Справа № 463/2101/23 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/811/108/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
23 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю: секретаря Цьони С.Ю.;
позивачки ОСОБА_1 ;
ОСОБА_2 - представника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону;
ОСОБА_3 і його представника - адвоката Керода Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 11 грудня 2024 року,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення з відповідача на користь позивачки 3 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що у липні 2017 року у позивачки з'явились періодичні болі у попереку зліва, після чого вона звернулась до урологічного відділення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, зокрема - до лікаря ОСОБА_3 , де їй було діагностовано наявність каміння в органах сечоводу. На вимогу лікаря вона зробила всі необхідні обстеження і 29.09.2017 року їй було проведено оперативне втручання, під час якого лікуючим лікарем ОСОБА_3 допущено лікарську помилку, в результаті якої їй видалили лівий сечовід. За її зверненням порушено кримінальне провадження за фактом неналежного виконання професійних обов'язків медичним працівником, в межах якого проведено дві судово-медичні експертизи, які підтверджують факт надання неналежної медичної допомоги та лікарської помилки з боку лікуючого лікаря. Через таку помилку вона вимушена все подальше життя носити катетер. Її фізичні здібності різко погіршились та відбулись зміни в її усталеному способі життя, вона вимушена докладати значні зусилля для його організації. Зважаючи на тривалість страждань, біль, який зазнала та зазнає у зв'язку із розірванням лівого сечоводу, а також неможливість вести нормальний спосіб життя, розмір моральної шкоди позивачка оцінює у 3 000 000 гривень, які і просить стягнути з відповідача в примусовому порядку (том 1, а.с. 1-10).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 70 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону в дохід держави 1 073 грн. 60 коп. судового збору (том 2, а.с. 185-191).
Дане рішення оскаржили, як позивачка, так і відповідач.
Позивачка просить «змінити мотивувальну та резолютивну частини» оскаржуваного рішення у відповідності до доводів поданої нею апеляційної скарги та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на те, що «висновки суду частково не відповідають обставинам справи», а також на неправильне застосування норм матеріального права.
Вважає помилковими висновки суду про:
-«необережну форму вини лікуючого лікаря та обставини, при яких була допущена лікарська помилка - проведення лікування позивача», оскільки згідно Висновку комісійної судово-медичної експертизи № 237 «можна було би вибрати іншу тактику оперативного втручання видалення каменя без ятрогенного пошкодження сечоводу»;
-відсутність доказів, «що помилка допущена внаслідок грубого нехтування своїми посадовими обов'язками»;
-те, що«внаслідок допущеної лікарської помилки не було порушено основних функцій життєво важливих органів організму позивача».
Вважає, що присуджений до стягнення з відповідача розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості, а також судовій практиці Верховного Суду, який у аналогічних справах погоджувався з набагато більшим розміром моральної шкоди, який присуджувався до стягнення з лікувальних закладів (том 2, а.с. 214-227).
Відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на недоведення обставин, які суд визнав встановленими, та на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу на те, що ще до проведення операції у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у позивачки було ряд захворювань та проведено ряд оперативних втручань з 1992 по 2014 роки і до поступлення у Центр вона вже була визнана особою з інвалідністю 3 групи.
Твердження позивачки про те, що «до цього часу не мала жодних проблем із сечовидільною системою», вважає таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позивачка у липні 2017 року зверталась з цією проблемою до Львівської обласної клінічної лікарні, де не пройшла курс лікування, і як наслідок в серпні 2017 року звернулась до лікаря ОСОБА_3 та погодилась на оперативне втручання.
Звертає увагу на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке внесене до системи Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12018140040002463 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.140 КК України (неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником), ще не завершено, а відтак вважає, що вина лікаря не є доведеною (том 2, а.с. 197-202).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтів та їхніх представників на підтримання доводів поданих ними апеляційних скарг, пояснення ОСОБА_3 (третьої особи) і його представника на підтримання доводів апеляційної скарги відповідача (Військово-медичного клінічного центру Західного регіону), перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (а, відтак, доказуванню не підлягає) те, що:
-з 26.09.2017 року по 20.10.2017 року позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону у зв'язку з хворобою органів сечоводу;
-27.09.2017 року їй було проведено операцію, під час проведення якої їй було пошкоджено лівий сечовід, внаслідок чого його було видалено;
-28.09.2018 року за відповідною заявою позивачки правоохоронні органи внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140040002463 по факту неналежного надання медичної допомоги позивачці. Станом на час апеляційного розгляду справи досудове розслідування триває, кінцеве рішення не прийняте, жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
В ході згаданого вище кримінального провадження було проведено ряд судово-медичних експертиз.
Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 237 від 27.02.2020 року, ОСОБА_1 після спільного огляду начальником клініки урології та гінекології ВМКЦ Західного регіону, начальником урологічного відділення та лікуючим лікарем було призначено протизапальну, антибактеріальну терапію і загальне клінічне обстеження. Призначене обстеження не у повному об'ємі відповідає галузевому стандарту МОЗ України «Протокол ведення хворих. Сечокам'яна хвороба № 20-23. Камені сечоводу №20.1», а саме: не було виконано повного рентгенологічного дослідження верхніх сечовивідних шляхів; екскреторна (видільна) урографія з використанням рентгенконтрастних речових та посів сечі на стерильність та чутливість до антибіотиків. Вибір тактики надання медичної допомоги ОСОБА_1 лікуючим лікарем був правильним, відповідно до сучасних існуючих методів лікування даного захворювання. Однак, під час проведення операції лікарем була допущена технічна помилка, а саме при спробі видалення конкременту було пошкоджено лівий сечовід, що вимагало подальшого накладення нирково-сечовідної-шкірної стоми. Не виключено, що перед проведенням оперативного втручання при повноцінному обстеженні хворої відповідно до галузевих стандартів МОЗ України «Протокол ведення хворих. Сечокам'яна хвороба № 20-23. Камені сечоводу № 20.1», можна було б вибрати іншу тактику оперативного втручання видалення каменя без ятрогенного пошкодження сечоводу. Перед операцією лікуючому лікарю необхідно було виконати хворій ОСОБА_1 контрольну внурішньовенну урограму (рентгензнімок сечовидільної системи з контрастом), з метою визначення локалізації каменя сечоводу та функціонального стану нирок, чого зроблено не було (том 1, а.с. 17-71).
Іншим висновком судово-медичної експертизи № 376/21 від 22.09.2021 року фактично підтверджено висновки попередньої експертизи про те, що надання медичної допомоги ОСОБА_1 не відповідало вимогам галузевого стандарту МОЗ України «Протокол ведення хворих. Сечокам'яна хвороба № 20-23. Камені сечоводу № 20.1» та крім цього вказано, що ятрогенні ушкодження сечоводу, як правило, виникають при недооцінці стану сечовивідних шляхів та за технічних помилок хірургів в ході проведення операції. Не виключено, що у даному випадку виконання досліджень щодо встановлення точної локалізації, розміру та щільності кокремента, наявність гіпоплазії, пролежнів та ін. могли б запобігти ятрогенному ушкодженню лівого сечоводу ОСОБА_1 . Діагноз «Гіпоплазія сечоводу» супроводжується гіпоплазією відповідної нирки та, як правило, діагностується в дитячому віці і проявляється порушенням функції сечовивідної системи. Отже, вказаний діагноз, вперше виявлений у пацієнтки віком 54 роки, є вкрай малоймовірним. Відведення сечі можливе методом уретерокутанеостомії або нефростомії. Окрім цього, існує варіант виконання ушивання сечоводу кінець в кінець або кінець в бік стегна (том 1, а.с. 72-110).
Тобто, як вбачається з вищенаведених висновків судово-медичних експертиз, погіршення стану здоров'я позивачки сталося в результаті надання їй медичної допомоги, яка не відповідала вимогам галузевих стандартів, та в результаті лікарської помилки.
За загальним правилом, вина при заподіянні шкоди презюмується і особа (в даному випадку - відповідач) звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В той же час, вищенаведені висновки судово-медичних експертиз відповідачем жодним чином не спростовані, що дає підстави для висновку про те, що шкода позивачці завдана саме з вини відповідача, а тому підлягає до відшкодування саме ним.
За наведеного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача до уваги прийматися не можуть.
У відповідності до роз'яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3) і розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (зокрема, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - п.9).
Як встановлено судом та стверджується матеріалами справи, позивачка ще до поступлення у вересні 2017 року на лікування у Військово-медичний клінічний центр Західного регіону була визнана особою з інвалідністю 3 групи у зв'язку з хворобою органів сечоводу: наведена обставина позивачкою не заперечується та визнається.
Позивачку було визнано особою з інвалідністю 2 групи вже після ухвалення судом оскаржуваного рішення, а саме - 14.02.2025 року, з діагнозом «камені нирки» (том 3, а.с. 20-23).
Матеріали справи не містять доказів про причинно-наслідковий зв'язок між операцією, яку позивачці провів відповідач 27.09.2017 року (як особі з 3 групою інвалідності), та визнанням її 14.02.2025 року (через 7 з половиною років) особою з 2 групою інвалідності. Відтак, доводи позивачки на стадії апеляційного розгляду справи - з посиланням на встановлення їй 2 групи інвалідності - до уваги прийматися не можуть.
Як вбачається з вищезгаданих висновків судово-медичних експертиз, проведених в ході кримінального провадження, шкоду здоров'ю позивачки було завдано в результаті надання їй медичної допомоги, яка не відповідала вимогам галузевих стандартів, та в результаті лікарської помилки, що виключає висновок про умисел зі сторони відповідача та його медичного персоналу (зокрема - лікаря ОСОБА_3 ) у заподіянні їй такої шкоди.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивачки про помилковість висновків оскаржуваного рішення суду про «необережну форму вини лікуючого лікаря», а також про відсутність доказів, «що помилка допущена внаслідок грубого нехтування своїми посадовими обов'язками».
За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, а тому також відхиляє доводи апеляційної скарги позивачки стосовно того, що визначений судом розмір моральної шкоди є занижений.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні і апеляційні скарги на нього, доводи яких не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду міста Львова від 11 грудня 2024 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 23 квітня 2025 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.