17 квітня 2025 року м. Ужгород№ 260/7176/24
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України виготовлена вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 22 квітня 2025р.
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , яким просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у відставку на підставі пп.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в листопаді 2024 року позивач, звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з поважних причин, пов'язаних із сімейними обставинами, а саме на підставі абз. 12 пп.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а саме необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи та який потребує постійного догляду.
До рапорту були надані відповідні документи (перелік документів та самі документи знаходяться у матеріалах справи), які підтверджують те, що здійснюється постійний догляд за батьком, однак рішення щодо вказаного рапорту (задоволено чи відмовлено) військовою частиною не було прийнято, однак надана відповідь, в якій зазначено, що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, так в рапорті та доданих документах підтверджено наявність члена сім'ї І ступеня споріднення та не доведено відсутність інших членів сім'ї І та II ступеня споріднення, окремо було запропоновано позивачу в даному листі «за наявності підтверджуючих документів, що дають право на звільнення з військової служба подати їх або завірені нотаріальні копії для повторного розгляду рапорта по суті».
В грудні 2024р. на виконання наведеного та з метою повторного розгляду по суті позивачем повторно подано рапорт, де просив для завершення процедури звільнення у відповідності до чинного законодавства звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця.
Після проведення такого та затвердження рапорту, який направлений до в/ч позивач повторно звернувся до в/ч з рапортом від 20 лютого 2023р. в якому детально вказана хронологія звернень та наявність підстав для звільнення з військової служби.
Не зважаючи на наведене, висновки ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлені при проведенні обстеження сімейного стану військовослужбовця відображені у відповідному акті, в/ч 05.03.2025р. було прийнято рішення по даному рапорту яким відмовлено у звільненні з військової служби.
Оскільки таке рішення є протиправним та незаконним тому звернувся до суду та просив суд зобов'язати військову частину вчинити дії, щодо звільнення з військової служби, на підставі пп.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду.
Відповідачем було подано відзив відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що підстав для звільнення з військової служби позивач не має, оскільки такі передбачені ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Зокрема зазначено, що позивач не надав військовій частині документи, які б підтверджували наявність всіх необхідних умов для звільнення із військової служби із підстави визначеної п.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме не доведено потребу батька у постійному догляді, не доведено неможливість членом сім'ї І ступеня споріднення (братом) здійснювати догляд через потребу самого у постійному догляді, та не доведено відсутність інших членів сім'ї різних ступенів споріднення.
На підставі наведеного просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивачем до суду було подано відповідь на відзив, відповідно до якого зазначає, що документами поданими до суду та в/ч чітко встановлено, що брат є інвалідом ІІІ групи та проживаючи окремо не може здійснювати догляд. Також потреба у догляді чітко встановлена довідками ЛКК, іншими документами та підтверджена відповідно до висновків Акту обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця від 12.02.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після погодження направлено до військової частини НОМЕР_1 за вихідним №1089/874 від 12.02.2025. для виконання.
Комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 встановила, що інших родичів немає, хто би міг здійснювати догляд за хворим батьком, як особою з інвалідністю ІІ групи, а тому військовослужбовець ОСОБА_1 підлягає звільненню зі військової служби під час мобілізації.
На підставі наведеного просив позов задоволити.
Окремо, позивач зазначив, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі 260/6081/24 визнано неправомірність дій BJIK при ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення 13 серпня 2024 року медичного огляду відносно нього - ОСОБА_1 , 07.01.1980 року та скасовано довідку №3232 військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 №20949 від 13.08.2024 щодо його придатності до військової служби за станом здоров'я.
Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 1980р.н. мав певний ряд хвороб, а саме Ішемічна хвороба серця, Стенокардія напруги ФК III. 120. Кардіосклероз атеросклеротичний. 125. Відносна МН II. Відносна ТН І. Екстрасистолічна аритмія. 149. Пароксизмальна СВТ. 147. Часткова блокада правої ніжки пучка Гіса. 145. Гіпертонічна хвороба II (другої) стадії, 3 (третього) ступеня, ризик високий. 111. Дилятація висхідного відділу аорти з AH І ст. СН II А зі зниженою ФВ (ФВ 46-47%). 150. Варикозна хвороба обох нижніх кінцівок. ХВН II. Незначне порушення функції кровообігу. 183. Хронічний комбінований геморой II ступеня. К64. Викривлення носової перетинки з порушенням носового дихання. J34.
23 липня 2024 року позаштатною постійно діючою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 за розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.07.2024 №1796 проведено медичний огляд ОСОБА_1 з метою визначення придатності до військової служби у відповідності до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі Наказ МОУ №402).
За результатами огляду (на підставі статті 40а графи II Розкладу хвороб) було встановлено непридатність ОСОБА_1 до військової служби з виключенням з військового обліку, яке оформлено Свідоцтвом про хворобу №11/3320 від 23.07.2024.
Не зважаючи на наведене був доставлений для повторного проходження ВЛК 13 серпня 2024р., де був оглянутий та визнаний «приданим до військової служби».
Оцінку вказаним діям в подальшому надав Закарпатський окружний адміністративний суд у справі №260/6081/24, де і було винесено Рішення 04.03.2025р., яким позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано неправомірними дії ВЛК щодо проведення повторного медичного огляду 13 серпня 2024р. та скасовано довідку щодо придатності ОСОБА_1 до військової служби.
Відповідно до Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №224 від 14 серпня 2024 року позивач був призваний на військову службу Водієм-стрільцем 3 відділення охорони 2 взводу охорони 4 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони в/ч НОМЕР_1 .
В подальшому Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2024 № 269 ОСОБА_1 призначено на посаду сапера розмінування - електрика 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.12.2024 №345 ОСОБА_1 призначено на посаду сапера розмінування 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Перебуваючи на різних посадах в листопаді 2024 року позивач, звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з поважних причин, пов'язаних із сімейними обставинами, а саме на підставі абзацу 12 пп.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», а саме необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи та який потребує постійного догляду.
До рапорту були надані відповідні документи (перелік документів та самі документи знаходяться у матеріалах справи), які підтверджують те, що здійснюється постійний догляд за батьком, однак рішення щодо вказаного рапорту військовою частиною не було прийнято, але була надана відповідь, в якій зазначено, що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав передбачених законодавством для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, так в рапорті та доданих документах підтверджено наявність члена сім'ї І ступеня споріднення та не доведено відсутність інших членів сім'ї І та II ступеня споріднення, окремо було запропоновано позивачу в даному листі «за наявності підтверджуючих документів, що дають право на звільнення з військової служба подати їх або завірені нотаріальні копії для повторного розгляду рапорта по суті».
10 грудня 2024р. на виконання наведеного та з метою повторного розгляду по суті позивачем повторно подано рапорт, де повідомлено наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я». ОСОБА_2 є батьком позивача.
Фказаний факт не потребує окремого дослідження, оскільки вже встановлений відповідними органами та підтверджується законодавчо передбаченими документами. (додаються).
ОСОБА_4 (дружина ОСОБА_2 , 1956 р.н. та мама позивача ) померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть додається).
ОСОБА_5 ,1986 р.н., син ОСОБА_2 , 1956 р.н. та брат позивача є особою із інвалідністю ІІІ групи, військову службу не проходить за станом здоров'я та за станом здоров'я не може здійснювати сторонній догляд. (підтверджується відповідними документами, які додаються до рапорта).
Таким чином позивач повідомив та стверджує, що інші члени родини, які б могли здійснювати постійний сторонній догляд за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особою з інвалідністю ІІ групи відсутні.
Для підтвердження наведеного та завершення процедури звільнення позивача з військової служби, просив військову частину направити звернення до відповідного РТЦК та СП для додаткового підтвердження факту встановлення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком, особою із інвалідністю 2 групи, про що має буде складено Акт обстеження сім'ї військовослужбовця (встановленого зразка).
Порядок звернення командира в/ч та оформлення відповідним РТЦК згаданого Акту передбачено п. 213 «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
16 грудня 2024р. військова частина НОМЕР_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_4 з листом для обстеження сімейного стану військовослужбовця та складання Акту, який має бути затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки з чітко зазначеною інформацією, щодо наявності чи відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд, а до вказаного листа в/ч додатком додано рапорт позивача від 10 грудня 2024р.
Після погодження ІНФОРМАЦІЯ_5 вказані документи були відправлені на виконання до ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким в подальшому і проведено обстеження сімейного стану військовослужбовця на підставі вищенаведеного запиту в/ч НОМЕР_1 . Вказаний Акт затверджений 12.02.2025р. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 . Комісією чітко та однозначно на вимогу в/ч НОМЕР_1 зроблено висновок, що за наявних обставин військовослужбовець ОСОБА_1 1980 р.н. підлягає звільненню з військової служби під час мобілізації.
20 лютого 2025 р. позивач звернувся із повторним рапортом ( а.с. 87), яким просив:
Розглянути вказаний рапорт про звільнення з військової служби з поважних причин, пов'язаних із сімейними обставинами, з підстав параграфу «г» підпункту 2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та абзацу 12 підпункту 3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме «необхідність здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , 1956 р.н.,(68 повних років), як за особою з інвалідністю II групи, який потребує постійного догляду згідно відповідних медичних висновків.
Врахувати Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця складений ІНФОРМАЦІЯ_6 на вимогу ІНФОРМАЦІЯ_4 та звернення військової частини НОМЕР_1 (від 16.12.2024р.), де значено про відсутність інших членів, як б могли здійснювати догляд за інвалідом та зроблено висновок - що військовослужбовець ОСОБА_1 1980 р.н. з огляду на встановлені обставини підлягає звільненню з військової служби під час мобілізації.
Завершити процедуру звільнення військовослужбовця, погодити вказаний рапорт про звільнення з військової служби з поважних причин та винести відповідне рішення.
Разом із рапортом позивач надав наступні документи:
- паспорт та РНОКПП ОСОБА_2 ;
- витяг територіальної громади щодо ОСОБА_2 ;
- нотаріально завірена заява ОСОБА_2 , щодо здійснення догляду;
- довідка МСЕК №895273 від 07.10.2024 про встановлення ІІ групи інвалідності;
- виписка із протоколу ЛКК №i178/9 від 13.09.2024 щодо потреби постійного стороннього догляду;
- висновок №i178/9 від 13.09.2024 щодо потреби ОСОБА_2 постійного стороннього догляду;
- пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_2 ;
- Акту обстеження сім'ї №616/1 від 19.09.2024;
- свідоцтво про смерть ОСОБА_4 (мати позивача) НОМЕР_4 від 28.12.2005;
- паспорт та РНОКПП ОСОБА_5 (брат позивача);
- виписки з протоколу ЛКК ОСОБА_5 №і217/2 від 08.11.2024, щодо неможливості здійснення постійного стороннього догляду;
- довідка МСЕК №894912 від 26.09.2024, ОСОБА_5 про встановлення ІІІ групи інвалідності;
- пенсійне посвідчення ОСОБА_5 пенсія по інвалідності;
- паспорт та РНОКПП ОСОБА_1 ;
- витяг з реєстру територіальної громади щодо проживання ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 ;
- довідка, щодо проживання (складу сім'ї) від 05.11.2024;
- виписка із протоколу ЛКК №i178/8, ОСОБА_1 щодо можливості ним здійснення догляду;
- копія Акту обстеження військовослужбовця затвердженого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- звернення командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2024р. (№1838/5-51) до ІНФОРМАЦІЯ_7 для проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця та встановлення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд.
05 березня 2025 року за результатами розгляду рапорту, військова частина НОМЕР_5 листом №1838/1.2-140 повідомила позивача, що позивач не надав військовій частині документи, які б підтверджували наявність всіх необхідних умов для звільнення із військової служби із підстави визначеної п.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме не доведено потребу батька у постійному догляді, не доведено неможливість членом сім'ї І ступеня споріднення (братом) здійснювати догляд через потребу самого у постійному догляді, та не доведено відсутність інших членів сім'ї різних ступенів споріднення.
Та повідомлено про право позивача на оскарження прийнятого рішення в суді. ( а.с. 124)
Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту “г» п. 3 ч. 12 статті 26 Закону “Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII. (далі Закон - №2232-XII)
Згідно із ч.1 ст.2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом ч.4 вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 ст.3 Закону №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України», “Про Збройні Сили України», “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як зазначалося вище Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №224 від 14 серпня 2024 року позивач був призваний на військову службу Водієм-стрільцем 3 відділення охорони 2 взводу охорони 4 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони в/ч НОМЕР_1 .
В подальшому Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2024 № 269 ОСОБА_1 призначено на посаду сапера розмінування - електрика 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.12.2024 №345 ОСОБА_1 призначено на посаду сапера розмінування 1 відділення розмінування 2 взводу розмінування 2 роти розмінування 2 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону №2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону №2232-XII. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч.12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)
Відповідно до абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми слід зробити висновок, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином “відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.
У випадку ж “юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону.
Суд зазначає, що 20 лютого 2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІI групи.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є батьком позивача, особою з інвалідністю ІI групи, який потребує постійного стороннього догляду.
Згідно із свідоцтвом про смерть від 28 грудня 2005 року серії НОМЕР_6 ОСОБА_4 , жінка ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Інший син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 являється особою із інвалідністю III (третьої) групи, та не може здійснювати постійний сторонній догляд, що підтверджується випискою з протоколу ЛКК №І217/2 від 08.1 1.2024 року.
Актом №616/1 від 19.09.2024 проведено обстеження сім'ї за адресою та за місцем проживання Позивача, як особи, яка вже надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Одночасно вказаним Актом встановлено, що позивач та його батько ОСОБА_2 , як особа, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, проживають разом.
Нотаріальною заявою від 19.09.2024, ОСОБА_2 вказує, що потребує постійного стороннього догляду з боку саме одного з синів - ОСОБА_6 1980 р.н., оскільки інших близьких родичів, які б могли здійснювати постійний догляд за ним, немає.
Копія виписки із протоколу ЛКК №і 178/8 від 13.09.2024 підтверджує те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 може здійснювати постійний сторонній догляд.
Як вже зазначалося вище 10 грудня 2024р. позивач клопотав про направлення звернення від в/ч НОМЕР_1 до відповідного РТЦК та СП для додаткового підтвердження факту встановлення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком, особою із інвалідністю 2 групи, про що відповідно має бути складено Акт обстеження сім'ї військовослужбовця (встановленого зразка) або надана вмотивована відмова у складанні такого.
Порядок звернення командира в/ч та оформлення відповідним РТЦК згаданого Акту передбачено п. 213 «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
16 грудня 2024р. в даній частині Рапорт від 10 грудня 2024р. було задоволено та для завершення процедури звільнення з військової служби командиром військової частини НОМЕР_1 направлено Звернення до ІНФОРМАЦІЯ_7 від 16.12.2024р. (№1838/5-51) для проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця та встановлення відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком 1956 р.н., особою із інвалідністю 2 групи, про що відповідно має бути складено Акт обстеження сім'ї військовослужбовця. (копія додається).
З метою якісного та своєчасного відпрацювання згаданого Звернення командира в/ч, щодо проведення обстеження сімейного стану військовослужбовця Начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 30.12.2024р. (№1088/7/1/12910) направлено Начальнику ІНФОРМАЦІЯ_11 для складання Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця та зобов'язано повідомити про результати.
12 лютого 2025р. Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця був затверджений Начальником ІНФОРМАЦІЯ_11 про що свідчить особистий підпис та гербова печатка.
В даному Акті чітко встановлено ІНФОРМАЦІЯ_12 створеною 31.12.2024р. що у ОСОБА_1 є необхідність здійснювати догляд за батьком інвалідом ІІ групи в якого в свою чергу наявна недієздатність до самообслуговування та відсутні інші родичі, які могли би здійснювати такий догляд. Також встановлено ряд інших обставин та зроблено комісією однозначний висновок - що військовослужбовець ОСОБА_1 1980 р.н. підлягає звільненню з військової служби під час мобілізації.
Вказаний Акт був складений в трьох примірниках та 12 лютого 2025р. негайно направлений до військової частини НОМЕР_1 для завершення процедури звільнення (отриманий військовою частиною НОМЕР_1 та зареєстрований).
З яких причин військова частина НОМЕР_1 отримавши даний документ з встановленими фактами та відповідним висновком що військовослужбовець ОСОБА_1 1980 р.н. підлягає звільненню з військової служби під час мобілізації продовжує здійснювати відписки суду не зрозуміло.
Суд не може взяти до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не підтверджено відсутності члена сім'ї першого ступеня споріднення, оскільки в контексті Закону №2232-XII поняття “відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини.
У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім'ї першого ступеня споріднення (брат позивача ОСОБА_5 ), однак його неможливість здійснювати догляд за батьком підтверджується тим, що він являється особою із інвалідністю III (третьої) групи, та не може здійснювати постійний сторонній догляд, що підтверджується випискою з протоколу ЛКК №І217/2 від 08.11.2024 року, що є не лише об'єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов'язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.
З огляду на це, наявність брата у позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, оскільки такий член сім'ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.
Звільнення з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю IІ групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.
Крім того, відповідно до висновку Акту обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця від 12.02.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , який направлено до військової частини НОМЕР_1 за вихідним №1089/874 від 12.02.2025, встановлено, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає, що військовослужбовець ОСОБА_1 підлягає звільненню зі військової служби під час мобілізації.
Відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).
Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Крім того, згідно з процесуальним законодавством, обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Оскільки військова частина НОМЕР_1 стверджує, що позивачем не доведено фактів відсутності інших членів сім'ї, вона повинна надати суду докази наявності членів сім'ї другого ступеня спорідненості, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак відповідачем цього зроблено не було так як і не було наведено причин чому відповідач вважає, що інвалід ІІ групи, який потребує стороннього догляду за документами наявними у матеріалах справи також аналогічний висновок міститься і у Акті обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця від 12.02.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , який направлено до військової частини НОМЕР_1 не потребує стороннього догляду.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі “Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі “Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача з врахуванням вимог ч.2 ст. 9 КАС України, є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 ч.4 та абз.13 підпункту 3 ч. 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу».
Аналогійний правовий висновок викладений Верховним судом у Постанові від 27 лютого 2025 року (справа №380/16966/24).
Щодо окремих доводів відповідача, про те, що висновок МСЕК є єдиним належним медичним документом про підтвердження необхідності стороннього догляду за хворим батьком, а не наданий позивачем висновок ЛКК, суд зазначає наступне.
В контексті викладених у рішенні відповідача підстав відмови у задоволенні рапорту позивача на звільнення, щодо правомірності врахування наданих позивачем доказів й чіткої вказівки в спеціальних нормах законодавства необхідних документів, що можуть слугувати підтвердженням права на звільнення з військової служби (висновок МСЕК), суд зауважує, що наказом МОУ №577 від 30.07.2012 "Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях", не передбачено такої форми як “висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу в постійному сторонньому догляді». Вказаний наказ взагалі не передбачає будь-якого формулювання висновку окрім “Висновок про час настання інвалідності».
Суд вважає безпідставними систематичні доводи відповідача про те, що висновок ЛКК не може бути визнаний як документ, який підтверджує обставини, які є підставою для звільнення позивача зі служби, з огляду на те, що згідно з положеннями постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 підтвердженням необхідності постійного стороннього догляду для осіб понад 18 років є висновок МСЕК, а не ЛКК.
Так, постанова №413 визначала Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу. Вона прийнята відповідно до статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» 12.06.2013, тобто тоді, коли стаття 26 Закону №2232-XII не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову КМУ.
Натомість, під час дії воєнного стану пункт 2 частини 4 статті 26 “Про військовий обов'язок і військову службу» доповнений підпунктом “г» згідно із Законом №2122-ІХ від 15.03.2022, в редакції №2169-ІХ від 01.04.2022.
Безпосередньо Законом №2169-ІХ від 01.04.2022 підпункт “г» викладений в новій редакції, яка самостійно визначила перелік сімейних обставин або інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби, під час дії воєнного стану.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми ст.26 Закону №2232-XII уже містили виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця з служби.
При цьому пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону "2169-ІХ зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Проте Кабінет Міністрів України на час подання рапорту позивачем не виконав свого обов'язку щодо приведення положень Постанови №413 у відповідність з новою редакцією статті 26 Закону №2232-XII, а відтак керуючись принципом, визначеним ч. 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні даного спору застосуванню підлягають норми статті 26 Закону №2232-XII, а не положення Постанови №413.
За таких обставин, єдиним та правильним є висновок, що відповідач неправильно оцінив зазначені рішення та висновок ЛКК при розгляді рапорту позивача та помилково дійшов висновку, що в даному випадку позивачем необхідно було долучити до рапорту саме висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу в постійному сторонньому догляді його батька, лише тому, що він старше 18 років.
Суд звертає увагу, що наданий позивачем висновок ЛЛК від 13 вересня 2024 року №і178/9 відповідає встановленій формі та містить всі необхідні реквізити, визначені Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 “Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», що також не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
За вказаних обставин суд вважає, що вказаний висновок ЛЛК є належним доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби на підставі пп.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своїх дій, які є предметом оскарження.
Доводи відповідача про правомірність таких спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про недоведення військовою частиною НОМЕР_1 правомірності своєї відмови (рішення) ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі п “г» пп. 2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26) та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк