Справа № 344/16855/24
Провадження № 22-ц/4808/500/25
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Томин
15 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Струтинської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2025 року, ухвалене в складі судді Татарінової О.А. у м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 06 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги позивач мотивував тим, що після закінчення навчання з вересня 1973 року працював в комунальній сфері (з перервою на строкову службу в армії). 24.03.1987 року його було переведено з посади начальника ЖЕУ-12 на посаду начальника ЖЕУ-7 в м. Івано-Франківську. 01.08.1990 року у зв'язку із реорганізацією він був призначений на посаду в.о. директора ЖЕО №7. 04.10.1991 року він був звільнений з посади начальника ЖЕО №7 за власним бажанням.
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13.05.1987 року №105 «Про розгляд житлових питань» його сім'ї у складі 4 чоловік було надано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Ні йому, ні членам його сім'ї інше житло не надавалося та не приватизувалось. Більше 37 років, він проживає у цій квартирі та несе усі витати на її утримання. Жодного разу ніхто не ставив перед ним питання про її звільнення.
Наступного року позивачу виповниться 70 років, а стан його здоров'я після перенесеного COVID-19 значно погіршився. Тому він вирішив зробити лад із документами, в тому числі на квартиру. Звернувся в ЦНАП Івано-Франківська за консультацією, де йому повідомили про процедуру оформлення квартири та необхідні документи. Після чого він звернувся із заявою на ім'я міського голови про виключення квартири з числа службових. Проте, листом від 15.05.2024 року №892912 йому повідомлено, що комісією із житлових питань не знайдено достатніх правових підстав для погодження цього питання, оскільки він працював на посаді директора ЖЕО-7 4 роки та 6 місяців і після звільнення не повернув службове житло. Також у цьому листі згадується Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР. На прийомі у міського голови усно рекомендували звертатись з цього приводу до суду. А у письмовій відповіді від 30.07.2024 року вказали по суті те ж саме, що і в листі від 15.05.2024 року.
З метою з'ясування правових підстав для відмови у виключенні житла із числа службових та відповідно підготовки належно обґрунтованої позовної заяви було подано адвокатський запит від 21.08.2024 року до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Однак, листом від 29.08.2024 року надано відповідь з посиланням на Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року №37, щодо підстав виключення жилого приміщення з числа службових.
Позивач вважав, що чіткі правові підстави для відмови наведені не були. Такої підстави для відмови у виключенні житлового приміщення з числа службових, як стаж роботи на підприємстві, законодавство не містить.
Виходячи з матеріалів справи, квартира була включена до числа службових та закріплена за ЖЕО №7, яке припинило свою роботу приблизно у 2011 році, а будинки, які були на обслуговуванні передали іншій житлово-експлуатаційній організації. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 28.02.2012 року №617-21 було вирішено припинити ЖЕО шляхом ліквідації та створено ліквідаційну комісію. У 2017 році порушено судову справу про банкрутство, а ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2022 року Житлово-експлуатаційну організацію №7 як юридичну особу ліквідовано. 15.06.2022 року внесено запис про припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Отже, спірна квартира обліковується як службова жила площа за неіснуючою організацією, що не може здійснювати жодних управлінських функцій відносно неї, у тому числі і щодо ініціювання питання про виключення житла зі статусу службового.
Позивач зареєстрований та проживає у цій квартирі, наданій йому у зв'язку з роботою 37 років тому, і має право на задоволення потреб у житлі та збереженні житла на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у вигляді приватизації вказаної квартири. Однак, перешкодою для цього є формально закріплений статус спірного житла як службового.
Вважає порушеним своє право на отримання квартири, що є власністю територіальної громади м. Івано-Франківська, що гарантовано нормами Житлового кодексу, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та випливає з норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини, які є частиною національного законодавства.
Просив суд зобов'язати виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради виключити квартиру АДРЕСА_2 з числа службових жилих приміщень.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
На вказане рішення позивач подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норма матеріального та процесуального права, за неповного становлення обставин справи.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку, що чинним законодавством не передбачені правові норми, які зобов'язували б власника житлового приміщення, яке належить до службового житлового фонду, виключити його із цього фонду, а сам лише факт проживання особи в службовому житловому приміщенні не є підставою для виключення його із числа службових. Однак, на думку скаржника, такий висновок є помилковим з огляду на те, що пунктом 6 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР визначено, що жиле приміщення виключається із числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні. А також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету.
Отже, якщо відпала потреба у використанні, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо ж потреба не відпала - повинна бути обґрунтована відмова у виключенні з підстави потреби використання цього житла для проживання працівників.
Вказує, що він більше 37 років проживає у спірній квартирі, яку рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13.05.1987 року №105 йому надано як працівнику ЖЕО №7. ЖЕО №7, за яким квартира була закріплена як службова, з 2012 року перебувало у стані припинення, а 05.05.2022 року ліквідоване без правонаступництва.
У відповідача згідно відповіді від 08.01.2025 року інформація про юридичну особу, яка є останнім балансоутримувачем службової квартири, невідома.
Згідно інформації, наданої КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» службові квартири у будинку АДРЕСА_3 на балансі КП не перебувають (а.с. 128).
Незважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що рішення Івано-Франківської міської ради від 31.01.2012 року №580-20 «Про зміни до рішення міської ради «Про комплексну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2010-2015 роки «Реформи, порядок, розвиток» є чинним, а відповідно до наведених норм законодавства виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Отже, на думку суду, виключення квартири з числа службових можливе за клопотанням КП «Управляюча компанія «Комфортний дім». Однак вказане підприємство не є балансоутримувачем цієї службової квартири.
Також судом не взято до уваги, що ліквідована юридична особа втрачає можливість здійснювати будь-яку господарську діяльність, в тому числі наймати працівників, зокрема, таких, які потребують забезпечення службовим житлом. А відтак немає потреби як у проживанні працівників у такій квартирі, так і її подальшому використанні як службової.
Враховуючи викладене, вважає, що є всі підстави вважати, що відпала потреба у використанні квартири АДРЕСА_2 як службової. Однак виключення неможливе через відсутність підприємства, на балансі якого перебуває службова квартира та яке могло б клопотати про таке її виключення з числа службових.
Звертає увагу, що підставою відмови у виключенні його квартири з числа службових була не наявність потреби у цьому службовому житлі для працівників, як це передбачено п. 6 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, а стаж роботи позивача на посаді директора ЖЕО №7, який складав 4 роки 6 місяців. Однак такої підстави для відмови у виключенні житлового приміщення з числа службових у вказаному Положенні не передбачено.
У своїх відповідях виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради ставить під сумнів законність проживання його сім'ї у вказаній квартирі, оскільки зазначає, що після його звільнення з роботи сім'я повинна була звільнити службове приміщення. Однак у п. 34 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР зазначено, що у такому випадку виселення провадиться в судовому порядку. Але ні ЖЕО №7 до моменту ліквідації, ні виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради з 04.10.1991 року не ініціювали такого виселення.
Вважає ефективним способом захисту саме вимогу про зобов'язання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради виключити квартиру з числа службових житлових приміщень. Відновлення прав позивача іншим способом захисту вважає неможливим, адже підприємство, на балансі якого перебувало житло, ліквідоване без правонаступництва, іншого підприємства, установи чи організації, які б могли використовувати вказане житло як службове, немає, а відтак немає потреби в подальшому використанні цього житла для проживання працівників.
Зазначає, що більше 37 років його сім'я проживає у вказаній квартирі та несе усі витрати на її утримання. Ні йому, ні членам його сім'ї інше житло не надавалося. Участі у приватизації вони не брали. А внаслідок бездіяльності відповідача він фактично позбавлений можливості реалізувати свої право на житло, що є порушенням Конституції України, статті 8 Конвенції.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення. Зазначає, що факт довгострокового проживання позивача та членів його сім'ї не є підставою для виключення спірної квартири з числа службових. Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, вирішення питання про виключення квартири з числа службових належить не особам, які отримали службове приміщення і проживають у ньому, а уповноваженому органу, який здійснює розподіл житлових приміщень, виходячи з урахуванням потреби інших працівників, які також потребують отримання службового житла. Таке виключення є правом, а не обов'язком, та належить до дискреційних повноважень відповідного органу, беручи до уваги, що чинним законодавством не передбачено порядку вирішення спору шляхом примусової зміни статусу житла.
Щодо тверджень позивача, що при ліквідації юридичної особи потреба в службовому житлі відпадає автоматично, адже втрачається можливість здійснювати будь-яку господарську діяльність, то таке не відповідає дійсності. Звертає увагу, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 31.01.2012 року №580-20 «Про зміни до рішення міської ради «Про комплексну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2010-2015 роки «Реформи, порядок, розвиток» вирішено здійснити передачу нерухомого майна, що перебуває на балансах ЖЕО №1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, (в тому числі житлового фонду, крім гуртожитків) на баланс КП «Єдиний розрахунковий центр». Крім того, квартира надавалася позивачу як службове житло з фонду міськвиконкому. Отже, ліквідація юридичної особи жодним чином не свідчить про втрату житловим приміщенням статусу службового. Згідно інформації наданої Департаментом інфраструктури, житлової та комунальної політики будинок на вул. Івана Павла ІІ, 21 перебуває в управлінні КП «Управляюча компанія Комфортний дім» (правонаступник КП «Єдиний розрахунковий центр»).
Також зазначає, що виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради не порушувалось питання про примусове виселення позивача із займаного ним житла, перешкоди у користуванні службовим житлом не створювались.
Посилання позивача на наявність в нього правомірних очікувань в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не відповідає дійсності, оскільки такі очікування повинні мати конкретний характер, ґрунтуватися не просто на надії, а на нормі права чи правовому акті. Натомість ні ст. 125 ЖК України, що визначає перелік осіб, яких не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого житла, ні стаття 47 Конституції України не дають позивачу підстав для правомірних очікувань задоволення позову у цій справі. При вселенні у квартиру позивач був обізнаний про її статус як службового житла.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №757/30286/22-ц.
Вважає, що право позивача на житло виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради не порушено.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник - адвокат Устінський А.В. доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.
Представник відповідача - Тарновська І.Я. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Треті особи в судове засідання апеляційного суду не заявилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08.05.1976 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 08.05.1976 року (а.с. 25).
Згідно копій Трудової книжки ОСОБА_1 24.03.1987 року його було переведено на посаду начальника ЖЕУ-7 в м. Івано-Франківську з посади начальника ЖЕУ-12. 01.08.1990 року у зв'язку із реорганізацією призначено на посаду в.о. директора ЖЕО №7. 04.10.1991 року звільнено з посади начальника ЖЕО №7 за власним бажанням (а.с. 15-17).
Відповідно до архівного витягу з Протоколу №5 засідання виконавчого комітету Івано-Франківської міської Ради народних депутатів від 13 травня 1987 року Виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів прийнято рішення №105 «Про розгляд житлових питань» згідно якого (Розділ VІ п. 33) надано квартири з фонду міськвиконкому, зокрема: трьохкімнатну №32 пл. 37,74 кв.м. з кухнею на АДРЕСА_4 як службову начальнику ЖЕО-7 ОСОБА_1 . Склад сім'ї - 4 чол. (а.с. 14).
15.02.1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 від 15.02.1996 року (а.с. 42).
17.09.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 укладено шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 від 17.09.2002 року (а.с. 34).
Згідно рішення Івано-Франківської міської ради (20 сесія) 6 демократичного скликання від 31.01.2012 року №580-20 «Про зміни до рішення міської ради «Про комплексну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2011-2015 роки «Реформи, порядок, розвиток» вирішено внести зміни до п. 3 рішення Івано-Франківської міської ради «Про комплексну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2010-2015 роки, виклавши його у наступній редакції: «Департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку ( ОСОБА_9 ), Фонду комунальної власності (М. Юсип), керівникам житлово-експлуатаційних організацій №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 здійснити передачу нерухомого майна (в тому числі житлового фонду, крім гуртожитків), що перебуває на балансах ЖЕО на баланс КП «Єдиний розрахунковий центр» у строк до 01.04.2012 року. Передачу гуртожитків здійснити на баланс КП «Дирекція замовника» до 01.03.2012 року. Директорам КП «Єдиний розрахунковий центр» (В. Войтик), КП «Дирекція замовника» ( ОСОБА_10 ) прийняти відповідне нерухоме майно на баланс.» (а.с. 98-99).
Рішенням Івано-Франківської міської ради (21 сесія) 6 демократичного скликання від 28.02.2012 року №617-21 «Про припинення комунальних організацій» вирішено, зокрема припинити комунальну організацію «Житлово-експлуатаційна організація 7», яка знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Г. Мазепи, 66, шляхом її ліквідації. Створено ліквідаційну комісію з припинення комунальної організації «Житлово-експлуатаційна організація №7» (а.с. 58).
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.05.2022 року Житлово-експлуатаційну організацію №7 як юридичну особу ліквідовано (а.с. 59-63). 15.06.2022 року внесено запис про припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 63).
У 2023 році ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» виготовлено Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 23).
30.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови із заявою про виключення квартири АДРЕСА_2 з числа службових.
З відповіді заступника міського голови директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Смушака М. від 15.05.2024 року вбачається, що звернення позивача з питання виключення квартири по АДРЕСА_5 з числа службових розглянуто на засіданні громадської комісії з житлових питань. Комісія не знайшла достатніх правових підстав для погодження даного питання та рекомендацій для його розгляду виконавчим комітетом. Встановлено, що ОСОБА_1 як начальнику ЖЕО-7 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13 травня 1987 року (Протокол №5) видано ордер на вселення в зазначену вище службову житлову квартиру житловою площею 37,34 кв.м. на склад сім'ї - 4 особи. Крім викладеного, як вбачається з долученої до документів справи копії трудової книжки, в комунальній сфері міста Івано-Франківська він працював з 15.04.1985 року по 04.10.1991 року, з них на посаді начальника ЖЕУ-7 (ЖЕО-7 після реорганізації) з 24.03.1987 року по 04.10.1991 року, тобто 4 роки 6 місяців і 12 днів. Після звільнення з роботи (за власним бажанням) службове житлове приміщення сім'я позивача не звільнив. За таких обставин правові підстави для виключення вказаної квартири з числа службових відповідно до положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР та закріплення її за сім'єю ОСОБА_1 для постійного проживання відсутні (а.с. 9).
Згідно довідок, виданих начальником відділу АТ «Ощадбанк» 04.03.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , вони значаться в списках громадян, які мають право на приватизацію житла за порядковим номером ОСОБА_1 - 137, ОСОБА_2 - 138, ОСОБА_4 - 139, ОСОБА_3 - 140, у папці №337 (основні списки 045) за адресою: АДРЕСА_5 , що зберігаються в ТВБВ №10008/040 філії - Івано-Франківського обласного управління АТ «Ощадбанк» (м. Івано-Франківськ, вул. Мазепи, буд. 14). Станом на дату видачі довідки приватизаційний депозитний рахунок не відкривався, відповідно, житлові чеки не використовувались.
За змістом відповіді міського голови Івано-Франківської міської ради Марцінківа Р. від 30.07.2024 року звернення позивача на усному прийомі з питання виключення квартири по АДРЕСА_5 з числа службових розглянуто. Про порядок та підстави для виключення житлових приміщень з числа службових було роз'яснено безпосередньо під час прийому. Дане питання було також предметом дослідження на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті міської ради. Комісія не знайшла достатніх правових підстав для погодження даного питання та рекомендацій щодо його розгляду виконавчим комітетом. Встановлено, що ОСОБА_11 як начальнику ЖЕО-7 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13 травня 1987 року (Протокол №5) видано ордер на вселення в зазначену вище службову квартиру житловою площею 37,34 кв.м. на склад сім'ї - 4 особи. Крім викладеного, як вбачається з долученої до документів справи копії трудової книжки, в комунальній сфері міста Івано-Франківська заявник працював з 15.04.1985 року по 04.10.1991 року, з них на посаді начальника ЖЕУ-7 (ЖЕО-7 після реорганізації) з 24.03.1987 року по 04.10.1991 року, тобто 4 роки 6 місяців і 12 днів. Після звільнення з роботи (за власним бажанням) службове житлове приміщення сім'я ОСОБА_1 не звільнила. За таких обставин правові підстави для виключення вказаної квартири з числа службових відповідно до положення Про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР та закріплення її за сім'єю ОСОБА_1 для постійного проживання відсутні (а.с. 64).
Як вбачається з відповіді заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 29.08.2024 року на адвокатський запит, запис про державну реєстрацію припинення житлово-експлуатаційної організації №7 (19400191) вчинено 15.06.2022 року, номер запису - 1 001 191 1700 14004165 (звернення ОСОБА_12 надійшло 30.04.2024 року через ЦНАП м. Івано-Франківська за №892912). Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року №37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів (а.с. 66).
Відповідно до листа заступника міського голови - директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 21.10.2024 року питання виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 за заявою ОСОБА_1 розглядалось 14.05.2024 року на засіданні громадської комісії з житлових питань. Комісія не знайшла достатніх правових підстав для погодження даного питання та рекомендацій для його розгляду виконавчим комітетом. Комісією встановлено, що ОСОБА_1 як начальнику ЖЕО-7 на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 13 травня 1987 року (Протокол №5) видано ордер на вселення в службову квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 37,34 кв.м. на склад сім'ї - 4 особи. Рішення архівне (в Департаменті та відділі документального забезпечення виконавчому комітету міської ради відсутнє).
Комісія, досліджуючи долучену до документів справи копію трудової книжки, дійшла висновку, що ОСОБА_1 в комунальній сфері міста Івано-Франківська працював з 15.04.1985 року по 04.10.1991 року, з них на посаді начальника ЖЕУ-7 (ЖЕО-7 після реорганізації) з 24.03.1987 року по 04.10.1991 року, тобто 4 роки 6 місяців і 12 днів. Після звільнення з роботи (за власним бажанням) службове житлове приміщення сім'я не звільнила. Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року №37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. За таких обставин комісія дійшла висновку про відсутність правових підстав для виключення вказаної квартири з числа службових.
З листа в.о. директора КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» від 04.11.2024 року вбачається, що будинок АДРЕСА_3 перебуває в управлінні КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» Івано-Франківської міської ради. Службові квартири в будинку АДРЕСА_3 на балансі КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» Івано-Франківської міської ради не перебувають.
Відповідно до листа заступника директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики від 15.11.2024 року будинок АДРЕСА_3 на час розгляду листа перебуває в управлінні комунального підприємства «Управляюча компанія «Комфортний дім».
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачені правові норми, які зобов'язували б власника житлового приміщення, яке належить до службового житлового фонду, виключити його із цього фонду. Рішення Івано-Франківської міської ради від 31.01.2012 року №580-20 «Про зміни до рішення міської ради «Про комплексну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2010-2015 роки «Реформи, порядок, розвиток» є чинним, а відповідно до вищенаведених норм законодавства виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подальше проживання позивача в службовому приміщенні після припинення трудових відносин не є підставою для виключення його з числа службових. А тому за наведених обставин суд вважає, що позивачем не доведено порушення його прав, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Нормативно-правовими актами, які визначають правовий статус службового житла, є ЖК України та Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року №37 (далі - Положення №37).
Згідно з частиною першою статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Порядок надання службових жилих приміщень передбачений ст.ст. 121, 122 ЖК України, згідно з якими службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, на підставі якого виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для заселення у надане службове жиле приміщення.
Відповідно до пункту 2 Положення № 37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).
Пунктом 3 Положення №37 визначено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.
Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п. 5 Положення №37).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири, визнані у встановленому порядку службовими житловими приміщеннями.
У зв'язку з цим для того, щоб житло можна було приватизувати, першим кроком має бути його виведення з числа службових.
Відповідно до п. 6 Положення №37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.
Отже, вирішення питання про виключення житлового приміщення із числа службових можливо лише при наявності клопотання адміністрації підприємства, яке використовує вказане житлове приміщення як службове.
Особа, яка бажає приватизувати службове житло, повинна звернутися до керівництва підприємства, установи чи організації, яке надавало службове приміщення, з проханням виключити житло із службового житлового фонду у зв'язку з відсутністю потреби в його використанні в статусі службового.
При цьому вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов'язком відповідного органу, за яким жило закріплене як службове.
Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі №757/30286/22-ц (провадження №61-12228св23), від 19 березня 2025 року у справі №161/21931/23 (провадження №61-14053св24).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом про зобов'язання виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради виключити вказану квартиру з числа службових, посилався на те, що при ліквідації ЖЕО-7 потреба у використанні такого житла як службового відпала. А згідно листа в.о. директора КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» від 04.11.2024 року службові квартири в будинку АДРЕСА_3 на балансі КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» Івано-Франківської міської ради не перебувають.
Однак, судом встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що спірна квартира АДРЕСА_2 є службовою, була надана з фонду міськвиконкому як службова на той час начальнику ЖЕО-7 Ліщинському П.І.
Рішенням Івано-Франківської міської ради (20 сесія) 6 демократичного скликання від 31.01.2012 року №580-20 «Про зміни до рішення міської ради «Про комплексну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2011-2015 роки «Реформи, порядок, розвиток» внесено зміни до п. 3 рішення Івано-Франківської міської ради «Про комплексну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста Івано-Франківська на 2010-2015 роки, здійснено передачу нерухомого майна (в тому числі житлового фонду, крім гуртожитків), що перебуває на балансах житлово-експлуатаційних організацій №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, на баланс КП «Єдиний розрахунковий центр» (правонаступник - КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» Івано-Франківської міської ради).
Позивач звертався до голови Івано-Франківської міської ради з питання виключення спірної квартири з числа службових.
З відповіді заступника міського голови директора Департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Смушака М. від 15.05.2024 року вбачається, що вказане звернення позивача розглянуто на засіданні громадської комісії з житлових питань. Комісія не знайшла достатніх правових підстав для погодження даного питання та рекомендацій для його розгляду виконавчим комітетом. Правові підстави для виключення вказаної квартири з числа службових відповідно до положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР та закріплення її за сім'єю ОСОБА_1 для постійного проживання відсутні.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов'язком роботодавця, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Посилання апелянта на те, що підставою відмови у виключенні його квартири з числа службових була не наявність потреби у цьому службовому житлі для працівників, як це передбачено п. 6 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, а стаж роботи позивача на посаді директора ЖЕО №7, який складав 4 роки 6 місяців, суд не бере до уваги, оскільки такі спростовуються наявними в матеріалах справи відповідями виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, з яких вбачається, що позивачу роз'яснено порядок і підстави виключення житла з числа службових, і на даний час такі підстави відповідно до Положення відсутні.
Щодо тверджень апелянта про те, що у своїх відповідях виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради ставить під сумнів законність проживання його сім'ї у вказаній квартирі, оскільки зазначає, що після його звільнення з роботи сім'я повинна була звільнити службове приміщення, то при вселенні у спірну квартиру позивач однозначно був обізнаний про її статус службового житла. А виконавчим комітетом міської ради зазначено, що ні ст. 125 ЖК України, що визначає перелік осіб, яких не може бути виселено із службових жилих приміщень без надання іншого житла, з огляду на нетривалий стаж роботи позивача в організації, що надала службове жиле приміщення, ні стаття 47 Конституції України не дають йому підстав для правомірних очікувань задоволення позову у цій справі.
При цьому суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач ставить питання про виселення позивача із займаного ним житла чи створює йому перешкоди у користуванні спірним службовим приміщенням.
Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильності рішення суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а фактично зводяться до незгоди з таким.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 23 квітня 2025 року.