21 квітня 2025 року м. Київ справа №640/39833/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
І. Зміст позовних вимог.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України , в якому просить суд:
- зобов'язати Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України виплатити їй середній заробіток за час затримки у виплаті по день фактичного розрахунку при звільненні у сумі 21 373,30 грн;
- стягнути з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на її користь моральну шкоду у розмірі 500 грн.
ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що 16 жовтня 2020 року її було звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до наказу № 213-О від 16 жовтня 2020 року. У день звільнення остаточний розрахунок з нею не проведено. Виплата всіх належним сум при звільненні нею була отримана лише 29 жовтня 2020 року.
09 листопада 2020 року вона звернулась до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні, проте листом від 23 листопада 2020 року відповідач аргументованої відповіді не надав.
Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що в день звільнення з позивачем була досягнута усна домовленість про те, що вона не заперечуватиме щодо проведення розрахунку в кінці жовтня 2020 року. Заперечують проти розрахунку позивача, оскільки нею враховані календарні дні, а потрібно рахувати робочі дні. За таких обставин, затримка виплати становить 8 робочих днів. Крім того, позивачем не наданий суду розрахунок моральної шкоди.
ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2022 поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
01.06.2021 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 19.01.2023 №03-19/3981/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/39833/21.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 року прийнято справу до провадження.
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Відповідно до вимог статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши докази і письмові пояснення учасників справи, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів №16-о від 31 липня 2020 року призначена на посаду головного спеціаліста відділу поводження з небезпечними відходами Департаменту з питань поводження з відходами екологічної безпеки у порядку переведення.
Відповідно до наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів №213-О від 16 жовтня 2020 року позиваку звільнено за угодою сторін.
При звільненні з позивачкою не був проведений повний розрахунок та належні їй кошти не були виплачені.
27 жовтня 2020 року позивачкою на електронну адресу відповідача було надіслано заяву про проведення розрахунку при звільненні.
Листом від 01 листопада 2020 року позивачку повідомлено про те, що пакет документів для проведення розрахунку було надано до Державної казначейської служби України 28 жовтня 2020 року.
Виплата всіх належним сум при звільненні били виплачені 29 жовтня 2020 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення визначає закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому, до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення Кодексу законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у по справі №813/356/16.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (чинної на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України, в редакції на дату звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Постановою суду від 27.07.2023 у справі №560/11025/22 встановлене право позивача при звільненні з військової служби на отримання грошового забезпечення.
Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Невиплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що позивачку наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів №213-О від 16.10.2020 року позиваку звільнено за угодою сторін, згідно з частиною 2 статті 86 Закону України «Про державну службу».
Тому відлік строку затримки щодо виплати позивачу заробітної плати розпочинається з 16.10.2020, з дня, наступного за днем, у який позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення. Повний розрахунок проведений 29.10.2020.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з цивільного захисту з 16.10.2020 по 29.10.2020.
Відповідно до довідки про заробітну плату позивачки за серпень - вересень 2020 року загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 68440,00 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період - 42 календарний день.
Таким чином, середній заробіток позивача складає 372,59 грн (22727,83 грн : 61 день).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 06.05.2021 по 18.07.2022 становить 439 календарних дні.
З довідки Пенсійного фонду України від 01 грудня 2020 року вбачається, що за серпень 2020 року заробітна плата становила 35892 гривні 17 копійок, а за вересень 2020 року - 33160 гривень.
Відповідно середньоденна заробітна плата становить 1644 гривні 09 копійок ((35892,17 + 33160) / 42 дні = 1644,09).
Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 17 жовтня 2020 року по 29 жовтня 2020 року та складає 9 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 14796 гривень 81 копійку (1644,09 х 9 = 14796,81).
Таким чином, нарахуванню та виплаті позивачці підлягає 14796 гривень 81 копійка середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на моральну шкоду в розмірі 500 гривень, суд зазначає наступне.
Суд вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтується на вимогах ст.237-1 КЗпП України, якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив та чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв'язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Так, з огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
Оцінка рівня моральної шкоди залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров'я потерпілого. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.
Аналогічний правовий висновок сформований у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (адміністративне провадження № К/9901/17533/18).
Водночас, як свідчить позиція Європейського суду з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року -
37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).
Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
При вирішенні питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені її трудові права суд вважає, що дана позовна вимога підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведена правомірність відмови щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи розгляд правовідносин щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції статті 117 КЗпП України суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом зобов'язанти відповідача нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі, в тому числі за період з 06.05.2021 по 18.07.2022 в розмірі 14796 гривень 81 копійку та стягнення моральної шкоди у розмірі 500 грн.
VІ. Судові витрати.
При зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. З огляду на викладене, відповідно до ст. 139 КАС України, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України щодо не нарахування та не невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.10.2020 року по 29.10.2020 року у сумі 14796,81 грн.
Стягнути з Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (вул. Митрополита Василя Липківського, 35, м. Кив, 03035, код ЄДРПОУ 43672853).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Жук Р.В.