23 квітня 2025 рокуСправа №160/28265/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 13.09.2024 р. №56-5/13/3067 Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою з інвалідністю не визнано, визначено 25 % (двадцять п'ять) втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (витяг з протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390), яке прийняте на підставі акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 р.;
- зобов'язати Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» провести повторний огляд ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на предмет встановлення йому ІІІ (третьої) групи інвалідності, пов'язаної із захистом Батьківщини.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, під час виконання службових завдань зазнав поранення тяжкого ступеню, пов'язаного із захистом Батьківщини. Позивача було оглянуто МСЕК №1 м.Краматорськ Донецького обласного центру медико-соціальної експертизи, де позивачу було встановлено 10% втрати працездатності, рішення якого було оскаржене у позасудовому порядку шляхом звернення на гарячу лінію МОЗ України. Надалі Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» було прийнято рішення, оформлене листом від 13.09.2024 р. №58-5/13/3067, згідно якого позивача не було визнано особою з інвалідністю, визначено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, на підставі витягу з протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390. Вказане рішення відповідача було прийняте на підставі акта огляду №1522 від 09.09.2024 р. Із оспорюваним рішенням позивач категорично не погоджується, оскільки за фактичним станом здоров'я та встановленими діагнозами він підлягає визнанню особою з інвалідністю, медико-соціальна експертиза була проведена з порушенням законодавства, що зумовлює оскарження прийнятого за її результатами рішення у судовому порядку. На думку позивача, наявні в нього захворювання, що підтверджуються встановленими діагнозами та медичною документацією, належить до захворювань, за наявності яких встановлюється ІІІ група інвалідності, у зв'язку з чим, останній вимушений звернутись до суду з даним позовом.
Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст. ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тому, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 р. остання була залишена без руху, з наданням позивачу п'ятиденного строку для усунення недоліків шляхом надання до суду:
- нову редакцію позовної заяви для суду та відповідно до кількості учасників справи із зазначенням в прохальній частині дати та номеру оскаржуваного рішення Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України»;
- належним чином засвідчену копію акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 р. або клопотання про витребування доказу у відповідача.
На виконання вимог ухвали суду позивач виправив відповідні недоліки згідно уточненої позовної заяви від 05.11.2024 р. (вх. №83684/24).
Разом із уточненою позовною заявою ОСОБА_1 також було надано до суду клопотання про витребування доказів, в якому останній просив витребувати у відповідача належним чином завірену копію акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 р. щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано від Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» належним чином завірену копію акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 щодо ОСОБА_1 .
Також у цій ухвалі суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Окрім того, суд зобов'язав відповідача надати до суду разом із відзивом на позов: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу); належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких позивача не визнано особою з інвалідністю; інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.
Як вбачається з матеріалів справи, Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".
Відповідно до ч. 5 ст. 18 КАС України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи", підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи", особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 11.11.2024 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 18.11.2024 р. о 07:10 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Копія первинної та уточненої позовних заяв та додатками були направлені та доставлені до електронного кабінету відповідача 23.10.2024 р. о 12:42 год. та 06.11.2024 р. о 17:33 год., що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Станом на 04.12.2024 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну від Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» до суду не надходив.
Таким чином, Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Окремо слід зауважити, що станом на 24.12.2024 р. відповідачем не виконано вимог ухвали суду від 11.11.2024 р. та не надано до суду витребувані докази або пояснення щодо неможливості їх надання до суду.
Зважаючи на вищенаведене, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 р. витребувано від Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» належним чином завірені копії: акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 р. щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; всі документи, на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення від 13.09.2024 р. №56-5/13/3067 Держаного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою з інвалідністю не визнано.
Цією ж ухвалою суду зупинено провадження у справі до надання витребуваних судом доказів.
21.01.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» додаткові пояснення у справі, в яких відповідач зазначив, що Держаним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» (далі - ДЗ «ЦМСЕК МОЗ України») 09.09.2024 р. на засіданні комісії розглянуто заочно медико-експертну справу позивача щодо оскарження рішення МСЕК №1 Донецького обласного центру МСЕК від 04.04.2024 р. про невизнання його особою з інвалідністю, встановлення 10% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини. За результатами проведеної ДЗ «ЦМСЕК МОЗ України» експертизи на підставі документів, представлених в медико-експертній справі, визначено, що ступінь функціональних порушень та обмеження життєдіяльності не відповідає критеріям встановлення групи інвалідності. Відповідно до п. 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 р., Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України №561 від 05.09.2011 р., Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджених наказом МОЗ України №420 від 05.06.2012 р., ДЗ «ЦМСЕК МОЗ України» прийнято рішення: ОСОБА_1 , 1987 р.н., особою з інвалідністю не визнаний, встановлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (підстава: витяг з протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390).
Також у додаткових поясненнях відповідач повідомив суд, що згідно наказу МОЗ України №1809 від 26.10.2024 р. права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України покладено на ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (пров. Феодосія Макаревського, 1-А, м.Дніпро, 49005).
Разом із додатковими поясненнями у справі відповідачем надано витребувані судом документи (в т.ч. примірник акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 р.).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 р. поновлено провадження у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (код ЄДРПОУ 03191673), місцезнаходження: 49027, м.Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, буд.1-А, та ухвалено розпочати спочатку розгляд адміністративної справи №160/28265/24.
Цією ж ухвалою зобов'язано позивача протягом двох днів з дня отримання копії цієї ухвали направити Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (49027, м.Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, буд. 1-А) копію позовної заяви з додатками; докази направлення надати суду протягом 5 (п'яти) днів з дня такого відправлення.
На виконання вимог ухвали суду від 26.02.2025 р. ОСОБА_1 надано до суду докази направлення до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (місцезнаходження: 49027, м.Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, буд. 1-А) копії позовної заяви з додатками.
Так, згідно із відомостями на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта» щодо поштового відправлення за штрих-кодом «5009301523004» останнє було вручено одержувачу 05.03.2025 р.
В ухвалі суду від 26.02.2025 р. відповідачу-2 (Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України») встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Як вбачається з матеріалів справи, Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (відповідач-2) зареєстрована в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно довідки про доставку електронного листа, зазначена вище ухвала суду доставлена до електронного кабінету Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» 26.02.2025 р. о 20:05 год.
Проте, станом на день розгляду справи по суті відзив на позовну заяву від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» на адресу суду не надходив.
Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем-2 до суду також не надано.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач-2 правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.08.2023 р.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 №5354 від 25.04.2023 р., копія якої міститься у матеріалах справи, на підставі статті 42Б графи ІІ Розкладу хвороб позивача визнано обмежено придатним до військової служби.
У матеріалах справи міститься копія витягу з протоколу засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №390 від 31.01.2024 р., в якому зазначено: «Поранення, яке отримав солдат ОСОБА_1 , 1987 року народження, підтверджене довідкою ВЛК в/ч НОМЕР_2 від 25.04.2023 р. №5354, згідно якої він на підставі ст. 42-б, графи ІІ Розкладу хвороб (наказ МОУ №402 від 14.08.2008 р.) був визнаний «Обмежено придатний до військової служби. Непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах. Рекомендовано проходження військової служби без зброї в частинах (підрозділах) тилового забезпечення, довідкою про обставини травми (додаток 5) №7526 від 07.11.2023, виданою командиром в/ч НОМЕР_3 , військово-медичними документами та документами лікувальних закладів МОЗ України». Поранення: «Наслідки вогнепального кульового наскрізного поранення м'яких тканин правої гомілки (26.01.2023) з пошкодженням підколінних артерій та вени, вогнепального кульового наскрізного поранення лівої п'яткової ділянки у вигляді зміцнілих післяопераційних (21.02.2023 - ПХО, рентгенендоваскулярна дилятація судин правої нижньої кінцівки, роз'єднання артеріо-венозної фістули підколінної артерії та підколінної вени, імплантація стена в дистальний відділ підколінної вени правої гомілки) рубців з незначним порушенням кровообігу та функції». Згідно наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007, поранення тяжкого ступеню, - поранення, так, пов'язане із захистом Батьківщини. Постанову про причинний зв'язок поранення у довідці ВЛК в/ч НОМЕР_2 від 25.04.2023 №5354, - відмінити.».
У подальшому щодо позивача були складені направлення на медико-соціальну-експертну комісію (далі - МСЕК) за №24/86 від 21.02.2024 р. та за №14/1096 від 22.02.2024 р.
22.02.2024 р. ОСОБА_1 подано на ім'я голови МСЕК заяву, в якій позивач просив розглянути його справу без його присутності у зв'язку зі станом здоров'я.
В Акті огляду медико-соціальною експертною комісією за №323 від 04.04.2024 р. зазначено про наявність у ОСОБА_1 ознак інвалідності.
Згідно з Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках (видається страхувальнику) серії 12 ААА №054648 від 04.04.2024 р., виданої МСЕК №1 обласного центру медико-соціальної експертизи м. Краматорськ, копія якої міститься у матеріалах справи, позивачу встановлено 10% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Позивачем оскаржено вищезазначене рішення МСЕК №1 обласного центру медико-соціальної експертизи м.Краматорськ шляхом звернення на «гарячу лінію» МОЗ України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 р., наказів МОЗ України від 05.09.2011 р. №561 та від 05.06.2012 р. №420, Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» заочно розглянуто медико-експертну справу позивача.
Згідно з Актом огляду медико-соціальною експертною комісією за №1522 від 09.09.2024 р. Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» встановлено 25% втрати професійної працездатності позивача, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
За змістом графи «13» вищевказаного Акту документами, які були підставою для винесення експертного рішення:
- Акт огляду МСЕК №323 від 04.04.2024 р.;
- Направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) (Ф№088/о) з додатком, Ф.027/о, консультаційні висновки спеціалістів, результатів клініко-діагностичних досліджень;
- Витяг з протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390.
У виписці з протоколу засідання МСЕК №140 від 09.09.2024 р. зазначено про підтвердження того, що група інвалідності ОСОБА_1 не встановлена та викладено висновок, згідно з яким позивачу визначено 25 % (двадцять п'ять) втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Відповідно до Довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках (видається страхувальнику) серії АГ №0007968 від 09.09.2024 р., виданої Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», копія якої міститься у матеріалах справи, встановлено 25% втрати професійної працездатності позивача, внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Листом Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» №56-5/13/3067 від 13.09.2024 р. позивача повідомлено про те, що за результатами вивчення медико-експертної документації прийнято рішення: особою з інвалідністю не визнано, визначено 25% (двадцять п'ять) втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (витяг із протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390).
Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" №2801-XII від 19.11.1992 р. (далі - Закон №2801-ХІІ), законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 р. (далі - Закон №875-ХІІ), який також гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №875-ХІІ, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У відповідності до положень статті 3 Закону №875-XII , інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю.
Згідно із статтею 69 Закону №2801-XII (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), медико-соціальна експертиза стійких обмежень життєдіяльності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до Законів України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я".
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі - Закон №2961-IV).
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону №2961-IV, медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частинами 1-2 статті 7 Закону № 2961-IV (в редакції статті на дату проведення медико-соціальних експертиз позивача) встановлено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу «особа з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю» у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.
Частиною 8 статті 7 Закону № 2961-IV передбачено, що медико-соціальні експертні комісії визначають:
групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
види трудової діяльності, рекомендовані особі з інвалідністю за станом здоров'я. Висновок про нездатність до трудової діяльності внаслідок інвалідності готується виключно за згодою особи з інвалідністю (крім випадків, коли особу з інвалідністю визнано недієздатною);
причинний зв'язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
ступінь втрати здоров'я, групу інвалідності, причину, зв'язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи, військової агресії Російської Федерації проти України;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 12 ст. 7 Закону №2961-IV).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та статті 7 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" Кабінет Міністрів України постановою за №1317 від 03.12.2009 р. затвердив "Положення про медико-соціальну експертизу", "Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності".
Вищезазначена постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1338 від 15.11.2024 р., однак на момент виникнення спірних правовідносин ця постанова була чинною.
Згідно із пунктом 1 Положення про медико-соціальну експертизу, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності.
Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні.
Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, визначає її голову та заступника голови. За рішенням МОЗ права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Відповідно до пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії:
1) загального профілю;
2) спеціалізованого профілю.
Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Пенсійного фонду України. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники органів державної служби зайнятості та у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.
До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Обов'язки і права Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ встановлені пунктами 13-14 Положення про медико-соціальну експертизу.
Відповідно до пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу, Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема:
- проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх;
- повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми.
Згідно із пунктом 15 Положення про медико-соціальну експертизу, комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Згідно із пунктами 17, 19, 20 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Відповідно до пункту 22 Положення про медико-соціальну експертизу, рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських комісій (у тому числі в разі проведення огляду у складних випадках) приймається більшістю голосів членів комісій. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії. Член комісії, не згодний з прийнятим рішенням, викладає свою думку в письмовому вигляді, яка додається до акта огляду. На вимогу такого члена комісії акт огляду надсилається МОЗ.
Згідно із пунктом 24 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності.
Відповідно до пункту 1 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, це Положення визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями).
Згідно із пунктом 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Згідно із пунктом 5 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, встановлення інвалідності заочно не проводиться за п'ятьма найбільш поширеними нозологічними формами захворювань, визначеними у переліку, що затверджується МОЗ, а також у разі, коли вона спричинена:
- захворюванням, одержаним під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
- захворюванням, одержаним в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
У разі тимчасового легального перебування громадян України за кордоном на території держав, з якими укладено міждержавні договори (угоди) про соціальне забезпечення, комісія може за заявою особи, що звертається для встановлення інвалідності, приймати рішення про встановлення інвалідності заочно за результатами медичного обстеження в державі перебування.
Відповідно до пункту 24 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, рішення Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії може бути оскаржене до МОЗ.
МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ або Кримській республіканській, Київській та Севастопольській міським або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Так, згідно з прохальною частиною позовних вимог уточненої позовної заяви ОСОБА_1 просить суд, зокрема, визнати протиправним та скасувати рішення від 13.09.2024 р. №56-5/13/3067 Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України», яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особою з інвалідністю не визнано, визначено 25 % (двадцять п'ять) втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (витяг з протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390), яке прийняте на підставі акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 р.
Як вбачається з матеріалів справи Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» заочно розглянуто медико-експертну справу позивача й згідно з Актом огляду медико-соціальною експертною комісією за №1522 від 09.09.2024 р. позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
У виписці з протоколу засідання МСЕК №140 від 09.09.2024 р. зазначено про підтвердження того, що група інвалідності ОСОБА_1 не встановлена та викладено висновок, згідно з яким позивачу визначено 25 % (двадцять п'ять) втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Згідно із пунктом 19 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 р., Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Натомість, позивачем фактично оскаржено лист Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» №56-5/13/3067 від 13.09.2024 р. позивача повідомлено про те, що за результатами вивчення медико-експертної документації прийнято рішення: особою з інвалідністю не визнано, визначено 25% (двадцять п'ять) втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (витяг із протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390).
Суд наголошує, що в рамках адміністративного судочинства рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Таким чином, суд зауважує, що лист Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» за №56-5/13/3067 від 13.09.2024 р. має інформаційний характер, містить посилання на прийняте відповідачем-1 рішення (в т.ч. у вигляді протоколу засідання комісії).
Враховуючи те, що оскаржений позивачем лист не містить в собі ознак ані нормативного акта, ані акта індивідуальної дії, а відтак, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, та, як наслідок не може бути визнаний протиправним та скасований, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» провести повторний огляд ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на предмет встановлення йому ІІІ (третьої) групи інвалідності, пов'язаної із захистом Батьківщини, слід зазначити таке.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у конкретних публічно-правових відносинах.
Водночас статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі №826/4406/16, від 10.06.2021 р. у справі №757/12159/17-а та від 29.06.2021 р. у справі №1.380.2019.000578.
З огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача-1 вчинити певні дії мають похідний характер від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування відповідного рішення, а також, враховуючи те, що позивачем в рамках даного спору не оскаржено рішення Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» 09.09.2024 р., яким підтверджено відсутність підстав для не встановлення позивачу інвалідності та визначено 25 % втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини (згідно з витягом з протоколу засідання штатної 20 регіональної ВЛК від 31.01.2024 р. №390), яке прийнято на підставі акту огляду МСЕК №1522 від 09.09.2024 р. та оформлене відповідним протоколом (протокольне рішення), а відтак таке рішення є чинним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.
Згідно із ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із приписами ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Виходячи із заявлених до суду позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що оскільки позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню та враховуючи, що позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» (вул. Костянтинівська, 36, м.Київ, 04071; код ЄДРПОУ 38260065), Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (пров. Феодосія Макаревського, буд. 1-А, м.Дніпро, 49027; код ЄДРПОУ 03191673), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 23.04.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса