17 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 990/20/25
провадження № 11-83заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В, Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 990/20/25 (судді Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Кравчук В. М., Рибачук А. І., Стародуб О. П.) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів, дій та бездіяльності,
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 (далі також - оскаржуване рішення) в частині абзацу третього його резолютивної частини щодо визначення порядку набрання оскаржуваним рішенням чинності та визнати датою набрання останнім чинності 20 березня 2019 року.
Рух справи у суді першої інстанції та короткий зміст ухвали цього суду, яка оскаржується
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 січня 2025 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху через її невідповідність вимогам частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановив для усунення недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали.
3. Суд першої інстанції зазначив, що позивачу з метою усунення виявлених недоліків позовної заяви необхідно подати заяву про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, у якій вказати інші підстави для поновлення строку звернення та надати докази поважності причин його пропуску.
4. У межах встановленого строку на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 23 січня 2025 року, позивач надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій просив поновити пропущений строк, встановлений законом, для звернення до суду з позовною заявою та відкрити провадження у справі.
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 лютого 2025 року визнав наведені у заяві про усунення недоліків підстави пропуску ОСОБА_1 неповажними; позовну заяву ОСОБА_1 до ВККС України про оскарження актів, дій чи бездіяльності з доданими до неї документами повернув позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
6. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача до суду із цим позовом відбулось із пропуском установленого процесуальним законом місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України, а підстави для поновлення такого строку не є поважними.
7. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції вказав, що звернення позивача до суду із цим позовом 19 січня 2025 року відбулося із пропуском установленого процесуальним законом місячного строку, з огляду на розміщення оскаржуваного рішення на офіційному вебсайтіВККС України 20 березня 2019 року.
8. За висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
9. Натомість позивач у заяві про усунення недоліків не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
10. У контексті наведеного суд першої інстанції відхилив посилання позивача на те, що право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав виникло у нього лише 14 січня 2025 року, а саме після судового засідання у справі № 990/383/24, коли ВККС України повідомила, що проводить повторне оцінювання на підставі абзацу третього резолютивної частини рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19, зазначивши про те, що сам факт призначення і проведення ВККС України повторного (додаткового) оцінювання стосовно позивача на підставі нового висновку Громадської ради доброчесності не змінює момент його оприлюднення та не може вважатися обґрунтованою підставою для поновлення строку на оскарження такого рішення.
Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги
11. Позивач не погодився з таким судовим рішенням та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки судове рішення про повернення позовної заяви не ґрунтується на нормах процесуального права.
12. В апеляційній скарзі, зокрема, йдеться про те, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків з приводу того, що позивач обґрунтовував пропуск строку для звернення до суду правомірним незнанням про порушення прав, яке стало відомим позивачу лише в січні 2025 року.
13. Позивач наголошує на тому, що рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 було реалізоване в установленому законодавством порядку конституційним органом - Вищою радою правосуддя (далі - ВРП), тобто воно набрало чинності, було реалізоване та вичерпало свою дію 22 грудня 2020 року. Юридична чинність (формальна обов'язковість) вказаного рішення вичерпалася одноразовою реалізацією ВРП. Дія зазначеного індивідуального акта закінчилася у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин, а саме оцінювання відповідності ОСОБА_1 займаній посаді з метою внесення подання про призначення на посаду судді.
14. Вказує, що понад п'ять років після прийняття оскаржуваного рішення правовідносини були стабільними та відповідали принципу правової визначеності, питання проходження ним оцінювання на відповідність займаній посаді судді не піддавалося сумніву, ВРП підтвердила правильність висновків Комісії ВККС України, що містяться в її рішенні, та підтвердила проходження оцінювання ОСОБА_1 . Не існувало правових підстав для сумніву, що рішення колегії ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 набрало чинності та було реалізоване.
15. У продовження своїх тверджень зазначив, що понад п'ять років був таким, що пройшов оцінювання, а рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19 таким, що набрало чинності.
16. На думку позивача, наведене свідчить, що абзац третій резолютивної частини оскаржуваного рішення (в частині щодо визначення порядку набрання ним чинності) є юридично нікчемним, мертвонародженим актом індивідуальної дії, проте більше ніж через п'ять з половиною років відповідач вчиняє дії, що свідчать про невизнання завершеним оцінювання і невизнання факту набрання чинності цим рішенням.
17. За доводами ОСОБА_1 , така ситуація не відповідає принципу правової визначеності і саме в судовому засіданні 14 січня 2025 року в справі № 990/383/24 він дізнався про порушення своїх прав, коли Комісія ВККС України повідомила, що проводить повторне оцінювання на підставі абзацу третього резолютивної частини свого рішення від 20 березня 2019 року № 43/ко-19, юридична чинність (формальна обов'язковість) якого вичерпалася одноразовою реалізацією ВРП.
18. Наголошує позивач і на тому, що правовідносини, які існували до 2025 року, свідчили про відсутність порушення його прав, оскільки обставини проходження ним оцінювання на відповідність займаній посаді не заперечувалися і визнавалися. Вказує, що фактичні обставини свідчать про те, що він не мав правових підстав для оскарження абзацу третього резолютивної частини рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19, оскільки цей абзац не порушував його прав і не вплинув на набрання сили (чинності) згаданим рішенням.
19. Підсумовуючи вказане, позивач вважає, що строк звернення до суду за наведених обставин не пропущений взагалі або ж фактично пропущений лише формально через порушення відповідачем принципу правової визначеності, поваги до остаточного рішення (res judicata) та посилання на рішення, юридична чинність (формальна обов'язковість) якого вичерпалася фактичною реалізацією.
Коротка позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги
20. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Рух апеляційної скарги
21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 лютого 2025 року залишила без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року, ухвалою від 06 березня 2025 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 19 березня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) за наявними у справі матеріалами на 17 квітня 2025 року.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
22. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі, перевірила матеріали справи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.
23. Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
24. У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
25. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
26. Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
27. Згідно із частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
28. Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
29. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
30. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
31. Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
32. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
33. З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права під час прийняття на публічну службу, проходження чи звільнення з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
34. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
35. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
36. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачено статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
37. Якщо ж заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
38. Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
39. Таким чином, суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.
40. Частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
41. Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Тобто поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
42. У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
43. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.
44. Повертаючись до обставин справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що предметом оскарження у справі позивач визначив рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19, яким, зокрема, визнано суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді; у резолютивній частині вказаного рішення також вирішено, що рішення колегії ВККС України набирає чинності в порядку, передбаченому абзацом третім підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення ВККС України; далі - Регламент).
45. Отже, спір у цій справі стосується проходження публічної служби і строк звернення до суду із цим позовом складає один місяць з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів унаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
46. Оскаржуючи рішення ВККС України від 20 березня 2019 року № 43/ко-19, ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції 19 січня 2025 року, тобто з пропуском встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України строком.
47. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, визнав їх неповажними та повернув ОСОБА_1 його позовну заяву.
48. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
49. Відповідно до частини першої статті 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,; далі - Закон № 1402-VIII) організаційними формами діяльності ВККС України є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії.
50. Указаній нормі кореспондують положення підпункту 2.1.1. пункту 2.1. Регламенту (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
51. Згідно із частиною дев'ятою статті 98 Закону № 1402-VIII засідання ВККС України, її палат та колегій проводяться відкрито, крім випадків, установлених законом.
52. Рішення ВККС України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі. У рішенні зазначаються дата і місце ухвалення рішення, склад Комісії (палати, колегії), питання, що розглядалося, мотиви ухваленого рішення. Рішення підписується головуючим і членами Комісії (палати, колегії), які брали участь у його ухваленні (частина п'ята статті 101 Закону № 1402-VIII).
53. Положеннями пункту 2.1 Регламенту визначено, що засідання Комісії, її палат та колегій є відкритими, крім випадків, установлених законом. Гласність роботи Комісії забезпечується відкритим розглядом питань, віднесених Законом до її повноважень, за участі заінтересованих осіб. Інформацію про результати засідань Комісія розміщує на своєму офіційному веб-сайті. Учасник засідання не може бути обмеженим у праві на отримання в Комісії усної чи письмової інформації про результати розгляду питання стосовно нього.
54. Суд першої інстанції встановив, що 20 березня 2019 року ВККС України розмістила на своєму офіційному вебсайті оскаржуване рішення щодо результатів кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді.
55. Зважаючи на наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно вказав на те, що з моменту розміщення на офіційному вебсайті ВККС України оскаржуваного рішення позивач мав можливість ознайомитися з висновками, прийнятими Комісією за результатами його кваліфікаційного оцінювання, в тому числі і порядком набрання ним чинності.
56. Та обставина, що оскаржуване рішення було опубліковано на офіційному вебсайті ВККС України, передбачає достатній ступінь ймовірності, що особа, якої воно [рішення] стосується, може бути ознайомлена з його змістом з дати опублікування, за винятком випадків, коли особа наводить інші доводи.
57. Разом з тим про обізнаність щодо оскаржуваного рішення, принаймні у грудні 2020 року, свідчить рішення ВРП від 22 грудня 2020 року № 3567/0/15-20, яким за наслідками розгляду рішення ВККС України у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 [оскаржуване рішення] ВРП внесла Президенту України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді.
58. Водночас і зміст апеляційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_2 не заперечує того факту, що про рішення ВККС України, окремий абзац якого є предметом оскарження у справі, йому було відомо задовго до дня звернення до суду із цим позовом.
59. Позивач доводи щодо поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду обґрунтовує тим, що він лише в судовому засіданні 14 січня 2025 року у справі № 990/383/24 дізнався про порушення своїх прав, коли Комісія ВККС України повідомила, що проводить повторне оцінювання на підставі абзацу третього резолютивної частини оскаржуваного рішення.
60. Зазначає, що правовідносини, які існували до 2025 року, свідчили про відсутність порушення його прав, оскільки обставини проходження ним оцінювання на відповідність займаній посаді не заперечувалися і визнавалися. Вказує, що фактичні обставини свідчать про те, що він не мав правових підстав для оскарження абзацу третього резолютивної частини оскаржуваного рішення, оскільки цей абзац не порушував його прав і не вплинув на набрання сили (чинності) згаданим рішенням.
61. За доводами позивача, строк звернення до суду за наведених обставин не пропущений взагалі або ж фактично пропущений лише формально через порушення відповідачем принципу правової визначеності, поваги до остаточного рішення (res judicata) та посилання на рішення, юридична чинність (формальна обов'язковість) якого вичерпалася фактичною реалізацією.
62. Оцінивши наведені позивачем причини поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду вказує, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування причин (явищ, дій), які б могли об'єктивно завадити йому у визначений законом строк оскаржити рішення Комісії ВККС України.
63. Слід зазначити, що суб'єктивне / власне розуміння правових наслідків акта, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Тому помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду, а саме з березня 2019 року [про яке свідчать доводи скарги], не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
64. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що 16 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про оскарження дій ВВКС України щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання стосовно нього [ ОСОБА_1 ], яке було продовжено в липні 2023 року. Зазначеній справі присвоєно єдиний унікальний номер № 990/383/24.
65. Указані обставини спростовують доводи позивача про те, що він лише в судовому засіданні 14 січня 2025 року у справі № 990/383/24 дізнався про порушення своїх прав, коли Комісія ВККС України повідомила, що проводить повторне оцінювання на підставі абзацу третього резолютивної частини оскаржуваного рішення, оскільки, як зазначено вище, у грудні 2024 року ОСОБА_2 вже здійснював дії щодо оскарження повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання.
66. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.
67. Однак у справі, яка переглядається, позивач як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
68. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав і умов, за яких позовна заява ОСОБА_1 підлягала поверненню позивачу.
69. Інші доводи та аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не стосуються підставності причин пропуску строку звернення до суду та зводяться до обґрунтувань щодо незаконності оскаржуваного рішення в частині окремого його абзацу резолютивної частини, тому Велика Палата Верховного Суду не надає їм оцінку в межах цієї справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
70. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
71. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
72. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, адже оскаржувану ухвалу суд першої інстанції постановив з дотриманням норм матеріального та процесуального права, викладені в апеляційній скарзі твердження не спростовують правильності висновків суду.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 990/20/25залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді: О. О. Банасько Ю. Л. Власов І. А. Воробйова М. І. Гриців Ж. М. Єленіна Л. Ю. Кишакевич В. В. Король С. І. Кравченко О. В. КривендаМ. В. Мазур С. Ю. Мартєв К. М. Пільков О. В. Ступак І. В. Ткач О. С. Ткачук В. Ю. Уркевич Н. В. Шевцова