Справа № 635/13386/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1003/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ст.81 КК України
23 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
засудженого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 ,-
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2025 року у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_8 , який діє в інтересах засудженого про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за вироком 21 лютого 2024 року Дзержинського районного суду м.Харкова за ст.436-2 КК України до 3 років позбавлення волі із виконанням самостійно вироку Жовтневого районного суду м.Харкова від 08 грудня 2023 року, у відповідності до ухвали Харківського апеляційного суду від 15 травня 2024 року засудженим до 3 років обмеження волі, ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2024 року із зарахуванням строку тримання під вартою з 03 листопада 2023 року до 15 травня 2024 року та строк слідування під вартою з 16 травня 2024 року по 04 червня 2024 року із розрахунку 1 день тримання під вартою відповідає 2 дням обмеження волі та визначенням кінця відбування строку 01 квітня 2026 року, - відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що засуджений повністю використав надані йому можливості для перегляду його вироків, але не зробив жодного вчинку, який свідчив про процес позитивних змін у поведінці, а повернення ОСОБА_7 до життя на волі за відсутності зазначених в ухвалі обставин, є передчасним.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2025 року, та застосувати до нього положення ст.81 КК України.
Зазначає, що суд першої інстанції не у повному обсязі врахував те, що на момент слухання справи він відбув більше половини строку призначеного покарання, додержується вимог режиму відбуття покарання та виконує вимоги адміністрації виправного центру, працює та виконує всю роботу, яку надає йому адміністрація установи. Вказує на те, що у нього відсутні стягнення, а навпаки, є заохочення від виправного центру. Він відшкодував у повному обсязі судові витрати за проведення експертиз по справі, визнав негативне ставлення до злочину, щиро покаявся, визнав вину, видалив усі сторінки та електронні пошти. Звертає увагу на те, що у нього є житло, вища освіта, є можливість офіційно працевлаштуватись в суспільстві та виплачувати борги за комунальні послуги, відсутність зв'язків із кримінальним світом. Крім того, зазначає, що він надав суду першої інстанції письмове зобов'язання, що в житті буде дотримуватись правомірної поведінки та ніколи не здійснювати злочинів.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи засудженого ОСОБА_7 , який просив звільнити його умовно-достроково на підставі ст.81 КК України, його захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а також думку прокурора щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, зі змісту статей 50 та 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироку суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
У статті 81 КК України зазначено, що особу може бути умовно-достроково звільнено від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення та відбув визначений законом строк покарання.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 2 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким", умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.
Отже, зі змісту наведених положень закону вбачається, що головною передумовою для звільнення особи умовно-достроково від відбування покарання є не формальний сплив певного строку покарання, а факт виправлення засудженої особи, яке вона довела своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення особи засудженого та умовно-достроковому звільненню підлягають ті засуджені, які протягом всього, а не певного періоду часу, сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення і для цього дані беруться в їх сукупності.
Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції при розгляді клопотання про умовно-дострокове звільнення повно, всебічно і об'єктивно дослідив необхідні матеріали провадження, та дійшов обґрунтованих висновків, що засуджений не довів виправлення, тому не може бути звільнений від відбування покарання умовно-достроково.
З матеріалів судового провадження та характеристики вбачається, що ОСОБА_7 раніше судимий вироком Жовтневого районного суду м.Харкова від 08 грудня 2023 року за ч.1 ст.111-1 КК України до позбавлення права обіймати посади, пов'язані із виконанням функцій держави та місцевого самоврядування на 10 років; вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2024 року за ч.2 ст.436-2 КК України до 3 років позбавлення волі. Відповідно до ч.3 ст.72 КК України вирок Жовтневого районного суду м.Харкова від 08 грудня 2023 року виконується самостійно. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15 травня 2024 року ОСОБА_7 постановлено вважати засудженим за ч.2 ст.436-2 КК України до 3 років обмеження волі. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2024 року зараховано строк тримання під вартою з 03 листопада 2023 року по 15 травня 2024 року та строк слідування під вартою з 16 травня 2024 року по 04 червня 2024 року із розрахунку 1 дню тримання під вартою відповідають 2 дні обмеження волі.
Початок строку - 03 листопада 2023 року, кінець строку - 01 квітня 2026 року.
Засуджений ОСОБА_7 прибув 04 червня 2024 року до державної установи «Хролівський виправний центр (№140) із державної установи «Харківський слідчий ізолятор», заохочень не мав, мав одне стягнення за перешкоджання обшуку та нетактовну поведінку з представниками адміністрації, яке знято 10 жовтня 2024 року, характеризувався посередньо.
У державній установі «Хролівський виправний центр (№140)» приймає участь у роботах з благоустрою, згідно ст.60 КВК України, без оплати праці, до виконання поставлених завдань ставиться сумлінно, робітничу норму та поставленні завдання виконує своєчасно та у повному обсязі. Порушень техніки безпеки не допускає. У відношенні до представників адміністрації ввічливий, тактовний, дотримується правомірних взаємовідносин, виконує їх законні вимоги. Виконує передбачені законом вимоги персоналу, при виконанні робіт із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок, порушень техніки безпеки не допускає.
Стягнень не має, один раз заохочувався адміністрацією установи за сумлінну поведінку і ставлення до праці. Характеризується позитивно.
Відповідно до ст.65 КВК України приймає участь у виховних заходах, які проводяться в установі. Приймає участь в культурно-масових та фізкультурно-оздоровчих заходах серед засуджених, в програмах диференційованого виховного впливу на засуджених «Духовне відродження», «Підготовка до звільнення».
Відповідно до ст.59 КВК України, підтримує доброзичливі родинні зв'язки із родичами шляхом телефонних розмов, побачень, отримує посилки та передачі.
За характером скритний, емоційний. У відношенні до засуджених не конфліктний, підтримує рівні стосунки із засудженими різної спрямованості.
Згідно вироку Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 лютого 2024 року має витрати на експертизу на суму 21508 гривень 20 копійок. Виконавчі листи до установи не надходили. Засуджений за власною ініціативою відшкодував витрати в повному обсязі.
Стан здоров'я задовільний. На профілактичних обліках не перебуває.
Беручи до уваги встановлені судом відомості, перевіривши відомості про особу засудженого, та з огляду на поведінку протягом всього строку відбування покарання, наголошуючи, що умовно-дострокове звільнення застосовується у кожному конкретному випадку індивідуально з урахуванням усіх відомостей провадження у сукупності, вирішується на розсуд суду і відноситься до його дискреційних повноважень, суд першої інстанції з достатньою повнотою дослідив особу засудженого та дійшов обґрунтованого висновку, що для досягнення цілей покарання, умовно-дострокове звільнення на цьому етапі відбування покарання є недоцільним.
Колегія суддів також бере до уваги, що засуджений перебуває в умовах ізоляції від суспільства з 03 листопада 2023 року, але за весь цей час ОСОБА_7 має лише одне заохочення, яке він отримав 10 жовтня 2024 року за сумлінну поведінку і ставлення до праці. Крім того, засуджений за цей період часу також мав одне стягнення за перешкоджання обшуку та нетактовну поведінку з представниками адміністрації, яке хоча і знято 10 жовтня 2024 року, але також характеризує поведінку засудженого під час відбуття покарання.
Згідно з приписами ст.6 КВК України, виправлення засудженого це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Критерієм сумлінної поведінки є неухильне дотримання всіх вимог режиму місця відбування покарання та всіх покладених на засудженого обов'язків.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також, добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання, відповідно до ст. 9 КВК України, є обов'язком засуджених, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним.
Крім того, чесним ставленням до праці є постійна старанність у роботі, прагнення до кращого виконання дорученої роботи, підвищення кваліфікації, бережливе ставлення до матеріалів, обладнання.
Апеляційний суд також враховує, що засуджений ОСОБА_7 був працевлаштований у державній установі «Хролівський виправний центр (№140)» у липні 2024 року, тобто на час постановлення оскаржуваної ухвали засуджений працював в установі виконання покарань був працевлаштований тільки 7 місяців, тобто зазначені обставини об'єктивно не можуть свідчити про те, що за таких короткий проміжок час ОСОБА_7 своїм ставленням до праці довів своє виправлення.
Доводи сторони захисту про ненадання судом належної оцінки особі засудженого є безпідставними, оскільки суд першої інстанції оцінив всі обставини, які можуть вплинути на рішення про умовно-дострокове звільнення та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 .
Колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_7 засуджений за злочин проти основ національної безпеки України, а також за кримінальне правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, які спрямовані на завдання шкоди державним інтересам та інтересам суспільства України в цілому, а одне з яких було вчинено в умовах слідчого ізолятору, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, свідчить про стійку антиукраїнську позицію засудженого, у зв'язку з чим, для досягнення реального ефекту перевиховання засуджений повинен й надалі відбувати покарання в умовах ізоляції від суспільства.
Окрім цього, під час апеляційного розгляду стороною захисту не надано відомостей щодо систематичності отримання засудженим заохочень за сумлінну поведінку і ставлення до праці. Цих відомостей не містять і матеріали справи.
Отже, надаючи оцінку наведеним обставинам в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування стосовно ОСОБА_7 положень ст. 81 КК України, а тому апеляційна скарга засудженого в цій частині, на переконання колегії суддів, є суб'єктивною та безпідставною.
Доводи засудженого про те, що він повністю відшкодував за власною ініціативою судові витрати за проведення експертиз, а також видалив сторінки та електроні пошти та у подальшому зобов'язується дотримуватись правомірної поведінки, то ці обставини не можуть бути взяті до уваги, як такі, що свідчать про виправлення засудженого під час відбування покарання.
При цьому, сам факт відбуття певної частини покарання, наявність одного заохочення за дотримання засудженим правил поведінки, факт працевлаштування засудженого, самі по собі не можуть бути визнані достатніми підставами для застосування заохочувальної норми, визначеної ст. 81 КК України.
Ці відомості підлягають врахуванню у сукупності із відомостями, що характеризують особу засудженого в цілому, а також даними, що характеризують суспільну небезпечність вчиненого засудженим кримінальних правопорушень та їх тяжкість.
Таким чином, з урахуванням суспільного інтересу, а також аналізу матеріалів судового провадження, колегія суддів дійшла висновку, що хоча у поведінці засудженого ОСОБА_7 мають місце позитивні тенденції, проте у своїй сукупності вони не дають підстав вважати, що засуджений своєю поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, оскільки наявність лише одного заохочення, яке отримав засуджений за весь період відбування покарання, його працевлаштування, відшкодування судових витрат за вироком суду за власною ініціативою, не можуть свідчити про наявність достатніх підстав для звільнення засудженого ОСОБА_7 умовно-достроково.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять переконливих доказів того, що засуджений дійсно став на шлях виправлення, що є обов'язковою умовою для умовно-дострокового звільнення, оскільки процес виправлення засудженого ОСОБА_7 не досяг тієї стадії, на якій відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі перестає бути доцільним, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання, а тому не вбачає підстав для його скасування.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування постановленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.81 КК України, ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 537, 539 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді: