(про відмову у забезпеченні позову)
22 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/11396/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся представник ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Ухвалою судді від 22.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі.
Разом із позовною заявою, позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
В обґрунтування поданої заяви представник стверджує, що позивач є єдиним доглядачем свого батька, який потребує сторонньої допомоги, при цьому інші невійськовозобов'язані особи, які відповідно до закону зобов'язані утримувати його батька відсутні. Вважає, що позивач має право на відстрочку від призову і не підлягає мобілізації, враховуючи положення п.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Доводить, що після проходження військово-лікарської комісії позивача можуть направити до військової частини для подальшого проходження військової служби та його юридичний статус зміниться з військовозобов'язаного на військовослужбовця, що потягне за собою ряд обов'язків передбачених законодавством та унеможливить реалізацію його права на відстрочку, а також виконання судового рішення у разі його задоволення. Звертає увагу суду, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. У той час наголошує, що особа яка має право на відстрочку, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації та набувати юридичного статусу військовослужбовця.
Частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 статті 151 КАС України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен врахувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, з викладених норм слідує, що забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності обставин визначених ч.2 ст.150 КАС України, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Зокрема, варто зазначити, що розглядати заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому що існує реальна загроза істотного ускладнення виконання чи невиконання рішення суду або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Застосований судом захід забезпечення позову має відповідати вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Ознайомившись із заявою про забезпечення позову, судом встановлено, що фактично зміст вимог зводиться виключно до незгоди з прийнятим комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 рішенням щодо відмови позивачу у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", яке на його думку ймовірно призведе до набуття ним юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку.
З огляду на, що суд дійшов висновку про відсутність відповідності способу забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов'язані з мобілізацією позивача із заявленими вимогами, які зводяться до незгоди з прийнятим суб'єктом владних повноважень рішенням.
Забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, пов'язані мобілізацією у адміністративних справах з приводу оскарження правового акта індивідуальної дії (в даному випадку рішення про відмову у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період) фактично свідчить про прийняття рішення по суті спору без розгляду справи та дослідження усіх необхідних доказів, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та є неприпустимим.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заявником не доведено обґрунтованими доказами існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення по адміністративній справі, або, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами (в даному випадку такі відсутні).
При цьому, слід відмітити, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Вказана позиція викладена у постанові від 28.03.2018 Великої Палати Верховного Суду у справі № 800/521/17.
У питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди й мати наслідки, які позивачка оцінює негативно.
Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Відтак, позивач як на підставу очевидності протиправних дій посилається на незаконність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.
Однак, суд вважає, що наведені позивачем обставини щодо очевидності протиправності рішення не є достатніми, безспірними та доведеними.
Разом із тим, сам факт подання позову не вказує про наявність ознак очевидної протиправності рішення відповідача, а тому не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Оцінити вказані підстави суд може під час розгляду справи.
У той же час, представник позивача не надав доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких вона звернулася до суду, стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
В даному випадку висновок щодо очевидності протиправності оскаржуваного рішення може бути зроблений судом лише за результатами розгляду справи по суті.
А тому, у контексті наведеного слід відмітити, що забезпечення позову шляхом вказаним позивачем у поданій заяві, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.
Суд звертає увагу на те, що застосування такого заходу забезпечення позову, який просить позивач, є неможливим без дослідження усіх обставин справи, що в свою чергу, входить до предмету доказування у даній адміністративній справі.
Враховуючи співвідношення інтересу заявника із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для інших заінтересованих осіб, суд дійшов висновку, що обрані ним заходи забезпечення позову не є співмірними із вимогами, які висуває до відповідача.
Тобто, висновок суду про правомірність чи протиправність дій відповідача, може бути викладено тільки у рішенні, прийнятому за наслідками розгляду справи.
Отже, під час розгляду заяви про забезпечення позову не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених ч.2 ст.150 КАС України, як підстав для забезпечення позову.
Виходячи з наведеного, в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.В. Єфіменко