яких частина 2 статті 27 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Як вірно зауважено судом першої інстанції, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що державний виконавець під час прийняття спірних рішень визначив суму виконавчого збору в розмірі 10 % від суми, яка зазначена у виконавчому листі Святошинським районним судом м. Києва №759/10450/15-ц від 22.02.2017.
Отже, державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон №1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.
Поряд із цим, приписами статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Відтак, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна після 28.08.2018 (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище позивача, як боржника у виконавчому провадженні, а також того, що матеріали справи не містять в собі жодних належних та достатніх доказів на підтвердження фактичного стягнення з позивача (боржника) коштів за виконавчим документом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 5 099 708,85 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №640/32814/20, від 28.01.2021 у справі №420/769/19, від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, від 21.01.2021 у справі №640/3430/19, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20.
Щодо посилань Міністерства юстиції України в апеляційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом , колегія суддів, зазначає наступне.
Приписами ч. 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Так, положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною шостою статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
В позові було вказано, що про існування виконавчого провадження № НОМЕР_2 ОСОБА_1 стало відомо в січні 2024. До цієї дати жодних постанов або повідомлень, всупереч ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", боржнику не надходило, що відповідачем не було спростовано в суді апеляційної інстанції.
У зв'язку з такими обставинами, на адресу Святошинського ВДВС було направлено адвокатський запит від 08.01.2024 про надання: інформації щодо статусу ВП № НОМЕР_2, копію документа на підставі якого було відкрито ВП № НОМЕР_2; копію постанови про відкриття ВП № НОМЕР_2).
Адвокатський запит від 08.01.2024 був отриманий Святошинським ВДВС 12.01.2023, але відповідь у встановлений строк надано не було.
У зв'язку з такими обставинами, 24.01.2024, представником ОСОБА_1. було направлено повторний адвокатський запит на адресу Святошинського ВДВС, Центрального міжрегіонального управління та Міністерства юстиції про надання: інформації щодо статусу ВП № НОМЕР_2; копію документа на підставі якого було відкрито ВП № НОМЕР_2; копію постанови про відкриття ВП № НОМЕР_2 (з ідентифікатором); інформацію про причини ненадання відповіді на адвокатський запит від 08.01.2024.
З матеріалів справи вбачається, що відповідь на адвокатський запит від 08.01.2024 була направлена 18.01.2024, та отримана представником ОСОБА_1. 01.02.2024.
08.02.2024, представником ОСОБА_1. було направлено позовну заяву з додатками до Київського окружного адміністративного суду.
У зв'язку з відсутністю інформації щодо стану відкриття провадження у справі, 22.05.2024, представником ОСОБА_1. було направлено заяву про стан розгляду справи.
03.06.2024 було сформовано протокол автоматизованого розподілу справ між суддями та визначено для розгляду справи суддю Перепелицю А.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 позовну заяву у справі № 320/25178/24 було залишено без руху з підстав оплати судового збору не в повному обсязі та відсутності клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку (хоча таке було заявлено в змісті самої позовної заяви) та встановлено десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.
На виконання вказаної ухвали, представником позивача було подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
В подальшому ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2024, позовну заяву було повернуто з підстав неусунення недоліків.
Таким чином, сторона позивача системно цікавилася станом розгляду заяви, а відтак позивач не втратив інтерес до справи та вчиняв всі можливі дії для оскарження спірної постанови.
Також, позивач після повернення первинної позовної заяви (12.08.2024), невідкладено звернувся з повторною позовною заявою(19.08.2024).
Таким чином, посилання апелянта на те, що суд першої інстанції мав залишити позов без розгляду є необґрунтованими, адже положення ч. 3 ст. 123 КАС України стосуються випадку, коли позивач не заявляв про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду з адміністративним позовом та не довів поважність причин пропуску такого строку. Позивач, обидва рази заявляв клопотання про поновлення процесуального строку та обидва рази надавав докази, які обґрунтовують поважність причин пропуску такого строку, тому посилання скаржника в цій частині апеляційної скарги не обґрунтовані.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає оскарженню в силу приписів ч.3 ст.272 КАС України
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
А.Ю. Кучма
Повне судове рішення складено «22» квітня 2025 року.