11 березня 2025 року 12:27Справа № 280/11145/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Власюка В.О. та представників
позивача Гордєєва М.С.
відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Східного офісу Держаудитслужби в особі територіального структурного підрозділу: Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення коштів,
02.12.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Східного офісу Держаудитслужби в особі територіального структурного підрозділу: Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 177 124,30 грн до Державного бюджету України, номер рахунку (стандарт ІВАN) UА078999980313080102000008479, отримувач - ГУК у Зап.обл/ТГ м.Запоріжжя/21080600, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код отримувача (ЄДРПОУ) 37941997, код класифікації доходів бюджету 21080600 «Суми, стягнені з винних осіб, за шкоду, заподіяну державі, підприємству, установі, організації».
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що проведеною ревізією відповідача установлено, серед іншого, порушення в частині недоотримання Державним бюджетом України доходів у загальній сумі 177 124,30 грн. Так, станом на 31.12.2023 на спеціальному рахунку в/ч НОМЕР_1 НГУ рахується залишок коштів, отриманих від військовослужбовців на відшкодування завданих збитків. На думку позивача, дані кошти, невитрачені протягом поточного бюджетного періоду на відновлення або придбання військового та іншого майна, належать зарахуванню до загального фонду Державного бюджету. Відповідач добровільно вказані суми не перерахував, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою суду від 05.12.2024 відкрито провадження у справі № 280/11145/24; призначено підготовче засідання на 16.01.2025.
Протокольною ухвалою суду від 16.01.2025 відкладено підготовче засідання до 04.02.2025.
Відповідач позов не визнав, у поданому відзиві (вх. від 03.02.2025 № 4943) послався на те, що формулювання статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX не дає підстав вважати, що кошти, отримані військовою частиною у відповідному році, повинні в цьому році і бути використані. Також комісія, посилаючись на Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, не зазначає статтю відповідного Закону, якою передбачено обов'язок військової частини здійснити перерахування коштів в дохід державного бюджету. Норма цієї статті спрямована на відновлення або придбання військового та іншого майна, яке було умисно знищене, пошкоджене чи в інший спосіб незаконно використане. На час проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини вище перелічене майно на загальну суму 177 124,30 грн не було відновлено. Враховуючі вищевикладене вважає, що посадові особи військової частини діяли в порядку, визначеному чинним законодавством України з питань бюджетної політики. У задоволенні позову відмовити.
Протокольною ухвалою суду від 04.02.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 18.02.2025.
07.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 5991), в якій він заперечує проти доводів відповідача.
Протокольною ухвалою суду від 18.02.2025 відкладено підготовче засідання до 25.02.2025.
Протокольною ухвалою суду від 25.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в цей же день; в судовому засіданні оголошено перерву до 11.03.2025.
У судовому засіданні 11.03.2025 на підставі ст. 250 КАС України судом проголошено скорочене судове рішення. Технічна фіксація здійснювалася за допомогою комплексу «Оберіг».
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності з'ясував наступне.
Відповідно до п. 8.6 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на I квартал 2024 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 28.03.2024 №№ 103, 104, 105, 106, від 08.05.2024 №№ 143, 145, 146, від 03.06.2024 № 172, виданих начальником Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, ревізійною групою Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області проведено планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 01.01.2022 по 31.12.2023.
Ревізію проведено в період з 29.03.2024 по 20.06.2024 (із зупиненням в період з 29.04.2024 по 08.05.2024, з 10.05.2024 по 03.06.2024, з 10.06.2024 по 14.06.2024) та за її результатами складено акт від 27.06.2024 № 040815-20/2, в якому зафіксовано, крім іншого, наступне.
Так, станом на 31.12.2023 на спеціальному рахунку в/ч НОМЕР_1 НГУ (форма звіту 4-2д) рахується залишок коштів, отриманих від військовослужбовців на відшкодування завданих збитків, в сумі 177 124,30 грн.
Із посиланням на ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України в акті вказано, що відшкодування військовослужбовцями матеріальної шкоди, нанесеної державі, не є джерелом доходу спеціального фонду військової частини.
Враховуючи положення п. 2.4. Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 № 372 та ч. 5 ст. 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX, суми, отримані в/ч НОМЕР_1 НГУ від військовослужбовців як відшкодування матеріальних збитків, нанесених державі, належать зарахуванню до загального фонду державного бюджету.
Не погодившись із даними висновками, позивач подав заперечення на акт ревізії, оформлені листом від 09.07.2024 № 3/29/13/1-9763, які відповідно до висновку відповідача від 29.07.2024, ним не приймаються.
Висновки позивача, викладені в акті ревізії від 27.06.2024 № 040815-20/2, слугували підставою для формування вимоги від 08.08.2024 № 040815-15/2199-2024 «Щодо усунення порушень законодавства».
Згідно вказаної вимоги, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 8, п. 7 ст. 10, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», пунктів 46, 49, 50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550, пп. 9 п. 4, пп. 16 п. 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою КМУ від 03.02.2026 № 43, пп. 14 п. 6 Положення про управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, затвердженого наказом Східного офісу Держаудитслужби від 29.08.2016 № 3, Управління Східного офісу Державної аудиторської служби України в Запорізькій області вимагає, крім іншого:
забезпечити перерахування в дохід державного бюджету коштів у сумі 177 124,30 грн (пункт 6 вимоги).
Неперерахування відповідачем в дохід державного бюджету коштів у сумі 177 124,30 грн слугувало підставою для звернення Східного офісу Держаудитслужби в особі територіального структурного підрозділу: Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Частиною першою статті 2 Закону № 2939-XII установлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб'єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб'єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. (частина 2 статті 2 Закону № 2939-XII).
Згідно з пунктами 1, 7, 10, 13 частини 1 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надається право:
перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;
при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Частиною 2 статті 15 Закону № 2939-ХІІ встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що органу державного фінансового контролю надано повноваження здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та в разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
У постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 1440/1820/18, від 10.12.2019 у справі № 808/6509/13-а, від 07.02.2020 у справі № 803/634/17, від 14.02.2020 у справі № 825/3661/15-а, від 28.02.2020 у справі № 808/4044/17, від 28.02.2020 у справі № 2040/6542/18, від 18.03.2020 у справі № 826/14169/17, від 31.03.2020 у справі № 817/650/18, від 22.09.2020 у справі № 820/1286/18, від 27.05.2021 у справі № 160/8621/19, від 17.06.2021 у справі № 0440/6907/18, від 16.11.2021 у справі № 160/9553/18 Верховний Суд дійшов висновку, що при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Законність та правильність обчислення розміру визначення збитків може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом органу фінансового контролю до винних осіб, а не у справі за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Перевіряючи правомірність вимог позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 177 124,30 грн до Державного бюджету України, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 13 Бюджетного кодексу України унормовано, що бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. При цьому надходження бюджетних установ у вигляді майна (активів) в натуральній формі, отримане від інших бюджетних установ, які відповідно до законодавства виконують функції з управління об'єктами державної (комунальної) власності, у межах відповідного бюджету, не є власними надходженнями таких бюджетних установ.
Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:
перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;
друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.
У складі другої групи виділяються такі підгрупи, зокрема, підгрупа 2 - надходження, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб.
Згідно частини п'ятої статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX, суми, стягнені відповідно до цього Закону з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої військовій частині, установі, організації, закладу, з урахуванням фактичних витрат на відновлення або придбання військового та іншого майна, а суми, що залишилися після здійснення такого відшкодування, перераховуються до Державного бюджету України.
Пунктом 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116, визначено, що із сум, стягнутих відповідно до цього Порядку, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, установі і організації з урахуванням фактичних витрат підприємства на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей та вартості робіт з їх відновлення. Залишок коштів перераховується до державного бюджету.
У справі, що розглядається, не є спірним те, що у відповідача станом на 31.12.2023 на спеціальному рахунку обліковуються кошти, отримані від військовослужбовців на відшкодування завданих збитків, в сумі 177 124,30 грн. Випадків неціольового використання цих коштів ревізією не установлено.
Однак, на думку позивача, ці кошти, невикористані у поточному бюджетному періоді, мали бути перераховані до Державного бюджету України.
Із цього приводу суд зазначає, що норма частини п'ятої статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX не містить застереження про необхідність використання коштів на відновлення або придбання військового та іншого майна саме протягом бюджетного року. Тобто, відповідач може спрямувати ці кошти за призначенням протягом іншого бюджетного періоду.
Суд зазначає, що військова частина, маючи на своїх рахунках кошти, отримані від військовослужбовців на відшкодування завданих збитків, має обов'язок перерахувати до Державного бюджету України суми, що залишилися після здійснення такого відшкодування.
Проте, наразі ці кошти ще не були використані відповідачем за цільовим призначенням, відповідно, залишок сум ще не утворився. Підстави для перерахунку усієї зазначеної суми у військової частини відсутні з огляду на приписи статті 13 Бюджетного кодексу України, частини п'ятої статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX, пункту 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідач, здійснюючи бухгалтерський облік, керувався, в т.ч., роз'ясненнями Міністерства фінансів України, наданими листом від 15.04.2021 № 35020-12-5/12338 Міністерству внутрішніх справ України.
Відповідно до цих роз'яснень відображення в бухгалтерському обліку операцій з відшкодування суми вартості збитків за нестачі, установлені під час інвентаризації, що віднесена на рахунок винних осіб, залежно від виду активів здійснюється відповідно до пунктів 1.32, 2.20, 3.20 Типової кореспонденції субрахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з активами, капіталом та зобов'язаннями розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими фондами, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2015 № 1219.
Ураховуючи те, що такі активи будуть використані на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей, Міністерством фінансів України запропоновано використати код класифікації доходів бюджету 25020200 «Надходження, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб», який відповідно до частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України є джерелом формування спеціального фонду державного бюджету.
Зазначене спростовує доводи позивача про те, що спірні кошти не є джерелом доходу спеціального фонду військової частини.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви Східного офісу Держаудитслужби в особі територіального структурного підрозділу: Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення коштів - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 23.04.2025.
Суддя Ю.П. Бойченко