23 квітня 2025 рокуСправа № 160/8185/24
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 , до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду знаходилась вищезазначена справа.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі:
визнано протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
зобов'язано Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507.54 грн;
визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507,54 грн;
зобов'язано Державну судову адміністрацію України провести фінансування для виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі у розмірі 119 507,54 грн.
На виконання вказаного рішення, судом 05.08.2024 видано виконавчі листи.
Через систему "Електронний суд" 10.04.2025 від позивача до суду надійшла заява про зміну способу та порядку виконання рішення суду, в якій заявник просить суд змінити спосіб та порядок виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2024 у справі № 160/8185/24 на стягнення з Дніпропетровського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507.54 грн.
Розгляд зазначеної заяви призначено на 22.04.2024, про що заявника та інших учасників провадження повідомлено шляхом направлення судових повісток.
Заявник подав заяву, у якій просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Відповідно до положень статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
В обґрунтування заяви про зміну способу виконання рішення суду заявник зазначає про систематичну бездіяльність відповідача та його ухилення від виконання судового рішення, що порушує права позивача та фактично унеможливлює виконання судового рішення.
На підставі частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вирішуючи заяву про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі № 160/8185/24, дійшов таких висновків.
Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, в силу наведених вище норм, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 13.12.2024, ВП № 76777492, винесеною головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дрижирук Ольгою Олександрівною, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 160/8185/24, виданого 05.08.2024 Дніпропетровським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Дніпропетровського окружного адміністративного суду здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 належної недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 119 507,54 грн.
Відповідно до Вимоги виконавця від 28.02.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд зобов'язано протягом трьох робочих днів надати до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) інформацію щодо здійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати належної суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, як це передбачено резолютивною частиною виконавчого листа № 160/8185/24, виданого 05.08.2024 Запорізьким окружним адміністративним судом.
У листі вих. № 08/18415/25 від 13.03.2025 Дніпропетровський окружний адміністративний суд повідомив, що на виконання рішення суду здійснено нарахування недоплаченої суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 119 507,54 грн. У листі також зазначено, що відповідні кошти підлягають виплаті виключно за рахунок бюджетної програми за кодом програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів (КПКВК) 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників судів» (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 640/17852/19).
У той же час порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов'язковість судових рішень).
Згідно зі статтею 2 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Так, приписами Закону України "Про виконавче провадження" визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно із частиною 3 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України).
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2024 у справі №160/8185/24, зокрема, зобов'язано Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507,54 грн.
Згідно з листом Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2025 № 08/18415/25, на виконання судового рішення нараховано недоплачену суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507,54 грн., виплата якої підлягає здійсненню виключно за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150. Враховуючи викладене та аналогічну правову позицію Верховного Суду (постанова від 13.04.2023 у справі № 640/17852/19), виконання рішення щодо зобов'язання державного органу вчинити певні дії щодо коштів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за окремою бюджетною програмою у порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Суд зазначає, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Разом з тим у даній справі суд не здійснює вихід за межі позовних вимог та не вирішує питання, що не було предметом дослідження при розгляді справи, а лише конкретизує спосіб виконання рішення суду шляхом стягнення заборгованості.
Встановлення такого способу виконання направлено на своєчасне та повне виконання судового рішення, а також відповідає вимогам прямих норм статті 124 Конституції України.
Разом з тим, Верховний Суд у пунктах 31 та 32 постанови від 06.03.2025 у справі № 620/1206/24, розглядаючи аналогічні правовідносини, вказав на неефективність обраного позивачем та застосованого судом першої інстанції способу захисту порушеного права на належний розмір суддівської винагороди шляхом зобов'язання відповідача здійснити її нарахування та виплату, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Суд зазначив, що такий спосіб не виключає подальших протиправних рішень та дій суб'єкта владних повноважень і у разі невиконання або неналежного виконання рішення зумовлює необхідність повторного звернення до суду замість примусового виконання.
Враховуючи вимоги до судового рішення щодо його чіткості та виконавчості, резолютивна частина повинна містити вичерпне вирішення спору, унеможливлюючи різночитання та забезпечуючи ефективне виконання. Відтак, єдиним належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є стягнення суддівської винагороди за відповідний період у конкретно визначеному щомісячному розмірі з урахуванням вже виплачених сум.
Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, суд дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243, 248, 256, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 , до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, до Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Змінити спосіб виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.06.2024 та встановити спосіб виконання рішення шляхом стягнення з Дніпропетровського окружного адміністративного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 119 507,54 грн.
Копію ухвали направити учасникам справи та заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала виготловлена у повному обсязі та підписана суддею 23 квітня 2025 року.
Суддя Сацький Р.В.